Значення естетичного виховання на заняттях

Виняткову роль в естетичному вихованні дошкільників відіграють заняття естетичного спрямування: малювання, ліплення, аплікація, конструювання, музичні заняття). На таких заняттях діти не тільки здобувають теоретичні знання з конкретних видів мистецтва, а й набувають конкретних практичних умінь та навичок, розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу є заняття з розвитку мовлення, ознайомлення з навколишнім та навчання грамоти та художньої літератури. В ході цих занять діти засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами рідної та світової літератури, доступними для їхнього розуміння (казками та оповіданнями). На заняттях з ознайомлення з природою дітям відкриваються великі можливості використання краси природи, формування дбайливого ставлення до неї. Певне виховне значення має як естетика праці дітей і продуктів праці, так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають можливість особистості творчо виявляти себе в майбутньому. На заняттях з фізичного виховання діти знайомляться з красою рухів, естетикою правильного виконання вправ тощо. На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також і вся та робота, яка проводиться з дітьми в повсякденному житті. Часто в дошкільних навчальних закладах створюються гуртки вишивання, живопису, орігамі, хореографії, м’якої іграшки тощо. Вся їх робота також спрямована на закріплення навичок, отриманих в ході спеціальних занять та формування основ естетичного смаку.

2.3. Роль естетичного виховання у сімї. Важливу роль у естетичному вихованні дітей відіграє сім’я. Належне естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких журналів, телевізора, сімейних традицій обговорення телепередач, прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, відвідування театру – все це створює сприятливі умови для прищеплення основ естетичного смаку дітям дошкільного віку. Естетичному вихованню дітей велику увагу приділяла також і народна педагогіка. У поглядах на красу вона глибока і багатогранна. Про це свідчать хоч би й ті численні оцінні порівняння, які широко побутують в обігу живого мовного спілкування. Народна практика родинного виховання виробила чимало засобів розвитку у дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до поганого, пробудження власних творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності [2, с. 23]. Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою, збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло й боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу сператися сім’я, щоб прилучити дітей до прекрасного. У практиці родинного виховання залучення дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало таких дитячих пісеньок, які розвивають у дітей почуття ритму, привчають малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи під мелодію пісні: плескати в долоні, переступати з ноги на ногу, притупувати ніжкою, помахувати ручкою, повертати долоньки, ставити руки на пояс тощо. І чим далі, тим коло пісень і танцювальних рухів поступово розширюється. Та й ситуацій для їх виконання стає більше, вони урізноманітнюються. Такий спосіб прилучення дітей до пісні й танцю виявився досить результативним і передавався з покоління у покоління. Це й дало підстави одному з мандрівників відзначити особливий нахил українського народу до пісень, музичного й хореографічного мистецтва. Роль батьків у прилученні дітей до пісні велика. Задушевна мамина пісня благословила в світ мистецтва не один талант [2, с. 358]. Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей у сім’ї мають дитячі іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. До цього здебільшого й прагнули народні умільці, виготовляючи гарні й привабливі іграшки. Шляхів залучення молодого покоління до прекрасного в народній педагогіці багато, і всі вони мають одне призначення – будувати щирі й доброзичливі взаємини між дітьми. Випробуваними засобами залучення дітей до прекрасного, як і при здійсненні всіх інших напрямів родинного виховання, є природа і праця. Правильно роблять ті батькі, які розвивають у дітей любов до краси незалежної України, її міст і сіл. Завжди під час перебування з дітьми на лоні природи трапляється нагода хоча б побіжно привернути їх увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, все оживляючого впливу дощу тощо. Такі бесіди про прекрасне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишається байдужою до тих гарних змін, які тут відбулися завдяки праці. Мало того, вона теж охоче прилучається до праці і захоплюється її результатами разом з дорослими. Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сім’ї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення в дитини здатності розуміти і відчувати мистецтво, прилучення її до активної художньої творчості. До краси побуту народна педагогіка відносить манеру поведінки і щоденні звички членів родини, оздоблення житла, родинні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання праці, байдикування – явище потворне. Доброї народної традиції дотримуються у сім’ї батьки, коли дбають, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібраними, організованими, дисциплінованими, працьовитими, коли стежать за поставою дітей, їх ходою, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися тощо. всі ці та інші естетичні риси виробляються змалку. Народ-педагог у душі своїй ще й великий художник. Він завжди прагне поставити на службу естетичному вихованню все те найкраще, що створюється людським розумом і трудовими руками, в тому числі й здобутки народної архітектури [2, с. 365]. Естетичному вихованню дітей сприяє також і участь їх у вирощуванні квітів, садівництві, оскільки збуджує різні емоційні переживання. Досить інтенсивно прилучає дітей до прекрасного народне декоративно-прикладне мистецтво з його різноманітними формами, які органічно вплітаються в повсякденне життя родини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, уміння й навички художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. Усі діти дуже люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримувати. Як бачимо, засобів, методів і прийомів естетичного виховання, які пропонує народна педагогіка, дуже багато. Уміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати начала естетичного виховання, навчитися бачити прекрасне, розуміти і цінувати твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості, жити і творити за законами краси.

 

 

Висновки

Проаналізовано наукову літературу з питань ціннісного ставлення до природи дітей старшого дошкільного віку засобами мистецтва. Завданням дошкільного навчального закладу є розвиток дитини у сфері «Природа». Мета дошкільної освіти у галузі «Природа» створити сприятливі умови для становлення у дошкільника компетентності в цій сфері життєдіяльності, сформувати зачатки екологічної культури, наукового світобачення та екологодоцільної поведінки. Результати аналізу діяльності ДНЗ показали: дошкільні заклади забезпечені спеціальними програмами та методичною літературою, яка дає рекомендації щодо роботи з дітьми в сфері «Природа». Педагогічний процес, який повинен забезпечувати формування ціннісного ставлення дітей до природи в умовах життя в дошкільному закладі має теоретичне і методичне підґрунтя, але через те, що часто групи переповнені, а також більше уваги звертають на підготовку дітей до школи (підготовка руки до письма, вивчення алфавіту), вихователі менше уваги дошкільників звертають саме на цінність природи для людини. Проведене серед батьків анкетування показало, що більшість сімей не надають особливого значення прилученню дітей до природи через брак часу та знань, батьки вважають, що саме дошкільний навчальний заклад повинен опікуватися цими проблемами. Лише малий відсоток батьків приділяють увагу формуванню ціннісного ставлення дітей до природи, а саме: у дітей є своя ділянка землі, де вони самостійно вирощують рослини та доглядають за ними, або ж є кімнатні рослини чи домашні тварини, за якими доглядають тільки діти. У процесі формувального експерименту були створені можливості для формування ціннісного ставлення дітей до природи. Експериментальна робота здійснювалася за умови органічного введення пізнавальних, творчих завдань в усі притаманні дошкільникам види діяльності. Виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку неможливе без інтеграції роботи педагогічного колективу та сімї. Оскільки сімя й дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Важливо, щоб виховні впливи, здійснювані цими соціальними інститутами, взаємодоповнювали один одного, мали однакове спрямування, що сприяло б формуванню у дітей елементів екологічного світорозуміння, розвитку позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природного довкілля, формуванню реалістичних уявлень про обєкти та явища природи, практичних умінь дбайливого ставлення до її компонентів