Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.

У структурі земельного фонду У особливе місце посі­дають землі с-г призначення, які тісно пов'язані зі сферою с-го в-ва і на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забез­печує проведення у нашій державі земельної реформи. До цих земель належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. Згідно з ч. 1ст. 22 ЗК землями с-го призначення визнаються землі, надані для виробництва с-г продукції, здійснення с-г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Виходячи з цього поняття, можна визначити 2 основні правові ознаки зазначених земель — на­дання для потреб сільського господарства і призначення для використання у сфері с-го в-ва.

Земля у с-г в=ві є незамінним чинником в силу кількох особливостей, серед яких найчастіше виділяють її обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, не відтворюваність, незнищуваність, практичну не­вичерпність продуктивної сили. Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні с-г підприємств та громадян можуть знаходитися лише індивідуально визначені, виділені в натурі (на місцевості) земельні ділянки, що мають чіткі межі.

Землям с-г призначення не випадково відводиться перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земель нашої країни. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Це є головною особливістю зазначеної категорії земель, для якої встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким її використанням, за якого забезпечується підвищення родючості ґрунтів, охорона цих земель, недопущення їх вилучення із сільськогосподарського обігу.

Однією з основних характеристик земель с-г призначення є їх ґрунтова характеристика. Земля, як поверхневий шар, функціонує за законами природного розвитку. Вона взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займають ґрунти. Ґрунт — це природне утво­рення, що складається з генетично пов'язаних горизонтів, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впливом води, повітря і живих організмів; має родючість. У цьому значенні земля і ґрунт — поняття іден­тичні. Різниця між ними полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов'язаний з конкретним уявлен­ням про якість землі та можливість її використання в с-г. Головне, щоб при одержанні максимальної кіль­кості с-г продукції використання землі як унікального природного об'єкта було раціональним.

Однак не всі автори згідні з такою позицією. Деякі з них вважають, що між термінами "земля" і "ґрунт" існують істотні відмінності. Уявлення про фунти як про специфічні природні й господарські об'єкти не дістало відображення в законодавстві. В юридичній науці ґрунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовідносин, якому притаманна властивість ро­дючості і який є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції.

Правове поняття земель с-г призначення включає характеристику їх юридичної структури (складу). Традиційно прийнято вважати, що у сільському г-ві земля функціонує в 2 якостях: як територіальна умова і як основний засіб виробництва. Тому землі с-г призначення за юридично закріпленими способами їх вико­ристання поділяються на 2 основні види: 1) с-г угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб викорис­товуються для посівів сільськогосподарських культур і служать засобом виробництва в рослинництві; 2) не с-г угіддя (господарські шляхи і про­гони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під госпо­дарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є лише територіальним базисом і необхідні для ор­ганізації с-г в-ва та пов'язаних з ним видів діяльності.

96. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.

Безпосереднім об'єктом правового регулювання ви­користання земель с-г призначення є певна територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробн с-г продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основ­ної діяльності. Таким чином, для земель с-г призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування с-г продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, а й як просторово-операційного базису, що притаманне усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділянка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояс­нюється тим, що об'єктом правовідносин, пов'язаних з вико­ристанням землі, завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташу­вання та з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаки земельних ділянок с-г призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розташування, те, що вони є нерухомим об'єктом та основним засобом в-тва в с-г.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з цими ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багато­річні плодові насадження, будинки, будівлі), переміщення яких без заподіяння надмірної шкоди їх призна­ченню неможливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі с-г призначення як об'єкт п регул мають потрійну правову х-ку: загальний об'єкт (части­на земельного фонду), на який поширюється загальний право­вий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподар­ського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільсько­господарське угіддя), на який поширюється дія норм земель­ного, фінансового, господарського й інших галузей права.

Використання земель с-г призначення регулюється земельним законодавством як єдиного об'єкту. Це означає, що не будь-які землі підлягають с=г використанню, а лише придатні для цього; а також те, що не будь-які придатні для с=г потреб землі можуть використовуватися як землі с-г призначення. Так, у заповідних зонах не може здійснюватися товарна с-г діяльність.

