Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями опорно-рухової системи

багатогранність психічних відхилень і розладів, влас-! дітям з ДЦП умовно можна розподілити на 4 групи: чо легкі психічні розлади непсихотичного рівня; 2) ви-сихічні розлади непсихотичного типу; 3) тяжкі психіч-іди психотичного типу; 4) інтелектуально-мнестичні

їникнення у дитини з ДЦП тих чи інших варіантів пору-пеихічного здоров'я, різноманітності їхнього поєднання є ьтатом одночасного або послідовного впливу на її організм: несприятливих факторів, які вступають у взаємодію з по­ди, компенсаторними механізмами. До останніх можна і позитивне ставлення до дитини в сім'ї, сприятливий ьно-економічний клімат, прагнення батьків до адекватнос-ання допомоги таким дітям, організація ранньої діагности-*як наслідок, адекватної корекційної допомоги, залучення ІВідних фахівців. Ці фактори сприятимуть зменшенню або 5іганню різних негативних вторинних відхилень, які мо-І'яегативно впливати на формування особистості такої дити-силення первинних дефектів. Не менш важливу роль ві-правильно організоване харчування дітей, відповідний праці й відпочинку, дозування фізичних навантажень, Іідних медикаментозних препаратів і фізіотерапевтичних /р. Необхідно також зазначити, що в кожному віковому характер клінічних проявів психічних розладів у дітей може мати свої особливості. Причому, чим меншим є втини, тим простіші у неї психопатологічні прояви. Це го-на користь ранньої діагностики і, відповідно, початку зї корекційно-реабілітаційної роботи з такими дітьми

Модуль II Психшюго-педагоеічна характериспиооа даней з порушеннями психофізичною

До першої груші відносно легкі психічні розлади

непсихотичного рівня відносяться діти з такими провідними проявами а) цереброастенічного синдрому; б) неврозоподібного синдрому; в) вторинних невротичних синдромів.

Провідним проявом цереброастенічног симптоматики у хворих з ДЦП є синдром "дратівливої слабкості". Він об'єднує в собі, з одного боку, підвищену стомлюваність, виснаженість психічних процесів дитини, зниження працездатності, з іншого — наявність підвищеної дратівливості, схильність до афектив­них спалахів, немотивованих змін поведінки. Цим дітям при­таманні розсіяність та труднощі переключення уваги, значні труднощі при необхідності зосередження на певній діяльності. Розумові процеси уповільнені, відчуваються труднощі при вико­нанні аналітико-синтетичної діяльності, розумова працездатність знижена. Пам'ять недорозвинена, дитина погано запам'ятовує і утримує матеріал, відчуває значні труднощі у процесі його при­гадування. На патологічний розвиток психічних процесів впли­ває і недостатній розвиток просторового гнозису. Ці діти від­чувають труднощі у сприйнятті форми предметів, співвіднесенні елементів у просторі. Також спостерігається затримка формуван­ня мовлення, наявність різних варіантів мовленнєвих відхилень: від нескладних порушень звуковимови аж до моторної алалії.

При нєврозоподібних розладах у дітей з ДЦП також від­сутні грубі порушення психіки, але при цьому спостерігають­ся різні варіанти цереброастенічних розладів. Ці діти мають знижений фон настрою, для них притаманні немотивовані фо-бічні реакції: від страху темряви, води, самотності до страху за своє здоров'я. Це часто формує у них підвищену увагу до свого здоров'я, санітарно-гігієнічних умов середовища і на цьо­му ґрунті провокуються конфлікти. У деяких випадках фобіч-ні реакції мають яскраві прояви: підвищене серцебиття, пітли­вість, часте дихання, зниження температури тіла, порушення сприймання власного тіла. Часто виникають істероїдні реакції, які більше притаманні дівчаткам. Можуть спостерігатись напа­ди афективно-рухового розгальмування, збудження, невмотиво-ваний сміх, плач, крики тощо.

Вторинні невротичні синдроми виникають у дітей зі збереже­ною психікою у підлітковому віці. Такі діти усвідомлюють свою фізичну неповноцінність і при відсутності активної психолого-педагогічної корекції і допомоги у них можуть виникати невро­тичні зриви, клініка яких є різноманітною, але переважно з тими ж симптомами, що і при нєврозоподібних розладах.

і tna особигывостт роботи з ними в умовах корекцпшсх та інклюзивної освіти

-і ~~—....... ' і - -і -'■.. —.-., „..,,. і,. — —..._

До другої групи виразні психічні розлади непси-

ічного типу — відносять тих хворих на ДЦП, клінічна яа яких містить яскраво виражені різноманітні варіанти ушення поведінки та особистісні девіації. До другої групи юпатичних проявів у дітей з ДЦП можна віднести 5 наступ-s варіантів, які по-різному проявляються у різні вікові періо­ді) синдром невропатії; 2) синдром РДА; 3) гіпердинамічнин эм; 4) різні варіанти патологічного формування особистос-і-органічні психопатії і психопатоподібні синдроми.

