Основні етапи розвитку цивільної оборони.

ПРАВДУ НЕ УБРАТЬ.

ответы мне запилите

Основні етапи розвитку цивільної оборони.

ЦО бере свій початок у лютому 1918 року підчас Першої Світової Війни з організації захисту Петрограду від німецької авіації. До її складу входили: авіаційний і прожекторний загони, зенітні батареї та мережа пунктів спостереження. Для населення встановлювались правила поведінки при повітряному нападі і відкривались спеціальні пункти, де можна було отримати захисні маски, протигази. Були створені курси першої медичної допомоги.

• В 1927 році на базі військово-хімічного музею Ленінграду відкрилися перші курси з підготовки працівників повітряно-хімічної оборони.
• В 1928 році аналогічні навчальні заклади почали діяти в Москві, Києві, Баку, Мінську.
• В 1929 році утворені райони протихімічної оборони, а важливі в військовому та економічному відношенні підприємства отримали назву об’єктів протиповітряної оборони і при них формувалися штаби протиповітряної оборони (ППО).
• З жовтня 1932 року утворюється місцева ППО та міські частини ППО, на які покладалося завдання ліквідації нападів з повітря.
• З липня 1941 року всі громадяни країни були зобов’язані оволодіти необхідними знаннями з місцевої ППО.
• У липні 1961 року місцева ППО була перетворена у цивільну оборону (ЦО), яка стала складовою частиною системи загальнодержавних оборонних заходів, які здійснювалися у мирний та воєнний часи з метою захисту населення і народного господарства країни, а також зброї масового ураження та інших засобів нападу, а також проведення рятувальних робіт в осередках ураження та зонах затоплення. Були створені штаби ЦО в усіх республіках, краях, областях, містах, районах і на підприємствах.
• 28 жовтня 1996 рік - указом президента України на базі штабу ЦО України та Міністерства Чорнобилю було створено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (НС) та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Воно є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує впровадження в життя заходів у сфері ЦО.

Політичні зміни, що відбулися останніми роками на міжнародній арені, привели до вдосконалення завдань. що покладаються на органи ЦО. В більшості країн світу ці завдання пов’язані з проблемами мирного часу, що дозволяє скоріш говорити про цивільний захист (ЦЗ) населення, ніж про цивільну оборону (ЦО).

Загальне керівництво ЦО здійснюється Кабінетом Міністрів через Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС), місцеві органи виконавчої влади, через адміністрацію підприємств, організацій, установ безпосередньо і незалежно від форм власності і господарювання. Керівництво ЦО на місцях покладено на територіальні управління та відділи НС та ЦЗ населення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань ЦЗ та органів місцевої виконавчої влади, а на підприємствах - на працівників ЦО.

 

Головні завдання ЦЗ на сучасному етапі.

Целью ГЗ является:

1. Реализация государственной политики, направленной на обеспечение безопасности и защиты населения и территорий, материальных и культурных ценностей и окружающей среды от негативных последствий ЧС в мирное время и в особый период;

2. Преодоление последствий ЧС, в том числе последствий ЧС на территориях иностранных государств, в соответствии с международными договорами.

Основными задачами ГЗ являются:

1. Прогнозирование и оценка социально-экономических последствий ЧС;

2. Предупреждение возникновения ЧС техногенного происхождения и принятие мер по уменьшению убытков и потерь в случае аварий, катастроф, взрывов, пожаров и стихийных бедствий.

3. Оповещение населения об угрозе возникновения ЧС в мирное и военное время и постоянное информирование его о реальной обстановке.

4. Сбор и аналитическая обработка информации о ЧС;

5. Обеспечение безопасности и защиты населения и территорий, материальных и культурных ценностей и окружающей среды от негативных последствий ЧС (аварий, катастроф, взрывов и т.д.) в мирное время и в особый период;

6. Проведение неотложных работ по ликвид ации последствий ЧС и организация жизнеобеспечения пострадавшего населения;

7. Организация,проведение спасательных работ, оказание медицинской, психологической и др. помощи пострадавшим в зонах бедствия;

8. Осуществление надзора и контроля в сфере ГЗ;

9. Обеспечение постоянной готовности сил и средств ГЗ к предотвращению ЧС и ликвидации их последствий;

10. Обучение населения способам защиты в случае возникновения ЧС;

11. Международное сотрудничество в сфере ГЗ.

 

Основні закони України в галузі цивільного захисту їх правове поле і коло питань, на які поширюється їх дія.

