Радянський партизанський рух і підпілля

1. Жорстокий окупаційний режим в Україні спричинив до появи Руху Опору, в якому виділилося дві складові: оунівське підпілля і УПА, радянський партизанський рух і комуністичне підпілля. Причина такого стану – наявність ОУН, яка відігравала роль третьої сили в Україні, прагнучи до створення незалежної Української держави.

У цілому діяльність ОУН в роки війни однозначно оцінити непросто, бо вона була досить суперечливою. У 1938 р. в Роттердамі було вбито лідера ОУН Євгена Коновальця. У 1939 – 1940 рр. в ОУН стався розкол, утворилося дві фракції, з двома лідерами Мельником і Бандерою – ОУН (м) і ОУН (б). Між ними не було принципових розбіжностей, але існували розходження в питаннях тактики. Бандерівці, не відкидаючи можливості співпраці з Німеччиною, одночасно прагнули встановити контакти з іншими державами, виступали за утворення власної армії та розгортання активної боротьби за незалежність України, спираючись в основному на сили і можливості українського народу. Мельниківці ж доводили необхідність пріоритетної орієнтації на Німеччину, оскільки західні держави не цікавилися українським питанням. Між обома фракціями була гостра ворожнеча.

Обидві фракції – ОУН (м) і ОУН (б) на початку війни співпрацювали з нацистами. Обидві сторони намагалися використати одна одну у власних цілях. Тобто ворог був спільний, але цілі різні. ОУН прагнула, використовуючи підтримку Німеччини, досягти головної політичної мети – проголосити незалежну Українську державу, в чому особливо рішуче діяли бандерівці. Для нацистів же ОУН представляла інтерес як диверсійна шпигунська сила, маріонетки. Хоча серед вищого нацистського керівництва не було щодо цього єдності. Плодом співпраці на початку війни з СРСР стало створення німцями „Легіону українських націоналістів” із двох батальйонів – „Нахтігаль” і „Роланд”.

У перші ж дні війни виник конфлікт. 30 червня 1941 р. у Львові бандерівці несподівано для німців оприлюднили „Акт проголошення відновлення Української держави” і обрали уряд на чолі з Я.Стецьком. Вимогу німців скасувати цю акцію Бандера категорично відкинув. У вересні 1941 р. Бандера і Стецько були за-

арештовані і відправлені до концтабору. Восени 1941 р. напруження між нацистами і ОУН зростає. Німців непокоїть посилення оунівського підпілля, яке поширюється в західних і східних областях України. Оунівці намагалися поставити своїх людей в апарат місцевого управління і посилити вплив на маси, збираючи і організовуючи сили. Бандерівці діяли особливо рішуче – радикально, а мельниківці більше використовували легальні можливості співпраці з німцями. Плани ОУН полягали в тому, що в ході війни СРСР і Німеччина ослабнуть і не зможуть перешкоджати відродженню Української держави, тобто ОУН прагнула бути „третьою силою”. Але це створювало загрозу окупаційному режимові. Тому у листопаді 1941 р. нацистами було видано наказ про арешти і репресії проти діячів оунівського підпілля. Багато організацій ОУН (м) і ОУН (б) було розгромлено, сотні розстріляні, чимало вміщені до концтаборів.

Власне, наприкінці 1941 – на початку 1942 рр. між ОУН і нацистами виникло протистояння. Починається формування збройних загонів ОУН. Уже влітку – восени 1941 р. на Поліссі і Волині діяли загони Т. Боровця (Бульби) – „Поліська січ”. У 1942 р. виникають збройні загони ОУН (б) і ОУН (м). Протягом 1942 – першої половини 1943 рр. бандерівці підкорили собі всі інші загони і створили Українську Повстанську Армію. 14 жовтня 1942 р. вважається офіційною датою створення УПА. Головнокомандуючим УПА був Роман Шухевич (Тарас Чупринка).

У червні 1943 р. було проведено 3-й Надзвичайний великий збір ОУН (б), який вніс доповнення та зміни до доктрини інтегрального націоналізму, яка не дуже виправдовувала себе на східноукраїнських землях. Цим обумовлювалась необхідність поєднати національні вимоги із загальнодемократичними, тобто розробити соціально-економічну платформу і наповнити національну ідею демократичним змістом, з метою розширення політичної бази.

У липні 1944 р. біля Самбора (Галичина) представниками від різних українських організацій (крім ОУН (м)) була створена Українська Головна Визвольна Рада, яка закликала до боротьби проти нацизму і більшовизму, а всім неросійським народам СРСР – об`єднатись у боротьбі за своє визволення.

УПА швидко розгорнула свою діяльність. Поширилася її територія з Волині, Полісся на Галичину, Черкащину. Зростала її чисельність – від 30 – 40 тисяч до 100 тисяч чоловік. Всього вважають, що через УПА до початку 50-х рр. пройшло близько 400 тисяч чоловік. Вдосконалювалася її структура, встановлені були військові звання, військові нагороди, діяли школи командирів, видавалися газети і журнали. Існували чотири ударні групи УПА: Захід, Схід, Південь, Північ. УПА виникла без зовнішньої підтримки, за масової підтримки місцевого населення. Під контролем УПА були цілі райони. У 1942 – 1943 рр. почалися бойові дії проти німців, але УПА переважно уникала зіткнень, вичікувала, зберігала сили. Вела УПА боротьбу і проти радянських партизанів, не пускаючи їх на свою територію. Боролася УПА і проти польських партизан. У 1943 – 1944 рр. сталася жорстока польсько-українська різанина, коли кілька десятків тисяч українців і поляків було знищено.

Влітку – восени 1944 р. райони дислокування загонів УПА зайняли радянські війська. На розгром УПА були кинуті великі сили. Боротьба велася жорстоко. За лютий 1944 – липень 1945 р. загинуло 92,8 тисячі бійців УПА. У квітні 1944 р. у сутичці з загоном УПА було смертельно поранено командуючого І Українським фронтом, генерала армії Ватутіна. Боротьба УПА, оунівців на західноукраїнських землях продовжувалася до середини 50-х рр.

2. Радянський партизанський рух і підпілля почали розгортатися з початком війни. Партизанська мережа, підготовлена ще в 30-х рр. на випадок війни, під час сталінських репресій була винищена. Заново все робилося на швидку руку, поспішно і погано було підготовлено. У результаті в перші місяці війни в Україні було залишено 3 500 диверсійних та партизанських груп, з яких на червень

1942 р. залишилося 22.

Але окупаційний режим нацистів сприяв посиленню і активізації радянського партизанського руху в Україні, який став більш активним і набирав більш організованих форм. У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. Починають утворюватися і великі партизанські з’єднання. У лютому 1942 р. на Сумщині утворено партизанське з’єднання С. Ковпака і С. Руднєва. Навесні 1942 р. утворено партизанське з’єднання О. Сабурова, також створюються з’єднання О. Федорова, М. Наумова, М. Мельника. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 5 партизанських з’єднань і 900 дрібних загонів та сотні диверсійних та розвідувальних груп. Чисельність партизан в Україні на квітень 1943 р. становила 29,5 тисячі, на січень 1944 р. – 58,5 тисячі. Усього загальну кількість партизан та підпільників радянські історики налічують понад 500 тисяч.

Свої дії українські партизани координували з вищим командуванням, отримуючи з центру усіляку підтримку. Влітку 1943 р., під час Курської битви, партизани здійснили „Рейкову війну”. У червні – жовтні 1943 р. партизанське з’єднання С.Ковпака провело Карпатський рейд. Подібні рейди проводили й інші партизанські з’єднання.

На початку 1944 р. в радянському партизанському рухові в Україні визначилися нові риси. УШПР розформував 33 великі партизанські загони та інші, які були реорганізовані в 101 партизанський загін. У 1944 р. здійснювали партизанські рейди 19 з‘єднань і 25 окремих загонів. У січні – квітні 1944 р. І Українська партизанська дивізія ім. С. Ковпака під командуванням П. Вершигори провела Львівсько-Закарпатський рейд. А всього за січень–серпень 1944 р. було вчинено 1 037 диверсій.

Активно під час окупації діяло і радянське підпілля – комуністичне і комсомольське. У Краснодоні діяла „Молода гвардія”, у с. Кримки (Миколаївської області) – „Партизанська іскра” та ін. У Дніпропетровську секретарем підпільного обкому КП(б)У був М.Сташков, а підпільний міськком КП(б)У очолював Г.Савченко.

 

 

Визволення території України у 1943 –1944 рр.

Звільнення України від нацистської окупації.

Ціна Перемоги

 

1. Наприкінці грудня 1942 р. радянські війська почали звільнення українсь-ких земель від нацистської окупації. Першим було звільнено село Півнівка Міловського району Луганської області. На середину лютого 1943 р. радянські війська вийшли до Новомосковська, Синельникового, Красноармійська. Було звіль-нено Харків, але в середині березня 1943 р. німці знову захопили його. Остаточно радянські війська звільнили Харків 23 серпня 1943 р., після успішної Курської битви. Успішним наступом радянські війська вийшли до Дніпра, який німці перетворили на „Східний вал”. У серпні – грудні 1943 р. тривала битва за Дніпро, за яку 2 438 воїнів стали Героями Радянського Союзу. 25 жовтня 1943 р. радянські війська звільнили Дніпропетровськ, 8 вересня – Сталіне, 2 вересня – Суми, 21 вересня – Чернігів, 23 вересня –Полтаву, 14 жовтня –Запоріжжя. 6 листопада 1943 р. було звільнено Київ. 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти були перейменовані відповідно у 1, 2, 3, 4 Українські фронти.

Наприкінці 1943 р. – на початку 1944 р. наступ продовжився. У січні – лютому 1944 р. радянські війська провели Корсунь - Шевченківську операцію, під час якої розгромили 80 тисяч німецько-фашистських військ, які потрапили в оточення (Канів – Корсунь-Шевченківський). Наступ продовжувався далі. Були звільнені 8 січня 1944 р. Кіровоград, 22 січня – Кривий Ріг, 13 березня – Херсон, 20 березня – Вінниця. Наприкінці березня – на початку квітня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон з Румунією та Чехословаччиною.

У квітні – травні 1944 р. радянські війська успішно провели Кримську наступальну операцію. 8 квітня 1944 р. вони прорвали перекопські укріплення, а 12 травня 1944 р. повністю звільнили Крим. У травні 1944 р. з Криму депортовані кримські татари 238,5 тисячі чоловік, з яких 80% жінки та діти, а пізніше греки, вірмени, болгари. У червні 1944 р. в бою під Бродами радянськими військами була розгромлена дивізія СС „Галичина”. 7 липня 1944 р. було звільнено Львів, Станіслав. У серпні 1944 р. проведена Яссько-Кишинівська операція і звільнені Молдавія і Ізмаїльщина. У жовтні 1944 р. визволення українських земель від нацистської окупації було завершене, 28 жовтня 1944 р. звільнене Закарпаття. 8 травня 1945 р. нацистська Німеччина підписала акт про безумовну капітуляцію, а 2 вересня 1945 р. це зробила Японія. Друга світова війна скінчилася.

2. Український народ заплатив велику ціну за Перемогу. За роки війни Україна втратила 8 млн чоловік, або п’яту частину всього населення, з яких 2,5 млн загинули в боях, а 5,5 млн становили цивільні і військовополонені. Це становило 40–44% загальних людських втрат СРСР. Понад 10 млн чоловік залишилися без житла, міста і села були знищені, економіка зруйнована. Було знищено 16 150 підприємств, 27 910 колгоспів, 872 радгоспи, 1 300 МТС. Лише за 1943–1944 рр. німці вивезли 9 200 тисяч т зерна, 6 220 тисяч т м’яса, 950тисяч т олії, 208 тисяч т вершкового масла, 400 тисяч т цукру, 2 500 тисяч т фуражу, 3 500 тисяч т картоплі. Для транспортування всього цього знадобилося 1 418 тисяч вагонів.

У цілому матеріальні збитки України в роки війни становили 42% загальних збитків СРСР.