хч невропатії, або "вродженої дитячої нервовості" є поширеною психопатологічною ознакою у дітей з явища-ічного ушкодження головного мозку, що виникає досить -Центральне місце у структурі цього синдрому посідає різко цена збудливість дитини і виражена нестійкість її вегетатив- порушення формули сну і неспання, а також апе-¹ Вони поєднуються із загальною гіперстезією хворого і його ою виснаженістю. Характерними є підвищена тривожність, їсть фобічних реакцій, особливо перед всім новим. Цей син- основному діагностується у дітей перших 2-х років життя. si, при відносно позитивному протіканні, він пом'якшується формується у цереброастенічні прояви. У більш тяжких ах він поступово набуває рис гіпердинамічного синдрому: стає основою для формування у дитини з ДЦП психопатій Лопатоподібних форм реагування гальмівного кола.

сновним проявом синдрому раншюго дитячого аутизму 0 є виразна недостатність або повна відсутність потреби куванні, емоційна холодність по відношенню до близь-_і(людей. Для таких дітей притаманний страх нового, будь-jJ3MiH у навколишній обстановці, одноманітна поведінка зі їістю до стереотипних рухів, відсутність мовлення або Ість різноманітних його порушень. Мовлення, вірніше іня дитиною його використовувати, відсутність елемен-орієнтовних рефлексів, реакцій на зовнішні подразники гь ілюзію про наявність у неї порушень аналізаторних ff_r Поведінка таких дітей одноманітна. Вони можуть годи-к>Вцконувати одні і ті ж маніпуляції з іграшками, перекла- з одного місця на інше, але помітити при цьому ігрові ио-рольову гру буває надзвичайно складно. Ці діти перевагу самотності. На самоті вираз їхнього обличчя (гений, у присутності інших людей невдоволений, без- ш. Найбільш часто цей синдром проявляється у віці від |,років, хоча його окремі прояви можуть виникати і раніше

Модуль Н ІІаахчювп-педагсачна характеристика дтиш з гюрушикшши психофізичная}

У дітей з ДЦІІ синдром РДА спостерігається надзвичайно рід­ко, та в окремих хворих і при відсутності спеціальних психоко-рекційних заходів може сприяти формуванню у дитини з ДЦП ознак аутистичної (шизоїдної) психопатії.

Основними проявами гіпердинамічного синдрому висту­пають загальна рухова тривожність дитини, її непосидючість, недостатня цілеспрямованість, а часто й імпульсивність вчин­ків, надмірна відволікаємість, порушення концентрації уваги. Інколи в таких дітей спостерігається агресивність, схильність до руйнівних дій (вона все розкидає, ламає іграшки, розбирає предмети, розриває книжки тощо), наявність явищ негативізму. Цим дітям притаманні явища дратівливості, швидке виникнення афективних спалахів, тенденції до різких, немотивованих змін настрою. Поширеним явищем цього синдрому, особливо у хво­рих на ДЦП, виступають труднощі засвоєння навичок письма і порушення просторового синтезу. Цей синдром зустрічається у діапазоні від 1,5 до 15-ти років, але частіше за все у період до­шкільного та початку шкільного навчання. При несприятливому протіканні і відсутності психокорекційних засобів може сприяти фіксації і розвитку у хворих на ДЦП ознак психопатії і психо-патоподібних форм поведінки збудливого кола.

Ще одними з порушень при ДЦП є різні варіанти пато­логічного формування особистості та органічні психопатії і психопатоподібні синдроми. Під ними розуміється набуття лю­диною в дитячому та підлітковому віці під впливом несприят­ливих соціально-побутових факторів деяких досить стійких не­гативних якостей характеру, які негативно впливають на процес соціалізації особистості. У своїй основі вони містять особливості психогенезу порушень характеру, який формується і клінічні особливості провідного "синдрому" патологічних змін характе­ру. Частіше всього у дітей з ДЦП зустрічаються афективно-збудливий, гальмівний, істероїдний і нестійкий варіанти патоло­гічного розвитку особистості. За механізмами свого формування патологічний розвиток особистості дітей з ДЦП відбувається за дефіцитарним типом — тобто пов'язаним з наявністю у під­літків різноманітних фізичних дефектів, до яких відносяться і порушення опорно-рухового апарату. Саме вони стають осно­вою набутої дитиною з ДЦП психопатії відповідного кола афективно-збудливого, гальмівного, істероїдного тощо) При правильному підході ці стани поступово можуть згладжуватись Характерними відмінностями при поєднанні ДЦП і психоиа-тій та психопатичних форм поведінки с патологічні механізми їх формування, переважно спадкові і резидуально-органічні

