Бойові дії на території України влітку 1941 – навесні 1942 р. Причини перших невдач Червоної Армії.

Бойові дії на території України влітку 1941 – навесні 1942 р. Причини перших невдач Червоної Армії.

22 червня 1941 р. після сигналу ≪Дортмунд≫ фашистська

Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані

в мобільні угруповання ≪Північ≫, ≪Центр≫ і ≪Південь≫

німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву

та Київ. Основними причинами поразок Червоної армії на початку

війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна

непідготовленість до війни, незавершеність процесу

переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників,

міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення

сил Червоної армії на кордонах, масові репресії

наприкінці 30-х років проти армійського командного

складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва

тощо. Український напрямок для Гітлера був одним із головних,

і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР.

Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і

переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ,

наголошуючи, що наступ на столицю України — ≪безпосереднє

стратегічне завдання≫.У середині липня 1941 р. на

житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках

точилися вирішальні бої. Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Після прориву німецькими

військами Південно-Західного фронту захисники Києва

опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін,

незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам

своєчасно відійти. Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за

Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня

Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні

бої на Кримському півострові. Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих

спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону

німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. битва закінчилася цілковитою

катастрофою для радянських військ і втратою Керченського

півострова. Катастрофічною поразкою завершився і початий

12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана

організація, недостатнє матеріальне забезпечення,

тактичні помилки призвели до трагедіїОтже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва,

незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна

неготовність армії, багато тактичних прорахунків

та інші фактори стали основними причинами трагічних

поразок та катастроф на початковому етапі війни) Незважаючи

на те що Червона армія чинила героїчний опір,

сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом,

Харковом, у Криму та в інших бойових операціях

призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та

офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового

потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного

стратегічного плацдарму для подальшої експансії;

переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.

 

Бойові дії на території України влітку 1941 – навесні 1942 р. Причини перших невдач Червоної Армії.

22 червня 1941 р. після сигналу ≪Дортмунд≫ фашистська

Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані

в мобільні угруповання ≪Північ≫, ≪Центр≫ і ≪Південь≫

німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву

та Київ. Основними причинами поразок Червоної армії на початку

війни були раптовість фашистського нападу; матеріальна

непідготовленість до війни, незавершеність процесу

переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників,

міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення

сил Червоної армії на кордонах, масові репресії

наприкінці 30-х років проти армійського командного

складу; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва

тощо. Український напрямок для Гітлера був одним із головних,

і це виявлялося в процесі експансії проти СРСР.

Уже 18 серпня 1941 р. він припиняє наступ на Москву і

переорієнтовує вістря головних ударів на Ленінград і Київ,

наголошуючи, що наступ на столицю України — ≪безпосереднє

стратегічне завдання≫.У середині липня 1941 р. на

житомирсько-київському, уманському і одеському напрямках

точилися вирішальні бої. Більше двох місяців (липень—вересень) тривала оборона Києва. Після прориву німецькими

військами Південно-Західного фронту захисники Києва

опинилися перед загрозою оточення. Проте Сталін,

незважаючи на реальні обставини, не дозволив військам

своєчасно відійти. Велике стратегічне і політичне значення мала оборона Одеси, що тривала 73 дні. Сковуючи 18 дивізій противника, вона дала змогу відійти Південному фронту за

Дніпро і організувати оборону. Проте наприкінці вересня

Червона армія змушена була залишити Одесу і вести оборонні

бої на Кримському півострові. Неприємності почалися з того, що після трьох невдалих

спроб (у лютому—квітні 1942 р.) прорвати оборону

німців, Кримський фронт змушений був перейти до оборони. битва закінчилася цілковитою

катастрофою для радянських військ і втратою Керченського

півострова. Катастрофічною поразкою завершився і початий

12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана

організація, недостатнє матеріальне забезпечення,

тактичні помилки призвели до трагедіїОтже, некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва,

незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна

неготовність армії, багато тактичних прорахунків

та інші фактори стали основними причинами трагічних

поразок та катастроф на початковому етапі війни) Незважаючи

на те що Червона армія чинила героїчний опір,

сковуючи значні сили противника, все ж поразки під Києвом,

Харковом, у Криму та в інших бойових операціях

призвели до загибелі та полону сотень тисяч солдатів та

офіцерів; окупації України; звуження військово-промислового

потенціалу СРСР; завоювання фашистами вигідного

стратегічного плацдарму для подальшої експансії;

переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера.