ТОП 10:

Голодомор 32-33 років на наслідки в україні



Більшовики пов'язували соціалізм із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) у 1927 р. було взято курс на кооперування сільського господарства. За умов становлення тоталітарна держави колгоспами було легше керувати, ніж У країні розпочалася суцільна колективізація — процес примусового об'єднання дрібних осібних селянських господарств у великі соці-гістичні господарства (колгоспи, радгоспи). Формування темпів колективізації вело до льницького залучення селян у колгоспи під загрозою розкуркулювання. Колективізація в Україні мала бути здійснена два роки. До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» близько 70 % селянських госпо-ірств. За роки другої п'ятирічки (1933—1937 pp.) іективізація завершилася об'єднанням у колгоспи 90 % селянських господарств. Щоб уникнути опору села, було прийнято манні принципи кооперування селян: добровільність, поступовість, різноманітність форм ко->серації, урахування місцевих умов, фінансова -тпомога міста селу. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію 1932 p., але їм попри все вдалося засіяти більше половини запланованих площ. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей7 серпня 1932 р. було видано постанову «Про охорону соціалістичної власності», названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін, не менший за 10 років. Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на «чорні дошки»; у них конфіско-вували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточувалися загонами НКВС. Голодомор став національною катастрофою. Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932 — 1933 pp. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. За різними підрахунками під час голодомору загинули від 3,5 до 9 млн осіб. Такими були наслідки колективізації в Україні. Отже, політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та хлібозаготівлі призвели до національної трагедії — голодомору 1932—1933 pp., який забрав життя мільйонів людей. Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути господарем на землі, було вбите його почуття власника.

