Лютнева революція у росії, утворення УЦР:перший та другий універсал

Війна вкрай загострила соціально-економічні і політичні відносини в Росії. Весь її тягар ліг на плечі робітників, селян, що вело до посилення страйкового руху серед робітників, антивоєнних настроїв серед селянства, солдатів і матросів. 23 лютого 1917 р. робітники Петрограда почали страйк протесту проти нестачі про­дуктів. Він супроводжувався масовими мітингами і демонстраціями. Наступного дня припинили роботу і вийшли на вулицю понад 200 тис. осіб. 25 лютого страйк і демонстрації переросли у загальнополітичний страйк під гаслами: «Геть царя!» «Геть війну!» «Хліба!», а 26 лютого — у збройне повстання. У той же день солдати почали переходити на бік повсталого народу. Мітинги протесту, демонстрації прокотились в ті дні по всій Росії, і цар Микола II змушений був 2 березня зректися престолу. Того ж дня був утворений Тимчасовий уряд, сформований з ліберальних депутатів Думи. Поряд з ним діяла Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, покликана «поглибити» революцію у напрямі до соціалізму. Ці дві влади тільки заважали одна одній і створювали хаос та безладдя, що набували все більшого поширення в Росії. Характеризуючи обстановку від Лютневої революції до липневих подій 1917 p., абітурієнт повинен виявити знання і розуміння розстановки політичних сил, партій і організацій, що мали вплив на хід подій. Необхідно дати характеристику конституційно-демократичній партії (кадети), партіям октябристів, меншовиків, есерів, більшовиків. Звернути увагу на те, що кадети захищали переважно інтереси фінансово-промислової буржуазії, октябристи — обуржуазнених поміщиків та великої буржуазії, есери та меншовики — селян, робітників та дрібної буржуазії, більшовики, як вони вважали, — пролетаріату та біднішого селянства. Тимчасовий уряд Росії декларував громадянські свободи, видав наказ про ліквідацію царської жандармерії, поліції і охорони, санкціонував арешт вищих царських чиновників і генералів, оголосив амністію політичних в´язнів, поширив громадянські свободи на військовослужбовців, обновив старий судовий апарат і т. д. Одночасно уряд заявив про намір воювати до перемоги і про вірність царським договорам з країнами Антанти. Царські землі, ліси та озера були конфісковані, а поміщицькі залишилися недоторканими. Не поліпшились і умови життя робітників. Залишалося нерозв´язаним національне питання. 24 жовтня Тимчасовий уряд спробував перейти в наступ. За наказом Леніна, який того дня прибув у Смольний і очолив збройне повстання, більшовицькі загони зайняли важливі пункти й установи Петрограда. У ніч з 25 на 26 жовтня штурмом було взято Зимовий палац, де перебував Тимчасовий уряд. Арештом останнього завершився більшовицький переворот у Росії. 25 жовтня 1917 р. відкрився II Всеросійський з´їзд Рад, на якому більшовики проголосили перехід влади до рук Рад. З´їзд прийняв Декрет про мир і Декрет про землю. На з´їзді було обрано ВЦВК і сформовано перший Радянський уряд — Раду народних комісарів на чолі з Леніним. До Раднаркому ввійшли Г І. Ломов, 1.1. Скворцов-Степанов, Й.В. Сталін, П.Ю. Дибенко, А.В. Луначарський, М.В. Криленко, В.О. Антонов-Овсієнко та ін. Головою ВЦВК було обрано Л.Б. Каменева, але у зв´язку з тим, що він обстоював включення до складу радянського уряду правих есерів та меншовиків, його було усунуто з цієї посади і 8 листопада 1917 р. головою ВЦВК обрано Я.М. Свердлова. Перемога Лютневої демократичної революції 1917 р. в Росії поклала край багатовіковому монархічному режимові російського царизму. Центральна рада відразу надіслала телеграму до Тимчасового уряду з висловленням надії, що у вільній Росії будуть пошановані права українського народу. А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу, в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої. З розгортанням демократії в Україні почали засновуватися газети, відкриватися українські клуби, проводилися з'їзди, конгреси, маніфестації. 1 квітня відбулася 100-тисячна маніфестація, названа святом свободи, на площі Св. Софії. 