Завдання вихователя у вихованні ціннісного ставлення до природи

Закладати основи ціннісного ставлення, на наше глибоке переконання, слід розпочинати з раннього віку. Ці функції можуть успішно виконувати батьки, які мають достатній для цієї роботи життєвий досвід і бодай елементарну підготовку. Основне програмно-методичне забезпечення виховання ціннісного ставлення дошкільнят до природи відображене в програмах «Малятко» (С. Кулачківська, Т. Кондратенко, С. Тищенко та ін.? К., 1991),-«Дитина» (Є. Бєлкіна, Н. Бібік, М. Вашуленко та ін.? К., 1993), «Українське дошкілля» (упор. Н. Міськів? Львів, 1993), у публікаціях журналу «Дошкільне виховання». Згадані програми включають розділи «Рідна природа», «Віконечко в природу», «Рідний край», у яких визначено головні параметри екологічної освіти в дошкіллі. На жаль, в Україні ще не практикується розробка цільових програм екологічної освіти, як це робиться, наприклад, у Росії, де створюються спеціальні програми «Ми відкриваємо світ», «Формування ціннісного ставлення до природи», «Юний еколог», які мають еколого-освітній характер. Проблема екологічного виховання дітей дошкільного віку набуває великого значення в психолого-педагогічних дослідженнях, а в останні роки? і в роботі практиків. Творчим розвитком прогресивних ідей і поглядів на природу, що закладені О. Водовозовою, Л. Шлегер, Є. Тіхеєвою, є праці сучасних учених, у яких основна увага акцентується на глибокому ознайомленні дітей з рослинним і тваринним світом рідного краю (3. Плохій, Н. Яришева). При цьому автори при доборі об'єктів дотримуються краєзнавчого принципу дидактики. На їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибокому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує яскраві враження дітей від спостереження природи свого краю і загалом Батьківщини. Сьогодні наголошується на необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання природничого змісту необхідно вирішувати в єдності з вихованням у дітей почуття патріота і громадянина (С. Козлова, Н. Виноградова); активно розробляються системи дошкільних знань про захисні пристосування тварин (С. Ніколаєва, К. Фабрї); вивчаються можливості засвоєння дітьми знань про сезонні зміни в житті рослин (Е. Замкінд), виділяються основні напрями систематизації знань про живу природу (П. Саморукова) та ін. У багатьох працях вирішальне значення надається матеріальній базі дошкільного закладу? створенню кімнат - і кутків природи, теплиць, зимових садів (К. Золотова, М. Марковська), раціональному озелененню ділянки дитячого садка. Цікавий матеріал з даної проблеми зібрано в посібниках «Екологічне виховання дошкільників» (Н. Лисенко? К, 1993), «Дошкільник і екологія: Методичні рекомендації» (упор. Н. Лисенко. - К., 1991), «Екологічне виховання дітей дошкільного віку» (0. Білан.? Львів, 1996), «Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника» (укладачі М. Бальон, О. Максимова.? Чернівці, 1996). Мета виховання ціннісного ставлення до природи? формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення до навколишнього природного середовища. Зміст навчально-виховної роботи в цьому напрямі полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи [18]. У сучасній літературі наявні й інші формулювання мети екологічного виховання. Вона визначається так: «Формувати мотиваційні основи екологічної свідомості? в практичній, мотиваційній діяльності, в спільній діяльності, з дорослими, в орієнтації на культурні еталони, спираючись на біологічні та соціокультурні джерела розвитку мотиваційних основ образу світу»[2]. При цьому знання розглядаються як засоби, що вводяться в діяльність і спрямовуються мотивацією певного змісту. Це визначення доцільніше, бо відповідає логіці розвитку структури і діяльності дитини і її бачення світу [29]

Коротко основні завдання виховання ціннісного ставлення до природи можна сформулювати таким чином:

·формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв'язки і залежності;

·виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпимість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;

·пізнання дошкільниками взаємозв'язків у природі; ·розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії із середовищем та живлення;

·стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ;

·активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності в природі;

·показати дошкільнятам живі барометри природи -- пристосування рослин і тварин до них у неживій природі;

·ознайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;

·вчити культурно поводитись 1 природі [11].

