Політична опозиція царату першої чверті XIX ст. Декабристські організації в Україні

 

1. Розвиток міст та промисловості в Північному Причорномор’ї, а також зростання експорту через чорноморські порти, зумовили підвищення попиту на сільськогосподарську продукцію. Це спричинило зростання товарності поміщицьких господарств, які глибше втягувалися в ринкові, товарно-грошові відносини. Щоб отримати більше продукції, поміщики посилювали експлуатацію селян-кріпаків (праця яких малопродуктивна), перш за все збільшуючи панщину. Але це обмежувалося законом, проте його обходили, призначаючи селянам непосильні для виконання на один день панщини завдання – уроки, тобто через урочну систему. Селяни були також змушені продавати частину свого врожаю з тим, щоб заплатити оброк грішми. Надмірна експлуатація розорювала власні господарства селян. Розорюючись, вони були неспроможні платити податки державі, виконувати повинності перед своїм паном. Повністю розорених селян поміщики переводили до свого двору на повне утримання, що дістало назву – місячина. Окремою катего-рією феодально-залежного населення були військові поселенці, яких змушували не лише відбувати повинності у повному обсязі, але й нести військову службу.

Розорення селянських господарств підривало основу феодально-кріпосни-цької системи. Зростало незадоволення селян, посилювалася антифеодальна боротьба. Тобто це була криза всієї феодально-кріпосницької системи. Царський уряд, намагаючись запобігти кризовим явищам, здійснював деякі реформи. У 1847–1848 рр. проводилася “інвентарна” реформа на Правобережжі. Але селян половинчасті міри не задовольняли, про що свідчило посилення антифеодальної боротьби. У 1813–1835 рр. на Поділлі діяв У. Кармалюк. У 1800–1860 рр. відбулося

2 400 селянських виступів, а у 1861–1862 рр. – 1 700 селянських виступів, з яких у березні – травні 1861 р. – 640 виступів. Відбувалися й масові селянські виступи. Навесні – влітку 1855 р. “Київська козаччина” охопила на Київщині 422 села і 183 тисячі селян, а навесні 1856 р. “Похід в Таврію за волею” на Катеринославщині охопив 574 села і 76 тисяч селян.

Криза була системна, всеохоплююча. В надрах феодально-кріпосницької системи визрівали капіталістичні (ринкові, товарно - грошові) відносини і підривали її зсередини. Криза феодально – кріпосницьких порядків визначилася і у промисловості. Зростала кількість промислових підприємств: наприкінці XVIII ст. – 200, у 1825 р. – 649, у 1861 р. – 2873 (з яких 15 % фабрики). У 30 – 40-х рр. XIX ст. почався технічний переворот у промисловості (ручна праця витісняється працею машин, фабрика замінює мануфактуру). У промисловості капіталістичні відносини діставали перевагу над кріпосницькими, про це свідчить співвідношення підприємств,

 

 

	1828 р.	1861 р.
Поміщицьких	53,8 %	5,8 %
Купецьких	46,2 %	94,2 %

а також частка вільнонайманої праці в промисловості, яка становила у 1825р. –25%, а у 1861 р. – 74 %. Про поширення ринкових, товарно - грошових відносин засвідчував і розвиток торгівлі. З 13 найбільших ярмарок Росії 10 діяли на території України. Окрім цього, діяли 12 тисяч місцевих ярмарків, базарів, торгів.

2. Проте відсталість Росії ставала все більш відчутною, що добре розуміли передові діячі країни. Вже на початку XIX ст. оформилася політична опозиція царату. Спочатку опозиційні царизму діячі брали активну участь в таємних організаціях – масонських ложах, які діяли у 1817 – 1822 рр. Масони кінцевою метою ставили об’єднання всіх народів світу в “розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для усіх”. У цілому це був поміркований демократизм. Масонські ложі діяли у Києві – “З’єднаних слов’ян” (1818 – 1822 рр.), в Одесі – “Понт Евксинський” (1817 р.), “Трьох царств природи”, у Полтаві –“Любов до істини” (1818 – 1819 рр.). У полтавській ложі виразно виявилася національно-визвольна спрямованість. Її засновниками були І. Котляревський, С. Кочубей, Г. Тарновський та ін. Ця ложа була заборонена. У 1822 р. царський указ заборонив діяльність масонських лож.

