ТОП 10:

Виникнення державності у східних словян. Київське князівство



Виникнення державності у східних словян. Київське князівство

1.Слов'яни - одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей, на території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік Східнослов'ян плем. – група слов'ян. племен, розташована на території сучасної У, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям.Білі Хорвати й Лучани — в Галичині,Дуліби й Волиняни — над горішнім західнім Бугом.Деревляни — в лісах по Горині, Прип’яті й Дніпру.Поляни — над Дніпром, у теперішній Київщині.Сіверяни й Сівери — по Десні й лівих допливах середнього Дніпра (частково праросіяни). Уличі — між Дністром та Бугом.Тиверці — на південний захід від уличів, над Дністром, аж до моря.Політ.організація:Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни. У період Вел.переселення у слов. Завершується перехід до сусідської територіальної общини і патріархальної сім*ї.Формується суспільна верхівка-виділяються заможні старійшини і князі.поступово склалися основи військ.-політ об*єднань, які передували утворенню держави.Київськ.кня постала внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода.У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь (Русь земля), з центром у м. Київ. Велике значення для формування держ. Стало заснування Києва.Літописна легенда про заснування Києм,Щеком,Хоривом,Либіддю.Кий перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у візантії заснував городок Києвець у нижньому ноагороді. Але не зміг там закріпитисяі вирушив до придніпров*я де заснував Києв. В 10-12 ст. стало центром Київської Русі.Київське князівство лежало на перехресті торгових шляхів з півдня - на північ та з заходу - на схід, які сполучали Европу й Азію. Це вигідне положення сприяло розвиткові торгівлі та економічній міці держави. Найдавніші міста К.к. - Київ, Вишгород, Білгород

Утворення київської держави рюриковичів. Норманська теорія прибічники і противники

2.Київськ.князівство постало внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода. У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь (Русь земля), з центром у м. Київ. Кий – засновник Києва. Останніми представниками місцевої київської династії нащадків Кия були, ймовірно, Аскольд і Дір, за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. За часів Аскольда Київська держава посіла гідне місце серед найвпливовіших держав того часу — Хозарського каганату і Візантії — і почала впевнено виходити на міжнародну арену. У результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори. Київська держава міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем. Після походу 860 р. Аскольд і деякі представники правлячої верхівки прийняли християнство. Це викликало незадоволення численних прихильників язичницької віри.На півночі у Славіїблизько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об'єктом політичних і економічних інтересів. Рюрик помер 879 p., і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.Олег 882 р. здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов'ян. Князь жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва. Прихильники так званої норманської теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних слов'ян. Але факти з історії східнослов'янської державності переконливо свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вплинули суттєво на її -творення. Олег та його дружинники почали фактично служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.НОРМАНСЬКА ТЕОРІЯ- наукова теорія, згідно якої слов’янські племена звеpнулися до ваpягi, з тим, щоб вони пpийшли на слов`янську землю та навели там поpядок,отже згідно теорія варяги заснували К. Р.. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д.Іловайський, В.Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні.вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою Н.т., обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові В. Антонович та представники його школи. Видатний український історик М.Грушевський доводив, що Н.т. є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва.

Військові діі , перші успіхи та невдачі національно-визвольної війни

Початок війни. Бойові дії у 1648-1649 pp. Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Протягом літа 1648 р. повстання охопило території Київщини, Поділля, Волині та Лівобережної України. На початку війни Богдан Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вільностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Але останні не пішли на поступки, а тільки тягли час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими. 23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва. Тут, як стверджують історики, у Б. Хмельницького відбувся перелом у поглядах на основну ціль боротьби. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва. Тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Під час переговорів із поляками він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Гетьман переосмислив уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшувався розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності. Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. 5-6 серпня 1649 р. Б. Хмельницький за допомогою кримського хана здобув переконливу перемогу над польськими військами у битві під Зборовом. На протязі липня і серпня цього poкy продовжувалася облога Збаразької фортеці Але хан Іслам-Гірей III не дозволив завершити розгром польської армії. Він вирішив проводити політику «рівноваги сил», що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й надавала б можливість Криму відігравати провідну роль у Пів-денно-Східній Європі. 4.2. Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського. Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. 4.3. Політичні і соціально-економічні зміни в українських землях. Під натиском народних повстань і бойових дій польські магнати й пани, католицьке духовенство змушені були залишити свої маєтки і втікати. У результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Богдан Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козаки і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани дістали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. У містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. 4.4. Події 1651-1653 pp. Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди. Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Одним із можливих союзників України був турецький султан. Але реальна допомога султана обмежувалася лише наказами кримському ханові приєднуватися до операцій Війська Запорозького. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар.