І та особливості роботи.? ними в улювах корекцгіаюі та інклюзивної освіти

психопатіях, і психогенні - при пснхохарактеріологічних рваннях. Оскільки в реальному житті у більшості випадків Іна говорити про вплив на дитину і тих, і інших факторів розподіл особистісних девіацій набуває ще більш умовно-ктеру. Але наявність органічного ушкодження головного ' у хворих на ДЦП дозволяє розглядати властиві їм особис-і аномалії як ознаки органічної психопатії (якщо ушкодження у період вагітності або під час пологів) або психопато-го резидуально-органічного синдрому (якщо ушкодження сь на ранніх етапах постнатального розвитку).

Третя група психопатичних проявів — тяжкі психічні Ju психотичного типу — включає в себе випадки ек-эго типу психопатологічних реакцій, які виникають у ді- їізним ступенем вираження резидуально-органічних ушко-- головного мозку. У більшості випадків психотичні пору-розвиваються у хворих на ДЦП під впливом додаткових гливих факторів (психічна або фізична травма, важка яа нейроінфекція, інтоксикація, ураження струмом тощо) вляються у вигляді епізодичних короткочасних розладів Іюсті. Характер їх клінічної симптоматики багато в чому від особливостей екзогенних факторів, які провокують ення захворювання. Частіше у таких хворих розвиваються кочасні розлади свідомості по типу деліріозного стану, рід-■ по типу агентивного стану або стану помутніння свідомос-іивий розвиток істеричного, депресивного, маніакально-^гебефренічного синдрому. Під час проведення необхідного атичного антипсихотичного лікування у хворих на ДЦП яо швидко відбувається усунення психотичного епізоду, цок чого настає стан відносної психічної компенсації.

гверту групу психічних проявів при ДЦП складають іктуально-мнестичні розлади. Основним психічним ом при цих станах виступає інтелектуальна недостатність. Яо від її вираження виділяють такі клінічні варіанти роз-: граничні форми інтелектуальної недостатності, розумова легкого, помірного, тяжкого та глибокого ступеня.

'■ з ДЦП з граничними формами розумової відсталості Векслера IQ - 71-89 балів) в основному характери-: ознаками незрілості емоційно-вольової сфери, відрізня-Чостатньою продуктивністю будь-якої сфери діяльності, агається вольове зусилля. Ці діти надають перевагу грі, ЛФК, емоційно та інтелектуально інфантильні. У по-ї'завжди переважають мотиви безпосередніх задоволень і Часто звертають на себе увагу надмірною залежністю від

Модуль И Псшхиюго-педаасерсна характеристика дітей з порушеннями псшсофзичнсео

матері, несамостійністю, страхом перед медичною апаратурою, лікарями. Вони важко адаптуються до дитячого колективу, під­вищено плаксиві, часто капризують. У школі важко зосереджу­ються на завданні, легко відволікаються, швидко стомлюються. За умови організації активної адекватної педагогічної допомоги можуть засвоїти програму загальноосвітньої школи, отримати відповідний їхньому вікові багаж знань і вмінь. Мовлення є до­статньо правильним, словниковий запас відповідає віку дитини.

Діти з ДЦП з легким ступенем розумової відсталості (за тестом Векслера IQ — 50-70 балів) характеризуються перш за все конкретністю свого мислення, низькою здатністю до узагаль­нень, абстрагувань. Переважно вони є непогано адаптованими в сім'ї, сусідському оточенні, легко знаходять вирішення елемен­тарних побутових проблем, орієнтуються у знайомих ситуаціях соціального оточення. Але при цьому програму загальноосвіт­ньої школи у тому темпі й на тому рівні, які це притаманно дітям з нормальним психофізичним розвитком, засвоїти не можуть. Вони не вміють творчо гратись, фантазії їхні бідні і одноманіт­ні. Через свою неуспішність вони стають об'єктами глузувань з боку однолітків, що призводить до небажання відвідувати шко­лу, формування агресивності, апатичності, створює підвищену конфліктність. Неусвідомлення їхнього стану педагогом призво­дить до виникнення конфліктів з учителями і, як наслідок, не­гативного ставлення до самого процесу навчання. Діти цієї кате­горії мають навчатись у спеціальних загальноосвітніх школах.

Діти з ДЦП з помірним, тяжким, глибоким ступенем розу­мової відсталості в загальноосвітній школі не навчаються.

