Правовий режим земель водно- болотних угідь міжнародного значення.

Під водно-болотними угіддями розуміють райони боліт, фенів, торф'яних угідь або водойм - природних чи штучних, постійних чи тимчасових, стоячих чи проточних, прісних, солонуватих чи солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких під час відливу не перевищує шести метрів, хоча допускаються відхилення від вимог щодо глибин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1287 (із змінами від 16 червня 2004 р.) було затверджено Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення. Такий статус може бути надано цінним природним комплексам боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів - природних або штучно створених, постійних чи тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морським акваторіям, що знаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель водного та лісового фонду України.

Статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано за чотирма групами критеріїв: 1) за типовістю, рідкісністю або унікальністю; 2) за видами рослин і тварин, які перебувають під загрозою зникнення в усьому світі; 3) за регулярним перебуванням вод-но-болотних птахів; 4) за станом іхтіофауни.

Визначення водно-болотних угідь, які можуть бути заявленими для надання їм статусу водно-болотних угідь міжнародного значення, здійснюється Мінприроди за поданням наукових установ, громадських організацій, інших заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян.

На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких знаходяться ці угіддя, а в разі їх знаходження за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних природних парків - на територіальні органи Мінприроди за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів. Структуру, зміст та порядок заповнення паспорта визначає Мінприроди.

Відповідно до Концепції збереження біологічного різноманіття, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р., визначено також заходи щодо збереження та відновлення водно-болотних угідь національного, регіонального і місцевого значення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1287 «Про порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення» Мінприроди та його територіальні органи за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших природних ресурсів забезпечують установлення спеціальних знаків на межах водно-болотних угідь міжнародного значення. Ці межі наносяться на плани та карти відповідних земельних ділянок.

 

108. Правовий режим земельних ділянок та природних об'єктів, що мають особливу наукову цінність.

Ст. 6 Закону „Про природно-заповідний фонд України” передбачає, що природні комплекси, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають особливій охороні в Україні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке затверджується Мінприроди України. Землі територій та об'єктів, що мають особливу наукову цінність і є об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини, що мають особливу наукову цінність може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації згідно з Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

З метою збереження унікальних природних об’єктів, які мають виняткове значення для української та світової науки, створюєтьсяДержавний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 174. Рішення про віднесення наукових об’єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства освіти і науки України. Фінансування заходів щодо утримання та збереження наукових об’єктів, які включені до відповідного реєстру, щорічно передбачається у Державному бюджеті України.

 

109. Поняття і склад земель оздоровчого призначення.

Правовий режим земель оздоровчого призначення, крім ЗК, встановлюється законами "Про охорону навколишнього при­родного середовища", "Про курорти" та іншими нормативно-правовими актами. Завданням законодавства в цій сфері є регулювання суспільних відносин з організації і розвитку ку­рортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охо­рони з метою створення умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Відповідно до ст. 62 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. До земель оздоровчого призначення, належать землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лі­кування людей. При цьому лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них інші лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі й озо­керит, ропа лиманів і озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Відповідно до Концепції розвитку санаторно-курортної га­лузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р, оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародно­го і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн. Розвиток санаторно-курорт­них послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер,: акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприят­ливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Під курортом розуміється освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будинки і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовується з метою ліку­вання, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні. Залежно від характеру природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні терито­рії, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілі­тації та профілактики захворювань (особливо цінними та унікальними є лікувальні ресурси, що рідко (не часто) зустрі­чаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань).

До курортів місцевого значення належать природні терито­рії, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань (загальнопоширеними є лікувальні ресурси, що зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси і придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що має мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню чи може негативно вплинути на природні ліку­вальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздо­ровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу са­нітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяль­ності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Отже, віднесення земель до категорії оздоровчого призначення передбачає обов'язкову наяв­ність у них як цінних природних властивостей, так і лікувальних якостей, що мають природне походження. При цьому, лікувальні якості мають не землі оздоровчого призначення, а розташовані на них лікувальні ресурси.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про екологічну мережу України", землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами є складовим структурним елементом екомережі, як єдиної тери­торіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафт­ного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України під­лягають особливій охороні.

 

110. Особливості надання земель оздоровчого призначення.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використову-ють або Вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі влас-тивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для ліку-вання, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів на-лежать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захво-рювань та рекреації і підлягає особливій охороні.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Ра-да України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за подан-ням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122—126 ЗК України, на підставі розроблення тех-ніко-економічних обгрунтувань використання землі та про-ектів відведення земельних ділянок з урахуванням затвер-джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

На землях оздоровчого призначення забороняється діяль-ність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лі-кувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і ку-рортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-са-нітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона — суворого режиму; друга зона обме-жень; третя зона спостережень.

Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мі-неральних вод, території, на яких розташовані родовища ліку-вальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використо-вуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів і т. ін. курорту.

Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Чинне законодавств забороняє приватизацію земель оздоровчого призначення, на яких розташовані курорти державного значення, що перебувають у державній або комунальній власності на момент прийняття Закону України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р.

Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31—33 Закону України «Про курорти».

Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.

 

111. Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.

Пріоритетність використання земель оздоровчого призна­чення у суворій відповідності з їх основним цільовим призна­ченням стимулюється законодавцем за допомогою встановлення для суб'єктів землекористування спеціальних податкових пільг.

Єдиного законодавчого акта, який регламентував би право­вий режим використання земель оздоровчого призначення нині в Україні немає. Основний масив спеціальних норм, які регу­люють правовий режим цих земель, міститься в Законі "Про курорти" та прийнятих на його основі підзаконних нормативно-правових актах.

Відповідно до ст. 15 Закону "Про курорти" юридичні та фізичні особи, з метою організації діяльності курортів, вико­ристовують спеціально визначені природні території, що мають мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів і озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань.

Виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, клі­матологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних і інших дослідницьких робіт.

Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт екс­плуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінераль­них вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що відносяться до природних лікувальних ресурсів, затверджуються і вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням, відповідно до законодавства України. Родовища корисних ко­палин, які належать до природних лікувальних ресурсів, на­даються в користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату відповідно до Ко­дексу України про надра.

Мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природ­них лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корис­них копалин. Якість природних лікувальних ресурсів регламен­тується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів. Медичний (бальнеологічний) висновок надається центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.

Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ре­сурсів, здійснюються згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади з геології та використання надр квотами.

Забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації. Будівництво на землях курортів нових і розширення діючих промислових під­приємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо з задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, чи таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фактори, забороняється.

Надання земельних ділянок для створення чи розширення курорту здійснюється в порядку, встановленому ЗК, на під­ставі розробки техніко-економічних обґрунтувань використання землі і проектів відводу земельних ділянок з урахуванням затвер­джених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування земель. Землі курортів використо­вуються в порядку, визначеному проектами організації вико­ристання території та Генеральним планом забудови курорту з урахуванням вимог до правових режимів округів і зон санітар­ної охорони. Відповідно до ст. 25 Закону "Про оренду землі" орендар зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель оздоровчого призначення.

Відповідно до Генеральної схеми планування території Ук­раїни наміри та потреби використання окремих територій, визначені у державних програмах економічного і соціального розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки, передбачають необхідність значного збільшення територій оздоровчого призначення.

Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними і місцевими програмами, що розробляються на основі даних Кадастру природних ліку­вальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності ліку­вання, медичної реабілітації і профілактики захворювань, резуль­татів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінан­сово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних і санітарно-гігієнічних обмежень тощо. Містобудівна документація, яка регламентує всі види будівництва на території курортів, роз­робляється відповідно до законів "Про основи містобудування", «Про регулювання містобудівної діяльності», регіональних і місцевих Правил забудови та інших нормативно-правових актів і під­лягає обов'язковій державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам.

Порядок використання територій курортів визначається спе­ціальними нормативно-правовими актами, зокрема: Положенням про курорти Євпаторія, Поляна,

Розвиток інфраструктури курортів (транспорт, зв'язок, ко­мунальне господарство) потребує розв'язання територіальних, соціально-економічних, екологічних проблем і завдань, які пов'язані з розподілом і визначенням пріоритетних напрямів використання природних лікувальних ресурсів і пошуками шляхів збалансування міжгалузевих інтересів, вирішенням питань розміщення курортного, житлового, соціального, інженерно-транспортного, комунального та інших видів будівництва, відтворення культурно-історичної спадщини, охорони та зба­гачення природного середовища курортів.

Розвиток виробництва на курортних територіях призвів до виникнення на них індустріальних зон. Надмірна концентра­ція у деяких місцевостях санаторно-курортних закладів, велика питома вага промислового та сільськогосподарського виробни­цтва, інтенсивний рух автотранспорту на загальному фоні недосконалої інфраструктури (водопостачання та теплопостачан­ня, енергозабезпечення, комунального господарства, транспорту), низький рівень комфортності оздоровниць створюють надмір­не антропогенне навантаження, знижують престижність курортів та ставлять під загрозу існування сировинної бази найбільш популярних курортів.

112. Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення.

Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруд­ненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, що становить собою територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Відповідно до Закону "Про курорти" в межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних про­цесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні міне­ральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. У разі використання пов'язано між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.

Зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопоста­чання, водозабірні і водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздо­ровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється діяльність, яка може призвести до запо­діяння шкоди підземним і відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Межі округів і зон санітарної охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної") охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами одночасно з ухваленням рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони, що встановлюються в його межах у порядку розробки проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розта­шовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також при­бережну смугу моря і прилягаючу до пляжів територію шири­ною не менш 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небез­печних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладка кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; спорудження будь-яких будівель і інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом і охороною природ­них і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скид­них і стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їхнього обслуговування (ремонт, мийка тощо); влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твер­дих відходів, полів фільтрації та інших споруд для прийому і знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ ліку­вальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, що безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволя­ється здійснювати діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтова­них висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз, виконувати берегоукріплювальні, про­тизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилеломи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали. Забудова цієї території (нове будівництво реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та упорядкування об'єктів містобудування) здійснюється відповідно до законо­давства, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документації.

Друга зона (зона обмежень) охоплює територію, з якої від­бувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер і лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, що формують мінеральні джерела; природні і штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей та територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси й інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства і правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може привести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється: будівництво об'єктів і споруджень, не пов'язаних з безпосе­реднім задоволенням потреб місцевого населення і громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих і інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням тери­торії; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; влаштування звалищ, гноє­сховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що при­водять до забруднення водойм, фунту, ґрунтових вод, повітря; розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин із транспортних (плаву­чих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони (зони обме­жень) повинні мати водопровід і каналізацію. Туалети в приватних будинках в обов'язковому порядку повинні бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнаються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджу­ються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами. У випадку масового поширення небезпечних і карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах і інших зелених насадженнях за погодженням з державною санітарно-епідеміоло­гічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому середовищі, пестицидів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу форму­вання і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насаджен­ня навколо курорту, а також території, господарське викорис­тання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідро­геологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні і лікувальні фактори.

На території третьої зони (зони спостережень) забороняється; будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових і побутових стічних вод, проведення ви­рубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охо­рони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, що не впливають негативно на лікувальні і природні фактори курорту, не погіршують його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.