47.українське питання напередодні та на початку другої світової війни

На зламі 30—40-х pp. західноукраїнські землі, які після Першої світової війни загарбали Польща, Румунія і Чехословаччина, стали предметом політичної гри між європейськими державами — Німеччиною, СРСР, Великобританією, Францією, Італією. СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина намагалися втримати вже підвладні та приєднати нові українські землі. Англія, Франція і СІЛА втручанням у розв'язання українського питання або дипломатичним нейтралітетом мали задовольнити свої геополітичні інтереси. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ на той час об'єднати свої землі в єдиній державі не міг. Усе залежало від балансу інтересів, насамперед Німеччини та СРСР. Слід підкреслити, що фашистська Німеччина, прагнучи перерозподілу Європи на свою користь, особливо великий апетит мала на Україну. "Хто володіє Україною, той володітиме і Європою", — заявляв Гітлер. Значно розширила можливості ревізувати поверсальську систему для Німеччини досягнута разом з Італією, Францією та Великобританією Мюнхенська угода (ЗО вересня 1938 p.). З мовчазної згоди західних держав Гітлер розпочав розчленування Чехословаччини. У березні 1939 р. Закарпаття одержало самоврядування, і було проголошено автономною українською державою - Карпатською Україною. її президентом став Августин Волошин, згодом закатований у Москві. Було прийнято і Конституцію. Усе це видавалося за німецьку ідею. Трагічна історія Карпатської України показала всім, що Гітлер ніколи не розглядав українське питання в інтересах українського народу. За принципову згоду хортистської Угорщини увійти до антикомінтернівського блоку Гітлер віддав пі частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове. Згодом Берлін погодився на включення всього Закарпаття до Угорщини. Із благословення Гітлера в край увійшли угорські війська. Через кілька годин уряд і новообраний президент Карпатської України змушені були залишити територію Закарпаття. Більш як 100 тис. закарпатців окупанти загнали до концтаборів. Стало незаперечним, що зацікавленість українським питанням продиктована бажанням Німеччини використати його з власною метою, придушуючи будь-яке прагнення до української державності, до возз'єднання в одній державі всіх етнічних земель. У серпні 1939 р. вже всі західноукраїнські землі опинилися в епіцентрі зовнішньої політики Москви і Берліна. Розпочавши підготовку до нападу на Польщу і прагнучи за будь-яку ціну запобігти зближенню СРСР із західними державами, фашистська Німеччина запропонувала СРСР укласти пакт про ненапад. І Сталін на це охоче погодився. 22 серпня 1939 p., виступаючи перед своїми офіцерами, Гітлер заявив: "Я йду на союз із Сталіним. Через кілька днів я зустрінуся з ним на кордоні і потисну йому руку і разом з ним почнемо новий розподіл світу". Чи була така зустріч? Про це стало відомо лише через 51 рік. У листопаді 1990 року в пресі промайнуло повідомлення, що знайдено листа директора ФБР США Едгара Гувера, який підтверджує, що 17 жовтня 1939 р. Сталін і Гітлер таємно зустрічались у Львові, де підписали нову воєнну угоду замість пакту про ненапад, який за їхнім твердженням, уже вичерпав себе. Саме це і дало впевненість Сталіну в тому, що він і його країна уникнуть війни. Проте це був не єдиний зговір двох диктаторів. Ще більш ганебна капітуляція Сталіна і його оточення відбулася вже після нападу фашистської Німеччини на СРСР, коли Сталін викликав до себе повіреного Болгарії і запропонував через нього Гітлеру укласти договір, за яким "великий полководець усіх часів і народів" запропонував віддати Німеччині всю Прибалтику, Білорусію та Україну*. А тим часом, 23 серпня 1939 р. світ сколихнула звістка, передана вночі по радіо, про укладення радянсько-німецького договору про ненапад терміном на 10 років. Договір увійшов в історію як пакт Молотова — Ріббентропа. Укладення подібного пакту можна тлумачити як законну спробу відвернути війну. Однак і при укладенні договору, і під час його ратифікації приховувався той факт, що одночасно з договором було підписано таємний протокол, за яким розмежовувалися "сфери інтересів" сторін від Балтійського до Чорного моря, від Фінляндії до Бессарабії. Зміст цього протоколу (можливість введення радянських військ у прибалтійські країни, Польщу і Бессарабію, а в перспективі й у Фінляндію) виявляв імперські амбіції радянського керівництва. Саме територіальний виграш, розподіл сфер впливу, поширення сталінської диктатури на нові території і були основною метою Сталіна та його оточення. Таку ж мету ставив для себе і Гітлер. Тому договір про ненапад, і особливо його таємний протокол, значною мірою зумовлені спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів обох держав. Сталін Напад Німеччини на Польщу з великою радістю і захопленням сприйняв Сталін. 19 серпня 1939 р. він повідомив Гітлеру, що в разі нападу Німеччини на Польщу СРСР не лише залишиться нейтральним, а й допомагатиме Німеччині. І справді, Радянський Союз став фактичним учасником цієї війни. 1 вересня 1939 p., як засвідчують німецькі документи, з метою допомоги німецьким пілотам здійснювати більш небезпечні нічні рейди, Сталін погодився подавати постійно позивні радіостанції Мінська в програмах її передач. Так, у Мінську працював маяк, який наводив на цілі німецькі літаки. 28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі, було доповнено новим договором про дружбу і кордони. За цією домовленістю кордони між Німеччиною і СРСР пройшли вздовж річок Сян і Західний Буг. Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР. Частина етнічних українських земель (Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя) площею 16 тис. км2, на якій проживало близько 550 тис. українців, опинилася під німецькою окупацією. Рятуючись від сталінських переслідувань, чимало жителів Західної України намагалися втекти до генерал-губернаторства, створеного німцями в 1939 р. на колишніх польських землях. Усього з вересня 1939 р. до червня 1941 р. до німецької окупаційної зони перебралося більш як 20 тис. українських політичних біженців. Унаслідок таких дій радянської влади ставлення до сталінського режиму круто змінилося. Поступово зростав рух Опору, активізувалася підпільна мережа ОУН. Вона не лише витримала репресії режиму, а й навіть здобула нових прихильників. Чимдалі все більше людей почали відвертатися від "Совітів". Підсумовуючи сказане, слід відмітити, що, попри всю суперечливість та неоднозначність політики тоталітарного режиму в західноукраїнських землях, об'єднання в межах однієї країни вперше за багато років більшості українських етнічних територій стало визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.005 с.)