Порівняння акцентуаци та психопатії

 

	Акцентуація характеру	Психопатія
	Найбільш яскраво проявляється у підлітковому віці, а далі має тенденцію до компенсації і згла­джування	Своєрідно проявляється у кожному віковому періоді; за відсутності лікування мас тенденцію до загострення
2.	Ускладнює адаптацію лише у певних ситуаціях	Зумовлює дезадаптацію неза­лежно від особливостей ситуації
3.	Збережена критичність дає мож­ливість усвідомити власні проб­леми, інтернально локалізувати їх (у собі: "винен я сам") і ком­пенсувати шляхом уникнення або трансформації психотравму-ючих ситуацій	Знижена критичність призво­дить до екстернальної ("винні інші") локалізації проблем, неспроможності усвідомлення своєї ролі в їхньому виник­ненні, нездатності до довіль­ної саморегуляції
4.	Порушення поведінки зумовлені дією сильної або тривалої психо­логічної травми, стресової ситуації	Порушення поведінки часто виникає без видимих причин

Найбільш поширені класифікації акцентуацій розроблені К. Леонгардом та А. Лічко. В основі типології акцентуацій ха­рактеру лежить своєрідність поведінки індивіда у різних ситуа­ціях. Тип акцентуації залежить від властивостей нервової систе­ми у поєднанні з особливостями виховання. Розглянемо коротку характеристику типів за А. Лічко (див. табл. 5).

Серед названих типів схильність до соціальної дезадаптації і психопатії, за результатами досліджень А.Є.Лічко (табл. 5), може виникнути у гіпертимного, лабільного, сенситивного, ши-зоїдного, епілептоїдного, істероїдного, нестійкого. При цьому можливість делінквентної поведінки відмічається з високою ві­рогідністю у нестійкого, епілептоїдного, істероїдного, з меншою вірогідністю — у шизоїдного та гіпертимного типів. Підлітки із сенситивною та психастенічною акцентуацією до делінквентної поведінки взагалі не схильні. Циклоїди здатні на епізодичні асо­ціальні вчинки під час гіпертимної фази. Асоціальність шизоїдів проявляється вже тоді, коли відхилення характеру досягає сту­пеня психопатії. У нестійкого, істероїдного, гіпертимного типів делінквентність може розвиватись на фоні акцентуації характеру. Кожному типу психопатії та акцентуації, як відмічає А. Є. Лічко, притаманні свої особливості та мотиви делінквентної поведінки.

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Таблиця 5 Характеристика типів акцентуацій за А. Лічко

 

	Тип акцен­туації	Головна риса	Умови, що загрожують дезадаптації
1.	Ппертимний	Нестримна активність, прагнення до лідерства	Самотність, регламенто­ваний режим, обмеже­ність активності, моно­тонність діяльності
2.	Циклоїдний	Коливання настрою від підвищеного до депресив­ного	У фазі пригніченого настрою: невдачі і кон­флікти, зміни життєвих стереотипів. У фазі активності несприятли­вими є ті ж самі умови, що й для гіпертимів
3.	Лабільний	Мінливість настрою, чутливість до міжособис-тісних взаємин	Емоційне відторгнення, втрата рідних
4.	Сенситивний	Висока вразливість, зани­жена самооцінка	Несправедливе звину­вачення, недоброзич­ливе ставлення
5.	Психасте­нічний	Нерішучість, тривожність	Необхідність швидко приймати рішення, від­повідати за когось
6.	Астеноневро-тичний	Підвищена втомлюва­ність, дратівливість, зане­покоєння станом власного здоров'я	Великі розумові наван­таження, особливо в умовах змагань
7.	Шизоїдний	Замкнутість, самоізоля­ція, недостатність інтуїції та емпатії, схильність до фантазування	Необхідність встанов­лення неформальних емоційних контактів
8.	Епілептоїд-ний	Схильність до наростання роздратованості, емоцій­них спалахів та злобно-тужливого настрою, інерт­ність психічних процесів	Зміна обстановки
9.	Істероїдний	Егоцентризм, прагнення знаходитись у центрі уваги	Ігнорування з боку ін­ших
10.	Нестійкий	Слабкість волі, імпуль­сивність, прагнення до розваг	Відсутність зовнішнього контролю
	Конформний	Залежність поведінки та суджень від оточення	Зміна життєвих стерео­типів, перебування в асо­ціальному середовищі

Модуль 111

Так, нестійкий підліток у пошуках задоволення схильний до бродяжництва, крадіжок, що дають можливість дістати засоби для розваг. Піки порушень поведінки припадають на періоди, пов'язані зі зміною умов навчання (перехід від початкової ланки до пред­метного навчання, закінчення навчання у школі). Делінквентність цього типу супроводжується ранньою алкоголізацією.

