Поняття і склад земель рекреаційного призначення.

Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призна­чення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних за­ходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовують­ся в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії зе­мель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призна­чення належать земельні ділянки зелених зон і зелених наса­джень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зай­няті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих табо­рів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а та­кож земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподар­ського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які ви­користовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення.

Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невели­кою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та зе­мель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове при­значення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання та­ких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто до­датковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням зе­мель, що належать до інших категорій. Що стосується власне зе­мель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати викори­станню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України).

Законодавство про землі рекреаційного призначення. Ос­новні положення про землі рекреаційного призначення містять­ся в ЗК Україні (глава 9), ЛК України, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р., «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку роз­роблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природо­охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004

 

114. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації ос­танніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначен­ня можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню влас­никами земель рекреаційного призначення і державній землевпо­рядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. 3 ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.

До земель рекреаційного призначення належать різні за ха­рактером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до скла­ду інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні доз­воляється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умо­вах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загально­державного значення, що є і природоохоронними, і рекреацій­ними установами.

Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекре­аційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної тери­торії до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздо­ровчого призначення більш жорсткий, містить більше обме­жень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.

За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарка­ми та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

 

115. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення.

Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. Зелені зони поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. До лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, Лісогосподарська частина передбачає режим господарства, спрямований на забезпечення захисних і регулюючих функцій лісу, розвиток лісогосподарського. Спец. п. реж. земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Санітарні правила передбачають такі функціональні зони рекреаційно-оздоровчих об'єктів: спальна, господарсько-службова, зона відпочинку, ігрова зона. Спец. пр. р. земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель як для дачного будівництва здійснюється за клопотанням зацікавлених осіб, яким відводяться відповідні земельні ділянки рекреаційного призначення. Норма безкоштовної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва складає 0,1 га згідно зі ст. 121 Земельного кодексу.

Спец. прав. р. земель, використовуваних для туризму. Правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для туристичної діяльності, передбачає комплекс заходів для забезпечення безпеки туристів. Спец. прав. р. викорис. земель, на яких здійснюється спортивна діяльність крім вимог до організації необхідної рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів, передбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд на цих землях. Спец. пр. р. земель, на яких розташовані музеї. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їхнього функціонування інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів

 

116/ Особливості правового режиму земель рекреаційного призна­чення у межах населених пунктів.

Це землі міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об'єкти тощо.

Містобудівне закон. визначає основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення пр. режиму земель рекреаційного призначення.Закони "Про основи містобудування "Про генеральну схему планування території України" також генеральний план населеного пункту, що установлює межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призначення Законом „Про благоустрій населених пунктів” і Державними санітарними правилами планування і забудови населених. Нормативним актом, що визначає правовий режим зелених насаджень на землях рекреаційного призначення у населених пунктах, є Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: а) загального користування – міські і районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо; б) обмеженого використання – насадження на територіях громадських і житлових будівель, спортивних споруд тощо; в) спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, охоронні насадження, пришляхові насадження у межах населених пунктів.

117. Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу.

Пр. р. земель рекреаційного призначення вільних екон. зон (далі – ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі, також і спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 24 вересня 1999 року передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон".ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюється і діє спец. прав. р. екон. діяльності і порядок застосування та дії законодавства України.

Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону, до виняткової компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ відноситься: визначення перспективних напрямків розвитку ВЕЗ; упорядкування і надання суб'єктам ВЕЗ у користування земельних ділянок на території ВЕЗ; видача дозволів суб'єктам ВЕЗ на будівництво нових об'єктів. Територія ВЕЗ, навіть якщо це ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу, може розташовуватися на землях різних категорій. Положенням про критерії визначення пріоритетних видів економічної діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності і порядок їхнього застосування, для туристсько-рекреаційних зон передбачені такі критерії: ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів; розвиток царини послуг для обслуговування відпочиваючих; розвиток виробництв, що обслуговують туристсько-рекреаційні підприємства; розвиток систем транспорту, виробничої і соціальної інфраструктури.

 

118. Поняття і склад земель історико-культурного призначення.

Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у ст. 53 Земельного кодексу шляхом перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) цвинтарі, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст і інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

 

119/ Правовий режим земель історико-культурного призначення.