Та найголовнішим завданням, на мій погляд, є формування постійної потреби в зміцненні й охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки. При здійсненні екологічної освіти педагог-дошкільник повинен використовувати найрізноманітніші методи. Саме в дошкільному віці поліметодична варіативність сприяє глибшому засвоєнню матеріалу [22]. Найбільшого поширення в практичній роботі набули такі методи, як спостереження (епізодичні, короткотривалі, довготривалі); демонстрація картин, ілюстрацій, фотографій; дослідницько-пошукова робота; праця на природі, ігри (ігри-медитації, ігри-подорожі, ігри-драматизації, дидактичні); емпатія; бесіда (вступна, супроводжуюча та заключна); словесно-логічні завдання; проблемні ситуації [12].

Цікавими формами роботи для дошкільників можуть бути:

·заняття-вистави «Цілюще зілля», «Дідусь Лісовичок», акторами в яких виступають діти;

·прогулянки; екскурсії на природу, в музей, на поле, в ліс, на ферму;

·робота дитячих організацій, гуртків, студій «Зелена аптека», «Природа і фантазія», «Голубий патруль», «Зелений патруль», «Юні друзі природи»;

·перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;

·збирання лікарських рослин, приготування квіткових чаїв та фітококтейлів;

·комп'ютерні ігри та використання спеціальних комп'ютерних програм екологічного спрямування; ·створення навчальних екологічних стежин, які можуть розпочинатися з групової кімнати і закінчуватися далеко в парку, в лісі, в полі;

·організація експериментальної роботи на городах, проведення елементарних дослідів з рослинами та тваринами;

·вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;