У істероїдів відмічається особлива схильність до дрібних крадіжок, шахрайства, викликаючої манери поводження у сус­пільних місцях. їхні правопорушення часто зумовлені потребою привернути до себе увагу.

Епілептоїди бувають схильними не лише до крадіжок, а й до бійок, які можуть бути досить жорстокими. Вони одержують задоволення від самих протиправних вчинків та їхніх наслідків для жертв.

Серед шизоїдів зустрічаються "символічні" крадіжки: за­для встановлення справедливості, поповнення колекції, при­власнення речей, що належать об'єкту таємного обожнювання. Делінквентна поведінка у них виникає пізніше — у 15-16-ти-річному віці.

Антисоціальна поведінка гіпертимів найчастіше починаєть­ся у 10-12-тирічному віці і мотивується прагненням престижнос­ті, демонстрації своєї сміливості та унікальності.

Адиктивна поведінка найчастіше зустрічається у осіб з епі-лептоїдним та нестійким типами акцентуації характеру. Саме їм фізична залежність загрожує вже в підлітковому віці. За даними А. Є. Лічко найбільша психологічна схильність до алкоголіза­ції, яка супроводжується відсутністю "психологічних бар'єрів" щодо вживання спиртного спостерігається у осіб гіпертимного та нестійкого типів, а виразна негативна установка відмічається у сенситивного та шизоїдного типів.

Мотивацією вживання психоактивних речовин у нестійкого типу виступає прагнення до ейфоричних станів. Епілоптоїдні підлітки швидко стають залежними від алкоголю чи нарко­тиків. Потяг набуває у них інстинктивного компульсивного (нав'язливого) характеру. Психоактивні речовини викликають у них дисфорію, агресію, розгальмування потягів. Істероїди схильні перебільшувати свою алкоголізацію, зображати з себе "алкогольного естета і знавця". Проте, бажаючи довести компа­нії, що можуть всіх "перепити", вони ризикують дійсно перетво­ритись на адиктів. Прагнення пізнання та задоволення штовхає на вживання токсичних речовин гіпертимів, проте залежними вони не стають, зупиняє їх напевно широке коло інтересів та плани на майбутнє. Шизоїди можуть використовувати алкоголь як своєрідний допінг, який полегшує контакти з іншими людь-

ІІсиха/юго-педагигічна корекція тдхшіень і/ поведінці дітей

ми, знімає напруження при спілкуванні, проте у фізично за­лежних вони не перетворюються. Конформні підлітки вживають алкоголь або наркотики під впливом референтної групи.

Демонстративна суїцидна поведінка, заданими А. Є. Лічко, найчастіше зустрічається у осіб з істероїдним, ітероїдно-нестійким та істероїдно-гіпертимним тинами акцентуації, до афективної суїцидної поведінки схильні індивіди з лабільною та лабільно-істероїдною акцентуацією, а дійсна готовність до самогубства відмічається у сенситивного, та циклоїдного типів.

Отже, у кінцевому результаті особливості адаптації та роз­витку індивіда визначаються співвідношенням двох чинників — соціального та біологічного.

Якщо вища нервова діяльність та психічний стан є повно­цінними у дитини, а сама вона виховується у сприятливих со­ціальних умовах, то це забезпечує її нормальну адаптацію і роз­виток. Порушення вищої нервової діяльності та психіки можуть бути компенсовані за умови врахування у виховному процесі індивідуальних особливостей дитини та ЇЇ проблем. Незадовільні соціальні умови загострюють нервово-психічні розлади і призво­дять до патології і до важковиховуваності.

