Колізії розвитку українського села у застійну добу

1. За роки війни економіка України зазнала величезних втрат, лише прямі збитки становили 285 млрд крб, що було в п’ять разів більше, ніж витрати на промислове будівництво за довоєнні п’ятирічки. У цілому промислове виробництво УРСР від довоєнного рівня становило у 1945 р. 26%. Конкретно ж у 1945 р. від рівня 1940 р. видобувалося та вироблялося: 36% вугілля, 20% електроенергії, 17% чавуну, 15,4% сталі.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР, а у серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР затвердили п’ятирічний план, за яким передбачалось довести виробництво валової продукції промисловості у 1950 р. до 113% від рівня 1940 р. Головна увага приділялася галузям важкої промисловості, куди переважно спрямовувалися кошти та ресурси. Значними організаторськими зусиллями та героїчною працею народу було досягнуто вагомих успіхів у відбудові промисловості, а саме: на 1950 р. від рівня 1940 р. становило 93% видобутку вугілля, більше 100% видобутку руди, виробництва прокату чорних металів та електроенергії, 93–95 % виплавки чавуну і сталі, 150% продукції машинобудування. У цілому на 1950 р. обсяг виробництва галузей важкої промисловості України від довоєнного рівня досяг 115%. Але легка промисловість на 1950 р. досягла лише 80% від рівня 1940 р., що обумовлювало нестачу найнеобхіднішого: взуття, одягу, продовольства та ін. Рівень життя та побуту населення в ці роки був низький.

2. Успішно розвивалась промисловість і на західноукраїнських землях. Валова продукція промисловості за 1945–1950 рр. зросла тут у 10 разів. Усього діяло

2 500 великих і середніх промислових підприємств, а кількість робітників за 1945–1950 рр. зросла у 7 разів. За сталінським сценарієм на західноукраїнських землях у повоєнні роки була проведена колективізація. 93% (1,5 млн) селянських господарств на 1950 р. було об’єднано в колгоспи (7 200), а у 1945 р. було 145 колгоспів, які об’єднували 5,5 тис. селянських господарств.

3. На відміну від промисловості сільське господарство відроджувалося повільніше, стан його був важким. Особливо ускладнилася ситуація у 1946 –1947 рр. Зима цього року видалася малосніжна, а весною та влітку – посуха. Несприятливі кліматичні умови обумовили неврожай. 3 26 400 колгоспів 5 500 не зібрали посіяного, валовий збір зерна був у 3–3,5 раза менший, ніж у 1940 р. Державний план хлібозаготівель було виконано на 60%, що призвело до повного виснаження продовольчих ресурсів села, а за умов підриву його продуктивних сил (43% селянських господарств не мали корів, а 20% будь-якої живності) це викликало голод. На трудодні селяни або нічого не отримували, або отримували 50–100 г зерна. Померло від голоду у 1946 р. – 282 тис. чол., а у 1947 р. – 520 тис. чол., всього близько

1 млн чол. У ці ж роки експорт зерна до країн Центральної та Західної Європи (Болгарія, Чехословаччина, Румунія, Польща, Франція) становив 1,7 млн т.

По суті відбудова села розпочалася після врожаю 1947 р. Продуктивні сили села відроджувалися повільно, одна із причин цього в тому, що держава виділяла недостатньо коштів. Капіталовкладення в сільське господарство складали не більше 7 % від загального обсягу асигнувань. Недостатньо було й техніки. У 1945 р. на 28 тисяч колгоспів та радгоспів було 50 тисяч тракторів і 150 тисяч комбайнів. На 1950 р. їх стало вдвічі більше. У результаті від довоєнного рівня виробництво сільськогосподарської продукції України на 1950 р. досягло 91%.

4. 50-ті – перша половина 60-х рр. цікавий і суперечливий період розвитку економіки УРСР. Обсяг промислового виробництва, особливо галузей важкої промисловості продовжував невпинно зростати і не дивно, бо, як і раніше, сюди спрямовували найбільше зусиль і коштів. Особливо у 50-ті роки розгорталося в УРСР будівництво великих електростанцій (Каховська ГЕС). Усього за 1951 –1958 рр. загальна потужність ГЕС зросла в 1,9 раза, видобуток вугілля на 61,4%, виплавка сталі у 2 рази, алюмінію в 3,7 раза, чавуну на 81%, а виробництво прокату на 96%. Досягнуто було також високих темпів росту продукції машинобудування і металообробки. Але за темпом приросту легка і харчова промисловість істотно відставали від важкої.