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухової системи у спеціальних закладах

На Україні існує мережа спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату І—III ступенів (І ступінь — підготовчий клас, 1-4 класи; II ступінь — 5-Ю кла­си; III ступінь - 11-13 класи). Направленню в ці школи під лягають діти б (7) років, які самостійно пересуваються, не по требують індивідуального догляду, з такими захворюваннями:

1) церебральні паралічі;

2) наслідки поліомієліту у відновному і резидуальному ста­
нах;

/ та особливості роботи з ними, в умовах ютрекіршюі та гюотюзивног осати

ц, 3) артрогрипоз, хондродистрофія, міопатія, наслідки ін-

іійних поліартритів; _і( 4) інші вроджені і набуті деформації опорно-рухового апа-

Діти, у яких крім рухових розладів, констатується затрим-^психічного розвитку та розумова відсталість, виокремлюють-окремі класи у складі цієї школи.

Не зараховуються у школи цього типу діти, які:

" 1) страждають на часті епілептичні напади;

2) мають стійкий енурез та/або енкопрез унаслідок орга-
эго ураження центральної нервової системи;

3) страждають на терапевтично-резистентні судомні напади,
[)ренію з наявністю продуктивної симптоматики, тяжкі по-

ення поведінки, небезпечні для дитини та оточення;

4) мають тяжку, глибоку розумову відсталість;

5) яким за станом здоров'я протипоказано перебування у
чому колективі.

Тривалість уроку в школах для дітей з порушеннями опорно-рхового апарату І-III ступенів: у підготовчому класі — ЗО хв, >*і-2-му класах - 35 хв., у 3-му і наступних - 40 хв. На кож-уроці після 20 хв. занять проводиться 5-ти хвилинна пауза

користанням лікувально-коригуючих вправ.

У навчальних закладах здійснюється низка заходів щодо (нлактики посилення основного дефекту:

^специфічна медикаментозна терапія, спрямована на запобі-ЕкГання декомпенсації стану хворого організму; ^допомога педагогам і вихователям у дозуванні навантажень; ', медичний контроль за дотриманням рухового та ортопедично-f го режиму на уроках і в позаурочний час.

„, 4. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей з порушеннями опорно-рухового апарату в умовах інтегрованого навчання

Діти з нерізко виразними порушеннями опорно-рухового /, які можуть самостійно пересуватись і себе обслугову-мають збережений інтелект, можуть навчатись у загально-: школі Проте їхня успішність та соціальна адаптація 6а-чому залежатимуть від індивідуального підходу вчителя

Модуль II Психаїхко-педагигічнп характеристики дітей з порушеннями жшхіфтічного

Зупинимось на деяких особливостях роботи педагогів з такою дитиною. Зокрема:

• слід визначити оптимальне дозування виконання письмових
робіт з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики
пальців рук;

• передбачати варіативність письмових робіт не лише само­
стійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою;
не лише ручка, а магнітна дошка, комп'ютер;

• давати більше часу на виконання письмових завдань або за­
міняти частину з них на усні;

• при наявності порушень просторових відносин і несформова-
ності зорово-просторової координації слід використовувати
наступні прийоми:

 

- спеціально вказати (ручкою, олівцем) рядок і місце, де
потрібно починати писати, малювати;

- позначати відстань між рядками чи частинами завдання;

- при виконанні арифметичних дій у стовпчик можна роз­
фарбувати клітинки олівцем, наприклад, сотні — зеленим,
десятки — синім, одиниці — червоним;

- використовувати перфокарти;

 

• при читанні використовувати спеціальні закладки з прорізя­
ми для фіксування слова, словосполучення чи речення;

• оцінюючи дитину, не знижувати бали за повільну відповідь,
недостатню інтонаційну виразність, особливості письма.

Навчання і виховання дитини з вадами опорно-рухового апарату має бути поєднаним із оздоровленням і лікуванням, ло­гопедичними заняттями, заняттями з психологом, лікувальною фізкультурою, масажем.

Контрольні запитання

1. Що таке органічні та функціональні паралічі?

2. Охарактеризуйте ДЦП, його форми та причини виникнення.

3. Дайте характеристику поліомієліту та прогресуючих м'язо­
вих атрофій?

4. Охарактеризуйте різні варіанти психічних розладів, які ви­
никають при наявності ДЦП.

5. Назвіть заклади, у яких можуть навчатись діти з порушення­
ми опорно-рухової системи.

6. Опишіть корекційні прийоми реалізації індивідуального під­
ходу до дітей з порушеннями опорно-рухової системи у про­
цесі їхнього навчання.

щ

/ та оса&ішхххт роботи j ними в умовах корекцгіінсп та інклюзивної освіти

Тема 2.4