Несприятливий соціальний вплив, відсутність необхід­них умов для розвитку та соціалізації зумовлюють соціально-педагогічну занедбаність, яка може проявлятись як на кількіс­ному, так і на якісному рівнях. Занедбаність, що має кількісний характер, проявляється лише на поведінковому рівні. Девіації такої дитини виступають як пристосування до асоціального ото­чення. Зміна середовища порівняно легко знімає прояви важко­виховуваності. Якісний характер занедбаності означає форму­вання негативних особистісних новоутворень (власне важковихо­вуваності) і психологічної готовності до девіантної поведінки.

5. Психолого-педагогічна корекція девіантної поведінки школярів у навчально-виховному процесі

Профілактика та корекція девіантної поведінки повинна здійснюватись у форматі соціальної, педагогічної, психологіч­ної, медичної, юридичної роботи. Ефективність попередження га усунення девіацій значною мірою залежить від систематичної узгодженої діяльності відповідних служб, від чіткого усвідом­лення кожним спеціалістом, залученим до цієї роботи, своєї ролі й функцій. Згубними у справі запобігання проблем, пов'язаних

Модуль III

з девіантною поведінкою, можуть бути спорадичність роботи, безвідповідальність, непрофесійність, спроби деяких спеціаліс­тів брати на себе функції інших служб.

Профілактичною та корекційною роботою повинні бути охо плені усі сфери соціальної взаємодії школяра. Відповідна робо­та повинна проводитись з батьками, педагогами, учнівськими групами.

О. В. Змановська відмічає, що психолого-педагогічна допо­мога особам з девіантною поведінкою має два основних напрям­ки. Це превенція (попередження, профілактика) та інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).

5.1. Превенція девіантної поведінки

Профілактика девіантної поведінки передбачає систему загаль­них та спеціальних заходів на різних рівнях соціальної організа ції: загальнодержавному, правовому, суспільному, економічному, медико-санітарному, педагогічному, соціально-психологічному Умовами успішної профілактичної роботи вважають її комплек­сність, послідовність, диференційованість, вчасність.

Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує виділяти первинну, вторинну, третинну профілактику девіацій. Первинна профілактика спрямована на усунення несприятливих чинників, які зумовлюють певне явище, а також на підвищення стійкості особистості щодо впливу щодо цих чинників. Завданням вторинної профілактики виступає раннє виявлення та реабілітація нервово-психічних розладів та робота з "групою ризику", наприклад, з учнями, які мають виразну схильність до формування девіантної поведінки без проявів такої у даний час. Третинна профілактика вирішує такі спеціальні завдання, як лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки. Третинна профілактика також може бути спрямована на попередження ре­цидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою.

/. Соціально-психологічна профілактика девіацій

Існують різноманітні форми соціальної превенції девіантної поведінки.

Перша форма — організація соціального середовища, вплив на суспільство загалом, наприклад, через створення негативної суспільної думки щодо девіантної поведінки.

Психолого-педагогічна корекція відхилень у іижедінці дітей

У рамках даної моделі профілактика включає, передусім, соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий со­ціально орієнтований спосіб життя.

До такої роботи залучаються усі засоби масової інформації, зокрема, преса і телебачення. На фоні всеохоплюючої телеманії нагально необхідною стала служба соціально-психологічної цен­зури, яка б займалась вивченням впливу телепродукції, реклами на психіку підростаючого покоління і вилученням з ефіру тих передач, що виявились шкідливими для незрілої особистості ді­тей та підлітків, а також забезпеченням умов, за яких корис­на інформація позитивно сприйматиметься і засвоюватиметься юними глядачами. За відсутності такої цензури альтернативою є не заборона споживання продукції ЗМІ сумнівної якості, а організація обговорення та аналізу її змісту зі школярами, ви­ховання смаку, забезпечення умов для цікавого активного до­звілля, яке б сприяло задоволенню особистісних потреб учнів. У школах можуть функціонувати свої газета, радіо, телебачення, до роботи в яких залучаються самі діти

Друга форма профілактичної роботи — це інформування (лекції, бесіди, поширення спеціальної літератури, відеопродук-ції) про шкідливі наслідки різних форм девіантної поведінки. Сутність підходу полягає у спробі впливу на когнітивні про­цеси особистості з метою підвищення її здатності до прийняття конструктивних рішень. Метод дійсно збільшує знання але по­гано впливає на зміну поведінки. Само по собі інформування не знижує рівня девіації. У деяких випадках, навпаки, раннє знайомство з девіаціями стимулює посилення інтересу до них. Залякування також може викликати когнітивно-емоційний дисо­нанс, який мотивує даний вид поведінки.

