Радянсько-німецька війна договори 1939 р.

Другу світову війну на Україні можна поділити на 2 етапи.

1 – з 1 вересня 1939 р., 2 – з 22 червня 1941 р.

23.08.39 р. між СРСР і Німеччиною було підписано панк про ненапад, а також таємний протокол Молотова-Ріббентропа, який визначав зони вплив удвох держав у Східній Європі (Чому так наз.?) і ненапад на 10 р. Секретними протоколами визначалось: поділ Польщі на сфери впливу та територіальні приєднання до Німеччини та СРСР; згода СРСР ввести свої війська після початку німецької окупації Польщі; про невтручання Німеччини в долю Прибалтійських держав та свободу дій СРСР та ін. Радянська територія окупації східних територій Польщі передбачалась вздовж лінії Нарва-Вісла – Сан. Таємна угода між Німеччиною СРСР яскраво відображає імперську суть обох держав, ігнорування їхнім керівництвом загальноприйнятих в цілому світі міжнародних відносин.

 

1.09.39 – почалася Друга Світова віна нападом Німеччини на Польщу. Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Гітлерівці швидко просувалися вглиб Польщі, бо Польська армія не може організувати опору переважаючим силам нім. вермахту.

17.09.39 р. окупація польської території розпочали частини Ч.А. Діючи за таємним протоклом Молотова-Ріббінтропа, СРСР офіційно виправдовував свою агресію як необхідність надати допомогу зах. укр. і зак. білорусами перед навислою загрозою.

22 вересня радянські війська ввійшли у Львів, через деякий час вся територія Зх. України опинилася під контролем Червоної Армії. Зазнали арештів і репресій польські військовослужбовці (квітень 1940 р., 15 тис. офіцерів в Котинигсому лісі).

28 вересня вся зх. Польща була захоплена німцями (взяли Варшаву. Підписано ще один договір в Москві про дружбу і співробітництво між СРСР та Німеччиною. В результаті поділу Польщі до СРСР відійшло 51,4% території з 37% населення (12 млн.)

Т.ч. політика репресій проти військових та науково-технічних кадрів, запізнілі заходи по зміцненню армії та обороноздатності країни, прорахунки в строках початку війни, сумніви щодо планів агресора призвела до того, що на початок війни в значній мірі країна прийшла знесиленою.

На передодні нападу на Польщу німецьке командування хотіло відгородити себе від проблем пов’язаних з реакцією СРСР на напад Німеччини на Польщу. Тому 23 серпня 1939 року підписується пакт Ріббентропа-Молотова та таємний протокол до нього, за яким до сфери інтересів СРСР відводились території Фінляндії, Естонії, Латвії, частина Польщі до річок Вісла – Сан – Нарева, та Західної України та Західної Білорусії. З агресією на Польщу, на західноукраїнські та західнобілоруські землі західноукраїнські землі 17 вересня вступає Червона Армія на чолі із Тимошенком. Розмежувальну лінію між Радянським Союзом і територією загарбаної Гітлером було остаточно уточнено на основі підписаного 28 вересня 1939 року договору про дружбу і кордон та двох таємних протоколів до нього. В них уточнювалось що західноукраїнські землі залишались під владою СРСР. Доля західноукраїнських земель склалась для більшості населення краю трагічно. Відразу після приєднання до складу СРСР почались репресії по відношенню до діяльності політичний партій, громадських, культурних наукових закладів та організацій. Перестали діяти “Просвіта”, товариство ім. Шевченка. 1-2 листопада 5 позачергова сесія Верховної ради СРСР прийняла закон про включення західноукраїнських земель до УРСР. 13-15 УРСР прийняла рішення про включення західноукраїнських земель до свого складу. Щодо Бессарабії то 28 червня 1940 року частини Червоної армії вступили на Буковину. 2 серпня 7 позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу УРСР Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Райони з молдавським населення увійшли до складу новоутвореної Молдавської РСР, Таким чином пакт Ріббентропа-Молотова та договір про дружбу і кордони допоміг СРСР отримати бажані території та впровадити там свою політику.

 

Початок Вітчизняної війни і хід подій на території України.

 

22.06.41 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз – розпочалася радянсько-німецька війна. На Україну була спрямована група армій “Південь” фельдмаршал Рундштерт).

Вона нараховувала 57 дивізій, в т.ч. 9 танкових та моторизованих, бл. 1000 літаків. Її завдання – знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід на р. Дніпро, захопити плацдарми в районі Києва і підготувати переправи для подальшого наступу на Донбас, Крим, Вену, Сталінград.

Непідготовленість. Сталінське керівництво дезорієнтувало населення країни і армію, переконуючи, що в майбутній війні радянські війська вестимуть воєнні дії “на ворожій території” “малою кров’ю”. Вже в перший день на аеродромах було знищено 12000 літаків. Війська втратили прикриття з повітря. 28 червня німці захопили Мінськ і продовжували наступ на Москву.

 

В Україні головного удару зазнали війська КОВО. 23-29 червня – найбільша танкова битва початкового періоду війни (2 тис. танків). До 30 червня просунулися до 200 км, захопивши Дрогобич, Львів, Луцьк, Рівне, Ковель, Здолбунів.

30.06.1941 р. коли німецькі війська зайняли Львів, ОУНб проголосила відновити Української державності та про формування Тимчасового уряду на чолі з Я.Стецько. Для німців це було несподіванкою. З наказу політ. Керівництва Берліна 9.07. С.Бандеру, Я.Стецько і все правління було заарештоване.

В Москві створено ДКО (Й.Сталін), який керував мобілізацією, евакуацією. Встановив воєнний стан на Україні. Те, що не можна було вивезти підлягало знищенню.

