Радянське підпілля і партизанський рух. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Радянське підпілля і партизанський рух.



Радянський партизанський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та НКВС. Загальна чисельність бійців радянського партизанського руху на території України складала в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців. Радянський партизанський рух на території України поступався чисельністю партизанському руху УПА.

29 червня 1941 ЦК ВКП(б) видав наказ організувати партійне підпілля на окупованій німцями території, щоб пізніше розгорнути з нього партизанський рух. В Україні у 1941—1942 роках таке підпілля вдалося створити лише у деяких містах, бо навіть більшість членів КПУ відмовилися від покладеного на них доручення і з приходом німців легалізувалися.

 

Партизанський рух у СРСР набуває масовості з кінця 1942 року. Це було наслідком остаточного розчарування в «нових господарях» українським населенням, що було викликано нещадним терором, вбивствами, геноцидом євреїв, вивезенням для примусових робіт у Німеччині.

 

Організований опір: 1942—1944 роки

Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу скинуто на парашутах розвідників червоної армії.

Велику увагу радянські партизани приділяли боротьбі проти українського національного руху, збирали відомості про свідомих українців, створювали різні провокації, ліквідували низку українських патріотів.

Злочини проти місцевого населення

Радянські партизани як і німці наводили жах на цілі райони, спалювали села і міста, проводили каральні походи. Таким чином, населення потрапило між молотом і ковадлом.

Мародерство

Особливу проблему створювало та обставина, що партизанам треба було годуватися та одягатися, тож радянські партизани здобували наїдки та одяг переважним чином через пограбування мирного місцевого населення. Під час цих постачальницьких операцій партизани нерідко вели себе, як звичайні грабіжники, в усякому разі, так сприймало їх населення. Люди вважали, що партизани їх більше ображали, ніж німці.

Результати

Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло, потрапило в табори смерті або змушено було зректися боротьби. На території Західної України, де закріпилася ОУН, дії радянських партизан не мали належної народної підтримки, хоча в радянських партизанських загонах, що діяли на цій території, звичайно були й місцеві жителі.

10 000 німців, їхніх союзників і колабораціоністів убили радянські партизани в Українській РСР упродовж 1941—1944 років. Такі приблизні дані на основі аналізу архівних документів наводить російський історик Олександр Гогун у монографії «Сталинские коммандос», виданій у Москві. Додає, що від половини до двох третин цих убитих становили українці.

Україна на завершальному етапі віни (1944-45)

 

Завершальний етап Другої світової війни посідає дуже важливе місце як у світовій історії, так і в історії України. Саме тоді починали формуватися нові погляди на повоєнну розбудову світу, на всю систему міжнародних відносин. І що ближчою ставала перемога над спільним ворогом, ці питання привертали дедалі пильнішу увагу політичних лідерів

США, Великої Британії, СРСР.

Що стосується ходу Другої світової війни в 1944—1945 рр., то тут ставало дедалі зрозумілішим, що антигітлерівська коаліція впевнено йде до перемоги над нацистською Німеччиною. Зокрема, 1944 р. став роком остаточного визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників.

На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю очищена від окупантів, а наприкінці цього місяця було звільнено й Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР та Чехословаччиною укладено угоду про возз'єднання Закарпаття з Українською РСР. Таким чином, події на фронтах свідчили про те, що розгром Німеччини не

за горами. 27 січня 1944 р. пленум ЦК ВКП(6), скликаний вперше після початку війни, ухвалив пропозиції щодо розширення прав союзних республік у сфері оборони та зовнішніх зносин. Того ж дня був прийнятий відповідний закон і внесені зміни до Конституції СРСР. Тепер кожна республіка мала право вступати в ер кожна республіка мала право вступати в безпосередні зносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними та консульськими представництвами. 4 березня

1944 р. шоста сесія Верховної Ради УРСР прийняла закон «Про утворення союзно-республіканського Народного комісаріату закордонних справ УРСР».

Якими ж були справжні мотиви цих прийнятих Москвою рішень? Сталін намагався довести, що в СРСР не існує національних проблем та й навіть найменших підстав для

невдоволення радянською національною політикою, що союзні республіки, в тому числі Україна, тепер стали суб'єктами міжнародного права і можуть бути членами міжнародних організацій повоєнної доби.

Після цього сталінське керівництво відкинуло геть загравання з українцями. В липні 1944 р. О. Корнійчук за директивою з Москви звільняється з посади наркома закордонних справ. Його наступником стає Д. Мануїльський, який ще у 20-х роках підтримав сталінський проект «автономізації» і котрого Сталін називав «липовим українцем». Непотрібним став невдовзі і В. Сосюра. Його вірш «Любіть Україну», відзначений свого часу Сталінською премією, пізніше був підданий жорсткому політичному остракізмові.