Україна є учасницею Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Європейської конвенції про охорону археологічної спадщини, Конвенції про охорону підводної культурної. ЗУ „Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”, "Про охорону культурної спадщини" „Про охорону археологічної спадщини” Об'єктом культурної спадщини Закон визнає місце, споруду, комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природні упорядковані чи створені людиною об'єкти, незалежно від стану схоронності, що донесли до нашого часу цінність з антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, наукової та ін. точки зору, і зберегли свою автентичність. Об'єкти культурної спадщини поділяються за типом на: а) споруди; б) комплекси споруд; в) визначні пам'ятки (природні чи окультурені природні ландшафти).Для переведення земель до категорії земель історико-культурного призначення необхідні певні правові: а) внесення історико-культурних об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; б) встановлення охоронних зон історико-культурних об'єктів; в) встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об'єктів; г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території; ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту,

землі історико-культурного призначення – це землі, призначені для розміщення, використання і забезпечення правового режиму охорони історико-культурних об'єктів, включених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а також для забезпечення режиму охоронюваних археологічних територій і історичних ареалів населених пунктів. Специфікою правового режиму земель історико-культурного призначення є те, що це, мабуть, єдина категорія земель, що має пріоритетний правовий режим стосовно інших категорій земельного фонду. У разі настання одного з перелічених вище правових фактів, землі, до якої б категорії вони не належали, підлягають переведенню до категорії земель історико-культурного призначення. Вказівка на це міститься у ст. 34 Закону „Про охорону культурної спадщини

 

120. Спеціальні правові режими земель історико-культурного при­значення.

Спец. пр. режим земель, на яких розташовані пам’ятки культури. Правовий режим пам’яток установлений законодавством України для всіх нерухомих об'єктів культурної спадщини, що не є заповідниками, історичними ареалами населених пунктів, особливо охоронюваними археологічними територіями чи їх охоронними зонами

Спец. прав. режим земель історико-культурних заповідників. Ансамблі і комплекси пам’яток, що мають виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними заповідниками чи музеями-заповідниками.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї-заповідники і музеї. Відповідно до ст. 6 Закону "Про музеї і музейну справу" на основі ансамблів, комплексів пам’яток і окремих пам’яток природи, історії, культури і територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватися музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Спец. прав. режим охоронюваних археологічних територій. На охоронюваних археологічних територіях забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини. Спеціальний правовий режим історичних ареалів населених пунктів Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного пункту, що зберегла стародавній вигляд, планування і характер забудови. Він є спеціально виділеною у населеному пункті територією історико-культурного значення з затвердженими межами, яка повинна фіксуватися у всіх містобудівних і землевпорядних документах.

 

121. Правовий режим охоронних зон пам'яток культури.

Законодавство виділяє такі види зон охорони пам’яток: а) охоронні зони; б) зони регулювання забудови; в) зони охоронюваного ландшафту; г) зони охоронюваного археологічного культурного шару.

Зони охорони пам’яток установлюють для забезпечення збереження пов'язаного з пам’ятками довкілля, а також для охорони пам’яток від впливу негативних природних і техногенних чинників. До складу зон охорони пам’яток включаються терени, на які поширюється композиційно-видовий вплив пам’яток, і де встановлюється особливий правовий режим, що дозволяє забезпечити охорону пам’яток культури Правовий режим охоронної зони. являє собою територію, що виділяється для збереження і відтворення найближчого історичного середовища пам’яток, головним чи істотним елементом якого вони є, а також для забезпечення оптимальних умов їх огляду. Правовий режим зони регулювання забудови. Ця зона призначається для збереження особливостей візуального сприйняття пам’ятки, охорони і відновлення її ролі в композиції і пейзажі населеного пункту. У цій зоні нова забудова регламентується за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжиною фасадів, масштабністю, характером членувань, архітектурним рішенням, функціональним використанням Правовий режим зони охоронюваного ландшафту. Встановлюється для збереження і реабілітації природних утворень, що є характерним історичним середовищем пам’ятки, забороняється будівництво капітальних будинків і споруд, дорожні і грабарські роботи, що змінюють охоронюваний ландшафт. Правовий режим зони охорони археологічного культурного шару. Зона охорони археологічного культурного шару – це територія за межами пам’ятки археології та її охоронної зони, де виявлені окремі археологічні знахідки або є можливим існування археологічного культурного шару. Призначена для забезпечення схоронності і дослідження пам’яток археології.

 

122.Поняття і характеристика правового режиму земель лісогоспо­дарського призначення.

Ліси Укр є її національним багатством і за своїм призна­ченням та місцем розташуванням виконують переважно водо­охоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Правовідносини, пов'язані з використанням земель лісогосподарського призначення, ре­гулюються, насамперед, ЗК, Лісовим кодексом (ЛК) Укр та іншими законодавчими актами. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.

До лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів, а також окремі дерева і групи дерев і тд. В ст. 1 ЛК вказано,що "Ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослин­ність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тварин­ним світом, мікроорганізмами та іншими природними компо­нентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного І на навколишнє природне середовище". В юри­дичній літературі зазначається, що "лісовий фонд" є поняттям значно ширшим від поняття «лісу». Оскільки до лісового фонду належать лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Земельна лісова ділянка — це земелька ділянка лісового фонду Укр. з визначеними межами, яка надається або ви­лучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Відповідно до ст. 5 ЛК до земель лісогосподарського призна­чення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук­тивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Чинне земельне та природноресурсове законодавство регулює відносини, пов'язані з визначенням порядку використання і охорони земель, тобто земельні відносини. Предметом лісового законодавства є лісові відносини, тобто відносини з приводу використання та захисту лісів. Принципово новим є підхід чинного ЛК щодо права влас­ності на ліси. Нині існує 3 форми власності на ліси: державна, комунальна та приватна. Права власності на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КУ. У ст. 8 ЛК зазна­чено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім тих що перебувають у комунальній або приватній влас­ності. Ліси, що знаходяться у державній власності становлять найбільшу частину від їх загальних площ. Щодо них діють положення стосовно можливості їх безоплатного загального використання громадянами Укр. Ліси, що переводяться у комунальну власність, стають об'єк­том права власності окремих територіальних громад. Згідно зі ст. 10 ЛК ліси можуть перебувати у приватній власності громадян України (ЛК виключає можливість отри­мання у власність лісів особами без громадянства та інозем­цями) і юридичних осіб (юридичних осіб, які є резидентами України). Для ведення лісового господарства значення має поділ лісів за категоріями. Згідно з «порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» всі ліси України, залежно від виконуваних ними функ­цій, поділяються на наступні категорії: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси, захисні ліси, експлуатаційні ліси.

123. Умови і порядок надання земель лісогосподарського призначен­ня та зміна їх цільового призначення.

Згідно з ст. 56 ЗК землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у держ, комунальній та приватній влас­ності. Передача земельних ділянок лісогосподарського призна­чення державної власності у комунальну власність і земельних ділянок комунальної власності в державну, провадиться у поряд­ку, передбаченому ЗК для юридичних осіб. Для цього відповідні держ. орг. або орг.. місц. орг. самоврядув. зверта­ються з клопотанням про передачу конкретної земельної ділянки в державну або комунальну власність до відповідного місц. орг. самоврядув. або органу виконавчої влади, який розглядає його у встановленому законом порядку і передбачені строки, ухвалює відповідне рішення І здійснює певні дії, які передбачені для надання земельної ділянки юридичній особі. Виходячи з положень ст. 56 ЗК., у приватну власність можуть передаватися тільки замкнені земельні ділянки лісогосподар­ського призначення, тобто такі земельні ділянки лісогосподар­ського призначення, які відокремлені природними розривами та (або) юридично встановленими межами їх обсягів, тобто дещо ізольовані від основного масиву земель лісогосподарського призначення. Безоплатна передача земельних ділянок лісо­господарського призначення у власність громадян провадиться у випадках приватизації земельних ділянок, які знаходяться в користуванні громадян або отриманні земельних ділянок Із земель державної або комунальної власності в межах норм без­коштовної приватизації, визначених ЗК. Орг. державної влади та орг. місцевого самоврядув. і держ. орг. приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комуналь­ної власності громадянам або юр.особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, відповідно до ЗК. Продаж земельних ділянок здійснюється на конку­рентних засадах (аукціон) крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. У зв'язку з тим, що земельні ділянки для ведення особистого селянського і фермерського господарств надаються у власність із земель с/г призначення, а земельні ділянки лісогосподарського призначення надаються у власність громадянам і юр.особам в складі угідь цих господарств, то в разі купівлі земельних ділянок с/г призначення, призначених для ведення товарного с/г виробництва громадяни повинні мати с/г освіту або досвід роботи в сільському господарстві або займатися веденням товарного с/г ви­робництва, а юридичні особи — підтвердити можливість вести сільгоспвиробництво своїми установчими документами. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопро­дуктивних угідь для залісення. До деградованих земель відносяться: земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, пере­зволоженими, забрудненими хімічними речовинами та інш. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське вико­ристання за призначенням є економічно неефективним. Згідно з ч. 2ст. 12 ЛК громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколиш­нього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового госпо­дарства та охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісо­вого господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядув., які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійсню­ється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом ви­конавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього при­родного середовища. Використання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин (крім видобування корисних копалин місце­вого значення для власних потреб), прокладання кабельних ліній, трубопроводів та інших комунікацій проводиться після надання цих ділянок для зазна­чених цілей. Використання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб про­водиться відповідно до Кодексу Укр. про надра. Зазначені роботи мають вестися способами і методами, що не призводять до погіршення протипожежного і санітарного стану лісів та умов їх відтворення.