Зборівський мирний договір. 8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського. На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава - Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни. Поразка під Берестечком була тяжким ударом для українського національно-визвольного руху. Становище ускладнювалося ще й тим, що литовському князеві Радзивілл у вдалося придушити повстання в Білорусі, прорватися вглиб України і захопити Київ. До поч. вересня польсько-литовська армія окупувала північні, центральні й західні райони Української держави. Однак завдяки організаторській діяльності Б.Хмельницького, відпущеного татарами на поч. липня, вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити його до переговорів. 28 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно обмежувалася автономія держави: 1) козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки; 2) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті, хто залишився за межами реєстру, верталися у підданство до панів; 3) гетьман підпорядковувався польському королю, зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами; 4) підтверджувалися права православної церкви та української шляхти.

Гетьман України у 1659-1663, 1677-1681 та 1685 роках. Народився близько 1641 року, молодший син Б.Хмельницького. Після усунення з гетьманської посади І.Виговського, 1659 року старшина обирає гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького. Трубецькой, що повернувся на Україну з новим військом, настояв на тому, щоб молодий гетьман прибув до його табору для перегляду угоди між його батьком і царем. Підкорившись цим вимогам, Юрій допустився першої з довгої низки політичних помилок. Переляканий силою російського війська й погрозами Трубецького, Юрій повірив підробленому тексту Переяславської угоди 1654 р. і у 1659 р. підписав новий і дуже невигідний варіант документу. За Переяславським пактом 1659 р. російські залоги розташовувалися не лише у Києві, а й в усіх найбільших містах. Більше того, козакам заборонялося вести війни і вступати у зовнішні зносини без дозволу царя. Не дозволялося їм також без схвалення Москви обирати гетьманів, генеральну старшину і полковників. Так, молодий Юрій пішов на поступки, які ще п'ять років тому його батько навіть не розглядав би. Для Москви ж цей пакт став великим кроком уперед в її постійних намаганнях міцніше ухопитися за Україну. У 1660 р. між Москвою та Польщею знову вибухнула війна за владу над Україною. Коли царські війська потрапили в оточення до поляків під Чудновом на Волині, Юрій зі старшиною не поспішали допомагати їм. Натомість молодий гетьман вступив у переговори з поляками, й коли росіяни зазнали нової страшної поразки під Чудновом, Юрій погодився на повернення України до складу Речі Посполитої. В цей момент і без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. На Правобережжі, де отаборилися Хмельницький з поляками, влада гетьмана лишалася незмінною, проте на Лівобережжі, що перебувало під контролем царя, козаки виступили проти Хмельницького, обравши наказним гетьманом Якова Сомка. Окупована польськими та російськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами й чварами між політичними фракціями, Козацька Україна розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом. Слободищенський трактат 1660 р. (Чуднівський трактат) - договір, укладений 17(27).10.1660 гетьманом України Ю. Хмельницьким з Польщею у містечку Слободищі біля м. Чуднова (тепер Бердичівського р-ну Житомирської обл.). Провідну роль у виробленні умов договору з української сторони відігравали козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький, митрополит Д. Балабан; з польської - коронний гетьман С. Потоцький і польний гетьман Ю. Любомирський. Скасував невигідні для України Переяславські статті 1659. Згідно з умовами договору, Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок України з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658. Залишаючи в силі більшість пунктів договору І. Виговського з королівським урядом, польська сторона не погодилась на створення Великого князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного державного утворення - Речі Посполитої. За умовами С.т. Україна одержувала тільки автономію з гетьманом на чолі; українські війська зобов'язувались брати участь у воєнних діях польської армії проти Московського царства і не нападати на Кримське ханство. Козацька рада у Корсуні схвалила С.т., але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодились з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин із Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.