У ряді випадків інформація подається невчасно: занадто піз­но або занадто рано. Наприклад, досвід роботи з підлітками під­казує, що бесіди з попередження наркозалежної поведінки повин­ні проводитись не пізніше 12-ти років. Вони не повинні містити детальний опис наркотиків та ефектів, які вони викликають.

Мало результативними виявляються й бесіди про покарання за різні злочини, які проводяться з підлітками працівниками правоохоронних органів з установкою, що знання кримінально го кодексу, страх перед покаранням повинні утримати від по­рушення закону.

Третя форма профілактичної роботи - активне соціаль­не навчання соціально важливим навичкам. Зараз поширені на­ступні форми:

22!

Модуль III

1. Тренінг резистентності (стійкості) до негативного соціаль­
ного впливу. У процесі тренінгу змінюються установки на деві-
антну поведінку, формуються навички розпізнавання рекламних
стратегій, розвивається здатність говорити "ні" у випадку тиску
однолітків, дається інформація про можливість негативного впли­
ву батьків та інших дорослих, які вживають алкоголь і т.п.

2. Тренінг асертивності або афективно-ціннісного навчання.
Ґрунтується на уявленні, що девіантна поведінка безпосередньо
пов'язана з емоційними порушеннями. Для попередження даної
проблеми підлітків навчають розпізнавати емоції, виражати їх
прийнятним чином і продуктивно справлятись зі стресом. В про­
цесі групової психологічної роботи також формуються навички
прийняття рішення, підвищується самооцінка, стимулюються
процеси самовизначення і розвиток позитивних цінностей.

3. Тренінг формування життєвих навичок — найважливіших
соціальних умінь особистості, а саме: уміння спілкуватися, під­
тримувати дружні зв'язки і конструктивно розв'язувати міжосо-
бистісні конфлікти; здатність приймати на себе відповідальність,
ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; навички са­
моконтролю, впевненої поведінки, зміни себе та оточення.

Названі тренінги в освітніх закладах після відповідної під­готовки можуть проводити психологи, соціальні педагоги, вчи­телі і навіть учні-активісти.

Четверта форма ~ організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці. Альтернативними формами активності ви­знані: пізнання (мандрівки), випробування себе (спорт), значу­ще спілкування, любов, творчість, суспільна діяльність (у тому числі професійна, релігійно-духовна, доброчинна).

У сімейному вихованні провідним профілактичним завдан­ням виступає раннє виховання стійких інтересів, розвиток здат­ності любити і бути любимим, формування уміння працювати і розважати себе.

Сучасні психологічні дослідження формування особистості (О. К. Дусавицький, О. С. Безверхий та ін.) показують, що го­ловною утворюючою цього процесу виступає розвиток інтересів індивіда. Якщо в учня актуалізованим є широке коло пізнаваль­них та соціальних потреб, прагнення самоактуалізації, якщо він будує стратегічні плани на майбутнє, то він зможе успішно про­тистояти негативним впливам, а у його житті не виявиться місця девіаціям. І, навпаки, бідність, утилітарність інтересів, несфор-мованість життєвих перспектив виступає сприятливим ґрунтом для девіантної поведінки.

Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

Важливою формою профілактики виступає створення ши­рокої мережі шкільних та позашкільних закладів (гуртків, сту­дій, секцій, клубів і т.п.), в яких діти й підлітки могли б знайти собі заняття до душі. Функціонування таких закладів не повин­но сприйматись як щось другорядне у порівнянні з навчанням. Серйозно слід поставитись до відбору спеціалістів: вимоги повин­ні пред'являтись не лише рівню професійності, а й психолого-недагогічним здібностям, умінню зацікавлювати, впливати, встановлювати з підлітками довірливі взаємини. Зауважимо, що серед дорослих, які організовують гуртки та секції, на жаль, є такі, що зловживають своїм авторитетом у школярів, використо­вуючи їх у власних цілях, залучаючи до асоціальної діяльності. Тому першочергове значення в оцінці професійності працівників позашкільних закладів мають моральні установки.