Правова основа цивільного захисту:

1. Конституція України (основний закон);

2. Закони України:

– «Про цивільну оборону України»;

– «Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру»;

– «Про правові засади цивільного захисту»;

– «Про правовий режим надзвичайного стану»;

– «Про аварійно-рятувальні служби»;

– «Про пожежну безпеку»;

– «Про об‘єкти підвищеної небезпеки»;

– «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

– «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань»;

– «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

– «Про правовий режим територій, що зазнали радіактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

3.Постанови Кабінету Міністрів України:

- «Про затвердження Положення при цивільну оборону України»

- «Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного і природного характеру» та ін.

4. Міжнародні договори України та інші законодавчі акти.

Ці закони та постанови визначають правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту

 

НПА ЦЗ

-Держ стандарт України

-укази президента України

-рішення та постанови КабМіну України

Міністерства з НС

Приклади: ДСТУ БА 2.2-7:2010

· ДСТУ 3891-99 безпека у НС «положення про ЦО України»постанова Кабміну за 1999р №299-визначені основні завдання ЦО та заходи щодо їх виконання;визначена єдина система ЦО України та організація їх діяльності; підготовка кадрів,матеріальне забезпечення ЦО, технічне та транспортне забезпечення ЦО; чисельний склад штату ЦО на підприємстві.

· Постанова Кабміну, чисельний склад працівникв на підприємстві

· Постанова Кабміну про про затвердження положення та організацію оповіщення і зв’язку в НС

· Указ президента Украіни «про систему реагування на НС на водних об’єктах №436/2001»

 

5. Закон України “Про цивільну оборону України”. Мета та сфери діїї закону.

 

Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

(Частина перша преамбули в редакції Закону N 555-XIV (555-14) від 24.03.99)

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

 

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних

ситуацій* техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідалністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

 

Органи управління ЄСЦЗ

 

На органи управління покладається:

· Забезпеч готовності сил і засобів,призначених на реагування на НС

· Здійснення засобів з реагування на НС та ліквідацію їх наслідків

· Управління підпорядкованими силами ЦЗ

· Координація дії органів управління,сил і засобів ЦЗ центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування під час реагування на НС

Загальне керівництво ЄСЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ- мін-во НС. Керівник-заступник начальника ЦЗ України.

Кер-во терит-ними підрозділами ЄСЦЗ здійснюють органи виконавчої влади АРК,областях,Київ та СЕв. Начальники терит-ними підрозділами ЄСЦЗ голова Ради Мін-рів АРК та голови держадміністрацій. Їх заступники –керівники головних управлінь Мін НС.

В міністерствах,відомствах та об’єктах господ.діяльності функції начальників ЦЗ виконують їх керівники.

 

 

Організація ЦЗ на об’єктах господарської діяльності. Задачі керівника об’єкта госп. діяльності у сфері ЦЗ, орган повсякденного управління ЦЗ на об’єкті, основні служби ЦЗ. Чисельний склад штатних працівників служби ЦЗ підприємства. Формування ЦЗ загального призначення.

Організація ЦЗ на об’єктах господарської діяльності

Об’єкт господарської діяльності (підприємство) є основною ланкою в системі ЦЗ (? лек 10.10.12) На об’єкті, де зосереджені людські і соц. ресурси здійсн-ся економічні та заг (?) заходи. Адмінітсрація підприємства забезпечує своїх працівників ЗІ та КЗ, місцем у захисних спорудах, організовує евако-заходи, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність, виконує ін. заходи із (? і т.п.) і несе пов’язані з уим фінансові та матеріальні витрати.

Власники потенційно небезпечних об’єктів дод. відповідають за оповіщення і захист населення, що проживає у зонах можливого ураженнявід наслідків можливих ур (уражень?) населення.

Чисельний склад штатних працівників служби ЦЗ підприємства

1) об’єкти особливої важливості має штатних працівників від 3 до 7 осіб, залежно від чисельності працюючих на підприємстві;

2) перш. та др. категорій з ЦО - 32-3 особи в штабі ЦЗ підп.;

3) об’єкти, що невнесені до категорії з чисельністю.

Задачі керівника об’єкта госп. діяльності у сфері ЦЗ, орган повсякденного управління ЦЗ на об’єкті (?), основні служби ЦЗ

19. Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях (див. питання 22-23 (?))

 

Планування та призначення основних та допоміжних приміщень сховищ. Нормативні вимоги до них. Обладнання сховищ системами життєзабаепечення.