Масони та декабристи

Зокрема, члени Тульчинської управи на своєму засіданні в березні 1821 р. вирішили утворити нову таємну організацію – "Південне товариство". Її лідером став П. Пестель, а до складу ввійшли С. Волконський, О. Барятинський, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли та ін. Невдовзі консолідація на революційній платформі відбулася і в Петербурзі, де восени 1822 р. виникло "Північне товариство", головою якого було обрано М. Муравйова. Активними членами петербурзької організації стали С. Трубецькой, Є. Оболенський, М. Бестужев, М. Лунін та ін. Протягом 1821 – 1825 pp. таємні товариства набрали сили, залучили до опозиційної діяльності нових борців: "Північне товариство" зросло до 105 осіб, а "Південне", маючи три управи (Тульчинську, Васильківську, Кам'янецьку) налічувало у своїх лавах 101 особу і мало помітний вплив серед розташованих в Україні військ. Надзвичайно важливо, що паралельно кількісному зростанню товариств та їхній консолідації активно йшов процес теоретичного осмислення шляхів виходу суспільства із кризи, створювалися моделі майбутнього суспільного устрою. Йдеться про програмні документи декабристів – "Конституцію" М. Муравйова ("Північне товариство") та "Руську правду" П. Пестеля ("Південне товариство"). Характерною рисою цих проектів були спільна мета – повалення самодержавства, скасування кріпосного права, демократизація суспільного ладу та спільний шлях досягнення цієї мети – воєнний переворот. Водночас ці документи мають і суттєві відмінності. Зокрема, у своїй поміркованій "Конституції" М. Муравйов обґрунтовував після успішного воєнного перевороту встановлення конституційної монархії; запровадження майнового цензу для тих, хто обирає, і тих, кого обирають; поділ Росії на тринадцять федеративних штатів, два з яких – Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові – територіально збігалися з колишньою Гетьманщиною та Слобідською Україною. "Руська правда" П. Пестеля була радикальнішою – після повалення самодержавства Росія проголошувалася республікою; встановлювалася диктатура Тимчасового уряду; надавалося загальне виборче право для всіх чоловіків, які досягли 20 років. Проте у розв'язанні національного питання "Руська правда" була консервативнішою, ніж "Конституція", оскільки вона бачила майбутню Росію виключно як єдину, унітарну неподільну державу, визнаючи право на самовизначення лише за польським народом. "Малоросія, – писав про майбутню долю України П. Пестель, – ніколи не була і бути не може самостійною... Відтак вона мусить поступитися своїм правом бути окремою державою". Водночас з "Південним товариством" в Україні діяла ще одна таємна організація – "Товариство об'єднаних слов'ян", яка була утворена братами Андрієм і Петром Борисовими та Ю. Люблінським у Новограді-Волинському 1823 р. У роботі товариства брало участь майже 60 осіб, своєю активністю серед яких виділялися І. Горбачевський, Я. Драгоманов, О. Тютчев та ін. Основними програмними документами організації були "Правила об'єднаних слов'ян" та "Клятва об'єднаних слов'ян". У цих документах сформульовані головні завдання революціонерів – боротьба за скасування кріпацтва, повалення самодержавства, подолання деспотизму пануючого режиму. У своїх планах члени таємного товариства виходили за межі однієї держави і висували ідею визволення всіх слов'янських народів з-під гніту самовладдя та утворення слов'янського федеративного союзу, до якого мали увійти Росія, Польща, Сербія, Долмація та інші держави. Намагаючись зібрати в єдине ціле всі опозиційні сили, у вересні 1825 р. "Товариство об'єднаних слов'ян" об'єдналося з "Південним товариством" і перетворилося на його філію. Між тим час рішучих дій наближався. Після тривалих дискусій "Південне" та "Північне" товариства узгодили час спільного виступу – літо 1826 p., тобто саме той період, коли цар мав прибути на військові маневри в Україну. Проте історія внесла свої корективи у перебіг подій: у листопаді 1825 р. Олександр І несподівано захворів і помер у Таганрозі. Невизначеність у питанні про престолонаслідування в Росії підштовхнула революціонерів до активних дій. 14 грудня 1825 р. у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві Миколі І члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання. Відповідно до узгодженого революціонерами плану, передбачалися дії у трьох напрямах: а) захоплення Зимового палацу та арешт царської сім'ї; б) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала під прицілом своїх гармат центр Петербурга; в) встановлення контролю за діями Сенату, тиск на сенаторів з тим, щоб вони підписали Маніфест до народів Росії, у якому повідомлялося про здійснення державного перевороту та програму майбутніх суспільних реформ. Масонство: Історичні факти свідчать, що масонські ложі з'явилися на Україні набагато пізніше, ніж в Росії. Згідно «Хронологічному покажчику російських лож» відомого історика Пипіна, першої української лож стала київська ложа «Безсмертя». Вона була заснована в 1784 році російськими офіцерами, разом з тим пов'язана не стільки з російським, скільки з польським масонством, оскільки підкорялася Великому Сходу Польщі. В той же період з'являються перші ложі і в Галіції, зокрема — ложа «Нова Польща». Найімовірніше, в другій половині XVIII століття лож на Україні було небагато — не більше десяти. В цей період українські масонські ложі були орієнтовані перш за все на Польщу. Тому, після того, як в 1794 році Великий Схід Польщі припинив своє існування, масонство на Україні теж завмерло. Активізувалося українське масонство на початку XIX століття. Зв'язано це було, перш за все, з новими політичними обставинами, як в Польщі, так і в Росії, що викликали до життя велику кількість таємних товариств. В цей період з'являються дві великі ложі в Києві («Сполучених Слов'ян») і Полтаві («Любов до Істини»). До полтавської ложі, яку заснував начальник канцелярії князя Рєпніна — Новиков, мав відношення автор знаменитої «Енеїди», письменник Іван Котляревській. Багато українських лож підтримували тісні контакти з російськими братами, брали участь в підготовці повстання декабристів. Доказом тому може служити хоча б той факт, що на Україні масонські ложі були заборонені на декілька років раніше ніж в Польщі і в Росії, а саме в 1819 році. В період революції 1917-1921 рр. на арену історії виходить ціла плеяда українських масонів. На цьому етапі масонство на Україні приймає яскраво виражене політичне забарвлення. Масони брали більш ніж активну участь в створенні незалежної Української держави 1918-1920 г. Достатньо сказати, що Голова Української Центральної Ради, перший Президент України, історик Михайло Грушевський був масоном, так само як і глава Гайдамацького Коша Слобідської України Семен Петлюра, гетьман Павло Скоропадський і багато інших. Епізод другий. Після того, як Великим майстром, створеної на базі київської ложі Андрія Первозванного Великої Ложі України був проголошений Симон Петлюра, починається серйозне тертя усередині українського масонства, яке завершується тим, що колишній лідер київських мартиністів, масон високого рангу Симон Моркотун розсилає записки в масонські центри Парижа, в яких звинувачує Петлюру в пронімецькій політиці і в причетності до погромів на Україні. Підсумок печальний. Як свідчить дослідник Андрій Серков, в 1923 році конвент Міжнародної масонської асоціації відхилив прохання Великої Ложі України про прийом. Після створення Радянського Союзу масонство на Україні практично припинив своє існування, перекочувавши в круги української еміграції.