У 50-ті роки у світі розгорнулася науково-технічна революція, яка почала здійснювати вирішальний вплив на подальший розвиток економіки, перш за все, промисловості. Тому для промисловості України актуальним стало питання модернізації, структурної перебудови, бо найрозвинутіші в УРСР галузі промисловості (металургія, видобуток вугілля, важке машинобудування) вже не визначали рівень економічної могутності. Саме при Хрущові, у другій половині 50-х років, починається ціла низка реформ, які не зачепили основ адміністративно-командної системи, не впроваджували ринкових відносин, тому по суті були приречені на невдачу. Переважно реформи Хрущова були спрямовані на реорганізацію управління промисловості, на його вдосконалення.

У 1957 р. в УРСР були створені раднаргоспи – органи управління промисловістю на певній території, тобто замість галузевих міністерств (по вертикалі) управління промисловістю здійснювалось територіально (по горизонталі). Тим самим республікам надавалася певна економічна самостійність. Спочатку це дало відчутний ефект, оскільки прибутки накопичувались на рахунки підприємств і раднаргоспів, у результаті було більше можливостей впроваджувати найновіше устаткування та більш раціонально використовувати місцеві ресурси і науково-технічні кадри. Але скоро виявилися й недоліки, негативні тенденції, а саме: послабилися господарчі зв’язки між підприємствами різних регіонів, а це звужувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах СРСР (місництво), проте на початку економічне життя пожвавилося, індустріальний потенціал УРСР помітно зріс.

У 1959–1965 рр. в СРСР виконувався семирічний план. За цей час на 1965 р. було вироблено чавуну 38,5 млн т, сталі 37 млн т, прокату 30,5 млн т, або на 70% більше від рівня 1959 р., кам’яного вугілля видобуто з 164,5 млн т до 194 млн т, нафти у 4,6 раза більше, газу з 9,5 до 39 млрд кубометрів, а електроенергії з 44 до 94 млрд кВт/год. Були створені штучні моря: Каховське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Київське.

У цілому за 1959 –1965 рр. загальний обсяг промислової продукції УРСР зріс на 84%, але показники ці були суперечливі, оскільки досягнення НТР у виробництво впроваджувались повільно.

5. Сільське господарство у 50-х – першій половині 60-х рр. також розвивалося нерівномірно. На початку 50-х років становище в сільському господарстві було дуже складним. У березні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який розглянув питання про становище у сільському господарстві СРСР. Було вироблено новий підхід, більш реалістичний, спрямований на удосконалення існуючої колгоспної системи, а саме, більше виділялося коштів, техніки, спеціалістів, тобто інтенсивніше зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів. Були підвищені закупівельні ціни майже в 3 рази, в тому числі на зернові майже в 7 разів, а на продукцію тваринництва у 5,5 раза. Колгоспникам щомісячно або щоквартально почали авансувати їхню працю (з 1956 р.). У 2,5 раза була зменшена сума податків з господарств колгоспників, також скасована попередня заборгованість.

Незважаючи на обмеженість цих заходів, наслідки були відчутні. За 1954 –1959 рр. щорічний приріст сільськогосподарської продукції становив понад 7%. Врожайність зернових за 1950 –1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 ц з га.

Але наприкінці 50-х років становище сільського господарства знову погіршилося. У травні 1957 р. Хрущов висунув гасло у найближчі роки наздогнати та перегнати США з виробництва м’яса, молока і масла на душу населення, а керівництво УРСР таке завдання визначило собі вже на 1958 р.

У 1958 р. були ліквідовані МТС, а вся належна їм техніка перейшла до колгоспів, які зобов’язані були її викупити. Це було суперечливе рішення. З одного боку це зміцнило матеріально-технічну базу колгоспів, зробило їх економічно більш самостійними, але одночасно підірвало фінансову базу колгоспів. На 1964 р. 90% колгоспів опинилися у фінансовій скруті, а 30% стали банкрутами.

На початку 50-х років було проведене чергове укрупнення колгоспів, яких у 1945 р. було 26 400, у 1950 р. –13 000, а у 1965 р. – 9 600. З 1959 р. почалося широке впровадження кукурудзи – “королеви ланів”, а також численні реорганізації сільськогосподарського виробництва. У 1954 р. почалося освоєння цілинних земель, куди спрямовувалися техніка, кадри, кошти, а традиційні зернові райони усього цього в достатній мірі не отримували. У результаті у 1959–1965 рр. приріст продукції сільського господарства планувався 70%, а реально складав 3%. На 1965 р. від рівня 1958 р. продукція землеробства становила 86%, а тваринництва –93%. У 1963 р. був сильний неврожай, щоб уникнути голоду, почали робити масові закупки хліба за кордоном (20 – 40 млн т зерна). У 70 – 80-х рр. десятки млн т зерна вже закуповували щорічно. У ці ж роки погіршився і рівень життя населення, який помітно покращився з другої половини 50-х років.

6. На середину 50-х років у розвитку радянської економіки знову виявили себе труднощі, кризові явища, знову відчутною стала потреба глибоких економічних перетворень. Ці реформи почав готувати Хрущов на кінець 1964 р., але провело вже нове керівництво. Реформи започаткували два пленуми ЦК КПРС.

Вересневий пленум 1965 р. прийняв постанову “Про покращання управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. За рішеннями цього пленуму підвищувався науковий рівень планування економіки, розширювалась сфера госпрозрахункових відносин на підприємствах і в галузях, застосовувались заходи по створенню ефективних систем стимулювання, а саме, основним критерієм господарської діяльності підприємства зробили не загальний вал виробленої продукції, а обсяг її реалізації. Також створювалися спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників і службовців, поліпшення їх добробуту, але разом з цим у 1965 р. були ліквідовані раднаргоспи і відновлено галузеву систему планування і управління промисловістю, тобто республіканські органи влади практично втратили контроль над більшістю підприємств. Тому реформа 1965 р. в промисловості була суперечлива і не послідовна, але у роки восьмої п’ятирічки (1965 – 1970 рр.) вона забезпечила досить високі темпи промислового розвитку. Цю п’ятирічку економісти називають ”золотою”, результати якої були кращими за останні 35 років. Усього на 50% за 1966 – 1970 рр. зросло виробництво промислової продукції в УРСР.

Проте на початку 70-х років ситуація в економіці УРСР змінилася. Прискорення темпів промислового розвитку, внаслідок економічної реформи 1965 р., почало спадати і відчутнішими стали ознаки спаду виробництва, визначилася стійка тенденція до погіршення всіх виробничих показників. Так, тільки на 19% зросло виробництво промислової продукції УРСР за 1981–1985 рр. (11 п’ятирічка), при цьому темпи зростання продуктивності праці зменшилося у 2,2 раза, національний доход у 2,5 раза, реальні доходи населення у 2,6 раза. За 1961 – 1985 рр. вдвічі зменшилась рентабельність підприємств, а застарілість основних виробничих фондів зросла з 28 до 43%.

7. Подібні тенденції економічного розвитку у 60 – 80-ті рр. визначилися і в сільському господарстві. У березні 1965 р. пленум ЦК КПРС розглянув питання “Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства СРСР”. За цією реформою підвищувалися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, зміцнювалась матеріально-технічна база села, кадри, збільшувалися капіталовкладення. 101 млрд крб склали капіталовкладення в аграрний сектор УРСР за 1966–1985 рр., їх питома вага у складі інвестицій у народне господарство зросла до 27%. У 10 разів зросли поставки мінеральних добрив, збільшилася кількість техніки, але ручною працею в колгоспах і радгоспах на 1985 р. було зайнято 71–75 % працівників. 16 млрд крб було виділено на меліорацію земель, але 11% осушених земель у сільському господарстві не використовувалося.

За 1966 – 1985 рр. середньорічний приріст сільськогосподарської продукції знизився з 3,2% до 0,5%, фактично на початок 80-х років сталася стагнація. У травні 1982 р. пленум ЦК КПРС проголосив Продовольчу програму, але всі ці зусилля не дали очікуваної віддачі. Колгоспи і радгоспи за умов адміністративно-командної системи виявили свою неефективність. На 1,1 млн га за 1966 – 1985 рр. скоротилися в УРСР посівні площі, близько 2% найкращих ґрунтів було змито штучними морями та водосховищами, 6% сільськогосподарської території піддані ерозії, землезабезпеченість на душу населення скоротилася за 1955 – 1988 рр. з 0,91 га до 0,67 га.

Умови життя на селі були складні, соціальна сфера слабо розвинута. До 1985 р. природним газом користувалися 5% селян, водогоном – 4,4%, каналізацією – 0,7%. 4,6 млн чол. за 1966 – 1985 рр. в УРСР виїхало із села до міста. За 1972 – 1986 рр. як “неперспективні” зникли 1 502 села в УРСР. 41% колгоспів та радгоспів УРСР на початку 80-х років було низькорентабельними та збитковими. Недосконалість, неефективність колгоспно-радгоспної системи зумовлена була орієнтацією на екстенсивний розвиток аграрного сектора. Так, за 1960 – 1985 рр. енергоозброєність праці колгоспника зросла майже у 7 разів, електроозброєність його праці у 20 разів, використання мінеральних добрив у 10,5 раза, а валовий обсяг продукції рослинництва тільки у 1,5 раза, зернових у 1,3 раза. За 1970 – 1985 рр. продуктивність праці в сільському господарстві УРСР зросла на 38%, але це було у 5 разів нижче, ніж у США, в 4 рази нижче, ніж у Франції, Бельгії, Голландії. Особисті ж підсобні господарства колгоспників, які становили 5–6% сільськогосподарських угідь, давали одну третину всього обсягу виробленого м’яса, чверть молока, 40% картоплі.

Тобто економічні реформи радянської економіки 50–80-х років виявили свою малу результативність, подолати негативні кризові явища в економіці вони не змогли. Радянська економіка, особливо в умовах НТР, виявила свою низьку ефективність, відсталість, що й заклало основи тяжкої економічної кризи кінця 80-х – початку 90-х років у СРСР.

 

40. Суспільно-політичне життя УРСР

у другій половині 40-х – на початку 60-х рр. ”Шістдесятники”

1. Західноукраїнські землі у повоєнне десятиліття, радянізація краю. Операція „Вісла”.

2. „Ждановщина” в Україні. Діяльність Л. Кагановича.

3. Процеси десталінізації українського суспільства. „Відлига”

 

1. У другій половині 40-х – на початку 50-х рр. в суспільно-політичному житті УРСР продовжувалися тенденції попереднього періоду. У Західній Україні завершувалися процеси радянізації краю. У березні 1946 р. у Львові відбувся цер-ковний собор, на якому була ліквідована УГКЦ. На соборі було винесено вердикт про ліквідацію Брестської церковної унії 1596 р. і повний розрив з Ватиканом, також заявлено про приєднання до Руської православної церкви. 500 тисяч населення Західної України у 1946–1948 рр. було депортовано у східні райони СРСР.У ці роки продовжувалася боротьба ОУН–УПА, яка набувала ужорсточення. Апогей припадає на 1945–1946 рр., а з 1947 р. гострота збройної боротьби почала спадати. 5 березня 1950 р. загинув Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич (Тарас Чупринка), а до 1952 р. УПА як масова організована сила перестала існувати. Окремі невеличкі групи УПА продовжували опір до 1956 р.

З діяльністю ОУН–УПА пов’язані події, що відбувалися у Польщі у 1947 р. У вересні 1944 р. між УРСР і Польщею укладена угода про взаємну депортацію українського і польського населення. З 1944 – 1946 рр. до Польщі переселилося близько 800 тисяч поляків, а до України – 520 тисяч українців. Це переселення було переважно примусове. На 1947 р. у Польщі залишалося 150 тисяч українців, а це була база для УПА. 12 березня 1947 р. УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського, що стало приводом. У квітні – травні 1947 р. у Польщі була проведена операція “Вісла”, в ході якої 140 тисяч українців були насильно виселені з Надсяння, Лемківщини, Холмщини, Підляшшя до польських районів, а загони УПА розгромлені.

2. На інших українських землях у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. теж відбувалося ужорсточення сталінського режиму в суспільно-політичному житті, особливо в сфері ідеології. У 1946–1947 рр. під час голоду, Хрущов не раз звертався до Сталіна з проханням про допомогу, але це викликало роздратування. Сталін обізвав його „сумнівним типом” і зняв з посади першого секретаря ЦК КП(б)У. У березні–грудні 1947 р. першим секретарем ЦК КП(б)У був Л. М. Каганович і саме при ньому сталінський режим найбільш ужорсточився. Почалося розгортання кампанії критики і гонінь на інтелігенцію. У вересні 1947 р. відбувся пленум Спілки радянських письменників України, на якому у виступах Л. Кагановича і О. Корнійчука були піддані жорсткій критиці М. Рильський, Ю. Яновський, А. Малишко та інші із звинуваченням у націоналізмі. Також почалися гоніння на українських істориків. На осінь 1947 р. з ініціативи Кагановича готувався пленум ЦК КП(б)У з питанням „Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки в КП(б)У”. По суті Каганович готував великомасштабну акцію – новий тур фізичних репресій проти інтелігенції в Україні, але у грудні 1947 р. Сталін відкликав Кагановича з України і знову повернув Хрущова, який залишався тут до 1949 р., але й після Кагановича загальний курс у сфері ідеології не змінився.

Цей курс дістав назву “ждановщина” (до 1948 р. Жданов був секретарем ЦК ВКП(б) з питань ідеології). У 1946–1948 рр. ЦК ВКП(б) схвалив ряд постанов з питань ідеології, які ЦК КП(б)У продублював. Усього за 1946–1951 рр. було видано 12 найбільш значимих постанов, серед яких: “Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в “Нарисі історії української літератури”, “Про журнал сатири і гумору “Перець”, “Про журнал “Вітчизна”, ”Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи його поліпшення” та ін. 26 серпня 1946 р. у газеті “Правда” з`явилася стаття із звинуваченням проти О. Вишні. 2 липня 1951 р. газета “Правда” надрукувала статтю “Проти ідеологічних перекручень у літературі”, в якій був підданий критиці вірш В. Сосюри ”Любіть Україну”. Критиці і гонінням були піддані й композитори Б. Лятошинський,

М. Колесса, М. Вериківський та ін. Постраждала й наука, особливо генетика. Жертвами лисенківщини в Україні стали академік М. Гришко, професори С. Гершензон, І. Поляков, Л. Делоне та ін. Це тільки окремі факти. Сталінські репресії продовжувалися і в повоєнні роки, особливо в сфері ідеології.

3. Зміни почалися після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.). У вищому керівництві СРСР розгорнулася боротьба за владу, до якої виявилася причетною і Україна. Мельников у 1949–1953 рр. був першим секретарем ЦК КП(б)У. У червні 1953 р. Л. Берія, який очолював органи держбезпеки, домігся звільнення Мельникова з посади, звинувативши його у порушенні принципів проведення національної політики партії. Раніше через генерала Строкача (начальника Львівського управління МВС) Мельникову стало відомо про наміри Берії поставити під таємний нагляд роботу партійних органів. Строкачу вдалося повідомити про це Хрущова. У липні 1953 р. Берію було заарештовано. Строкач став міністром внутрішніх справ України.

Після Мельникова першими секретарями ЦК КПУ були: Кириченко у 1953–1957 рр. (перший українець на цій посаді) та Підгорний у 1957–1963 рр.

З 1953–1954 рр. розпочинаються в СРСР і в УРСР процеси десталінізації – „відлига”, яка торкнулася і національно-державної сфери. Були розширені права УРСР в економічному і суспільному житті. У відання республіканських органів перейшла низка підприємств союзного підпорядкування, у республіці було створено ряд нових міністерств. Розширені були дещо й права УРСР у плануванні та бюджеті. Тобто суверенний статус УРСР дещо покращився. 10 лютого 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення передати Крим до складу УРСР.

З 1953 р. почалася деяка демократизація суспільно-політичної системи СРСР із метою подолання крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму, а саме припинення репресій та відновлення законності. У першу чергу почалася реабілітація репресованих, але справжнього розмаху процеси десталінізації радянського суспільства набувають після ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 р.) та доповіді Хрущова на ньому. У липні 1956 р. у пресі з’явилося перше повідомлення про реабілітацію українських письменників В. Еллана (Блакитного), В. Чумака, І. Микитенка, які стали жертвами сталінських репресій. У Київському педагогічному інституті у 1956 р. відбувся перший в УРСР мітинг на підтримку політики десталінізації. На XXII з’їзді КПРС (у 1961 р.) вперше прозвучала правда про діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо “чорними днями для України”.

Проте політика десталінізації проводилася суперечливо, особливо з боку партійного апарату, бо об’єктивне доведення її до кінця означало б ліквідацію існуючої в СРСР політичної системи. Тому десталінізація тільки в певних межах дозволялася, а з кінця 50-х років почалося потроху її згортання і за підтримки Хрущова також. В Україні це виявилося в посиленні процесів русифікації. У 1958–1959 рр. була проведена реформа школи, за якою батькам учнів надавалося право вирішувати про мову викладання у школі. Проти цього рішуче виступили діячі української культури М. Рильський, М. Бажан, у грудні 1958 р. у газеті “Правда” опублікувавши статтю “В ім’я людини”. У лютому 1963 р. у Києві відбулася наукова конференція з питань культури української мови, в якій взяли участь близько 800 вчених і науковців. Вони схвалили резолюції із закликами до українізації громадського, освітнього і культурного життя України.

Проте у першій половині 60-х рр. посилюються консервативні тенденції в суспільно-політичному житті, а у відповідь зароджується дисидентський рух.