Усі ці події, як вже зазначалося, відбувалися за умов, коли війська союзників просувалися до Берліна, штурм якого почався у квітні 1945 р. В битві за Берлін взяли участь десятки тисяч воїнів-українців. 2 травня столиця Німеччини була взята. 2 вересня 1945 р. капітулювала й Японія.

 

Друга світова війна закінчилася.

Україна зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією. Щонайменше 5,3 млн осіб, або один із кожних шести мешканців України, загинули у Другій світовій війні. 2,3 млн українців було вивезено на примусову працю до Німеччини. Втрати України становлять 40—44% загальних втрат СРСР. Депортовані з Української РСР складають 78,6% усіх депортованих з СРСР. Матеріальні збитки в Україні оцінювались у 286 млрд крб (загальні збитки СРСР — 679 млрд, з яких 225 млрд

припадає на Росію, 75 — на Білорусію, 20 — на Латвію, 17 — на Литву, 16— на Естонію).

Український народ, який став одним із переможців у цій кривавій бійні, сподівався, що після війни все буде інакше, що тоталітаризм і геноцид — то вчорашній день людства. Однак ці надії виявилися марними. Ще протягом довгих десятиліть. Москва відмовляла українському народові, як і іншим народам СРСР, у праві на вільний, самостійний розвиток, на власну незалежну державу.

 

Партизанський рух в Україні

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. На території захопленій ворогом поширився антифашистський рух Опору. Найефективнішою формою його став партизанський рух. На Україні загальна чисельність партизан сягала 500 тис. осіб.

Партизанський рух 1941-1944 рр. пройшов у своєму розвитку три періоди. Перший період тривав від початку війни й до кінця листопада 1942 р. (до оточення німецько-фашистських військ під Сталінградом). На цьому етапі війни виступи партизан були нечисленними і неорганізованими. На те були свої причини. Наприкінці 30-х років панівною була наступальна воєнна доктрина, згідно з якою війна буде вестись виключно на території противника. Тому були знищені інструкції, посібники з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, ліквідовані партизанські схованки та бази.

Труднощі організації боротьби у ворожому тилу ускладнювалися поспішністю і формалізмом у доборі та підготовці кадрів, закладанні матеріально-технічної бази, створенні конспіративних квартир, налагодженні засобів зв’язку, відсутністю військових фахівців - радистів, мінерів-підривників, шифрувальників. Тому партизанські загони не змогли вести активну боротьбу з гітлерівськими каральними організаціями, зазнавали величезних витрат від зрадників та репресій окупантів, іноді саморозпускалися. Так із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, залишених у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 року були відомості про наявність лише 22 діючих загонів.

Стримував розгортання партизанського руху окупаційний режим (німецька адміністрація загравала з місцевим населенням - звільняла з полону червоноармійців-українців, дозволяла відкриття церков, видавала україномовну пресу, створювала національні громадські організації).

На початку 1942 року ситуація на фронтах ускладнювалась і диктувала потребу централізації керівництва партизанською боротьбою. 30 травня 1942 року при Ставці

Основним змістом партизанської боротьби у Україні у другому періоді (кінець 1942 р. -1943 р.) стала реалізація розроблених ЦККП(б)У й УШПР оперативних планів бойових дій на зимовий період 1942-1943 рр., на весняно-літній 1943 р., зокрема плану захоплення та утримання переправ через ріки Десна, Дніпро, Прип’ять і допомоги Червоній армії щодо оволодіння Києвом. Другий період партизанського руху став часом найбільших його досягнень у бойовій, диверсійній, розвідувальній діяльності в тилу фашистських військ, вершиною військової майстерності. В 1943 році С.Ковпак здійснив Карпатський рейд.

На третьому етапі (січень - серпень 1944 р.) руху Опору перед партизанами України стояло завдання й надалі активними діяли дезорганізувати тил німецько-фашистських військ, сприяти бойовим операціям Червоної армії. Пріоритетне значення надавалося виходу партизанських загонів і з’єднань на терени Західної Волині а Галичини. На завершальному етапі визволення території України партизанські загони і з’єднання, які концентрувалися на території Рівненської, Житомирської, Кам’янець-Подільської областей (всього 18 з’єднань у складі 115 загонів чисельністю близько 30 тис.) підірвали 1015 ешелонів противника, зруйнували 464 залізничних і шосейних мостів, розгромили 52 штаби та гарнізони, знищили 638 одиниць бронетехніки 4647 автомашин, завдали ворогові витрат у живій силі.

Таким чином, партизанський рух у 191-1944 рр. в Україні пройшов складний і драматичний шлях розвитку, перетворившись у важливий фактор розгрому і вигнання з української землі німецько-фашистських окупантів.

 

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 825; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.81.62.78 (0.008 с.)