УНР доби Директорії

Боротьба з гетьманським урядом набирала дедалі загрозливіших форм. У різних кутах України організовано повстанські загони. Місцями повстанці мали значний успіх. На чолі одного з найбільших загонів став командувач Київської військової округи за Центральної Ради капітан Шинкар. Він діяв на Звенигородщині. Були значні загони на Чернігівщині, на Поділлі. Для керівництва повстанським рухом обрано Директорію з 5-ох осіб В. Винниченка, С. Петлюри, Ф. Швєця, О. Андріевського та А. Макаренка. Осередок Директорії був у Білій Церкві. Вночі проти 13 листопада до Білої Церкви прибув С. Петлюра, 14 листопада — Ф. Швець, О. Андрієвський та В. Винниченко. Дирекція звернулася до населення з відозвою, в якій повідомляла про перебрання влади й оголошувала, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом». Основу повстанцям дали Січові Стрільці. 16-го листопада Директорія договорилася з німецькою Військовою Радою в Білій Церкві про невтралітет, і 17 листопада почала повстання, зайняла Білу Церкву та Фастів. Повстанці рушили на - Київ. Гетьманські війська були дуже невеликі й розкидані по всій. Україні. Єдиною реальною силою була Сердюцька дивізія, що стояла в Києві. Крім неї були добровільні дружини, переважно під командою російських старшин. 18-го листопада призначено на пост командувача всіх збройних сил російського генерала, графа Келлера. Була оголошена мобілізація російських старшин, яка дала дуже мало. Призначення Келлера було дуже невдалим; він виявив себе ворогом України і навіть хотів стати диктатором, усунувши Гетьмана. Леґенду про близькість Келлера до Гетьмана спростовує лист самого Келлера до отамана Донського, П. Красова. «Скоропадський, — писав Келлер, — повидимому предполагает ввести всех в заблуждение ... предвкушая прелести своего коронования на престол украинского королевства». 27-го листопада замість Келлера призначено генерала князя Долгорукого. Була зформована добровільна дружина «Родина», переважно із студентів та учнів старших класів гімназій, яка стала головною обороною Києва. Повстанська армія 18 листопада розбила гетьманські війська під Мотовилівкою, на віддалі 30 кілометрів від Києва. 20-го листопада на сторону Директорії перейшов Кінний Лубенський полк під командою полковника Ю. Отмерштайна, далі — Запорізька дивізія полковника П. Болбочана. 1-го грудня у Фастові укладено договір між Директорією і делегацією Державного Секретаріяту ЗУНР в особах Д. Левицького та Л. Цегельського. Вони повідомили про рішення ЗУНР «перестати існувати як окрема держава й злитися в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу.4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою,Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8 січня 1919 року, згідно якого земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними.Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками,В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