Мета використання земельних ділянок визначається органами виконавчої влади або місцевого самоврядування при їх наданні. Про це вказується у документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і держав­ної реєстрації. При цьому самовільна зміна цільового призна­чення земельної ділянки не допускається.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта пр регул є її площа. При встановленні розмірів ділянок, наданих у власність або в користування, відповідні органи враховують природно-економічні, екологічні та соціальні умови, які визначаються на основі рекомендацій науково-дослід­них установ про природно-с-г районування та нормування земель.

У ЗК зроблено спробу обмеження площі земельних ділянок с-г призначення, які знаходяться у влас­ності громадян, граничними розмірами. Так, згідно зі ст. 121 ЗК гр. У мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної влас­ності у таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермер г-ва — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів с-г п-в, розташованих на території с, міської ради, де знаходиться фермерське г=во. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька с-г п-тв, розмір земельної її пси (паю) визначається як середній по цих підприємствах.Уразі відсутності с-г п-тв на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Відповідно до ст. 31 ЗК землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві її власності фермерському господарству як юр особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермер­ського господарства на праві приватної власності; а також земель­ної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни — члени фермерського госпо­дарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). А згідно зі ст. 32 ЗК грома­дянам України — членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сіль­ськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно гро­мадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Відповідно до п. 13 Перехідних поло­жень ЗК на період до 1 січня 2015 р. громадяни та юридичні особи можуть набувати право власності на землі с-г призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок.

97. Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогос­подарського призначення.

В У відповідно до змісту нац зак-ва по­няття «суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення» за своїм змістом та значенням майже тотожне поняттю «суб'єкт аграрного підприємництва». Такий висновок випливає зі змісту законів «Про під­приємництво» (ст.2), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про сільсько­господарську кооперацію» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1), а також зі змісту Постанови КМУвід 25 травня 1998 р., Цивільного кодексу У(2003 р.), Господарський кодекс У (2003 р.).

Згідно з цими зак актами суб'єктами прав на землі с-г призначення визначаються аграрні товаровиробни­ки, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм гос­подарювання.

Відповідно до чинного законодавства всі суб'єкти прав на землі с-г призначення за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері в-ва та у сфері сервісу. У свою чергу, за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на при­ватній (кооперативній, корпоративній), державній та комунальній фор­мах власності власники чи користувачі земель сільськогосподарського призначення, головним завданням і предметом діяльності яких є вироб­ництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Саме як виробники продуктів харчування при­ватні аграрні підприємства кооперативного типу (с=г п=ва, спілки селян, пайові п=ва, с-г і виробничі кооперативи тощо) і акціонерні товариства, товариства з об­меженою відповідальністю, державні с-г п-ва, діяльність яких заснована на змішаній формі власності, виступають основними суб'єктами права на землі с-г призначен­ня як юр особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства, а також приватні підсобні господарства громадян.

Другу групу суб'єктів прав на землі с-г призна­чення формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, діяльність яких спрямована на забезпечення виробничо-технічної діяльності аграрних товаровироб­ників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльнос­ті яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпосеред­ньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продо­вольства незалежно від їх форм власності.

Третю групу суб'єктів прав на землі с-г при­значення становлять нес-г п-ва і організації, яким виділяються відповідні землі для виробничих цілей. Перш за все, це ті промислові п=ва, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукти харчування для працівників даних підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною у п-тво, організацію, не маючи прав юридичної особи, так і зберіга­ючи юр самостійність. Певну кількість земель даної категорії за­ймають релігійні організації, зокрема монастирі, які також займаються вирощуванням с-г культур. П=ва харчової і переробної галузей та фізичні особи, які займаються переробленням с-г сировини, можуть отримувати у власність землі с-г призначення з метою створення власної сиро­винної бази.

Із вище зазначеного, стосовно правового режиму земель с-г призначення можна зробити наступні висновки, а саме пра­вовий режим земель с-г призначення має основні завдання і мету недопущення виведення із с-г обігу цих земель; забезпечення збереження і підвищення їх родючості у поєд­нанні з найбільш ефективним господарським використанням. З ураху­ванням цього земельним законодавством закріплено важливий принцип про те, що землі сільськогосподарського призначення надаються перш за все для с-г цілей.