·використання художньої літератури. Звичайно, виховання ціннісного ставлення до природи дошкільників повинні здійснюватись постійно та систематично [12]. Вона не обов'язково має бути «заангажована» в якусь форму роботи, якесь заняття. Але саме заняття таїть у собі надзвичайно великі можливості. В практичній діяльності вихователі найчастіше проводять такі заняття: милування природою, мандрівки; показові, комплексні, інтегровані, сюжетно-рольові, тематичні, дидактичні ігри та ін.[32]. Зрозуміло, що вирішити складні завдання екологічної освіти без сім'ї неможливо. Сім'я є тим ланцюжком, який з'єднує здобуті дитиною у садку початкові уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість дошкільника [24]. Ефективними формами роботи з батьками є бесіди за «круглим столом», проблемні семінари. Останнім часом у нас набули поширення екологічні сімейні уроки [9]. Оскільки всебічний розвиток особистості розглядається в системі психолого-педагогічних дисциплін як процес її «входження» у світ людських взаємовідносин, ставлення людини до суспільства, природи і процес оволодіння перлинами культури, що опосередковує ці відносини, то формування особистості дитини поза світом природи неможливе? адже саме вона і є одним з невичерпних джерел моральних, духовних і матеріальних цінностей особистості[29]. Концепція дошкільного виховання націлює практиків на докорінну переорієнтацію з репродуктивних методів на продуктивні, тобто на формування у дітей навичок пізнання природи, активних дій, самостійних «відкриттів» її таємниць [5]. Адже саме такий підхід посилює інтерес дітей, стимулює їх прагнення до діяльності. Оскільки екологічне виховання, та наш погляд, є ефективним за умови розв'язання його завдань з урахуванням цілісного впливу на весь розвиток дитини, то принципове значення має чітке визначення його місця, мсти, а також організаційних форм, засобів і умов, що забезпечує очевидний результат у роботі педагога. Зосередження уваги на поєднанні в єдине ціле різних способів подачі дітям певного обсягу знань про природу, формування у них практичних вмінь і навичок взаємодії з нею та виховання дбайливого ставлення до природи на основі взаємодоповнення і взаємозбагачення сприяє одночасному впливу на інтелектуальний, дійово-вольовий та емоційно-чуттєвий розвиток особистості [17]. Наприклад, під час ручної праці, де виготовляються іграшки, діти збагачують і удосконалюють не лише вміння і навички, оволодівають елементарними трудовими операціями, а й поглиблюють знання про властивості природного матеріалу: жолудів, шишок, насіння, їх значення у житті людини, у раціоні тварин, зокрема, птахів, що харчуються дарами лісу восени і взимку, а також про ретельне їх збереження. Виконуючи трудові операції, діти моделюють ту чи іншу іграшку, композицію, знайомляться з можливістю об'єднання різних предметів у єдине ціле: шишка, пір'я, соломинка, насіння, трави тощо. Естетична насолода від очевидного результату власної праці облагороджує, спонукає до творчої активності в час дозвілля, тривалого пошуку. Отже, основи екологічного виховання особливо інтенсивно формуються у процесі трудової діяльності[14]. Тут якоюсь мірою можна стверджувати, що праця дошкільника стає екологічно спрямованою (екологізованою), тобто має екологічну сутність. І сутність ця виявляється не лише у майстерності педагога, його винахідливості, вмінні запроваджувати нові форми подачі дітям необхідного матеріалу зі світу природи, а й у творчому осмисленні трудових завдань, реалізації творчої уяви дітей на практиці у конкретні результати. Екологізація праці можлива лише в тому випадку, коли дитина активно самостійно працює чи взаємодіє з дорослими під час посадки городу, саду, квітника, збирання врожаю тощо[27]. Оскільки дошкільний вік це період початкового становлення особистості, впродовж якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування її чуттєвого досвіду, оволодіння нею специфічно людськими формами сприймання і мислення, то стає очевидним той факт, що рівень готовності дошкільнят до екологічної освіти і виховання у школі визначається саме системою виховання і навчання дитини у дитячому садку, тобто в період дошкільного дитинства. Метою екологічної освіти і виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення особистості до навколишнього середовища. У зв'язку з цим зміст навчально-виховної роботи вихователя полягає у розкритті багатогранної цінності природи: естетичної, гігієнічної, рекреаційної, практичної [17]. Однак системи знань про природу можуть бути різноманітні за структурою. Найрезультативнішими у розвитку інтелектуальної сфери є такі, що побудовані за ієрархічним принципом: наявність у системі опірного, вихідного поняття, з якого випливають всі інші. Саме у процесі предметно-чуттєвої діяльності у природі дитина може виділити суттєві, центральні зв'язки явищ і відтворити їх в образній формі у формі уявлень [10]. Звідси очевидним стає той факт, що в дошкільному віці потрібно формувати уявлення і елементарні поняття про світ природи, наприклад: рослини? дерева, кущі, трави тощо; тварини? свійські, дикі, ссавці, гризуни, риби, птахи, які можуть стати стрижнем системи знань дітей під час шкільного навчання. Це відкриває новий принцип добору і систематизації знань і вимагає розробки конкретної програми екологічного виховання у дитячому садку[30]. Формування знань про природу у повсякденному житті, а також під час занять вирішальний фактор у вихованні правильного ставлення до неї: природа це світ постійних чудес, самостійних «відкриттів», джерело невичерпного пізнання [7]. Очевидно і цілком закономірно, що в процесі безпосереднього чуттєвого пізнання (на цільових екскурсіях, заняттях, погулянках та ін.) вихователь повинен формувати у дітей поряд зі знаннями відповідальне ставлення до природи, пробуджувати прагнення гуманного спілкування з її об'єктами та явищами. Знання дітей про природу дидактична основа екологічного виховання. У зв'язку з цим екологічне виховання у дитячому садку необхідно розглядати і в плані знань, що подаються вихователем, і в плані організації раціональних форм дитячої діяльності, де можлива методично правильна реалізація цього змісту. Ефективність екологічного виховання значною мірою залежить від всебічного розвитку особистості, від того, як часто дитина залучається до різних видів діяльності. Основні ступені вікового, інтелектуального та соціального розвитку дітей демонструють нам динаміку таких змін у дошкільному дитинстві, які характеризуються збереженням раніше набутих знань, формуванням на їх основі вмінь і навичок, значно складніших за суттю й обсягом. Таким чином, щоб виховати дошкільника екологічно грамотним, педагог повинен мати перед собою чіткі завдання і, враховуючи вік малюка, виконувати їх, зокрема:

·формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи (світло, температура, волога), поживність ґрунту (харчування) та очевидні взаємозв'язки і залежності; ·розвивати вміння класифікувати живу природу (рослини? трави, кущі, дерева; тварини? за основними особливостями зовнішнього вигляду) на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем;

·стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ (у народній творчості? народні прислів'я, загадки, приказки, прикмети, вірші, легенди, повір'я, пісні, авторські твори та ін.);

·активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності (гра, праця, науково-дослідна діяльність, навчання);

·показати дошкільнятам живі барометри природи? пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі тощо;

·познайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення людей до природи.