Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.

Під пр режимом розуміють встановлені зак порядок використання об'єкта, допустимі межі та способи розпорядження їм. Він забезпечується відповідними заходами впливу з боку органів вик вл та місцевого самовар.

земельний пр режим, то це — наслідок пр регулюв сусп земел відносин основаних на врахуванні природних і соц особл земель (як їх об'єкту), що забезпечує інтереси суб цих відносин та спец порядок вико­рист цих земель. Це — сукупн пр. норм, які встановили основні засади та певний порядок землекорист різних видів.

Безпосереднім об'єктом зазначеного правового режиму є конкретне земельне угіддя — земельна ділянка (незалежно від її площі), викорис­товувана за її цільовим призначенням. Це перший елемент пр режиму.

Виділяють загальний, особливий і спеціальний пр режими земель с-г призначення.

Загальний охоплює всі землі, придатні для потреб с-г. Основне цільове призначення цих земель — бути засобом в-тва продуктів харчув і кормів для тварин, а також сировини для промисловості. Для будівництва промислових п-тв, об'єктів житлово-кому­нал г-ва, залізних і автомоб шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням с-г в-ва, згідно з ч. 3 ст. 23 ЗК надаються пере­важно не с-г угіддя або с-г угіддя гіршої якості.

Особливий правовий режим поширюється на с-г угіддя з кадастровою оцінкою вище середнього рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Правовий режим цих земель полягає в їх пріоритетному використанні для сільськогосподарських цілей.

Спеціальний правовий режим встановлюється для особливо цінних с-г угідь. До таких земель відп до ст. 150 ЗК належать: землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, при­родно-заповідного фонду, історико-культурного призна­чення тощо. Вилучення (викуп) особливо цінних земель для не с-г потреб допускається лише для будів­н об'єктів загальнодерж значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соц-культур призначення, нафтових і газових сверд­ловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Таке вилучення (викуп) здійснюється за постановою КМУабо за рішенням відповідної місцевої ради, які у свою чергу повинні погодити питання про це з ВРУ.

У літературі зазначається, що правовий режим земель с-г призначення передбачає вирішення 2 основ­них завдань: 1) забезпечення родючості цих земель, тобто охорони їх якості (якісний аспект); 2) забезпечення збережен­ня кількості зазначених земель, тобто запобігання зменшенню їх площ (кількісний аспект).

Перше завдання вирішується шляхом проведення заходів, спрямованих на збереження і підвищення родючості ґрунтів; захист земель від водної й вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до їх деградації.

Вирішення другого завдання забезпечується шляхом регу­лювання надання і вилучення земель, встановлення жорстких обмежень щодо їх переведення до розряду несільськогосподарських. Неабияку роль у цьому відіграє закріплення у ЗК таких основних принципів, як пріоритетність земель сільсько­господарського призначення (ст. 23), планування їх використання (гл. 30), відшкодування втрат сільськогосподарського вироб­ництва (глави 23 і 24).

Проблема збереження й підвищення родю­чості земель вирішується на рівні управління спеціально уповно­важ держ органами (Мінприроди, Мінагрополітики, Держкомземом), основними функціями яких є облік, пла­нування, розподіл і перерозподіл земель, регулювання порядку їх експлуатації, здійснення контролю і забезпечення пррежиму використання та охорона земель. Наявність цих органів є другим елементом пр режим.

А суб'єкти(громадяни), які здійснюють господарську діяльність на с-г угіддях, є третім елементом пр режиму. Четвертим елементом пр режиму земель є пр й обов суб'єктів право­відносин.

П'ятим елементом пр режиму вчені вважають наявність ефективного пр механізму за­безпечення їх належного використання. До такого механізму належать: — норми, виконання яких запобігає порушенню пр режиму цих земель і забезпечує їх пріоритет земель перед землями не с-г призначення, а також норми, що не допускають вилучення з господарського обігу цінних с-г угідь;— норми, застосування яких усуває умови, за яких можливе порушення пррежиму цих земель(заборона фінансування проектно-дослідницьких робіт до прийняття від­повідним органом рішення про попереднє узгодження місця розміщення конкретного об'єкта або судового рішення у разі виникнення спору) покарання за порушення правового режиму земель с-г призначення. Відповідальність у вигляді штрафів передбачена за знищення межових знаків, самовільне заняття земельної ділянки, псування і знищення її родючого шару тощо;  

Таким чином, під правовим режимом земель сільськогоспо­дарського призначення треба розуміти встановлений законодав­ством України спеціальний порядок їх використання.

99. Права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.

Землі с-г призначення надаються як громадянам, так і юр особам. Гр земельні ділянки с=г призначення надаються для задоволення в основному потреб їх родин у продуктах харчу­вання, а також для відпочинку, дозвілля, ведення особистого селянського г-ва, товарного с-г в-ва садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Для досягнення зазначених цілей громадяни можуть об’єднуватися у садівницькі чи городницькі некомерційні об'єд­нання у формі товариства або споживчого кооперативу.

Для ведення товарного с-г в=ва земельні ділянки надаються с-г під-м (юр особам): ферм г-вам, приватним п-вам, с-г виробничим кооперативам, господарським товарним, державним с-г п-вам, суб'єкти ведуть товарне в-во з метою реалі­зації продукції та одержання прибутку.

Для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення с-г землі с-г призначення надаються с-г на­уково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам. С-г в-во ведуть не тільки с-г п-ва та організації, а й деякі не с-г п-ва, яким також надаються відло­миш землі. Насамперед це ті промислові п-ва, які мають підсобні с-г що вирощують продукцію. В основному для працівників цих п-в. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною п-ва, організації без прав юр особи або самостійним суб’єктом (юр особою). В останньому випадку земельні ділянки надаються цим господарствам з урахуванням їх організаційно-правових форм. Для ведення підсобного с-г г-ва землі с-го призначення нада­ються й релігійним організаціям та об'єднанням. Отже, зазначені землі можуть надаватися юр особам для яких ведення с-г не є основним видом діяльності.

Основні площі земель с-г призначення займають п-ва та організації, які безпосередньо ведуть с-г в-во, — с-г виробники. Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про с-г кооперацію" с-г товаровиробник — фізична або юридична особа неза­лежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасо­вищ і багаторічних насаджень тощо) або поголів'я сільсько­господарських тварин у власності, користуванні, в тому числі іі на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське госпо­дарство.

У с-г найбільшого поширення набули: с-г кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) п-ва, державні с-г п-ва. Порядок створення, діяльності, реор­ганізації та ліквідації суб'єктів с-го в-ва окремих організаційно-пр форм визначається законодавством У. Підприємець має право вибору організаційно-пр форми свого п-ва.

Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб'єк­ти с-г в-ва, останні можуть бути поділені на такі групи: 1) засновані на різних формах вла с-г формування, головним предметом діяльності яких є в=во товарної маси продуктів харчування і сировини;2) підприємці, чия діяльність заснована на різних формах вл й орг-пр формах господарювання, правосуб'єктність та статутна діяльність яких спрямована на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності аграр­них підприємств-товаровиробників;3) установи, чия правосуб'єктність та статутна діяльність передбачають надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг, спря­мованих на забезпечення підприємницької діяльності аграр­них товаровиробників.

Зміст правового режиму земель с-г призначення, які знаходяться у власності громадян, визначають залежно від характеру с-г в-тва. Так, згідно зі ст. 22 ЗК гр землі с=г призначення передаються у власність, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного с=г в=ва.

Правомочності власників земельних ділянок зафіксовані у ст. 90 ЗК. Відповідно до зазначеної статті вони мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно госпо­дарювати на землі; власності на посіви і насадження сільсько­господарських та інших культур, на вироблену продукцію; ви­користовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, пе­редбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зі змісту цих правомочносте випли­ває, що більшість з них мають безпосереднє відношення до власників земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення.

Як відомо, право власності на майно, у тому числі і на землю, передбачає наявність у його суб'єкта 3 груп правомочносте й, а саме: правомочносте й володіння, користування і розпорядження майном (землею). Аналіз правомочносте й влас­ників земельних ділянок, закріплених у ст. 90 ЗК, дає підстави стверджувати, що практично усі вони належать до правомочнос­ті володіння та користування і за змістом частково збігаються з колом правомочносте й, наданих землекористувачам (ст. 95 ЗК). Ілише правомочність, передбачена п. "а" ч. 1. ст. 90 ЗК, належить до правомочності, пов'язаної з розпорядженням земельними ділянками, тобто відповідно до неї власники ос­танніх мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Однак на сьогоднішній день не кожною з наданих законом правомочносте й власник земельної ділянки сільськогоспо­дарського призначення може скористатися у зв'язку з наявністю псиних обмежень, встановлених Перехідними положен­нями ЗК.

Правомочності власників земельних ділянок не підлягають тлумаченню. Проте це не стосується обов'язків, зафіксованих у ст. 91 ЗК. Згідно з нею власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання земельних діля­нок за цільовим призначенням; додержувати вимог законодав­ства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотри­муватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з вста­новленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом також можуть бути встанов­лені інші обов'язки власників земельних ділянок.