Дві течії оун в період великої вітчизняної війни. Взаємодія упа з партизанським рухом.

У серпні 1939 р. у Римі відбувся Другий Великий збір

ОУН, на якому домінували прибічники А. Мельника, якого

і було затверджено лідером організації. Відповіддю молодих

радикалів на непоступливість ветеранів стало скликання

в лютому 1940 р. у Кракові власної конференції,

яка не тільки не визнала рішень римського збору, а й

сформувала Революційний провід ОУН на чолі з С. Бан-

дерою. З цього моменту починається одночасне існування двох

українських націоналістичних організацій: ОУН-Р, або

ОУН-Б — революційна, або бандерівська, та ОУН-М —

мельниківська. За допомогою німецького військового командування ОУН-Б сформувала Легіон українських націоналістів≫, який складавсяз двох підрозділів — ≪Нахтігаль≫ і ≪Роланд≫.Німці планували використати ці українські частини для охорони і каральних акцій на окупованій території. Бандера ж вбачав у них ядро майбутньої національної армії та засіб поширення впливу ОУН-Б. З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих акцій. ЗО червня 1941 р. у щойно захопленому німцями Львові, спираючись на ≪Нахтігаль≫ та збройні групи бойовиків, бандерівці провели в будинку Просвіти Українські національні збори, які ухвалили

Акт про відновлення Української Держави. Було обрано

Українське державне правління на чолі із соратником Бан-

дери — Я. Стецьком. Реакція Берліна на відновлення української державності була швидкою і різкою. Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН-Б було заарештовано і відправлено до Берліна. ОУН-М рішуче відмежувався від львівської акції бандерівців. Вже 6 липня 1941 р. А. Мельник надіслав Гітлеру листа, в якому питання незалежності України не піднімалося, а підкреслювалася вірнопіддана позиція ОУН-МКонцентруючи свої сили у великих містах, особливо в Києві, ОУН-М організовувала місцеве самоврядування, допоміжну поліцію, громадські організації. Проте всі ці спроби українських націоналістів, спрямовані на поступове відновлення української держави суперечили планам гітлерівців. Тому вже у вересні 1941 р. Пройшла хвиля арештів бандерівців, а в грудні розпочалися репресії проти мельниківців. ОУН пішла в підпілля. Отже, і ОУН-Б і ОУН-М ставили за мету незалежність України, однак шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. Радикально настроєні бандерівці були прихильниками рішучих дій, опори на власні сили, незначної допоміжної ролі зовнішніх факторів у процесі становлення української державності. Помірковані мельниківці робили ставку на поступове, «повзуче» встановлення власного

контролю на українських землях та відновлення національної

держави. Мельниківці в основному розраховували

на значну допомогу з боку Німеччини. Ця орієнтація

призвела до того, що громадянські структури, створені

ОУН-М, поступово перетворилися на додаток окупаційного

апарату. Не бажаючи утвердження в Україні будь-

якої моделі державності, третій рейх незабаром перейшов

до репресій проти обох відгалужень ОУН. У середині 1943 р. УПА С. Бандери насильно залучила до свого складу майже всі загони Т. Бульби-Боровця та частини ОУН А. Мельника. Рештки їх утворили незалежне партизанське з'єднання під назвою Українська Народна Революційна Армія (УНРА) і продовжували бойові дії

проти червоних партизанів та німців аж до кінця 1943 р. Основними об'єктами партизанських дій УПА були німці та їхні союзники; формування Армії Крайової та польське населення; радянські партизанські загони, а згодом і підрозділи Червоної армії. У лютому 1943 р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій з німцями відбувся 7 лютого цього року, коли

перша сотня УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила

напад на містечко Володимирець Волинської області. Таке посилення активності УПА викликало занепокоєння в німецького командування. Від травня до листопада 1943 р. тільки на Волині

окупанти проводять п'ять великих каральних операцій

проти повстанців. Активізація дій УПА у західних регіонах України викликала занепокоєння не лише в німецького, а й у радянського командування, оскільки повстанці ставали ≪третьою

силою≫, що намагалася втримати під своїм контролем

значні території. Численні криваві сутички з радянськими

партизанами свідчили, що УПА хотіла охопити

якомога більше українських земель і ні з фашистами, ні

з більшовиками владу ділити не збиралася. Після зайняття радянськими військами Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських партизан і підрозділів Червоної армії