Групи країн за рівнем доходів

Національні економіки поділяються на дані групи відповідно до рівня ВВП на душу населення. Виділяються наступні групи:

країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше);

країни з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.);

країни з рівнем доходів вище за середній (3 126 – 9 655 дол.);

країни з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище).

Групи країн за рівнем зовнішнього боргу

Стандартна класифікація Світового банку поділяє країни на:

держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості;

держави із середньою величиною зовнішнього боргу;

держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.

Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники:

відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%;

відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%.

Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.

Для країн, що не надають Системі звітності боржників Світового банку деталізованих статистичних даних про розмір зовнішнього боргу, методика розрахунків на основі поточної вартості неможлива. У такому випадку використовується наступний спосіб класифікації. У країн з високим рівнем зовнішнього боргу три з чотирьох наступних основних показників перевищують критичний рівень:

відношення боргу до ВНП більше 50%;

відношення боргу до експорту більше 275%;

відношення величини обслуговування зовнішнього боргу до експорту перевищує 30%;

відношення відсотків, виплачуваних по зовнішніх боргах, перевищує 20% обсягу експорту.

Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку

Ступінь відкритості світовому ринкові звичайно виміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк виділяє 5 груп країн, володіючи відповідною інформацією лише по 163 державам. Умовно виділяються:

країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. У цю групу входять 10 країн: Латинська Америка – Бразилія, Аргентина, Перу, Суринам; Африка – Судан, Уганда, Руанда; Азія – Бірма, Японія, Гаїті;

країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35% (близько 70 країн). Наприклад, такі країни, як Панама, Коста-Ріка, Гондурас – Центральна Америка; Гайана – Південна Америка; Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія – Африка; Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова Гвінея, Монголія – Азія; Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія – Європа; Прибалтійські республіки, Білорусь, Закавказькі республіки і т.д. – країни колишнього СРСР;

10 – 19% (27 країн). У тому числі США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія, Індія, Пакистан, Іспанія, Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі;

20 – 24% (24 країни). У тому числі Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В'єтнам, Лаос, Нікарагуа, Африканські країни – ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар і ін.;

25 – 34% (32 країни). У тому числі Росія, Середньоазіатські республіки колишнього СРСР, Молдавія, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Скандинавські країни (Швеція, Фінляндія), Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Африка – Заїр, Танзанія й ін.

 

Класифікація Міжнародного валютного фонду

Відображає відносну роль країн-учасниць МВФ у міжнародній економіці за допомогою визначення їхнього місця у світовому господарському комплексі.

Місце або роль окремих країн у міжнародній економіці визначається на основі декількох ключових показників їхнього економічного розвитку, об'єднаних деякою взаємозалежністю. МВФ поєднує ці кілька показників у Квоту країн-учасниць, що переглядається 1 раз у 5 років. Це такі показники: обсяг виробництва, обсяг ВВП, розмір офіційних резервів країни, а також поточних платежів і надходжень. Потім робиться виправлення на експертну оцінку відносного політичного впливу кожної з країн на світову економіку.

Статистичні обчислення для визначення відносного місця кожної з країн ґрунтуються тільки на економічних даних про розміри їхнього ВНП, офіційні резерви, поточні платежі та надходження і не враховують розміри території, демографічні і соціальні показники. Розрахункова питома вага є статистичною основою наступного політичного узгодження відносних часток кожної з країн, що дозволяє враховувати їхню економічну і політичну роль у міжнародній економіці.

 

Інтернаціоналізація господарського життя.

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили.

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

 

Міжнародний поділ праці.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств.

МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним.

Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій.

Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства) (рис. 3).

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси.

Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

· Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

· Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

· Науково - технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках.