Особливості правової охорони земель при здійсненні господарської діяльності.

Законом "Про охорону земель" встановлюються вимоги до власників і землекористувачів, в тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, які зобов'язані; дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законо­давства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу а стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі засто­сування еколого-безпечних технологій обробітку і техніки, здій­снення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліо­ративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збере­женням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежу вальних розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, дегра­дації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержан­ня встановленого законодавством України режиму використан­ня земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислен­ня, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, ча­гарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Сільськогосподарські землі є найбільш цінною Категорією земель. Саме вони складають основне багатство України і підля­гають посиленій правовій охороні. Охорона земель сільсько­господарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільсько­господарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Землі як елемент природного середовища знаходяться в тісному органічному взаємозв'язку з іншими об'єктами природи: водами, лісами, надрами, атмосферним повітрям тощо. Все це одна група природноресурсових відносин, де властивості кожного компоненту можуть бути реалізовані лише в їх функціональ­ній взаємодії. Отже, земельні відносини, як і водні, лісові, надрові, просякнуті екологічними вимогами.

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі кон­центрації небезпечних речовин, забороняється. У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами спеціально уповноважені органи виконавчої влади у галузі охорони земель вживають заходів до обмеження, тимчасової заборони (зупи­нення) чи припинення діяльності підприємств, установ, ор­ганізацій, незалежно від форм власності, притягнення винних до відповідальності згідно із законом і проведення _в установ­леному порядку робіт з дезактивації, відновлення забруднених земель, консервації угідь і визначення режимів їх подальшого використання.

 

81. Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.

Під впливом наукових розробок, було доведено, що земля і ґрунти — різні об'єкти, у ст. 168 ЗК встановив особливий режим охорони ґрунтів. Тим самим ґрунти визнано самостійним об'єктом правових відносин, зокрема охоронних.

Однак наукове визначення терміна "ґрунти" дає Закон "Про охорону земель". Ґрунт — це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй власти­вості — родючості. Родючість ґрунту — здатність ґрунту задо­вольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості ґрунту. Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу — органічної складової частини ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рос­линних і тваринних решток та формує його родючість. Згідно зі ст. 53 Закону "Про охорону земель" вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення наукових досліджень, забороняється. Ґрунтова маса — це знятий родючий шар ґрунту.

Ґрунти є особливим об'єктом не лише аграрних, але й еко­логічних відносин. Тому в ст. 1 Закону "Про охорону земель" закріплено визначення охорони ґрунтів. Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших за­ходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільсько­господарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

 На відміну від землі ґрунт є рухомим об'єктом, він може бути вилучений з земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту означає втрату родючості в результаті зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової струк­тури. Згідно зі ст. 168 ЗК власники земельних ділянок і земле­користувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Однак, при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого, шару ґрунту з дозволу зазначених органів, власники земельних ділянок і землекористувачі по­винні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхне­вого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якого він був знятий (рекультивація), чи на іншу земельну ділянку для під­вищення її продуктивності та інших якостей.

У ст. 166 ЗК встановлено, що рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності порушених земель. Рекуль­тивації в обов'язковому порядку підлягають усі землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід, і гідрологічному режимі внаслідок прове­дення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт.

Згідно ст. 165 ЗК. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на грунти та окремі території, допустимого с/г. освоєння земель тощо. Так у галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються такі нормативи: оптимального співвідношення земельних угідь, якісного стану грунтів, гранично допустимого забруднення грунтів, показники деградації земель та грунтів. Нормативні документи із стандартизації в галузі охорони земель та відтворення родючості грунтів встановлюються КМУ.