Добре відомі випадки, коли відвідування гуртка чи спор­тивної секції надавали сенс життю, задовольняли зафрустровану у сім'ї та школі потребу підлітка в інтимно-особистісному спіл­куванні та позитивних емоціях, цим самим запобігаючи появі схильності до девіантної поведінки. Підліток, який, наприклад, завітав на станцію юннатів, щоб поцупити хвилястих папуг, там і залишався, зацікавлений діяльністю гуртка юних зоологів. Учень, який відчуває, що тренер його цінує й поважає, готовий задля нього, а пізніше задля власних досягнень у спорті позбу­тися негативних звичок, відповідальні ще ставитись до навчання, дотримуватись соціальних норм. Школярі, які з різних причин в класі мають низький соціальний статус, є відторгнутими або ізольованими, в гуртках часто знаходять можливість компенсу­вати недостатність у спілкуванні з однолітками, що утримує їх від залучення до угруповань асоціальної спрямованості.

На території колишнього Радянського Союзу у 20-х роках минулого століття, після громадянської війни, одним з важких наслідків якої була масова дитяча безпритульність, в освітніх закладах особливо популярним був учнівський театр, в якому діти могли задовольнити свої потреби в активності, творчості, самореалізації, розвитку різноманітних здібностей. Сучасна пси­хологія розглядає театральну діяльність загалом і драматизацію, зокрема, як потужний засіб психологічної корекції, спрямований на відреагування негативних емоцій, вироблення нових поведін-кових стратегій, зміну життєвих установок. Шкільний театр є однією з ефективних форм профілактики девіацій.

П'ята форма організація здорового способу життя, яка Грунтується на уявленнях про особисту відповідальність за здоров'я, гармонію з оточуючим світом та своїм організмом.

Модуль III

Труднощі впровадження цього підходу в нашому суспільстві зу­мовлені, особливостями пострадянського менталітету, в якому відмічаються досить міцні установки нехтуванням власним і чу­жим здоров'ям та фізичним станом.

Шоста форма - активізація особистісних ресурсів, яка стає можливою після проведення потужної психоконсультатив-ної роботи. В результаті індивід виразно усвідомлює власний внутрішній світ з його суперечностями та конфліктами, прагне змінитися і вірить у свої сили.

Сьома форма — мінімізація негативних наслідків девіант-ної поведінки. Ця форма роботи використовується випадках вже сформованої девіації. Вона спрямована на профілактику реци­дивів або їх негативних наслідків.

Як відомо, девіантнии підліток, пройшовши курс реабіліта­ції, повертається у середовище, в якому, по-перше, зберігають­ся чинники, що зумовили асоціальну спрямованість його роз­витку, по-друге, незмінною залишається установка щодо його поведінки. Йдеться про те, що найближче соціальне оточення колишнього девіанта свідомо чи мимоволі демонструє негативну упередженість, підозріливість, небажання відновлювати взаєми­ни тощо. Труднощі адаптації та самоствердження в такому сере­довищі можуть зумовити рецидиви. Тому виникає необхідність третинної профілактики, яка полягає в контролі, наданні допо­моги у вирішенні проблем та в психологічній підтримці.

Психопрофілактика здійснюється у вигляді тренінгів, освіт­ніх програм, психологічного консультування, кризової допомо­ги (телефон довіри), психотерапії межових станів та нервово-психічних розладів.

2. Психолого-педагогічна профілактика девіантної поведінки

На відміну від соціально-психологічної превенції девіацій, орієнтованої на соціальні групи загалом, психолого-педагогічна є індивідуально спрямованою. Об'єктом психолого-педагогічної інтервенції виступає не група учнів в цілому, а лише ті з них, у кого виявлено психологічну схильність до девіантнии актів - цс діти, так званої, «групи ризику». Однією з умов результативнос­ті психолого-педагогічного впливу на групу ризику є системний командний підхід, при якому до роботи залучаються психолог, соціальний педагог, вчителі, батьки і, за потреби, медичні працівники та соціальні служби У психолого-педагогічній про­філактиці девіантної поведінки виділяється три основних етл-

Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

пи: діагностика ютовності до девіантної поведінки і складання програми корекції; встановлення довірливих взаємин з учнем, формування у нього мотивації щодо особистісного саморозвит­ку; реалізація програми психолого-педагогічної корекції.

