Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Партизанський рух в україні в роки ВВВ

Поиск

У відповідь на нацистський «новий порядок» український народ піднімався на боротьбу в тилу окупантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні комуністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН—УПА). До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Україна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України. Вона була поділена на три частини — Дистрикт Галичина, Рейхскомісаріат Україна і Трансністрія. Велику частину України Гітлер віддав своєму союзникові І. Антонеску. З Одеської, південних районів Вінницької і західних Миколаївської області було сформовано нову румунську провінцію під назвою «Трансністрія». Чернівецьку та Ізмаїльську області також передали Румунії. Таким чином, радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були радянські партизани і підпільні організації, а також політична організація ОУН. Правда, перед війною радянське керівництво стверджувало, що війна буде вестись на чужій території і «малою кров'ю», тому приготування до партизанської і підпільної боротьби вважало недоцільним і шкідливим. Підпільні організації створювали поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи партійних працівників призвели до значних втрат радянського підпілля протягом першого року війни. Щоб підірвати тили ворога, треба було налагоджувати диверсійно-партизанську боротьбу за допомогою місцевого населення. Хоч і з запізненням, партапарат організував розгалужену мережу органів для керівництва партизанським рухом. В Україні в червні-вересні 1941 р. було створено 23 підпільних обкоми КПРС, сотні міськкомів і тисячі партійних осередків. У тилових містах України почали працювати школи з підготовки диверсантів і радистів, які потім сотнями засилалися в тил ворога і зразу ж попадали до рук професіоналів з абверу або гестапо. Про дальшу долю багатьох з них невідомо й по сьогодні. Побудована на бюрократичних засадах мережа управління ще не існуючим партизанським рухом виявилася недієвою. Багато які з керівних структур так і не розпочали активних дій. Найбільш активно діяли партизанські з'єднання С. Ковпака і С. Руднева у Спадщанському лісі на Сумщині. На Чернігівщині діяв загін під командуванням О. Федорова, який з часом перетворився на партизанське з'єднання. На Сумщині і в Брянській області Росії міцним партизанським формуванням став і загін під командуванням О. Сабурова. У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих партизанських з'єднань по тилах ворога, зокрема С. Ковпака — від Путивля до Карпат. О Сабурова — на Житомирщину, О. Федорова — на Волинь. За відомостями УШПР, на окупованій території України діяло понад 330 тис. партизанів, у тому числі 29 з'єднань і 83 загони, у складі яких налічувалось 43,5 тис. бійців. Німецьке командування володіло даними про наявність лише до 50 тис. бійців. У 1943 р. на окупованій території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі партизанські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали «рейкову війну». У партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий серед них — М. Кузнецов. Координація дій партизанів та підрозділів Червоної Армії стала важливим чинником у досягненні перемоги над німецько-фашистськими окупантами. У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під командуванням П. Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу. Попри всі прорахунки і недоліки партизанський рух мав дуже велике значення у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами. В Україні була здійснена майже половина стратегічних операцій, проведених на радянсько-німецькому фронті взагалі. Особливо запеклими і кровопролитними були бої в 1943-1944 pp. Той же М. В. Коваль пише, що в одній оборонній, 11 стратегічних і 23 фронтових наступальних операціях цього періоду на території України загинуло й поранено 3,5 млн воїнів Червоної Армії.

52. діяльність ОУН–_УПА

БОРОТЬБА УПА Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існувало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чисельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо політики УПА та її політичної надбудови — УГВ Р, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Нерідко певної вірогідності цим радянським провокаціям надавало, зі свого боку, безжальне винищення прорадянських елементів СБ — таємною поліцією ОУН. Одночасно більшовики засипали партизанів, котрі жили взимку на грані голоду в підземних бункерах, пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, неодноразово пропонуючи їм амністію.Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947—1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Деякі з членів УПА приєдналися до цивільного підпілля ОУН, але оскільки багато членів ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емігрували або втратили своє «прикриття» в період відкритої боротьби, її мережа також більше не була такою ефективною й широкою, як раніше. Значення діяльності УПА До початку другої світової були мізерні спроби підняти народ на боротьбу зі спільним ворогом. Під час другої світової війни створюються військові формування УПА, які через деякий час починають боротьбу на два фронти(спочатку німецький та радянський,а згодом польський та радянський фронти). Генерал Тарас Чупринка(Роман Шухевич) зумів організувати величезну армію, яка відстоювала Україну. Діяльність УПА можна назвати національно-визвольним рухом за незалежність Української держави. Після ІІ світової збройні формування УПА продовжують боротьбу проти радянських військ, які організовують терор проти західних українців. Так в період 1944-1946р Західною Україною фактично керувала українська повстанська армія. УПА – це національні герої, які своїм життям намагалися відстояти Україну. Під час боротьби УПА не грабувала та не займалася мародерством(частіше за все це були законспіровані НКВДісти, передоягнені в УПА). УПА своїми силами здобувала харчі(інколи допомагали місцеві мешканці), здобувала зброю. Винити УПА у зрадництві не принципіально, бо це була армія яка реально намагалась здобути незалежність. Причому західний світ визнав УПА воюючою стороною. Для висновку хочу додати те що УПА вела не рівну боротьбу проти ворогів української нації, заради незалежності якої багато молодих юнаків та дівчат заплатили своїм життя. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провізію.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 331; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.45.223 (0.007 с.)