Приміщення сховища поділяють на основні і допоміжні.

Основні – це приміщення для людей, медичний пункт, пункт управління.

Допоміжними є фільтровентиляційна камера, санвузли, приміщення для продуктів харчування, для дизельної електростанції (ДЕС), тамбур-шлюзи, тамбури та ін. (рис. 7.9).

Приміщення для людей будують за нормами 0,5 м2/особу, якщо висота становить 2,15–2,9 м, що дозволяє розмістити двох’ярусні нари; 0,4 м2/особу, якщо висота більша, ніж 2,9 м, з трьох’ярусними нарами.

Загальний об’єм повітря усіх приміщень (за винятком ДЕС, тамбурів, розширювальних камер) має бути не менше, ніж 1,5 м3/особу.

Медичний пункт 9 м2 обладнувати у сховищі, (на 900–1000 осіб).

Пункт управління (ПУ) для групи керування ЦЗ об’єкта обладнують в одному із сховищ за нормою 2 м2 на одну особу керівного складу (10–20 осіб). На об’єктах, де кількість працівників <600 осіб, ПУ обладнують у приміщенні для людей.

Приміщення для продуктів - 5 м2 на 150 осіб, (~+3 м2 на кожні наступні 150 осіб).

Тамбур-шлюз (8.. 10 м2) - при одному із виходів у сховищах 300–600 осіб; виходів має бути не менше двох з протилежних боків. Входи обладнують тамбурами.

Фільтровентиляційну камеру (приміщення) будують, враховуючи габарити обладнання. Норма на згальну площу допоміжних приміщень: 0,12 м2/особу.

Обладнання: Сховище обладнують системами життєзабезпечення, такими як повітропостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, опалення, зв’язок.

Система повітропостачання забезпечує очищення повітря і підтримання потрібного газового складу повітря, температури, вологості уприміщеннях сховища (табл. 7.5). Режим роботи системи повітропостачання визначають станом атмосферного повітря:

1. «чиста вентиляція» – якщо немає в атмосфері небезпечних речовин або наявний радіоактивний пил.

2. «фільтровентиляції» – у разі наявності в атмосфері отруйних речовин і бактеріальних засобів.

3. «повної ізоляції з регенерацією» – у разі наявності в атмосфері чадного газу, аміаку та інших речовин, що не фільтруються.

Водопостачання прокладають від зовнішньої (міської) мережі і створюють аварійний запас води в проточних баках за нормою 3 л/особу на добу.

Каналізацію сховища врізають у зовнішню каналізаційну мережу. Аварійний викид становить за нормою 2 л/особу за добу.

Опалення сховища здійснюють від опалювальної мережі об’єкта, його вимикають під час заповнення сховища людьми.

Електрозабезпечення передбачено від міської мережі окремим кабелем. Аварійне джерело електроенергії – захищена ДЕС – може бути обладнане на групу сховищ. У сховищах місткістю менше 600 осіб встановлюють акумуляторні батареї для освітлення.

Працівників

 

Оцінювання зводиться до визначення потрібного часу на укриття працівників

об’єкта за сигналами ЦЗ (tукр) і порівнюють його із установленим часом укриття

людей (tвст), який визначають часом наближення уражальної дії від застосування

зброї.

Вихідні дані для визначення потрібного часу на укриття (tукр) такі:

– відстань від місця роботи до сховища l, м;

– час на безаварійну зупинку виробництва tзуп залежить від характеру

виробництва, хв;

– час для заповнення сховища tз (всередньому 2 хв);

– швидкість руху людей в укриття Vруху (всередньому 80 м/хв).

Розв’язок.

1. Розподіляють робітників і службовців за захисними спорудами на об’єкті.

2. Визначають відстані від місця роботи до закріплених за виробничими

дільницями (цехами) захисних споруд – l1, l2, …, ln.

3. Визначають час руху людей до захисної споруди:

.

4. Визначають потрібний час на укриття (tукр) для працівників кожної дільниці

(цеху):

.

5. Порівнюють потрібний час на укриття людей кожного цеху (tукр) з

 

установленим часом (tвст). Якщо для даного цеху , то його працівники не встигають укритися у сховищі. Вони інженерним захистом не забезпечуються.

6. Визначають показник за своєчасним укриттям людей:

,

де N1, N2, …, Nn – кількість робітників і службовців 1, 2,..., n цехів, які можуть

своєчасно укритись у сховищах за сигналами ЦЗ, тобто для яких .

Результати проведеного оцінювання інженерного захисту об’єкта записують

до підсумкової таблиці

На заключному етапі аналізують результати оцінювання інженерного

захисту об’єкта, роблять висновки та висувають пропозиції, в яких зазначають:

– надійність інженерного захисту (коефіцієнт надійного захисту Кн. з – за

мінімальним значенням з окремих показників: Км, Кзв, Кжз, Ксв. у);

– визначають слабкі місця в інженерному захисті;

– намічають заходи із вдосконалення інженерного захисту робітників і

службовців об’єкта.

Об’єктивний стан захисту працівників слід відобразити в графічному

документі – «Плані укриття». На плані зазначають місце розташування захисних

споруд, їх характеристики на підставі розрахунків, розподіл працівників за

спорудами та маршрути руху до них

 

Дослідження стійкості роботи ОГД — це всебічне вивчення обстановки, яка може скластися під час надзвичайної ситуації та визначення її впливу на виробничу діяльність підприємства. Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити слабкі місця в роботі об’єкта та виробити найбільш ефективні пропозиції, спрямовані на підвищення його стійкості.

Увесь процес планування і проведення досліджень поділяється на три етапи:

- І етап — підготовчий;

- II етап — оцінка стійкості роботи ОГД;

- III етап — розроблення заходів, які підвищують стійкість роботи ОГД в умовах АС.

На третьому етапі підводяться підсумки проведених досліджень. Групи спеціалістів за підсумками досліджень готують підсумки і пропозиції з захисту робітників та службовців і підвищенню стійкості елементів виробництва, які досліджуються.

За результатами досліджень розробляються плани, в яких визначаються відповідні заходи, необхідні кошти на їх проведення, терміни і відповідальні особи за їх-виконання.

 

ПРАВДУ НЕ УБРАТЬ.

ответы мне запилите

Основні етапи розвитку цивільної оборони.

ЦО бере свій початок у лютому 1918 року підчас Першої Світової Війни з організації захисту Петрограду від німецької авіації. До її складу входили: авіаційний і прожекторний загони, зенітні батареї та мережа пунктів спостереження. Для населення встановлювались правила поведінки при повітряному нападі і відкривались спеціальні пункти, де можна було отримати захисні маски, протигази. Були створені курси першої медичної допомоги.

• В 1927 році на базі військово-хімічного музею Ленінграду відкрилися перші курси з підготовки працівників повітряно-хімічної оборони.
• В 1928 році аналогічні навчальні заклади почали діяти в Москві, Києві, Баку, Мінську.
• В 1929 році утворені райони протихімічної оборони, а важливі в військовому та економічному відношенні підприємства отримали назву об’єктів протиповітряної оборони і при них формувалися штаби протиповітряної оборони (ППО).
• З жовтня 1932 року утворюється місцева ППО та міські частини ППО, на які покладалося завдання ліквідації нападів з повітря.
• З липня 1941 року всі громадяни країни були зобов’язані оволодіти необхідними знаннями з місцевої ППО.
• У липні 1961 року місцева ППО була перетворена у цивільну оборону (ЦО), яка стала складовою частиною системи загальнодержавних оборонних заходів, які здійснювалися у мирний та воєнний часи з метою захисту населення і народного господарства країни, а також зброї масового ураження та інших засобів нападу, а також проведення рятувальних робіт в осередках ураження та зонах затоплення. Були створені штаби ЦО в усіх республіках, краях, областях, містах, районах і на підприємствах.
• 28 жовтня 1996 рік - указом президента України на базі штабу ЦО України та Міністерства Чорнобилю було створено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (НС) та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Воно є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує впровадження в життя заходів у сфері ЦО.

Політичні зміни, що відбулися останніми роками на міжнародній арені, привели до вдосконалення завдань. що покладаються на органи ЦО. В більшості країн світу ці завдання пов’язані з проблемами мирного часу, що дозволяє скоріш говорити про цивільний захист (ЦЗ) населення, ніж про цивільну оборону (ЦО).

Загальне керівництво ЦО здійснюється Кабінетом Міністрів через Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС), місцеві органи виконавчої влади, через адміністрацію підприємств, організацій, установ безпосередньо і незалежно від форм власності і господарювання. Керівництво ЦО на місцях покладено на територіальні управління та відділи НС та ЦЗ населення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань ЦЗ та органів місцевої виконавчої влади, а на підприємствах - на працівників ЦО.