Діагностика психологічної готовності до девіантної пове­дінки проводиться у початковій школі з метою виявлення групи ризику. До групи ризику можна віднести дітей, які:

• не встигають у навчанні,

• мають проблеми у взаєминах в сім'ї або школі,

• уникають спілкування з однолітками,

• мають низький соціальний статус в учнівському колективі,

• виявляють обмеженість інтересів та соціальних потреб,

• схильні до імпульсивності, гіперактивності, тривожності,
агресії,

• характеризуються зниженими можливостями до саморегуля­
ції поведінки,

• виявляють конфліктну самооцінку та рівень домагань,

• мають асоціально спрямованих або психічно хворих батьків.

Як уже зазначалось, до визначення групи ризику залуча­ються вчитель, психолог, соціальний педагог. Вчитель шляхом педагогічного спостереження виявляє дітей зі стійкими трудно­щами у навчанні, з наявністю проблем у поведінці та побудови взаємодії з іншими учнями. Соціальний педагог збирає інформа­цію про сім'ї учнів, звертаючи увагу на соціальні установки та стан здоров'я батьків, дізнається про наявність стійких конфлік­тів у родині та визначає їхню природу; оцінює, на скільки сі­мейна атмосфера може сприяти або перешкоджати формуванню девіацій дитини. Психолог вивчає особливості ставлення учня до родини, його соціальний статус у класі, коло інтересів, на­явність та зміст конфліктних переживань, оцінює його здатність до саморегуляції поведінки, ступінь особистісної зрілості, став­лення до навчання і школи, діагностує психологічну схильність до девіантної поведінки на основі визначення виразності прояву негативних особистісних новоутворень.

Цілісний аналіз результатів обстеження дозволяє зважити ризик формування схильності до важковиховуваності та склас­ти індивідуальну програму психолого-педагогічної профілак­тичної роботи.

В індивідуальній програмі психолого-педагогічної профілакти­ки девіантної поведінки розробляється система заходів, спрямова­них на опгимізацію психічного розвитку і гармонізацію соціальної адаптації дитини. До корекційної роботи залучаються батьки учня.

Модуль 111

Програма психолого-псдагогічної корекційноїроботи, спря мованої на профілактику схильності до девіантної поведінки, складається індивідуально на кожну дитину на основі даних психологічного обстеження. Універсальної програми корекції бути не може, оскільки різними є у кожного учня соціальна ситуація розвитку, механізми і причини виникнення важковихо-вуваності, її глибина, супутні психологічні проблеми, компенса­торні можливості.

Розглянемо завдання і напрямки корекції, які випливають з узагальненого розуміння психологічної сутності схильності до девіантної поведінки.

Вище вже йшлося про те, що головною проблемою, яка штовхає учня до девіацій, є насичення його життя негатив­ними емоціями і зафрустрованість потреби у самореалізації Тому важливим є створення умов, які б сприяли відреагуван-ню негативних емоцій. Для цього в практичній психології тра­диційно використовуються засоби арттерапії (музикотерапія, психомалюнок). Переживання позитивних емоцій забезпечу­ється шляхом моделювання ситуацій успіху, досягнень, долан­ня труднощів.

Оскільки джерелом неприємностей часто виступає відста­вання у навчальній діяльності, учню надається допомога для його подолання. З допомогою розвивальних вправ розумового характеру вдосконалюються інтелектуальні процеси, досягаєть­ся підвищення гнучкості мислення, формування пізнавальних інтересів. Корекція розумової діяльності здійснюється на на­вчальному матеріалі, який відповідає програмі, за якою вчить­ся клієнт. Це полегшує перенесення сформованих навичок в повсякденне життя. Рольові ігри в школу, репетиція уроків тощо — прийоми, які використовує психолог для підвищення успішності навчання.

Якщо через значні відставання у розвитку, педагогічну занедбаність або з інших причин успішності в навчальній дія­льності досягти неможливо, слід знайти вид занять, у якому учень міг би ствердитись і компенсувати неприємні переживан­ня, пов'язані зі школою.