19-22 квітня 1917 р. у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, у якому взяли участь представники від політичних партій, різних селянських, військових, робітничих організацій від всіх губерній України. Конгрес прийняв резолюцію, де вимагали автономію України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізація адміністративних, господарських органів й культурного життя. На конгресі більшістю голосів переобрали голову Центральної Ради М. Грушевського, а його, заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Отже, конгрес ще вище підніс авторитет ЦР, визнавши її законодавчо-представницьким органом України 5-8 травня 1917 р. за підтримки ЦР в Києві відбувся Український військових з’їзд, у якому взяли участь делегати від усіх партій, флотів та гарнізонів. З’їзд прийняв резолюцію про потребу створення української армії для того, щоб боронити здобутки революції, а також обрав Військовий генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. Отже, з’їзд підтримав вимогу ЦР про надання автономії, разом з тим став важливим етапом у процесі переходу військових частин на бік ЦР, про що свідчить широка українізація військових частин, створення військового українського клубу ім. П. Полуботка, створення українського полку ім. Б. Хмельницького.. Отже, спираючись на рішення Всеукраїнського національного конгресу, Українського військового з’їзду з метою схвалення автономії України у травні 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація членів ЦР, яку очолив В. Винниченко. Висловивши свою прихильність до Тимчасового уряду, запропонувала надати широку автономію Україні в складі федеративної Росії. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи це тим, що ЦР не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати солю всього українського народу, по-друге, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Всеросійські установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року. Таке рішення загострило українсько-російські відносини. На Всеукраїнському селянському з’їзді у Києві було ухвалено не чекати призначених на кінець року Всеросійських установчих зборів, а раніше скликати Українські установчі збори, доручивши їм вирішити питання про самоврядування України. Потім, до ЦР приєдналися представники Всеукраїнського робітничого з’їзду. 23 червня 1917 р. ЦР видала Перший Універсал, у якому проголошувалась автономія України і те, що «український народ сам творитиме своє життя». Головне призначення Першого універсалу полягало в безпосередньому зверненні до українського народу із закликом у важкі часи самостійно організуватися і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу. Закликав до згоди й порозуміння з демократією інших національностей. Прийняття універсалу викликала занепокоєння у Петрограді. Однак уряд не міг діяти силовими методами, оскільки на захист ЦР могли стати фронтові українські частини та більшість населення України, крім того, збройних конфлікт з ЦР міг спричинити розкол у таборі російської демократії. Саме тому Тимчасовий уряд направляє делегацію на чолі з О. Керенського на переговори з ЦР. У результаті було укладено угоду, положення якої лягли в основу Другого Універсалу. Міністри Тимчасового уряду визнавали право України на автономію та погодилися з тим, щоб ЦР і Генеральний секретаріат у свою чергу визнала майбутні Всеросійські установчі збори. Було також вирішено проблему представництва в ЦР національних меншин. Неукраїнським партіям виділяли 30% місць У ЦР та Генеральному секретаріаті. Члени Центральної ради 16 липня отримали постанову Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату. Після її оголошення згідно з попередньою домовленістю 16 липня було ухвалено II Універсал. Цей документ, по суті, не мав розбіжностей з положеннями постанови, однак виразніше окреслював політичну роль і правову позицію Центральної ради та її представницького органу. В Універсалі, на відміну від постанови, було визначено завдання та наміри Центральної ради: «Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді з національними меншостями України, підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів». Історія назве II Універсал ганебним прихилянням Ради перед москалями. Не вдаючись до аналізу змісту Універсалу, варто зазначити, що в порозумінні між Тимчасовим урядом і Центральною радою чітко проглядалися взаємовідносини між паном і підлеглим, який робить спробу здобути волю Те, що Україна отримала від Петрограда згоду на автономію, визнання Центральної ради та Генерального секретаріату, українці вже мали і до згоди російського уряду. Йдучи на цей компроміс, Центральна рада сама себе поставила в залежність від російського уряду, відмовилася від певної спроби дій принаймні у двох вимірах: по-перше, погодилася не вдаватися до самовільних дій стосовно проголошення автономії України до скликання Всеросійських установчих зборів; по-друге, добровільно віддала право затвердження складу Генерального секретаріату уряду Росії.