БОРОТЬБА УПА Попри радянську окупацію Галичини та Волині, УПА продовжувала зростати. У 1944—1945 рр. вона мала більше бійців, ніж могла озброїти. Головне джерело людських ресурсів становили члени підпілля ОУН, яке й далі існувало паралельно з УПА. Багато з них колись чинили опір масовим депортаціям чи колективізації. До УПА у великих кількостях приєднувалися також дезертири з Червоної армії, а також ті, хто втік до лісу від мобілізації й волів краще битися в її лавах, ніж слугувати радянським гарматним м'ясом на фронті. Таким чином, у той час як переможна Червона армія штурмувала Берлін, на Західній Україні великі, чисельністю в батальйон, загони антирадянських партизанів установили контроль над значними територіями й впровадили там свою структуру управління. Щодо політики УПА та її політичної надбудови — УГВ Р, то вона полягала в тому, щоб чекати розвитку подій на Заході (й сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого — тим, що радянських військ на Західній Україні було обмаль. Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У 1945— 1946 рр. його війська (що переважно складалися з військ МВС і НКВС, оскільки в регулярних частинах Червоної армії було багато українців, які не бажали воювати проти УПА) організували блокаду й прочісування величезних територій Волині та передгір'їв Карпат, де зосереджувалися партизани. Щоб залякати західноукраїнське населення й позбавити УПА підтримки народу, НКВС застосував цілий ряд жорстоких тактичних заходів. Він виселяв людей із районів розташування баз УПА, депортуючи до Сибіру сім'ю кожного, хто був пов'язаний з опором, і навіть цілі села. За підрахунками, між 1946 та 1949 рр. було заслано близько 500 тис. західних українців. Майже в кожному селі діяли «стукачі». Щоб дискредитувати партизанів, загони НКВС перевдягалися у форму УПА й грабували, ґвалтували та мордували українських селян. Нерідко певної вірогідності цим радянським провокаціям надавало, зі свого боку, безжальне винищення прорадянських елементів СБ — таємною поліцією ОУН. Одночасно більшовики засипали партизанів, котрі жили взимку на грані голоду в підземних бункерах, пропагандистськими листівками про безнадійність їхнього становища, неодноразово пропонуючи їм амністію.Зазнаючи тяжких втрат, УПА спробувало пристосуватися до наростаючого наступу радянських сил, розділивши великі з'єднання на малі рухливіші загони. У 1947—1948 рр., коли стало зрозуміло, що американо-радянська війна не відбудеться, багато цих загонів за наказом проводу УПА було розпущено. Деякі з членів УПА приєдналися до цивільного підпілля ОУН, але оскільки багато членів ОУН загинули, потрапили до рук ворога, емігрували або втратили своє «прикриття» в період відкритої боротьби, її мережа також більше не була такою ефективною й широкою, як раніше. Значення діяльності УПА До початку другої світової були мізерні спроби підняти народ на боротьбу зі спільним ворогом. Під час другої світової війни створюються військові формування УПА, які через деякий час починають боротьбу на два фронти(спочатку німецький та радянський,а згодом польський та радянський фронти). Генерал Тарас Чупринка(Роман Шухевич) зумів організувати величезну армію, яка відстоювала Україну. Діяльність УПА можна назвати національно-визвольним рухом за незалежність Української держави. Після ІІ світової збройні формування УПА продовжують боротьбу проти радянських військ, які організовують терор проти західних українців. Так в період 1944-1946р Західною Україною фактично керувала українська повстанська армія. УПА – це національні герої, які своїм життям намагалися відстояти Україну. Під час боротьби УПА не грабувала та не займалася мародерством(частіше за все це були законспіровані НКВДісти, передоягнені в УПА). УПА своїми силами здобувала харчі(інколи допомагали місцеві мешканці), здобувала зброю. Винити УПА у зрадництві не принципіально, бо це була армія яка реально намагалась здобути незалежність. Причому західний світ визнав УПА воюючою стороною. Для висновку хочу додати те що УПА вела не рівну боротьбу проти ворогів української нації, заради незалежності якої багато молодих юнаків та дівчат заплатили своїм життя. Іншим серйозним ударом по УПА стало поширення колективізації, оскільки колгоспники, що перебували під суворим контролем, уже не могли постачати партизанам провізію.

Період відлиги хрущова

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 рІз відлигою пов'язують перш за все засудження «культу особистості» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії. Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. Було дозволено повернення на батьківщину для багатьох народів, яких було репресовано у 1930-х — 1940-х роках. Додому були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених. У деяких країнах до влади прийшли відносн







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.12.79 (0.011 с.)