Захопивши Україну, німці перш за все знищити її цілісність. Вони поділили українські землі на 4 частини, підпорядкувавши їх різним державам і різним адміністративним органам.

В серпні 1941 р. було утворено “Рейхскалісаріст Украєно” на чолі з Е.Кохан Зх.укр. землі (Львів, Дрогобич, Станіслав, Тернопіль) на правах окремого “дистрикту Галичина” включено до складу генерал-губернатора, створеного на території окупованої Польщі.

Відповідно до плану “Ост” (1940р.) розраховану на 30 р. і побудовану на “теорії расової виняткової німців”, передбачалося встановлення “нового порядку”. Ним передбачалося нищити місцевого населення для звільнення цих земель для німецьких колоністів, лише частину населення мали депортувати на примусові роботи в Німеччину.

Пограбування почалось у перших днів окупації: вивозилось устаткування фабрик і заводів, сировина, матеріали, с/г продукція, укр.. чорнозем., 1млн. фруктових дерев. Вивезено 2,4 млн. молодих людей. Культурні цінності і- 40 тис. найкращих творів мистецтва, історичних пам’яток.

Нацистський «новий порядок»

1. Розчленовування території України.

1. Територія України була розчленована нацистами на чотири частини, підлеглі різним державам і адміністративним органам.

а) Чернівецька й Ізмаїльська області були включені до складу Румунії.

б) західні землі – Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Станіславська області - на правах окремого дистрикту (округу) за назвою «Галичина» увійшли до складу окремого губернаторства, що включало польської землі з центром у м. Кракові;

в) Чернігівська. Сумська, Харківська області і Донбас

г) інші українські землі входять до складу рейхкомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне.

д) Закарпатська Україна з 1939 р. була окупована Угорщиною.

2. Установлення нацистського «нового порядку».

1. Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з числа місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція).

2. Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність Більшовиків проти народу України.

3. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдата додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України були громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких спричиняло концтабір чи розстріл.

4. Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в колоніальну країну, аграрно-сировинний придаток рейха, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси».

5. Трагедія Бабиного Яру в Києві. Жертвами нацистів у перші місяці стали 850 тис. українських євреїв.

6. Економічний грабіж країни. Вивіз у Німеччину сировини, устаткування, продовольства, творів мистецтва.

7. Вивіз у Німеччину на роботу працездатного українського населення. 2,4 млн. чоловіків і жінок, переважно молодих погнали в нацистське рабство протягом 1941-1944 8. Організація примусової праці населення на окупованих територіях з метою зміцнення економічної міці «третього рейха».

 

Рух опору

22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.

Причинами розгортання руху

1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;

2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів.

 

Форми опору були різноманітними:

— саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства

— відмова співпрацювати з окупаційними властями;

— антигітлерівське підпілля;

 

В антифашистському русі Опору існували дві течії:

— радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади;

— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави.

 

ОУН. Створення УПА

Організація українських націоналістів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році

ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок: Становлення ОУН

Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури.

Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном.

 

Методи боротьби

Діяльність організації спрямована проти польського режиму

Сучасні українські історики відзначають, що «ОУН сприймала терор і насильство як політичний інструмент проти зовнішніх та внутрішніх ворогів». Крайовий провід ОУН тлумачив терор як засіб, що мав призвести до загального антипольського повстання. Терористичні акти разом з відповідними діями польської влади мали довести українське населення до стану постійного революційного кипіння, щоб у слушний момент взятися за зброю і стати до остаточної розправи з ворогом.

Сталінський режим був стурбований наростанням активності ОУН і організував вбивство лідера організації Євгена Коновальця. Смерть Коновальця призвела спочатку до кризи, а згодом до розколу ОУН. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами ПУН, як жили за кордоном. Після смерті Євгена Коновальця ПУН очолив полковник Андрій Мельник. Група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем, домагалася від ПУН та його голови А.Мельника зміни тактики ОУН. Члени цього крила ОУН стали називати себе «бандерівцями», членів же другого крила - «мельниківцями» або ОУН(м).

Друга світова війна

ОУН сподівалася використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної української держави шляхом союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною.

 

Українська повстанська (рідше: повстанча) армія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів.

Діяла з весни 1943 року на територіях, які входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943, Холмщина — з осені 1943), райхскомісаріата Україна (Волинь — з кінця березня 1943), та румунської Трансністрії (Північна Буковина — з літа 1944), які до 1939—1940 років входили у склад Польщі і Румунії.

УПА діяла до 1953 року, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

Ставлення до історії УПА в українському суспільстві впродовж років незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. Але з 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, День Покрова).

Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920—1950 років.

 

Перші загони під назвою УПА—«Поліська Січ» створив з вибухом Другої світової війни отаман Тарас Бульба-Боровець в Сарненському районі в селі Немовичі, де 28 червня 1941 року видав свій наказ під № 1 про початок боротьби з більшовиками, які декілька років раніш, разом з німцями, окупували Польщу. Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. Із кінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА—«Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля з частиною своїх — і створив нову повстанську формацію для боротьби проти німців і радянських партизанів, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української Народної Республіки в екзилі З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А. Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.

 

З осені 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що й також прийняли назву УПА. В кінці 1941 р. і протягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українських націоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга. УПА постала на Поліссі й Волині, передусім, як для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942—43 наступали з білоруських лісів, грабували населення — та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії (див. Радянські партизани на Україні в 1941—45 рр). Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Безперечно, силою УПА було те, що вона спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у її створенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій та до неї вступали люди різних політичних переконань, як, наприклад, члени ОУН А. Мельника, так і непартійні, — і вона могла виступати як загальнонаціональна сила.