Універсальним джерелом задоволення виступає творчість Тому кожне заняття повинно бути організоване таким чином щоб учні могли проявити фантазію, видумку. Творчість дітей та підлітків, обтяжених негативними особистісними новоутво­реннями, гальмує невпевненість у собі, соціальні обмеження, страх негативної оцінки Вивільнення творчої енергії потребу! додаткових зусиль. Все залежить від того, наскільки педагогу 226

Психолого-педагогічна корекцгл відхилень у поведінці дітей

вдасться створити атмосферу невимушеності, довіри, безумов­ного прийняття.

Пе менш важливим завданням корекції є усунення феноме­ну афекту неадекватності шляхом формування умінь правильно реагувати на невдачі. З цією метою учням пропонуються ігри-змагання, в яких психолог має можливість моделювати ситуацію успіху і невдачі. При цьому розглядаються різні варіанти по­ведінки у випадку поразки і обираються для наслідування най­більш прийнятні, аналізуються можливі почуття та установки людини, що програла.

Труднощі адаптації важковиховуваних часто пов'язані з властивим для них егоцентризмом, нездатністю сприймати си­туацію з позиції інших людей. Для формування здатності до емоційної децентрації учням пропонують аналізувати причини вчинків, думки й переживання героїв літературних творів.

Проблемним в особистості важковиховуваного є також все, що пов'язано з міжособистісною взаємодією - від не-сформованості навичок спілкування, невміння прийнятним способом висловлювати свої почуття до нездатності йти на компроміс, конструктивним способом вирішувати конфлікти. Розвиток комунікативних навичок здійснюється шляхом їх відпрацювання на моделях типових для даного учня життєвих ситуацій. Завдання полягає не в тому, щоб вказати єдино пра­вильний шлях вирішення конфлікту чи спосіб поводження, а в тому, щоб зробити поведінку дитини гнучкішою, показати існування великої кількості варіантів реагування на той чи інший подразник.

Головним завданням корекції схильності до девіантної по­ведінки є подолання незрілості особистості, розвиток самосвідо­мості та саморегуляції. Довільна регуляція власної поведінки, прагнення до самовдосконалення виникають на основі адекват­ного, зрілого, диференційованого уявлення про себе як особис­тість. Учень повинен усвідомити свої потреби, позитивні та не­гативні якості, побудувати образ ідеального "я", визначити різ­ницю між ідеальними прагненнями та реальною поведінкою і на основі цього намагатись керувати власними вчинками. Процес формування самосвідомості повинен відповідати загальним за­кономірностям його розвитку в онтогенезі.

Спочатку увагу дітей привертають до власної зовнішності та фізичних якостей, а згодом пропонують дослідити й особисті внутрішні якості На перших порах діти навчаються виділяти ці якості у літературних героїв, у своїх однокласників, а погім вже у себе

Модуль III

У розвитку особистості велике значення має формуван­ня почуття власної унікальності, сприймання свого "я" непо­вторним і цілісним у минулому, теперішньому і майбутньому. Цінним у цьому відношенні є обговорення з учнями подій їхньо­го дитинства, ближніх та перспективних планів, узгоджуючії їх з бажаннями та можливостями, а також із суспільними цін­ностями, визначаючи, що у реальному сприяє або перешкоджаь здійсненню цих планів.

Одним із провідних напрямків корекції особистісної незрі­лості важковиховуваних виступає формування довільної регу­ляції поведінки, розвиток волі. У цьому процесі неабияку роль відіграє формування прагнення та умінь самостійно приймати рішення та реалізовувати його, самостійно розв'язувати конфлік­ти. З цією метою можна використовувати прийом моделювання типових ситуацій вибору з наступним пошуком різних варіантів виходу з них.

Враховуючи загальні психологічні закономірності ґене-зи волі, особливу увагу слід звернути на корекцію недолі­ків регулюючої функції внутрішнього мовлення. За висловом Л. С Виготського, ключем до останнього виступає писемне мов­лення. Тому одним із прийомів формування довільності поведін­ки є розвиток у них писемного мовлення. Потрібно спеціально спонукати дітей до висловлювання власних думок на письмі, вчити їх писати твори, вести особисті щоденники, листуватися з рідними та друзями, складати ближні та перспективні плани, аналізувати успішність їх виконання тощо.

Отже, корекційна робота щодо профілактики важковихову-ваності може включати наступні напрямки:

■ розвиток пізнавальної діяльності;

■ стимуляція до творчості та реалізації своїх здібностей;

■ створення умов для відреагування негативних емоцій,
зокрема, тривожності й агресивності;

 

■ забезпечення переживання почуття задоволення від до-
. сягиення успіху, долання труднощів;

■ формування умінь адекватної реакції не невдачу;

 

■ розвиток здатності до емоційної децентрації, навичок
асертивності, спілкування, конструктивного вирішення
конфліктів;

■ підвищення рівня самосвідомості та довільної саморегу
ляції поведінки

Психолого-педагогічна корекція вгдхи.гень у поведінці дітей

Для реалізації зазначених напрямків можна використовува­ти наступні методи психокорекції: пісочна терапія, арттерапія, ігрова психотерапія, казкотерапія, психогімнастика, психодра-ма, ведення особистого щоденника тощо.

5.2. Психолого-педагогічна інтервенція девіантної поведінки

/. Вивчення особистості важковиховуваного під­літка передує корекції важковиховуваності. Потреба у вияв­ленні таких підлітків відпадає, оскільки їх одразу можуть назва­ти педагоги та батьки. Проте, нас цікавлять особливості їхньої самосвідомості, характеру, причини та обставини, що призве­ли до важковиховуваності, збережені позитивні сторони осо­бистості, з опорою на які можна було б здійснювати корекцію. Психологічне обстеження повинно бути організованим таким чином, щоб за його результати дозволяли визначити тип важко­виховуваності. Іншим завдання психологічного вивчення важко­виховуваного підлітка є виявлення патологічних рис характеру та потягів і схильності до шкідливих звичок.

Соціальну ситуацію розвитку важковиховуваного підлітка вивчає соціальний педагог. Важковиховуваність з одного боку зумовлена проблемами взаємодії підлітка з найближчим соціаль­ним оточенням, а з іншого — проявляється в них. Тому вивчен­ня цього феномену буде неповним без дослідження конкретних соціальних умов формування особистості підлітка.

З цією метою проводиться педагогічна діагностика, яка по­кликана з'ясувати:

• виховні можливості сім'ї та учнівського колективу;

• причини виникнення важковиховуваності, несприятливі умо­
ви, що підтримують її;

• позитивні якості підлітка, на які необхідно покластися у пе­
ревихованні;

• типове і своєрідне у духовному світі підлітка;

• рівень його педагогічної занедбаності.

Вивчення виховних впливів сім'ї передбачає:

1. Уточнення складу, культурних, матеріальних та побу­тових умов сім'ї Визначення соціальної спрямованості сім'ї. У цьому відношенні сім'я може бути'

Модуль III

• соціальною за духом та змістом;

• з правильним ставленням до суспільства, але з порушеними
внутрішніми взаєминами;

• з егоїстичними установками;

• з асоціальними установками;

• з конфліктними взаєминами.

2. Оцінка педагогічної атмосфери сім'ї, а саме:

• сімейні взаємини, їх характер, зміст, стиль і тон сімейного
життя;

• поєднання поваги, любові, вимог до дитини;

• з'ясування наявності проблем та труднощів у сімейному ви­
хованні;

• визначення ставлення дитини до сім'ї (кого любить і за що,
з ким рахується, які сімейні обов'язки виконує, як ставиться
до братів та сестер);

• наявність помилок у вихованні, зокрема:

• відсутність поглядів на виховання;

• низька педагогічна культура батьків;

• відсутність в сім'ї трудової атмосфери;

• сліпа любов чи навпаки — байдужість до дітей.

 

3. Вивчення сімейних традицій, звичаїв, прав та обов'язків
кожного члена сім'ї. Збір інформації про історію її розвитку.

4. Діагностика типу сім'ї

Діагностика виховного впливу школи передбачає:

1. Визначення провідних педагогічних установок, які скла­
лися в педагогічному колективі. Наявність/відсутність єдиної
педагогічної думки та творчого підходу до організації педагогіч­
ного процесу.

2. Встановлення виховних можливостей учнівського са­
моврядування та різних видів діяльності школярів (гуртки
і т.д.).

3. Оцінка результатів роботи школи у напрямку виховання
провідних особистісних якостей підлітка - колективізму, пра­
цьовитості, чесності, нетерпимості до аморальних вчинків, само­
стійності, людинолюбства, почуття гідності й совісті.

4. Констатація наявності педагогічних помилок вчителів,
батьківс