У 1821 – 1825 рр. у Полтаві діяло таємне “Малоросійське товариство”, яке очолював Василь Лукашевич. Це була громадсько-політична організація, яка ставила за мету просвітництво в масах, піднесення рівня політичної свідомості, ідею ліквідації кріпацтва та обмеження самодержавства. Що ж до України, то прагнули будь-яким чином здобути її державну незалежність. Членами товариства були

С. Кочубей, Г. Тарновський, С. Андрущенко та ін. Його осередки діяли у Києві, Полтаві, Ніжині, Чернігові та ін.

З’являються в Україні і організації декабристів – дворянських революціонерів. У 1821 – 1825 рр. діяло “Південне товариство”, керівником якого був Павло Пестель. Воно налічувало 101 члена. Діяли три управи товариства: Тульчинська, Васильківська, Кам’янська. Програмним документом була “Руська правда” (автор Пестель). Програмні вимоги: повалення самодержавства, встановлення республіки, скасування кріпацтва, без викупу наділення селян поміщицькою землею, ліквідація станів, надання всім рівних прав та ін. Але Російська держава за устроєм вбачалася унітарною, а національні регіони ніякої автономії чи самостійності не отримували.

У 1823 – 1825 рр. діяло “Товариство об’єднаних слов’ян”, з центром у Новгороді-Волинському. Його організаторами стали брати Борисови, Горбачевський,
Ю.Люблінський. Усього товариство налічувало до 60 членів. Метою його було визволення слов’янських народів від монархічного деспотизму та іноземного панування і об’єднання їх у федеративну республіку, ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва. Досягти цього планували шляхом військового повстання за участю народу.

Восени 1825 р. обидві організації об’єдналися в єдине „Південне товариство”. 14 грудня 1825 р. у Петербурзі відбулося повстання на Сенатській площі, а 29 грудня 1825 р. – 3 січня 1826 р. повстав Чернігівський полк в Україні. Обидва повстання були придушені, а їх учасники жорстоко покарані.

 

 

Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст.

Пробудження українського національного руху. Перші речники.

Революційні події 1848 р.

1. Наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. під впливом ідей Французької буржуазної революції та інтенсивного розвитку капіталістичних відносин в Європі на українських землях відбувається пробудження національного життя. Інтелігенція починає вивчати мову, історію, фольклор, звичаї свого народу. Поступово зростає усвідомлення необхідності політичної боротьби за національні права народу на західноукраїнських землях в Австрійській імперії. Найбільш яскравим прикладом національного відродження стає „Руська трійця”, яка у 1833 – 1836 рр. діяла у Львові. До її складу входили: Маркіян Шашкевич (1811 – 1843 рр.), Іван Вагилевич (1811 – 1866 рр.), Яків Головацький (1814 – 1888 рр.). Усі вони були студентами Львівського університету і духовної семінарії. Вони поставили за мету – сприяти пробудженню української національної свідомості, вивчаючи і розвиваючи українську мову і культуру, впроваджуючи їх в усі сфери громадського життя. Вони збирали фольклор по селах, проводили наукові дослідження, займалися публіцистичною та видавничою діяльністю. Їх діяльність була виключно культурницько-просвітницькою. Вони писали і намагались видавати різні книжки, журнали. Так, у 1834 р. готувався альманах „Зоря”. У 1836 р. вони видали літературно-публіцистичний альманах „Русалка Дністрова”, який вийшов у Пешті накладом 1 000 примірників, з яких 750 було конфісковано цензурою. Зміст альманаху складали народні пісні, думи, казки, поетичні, публіцистичні, науково-історичні твори, з яких багато на історичну тематику, також про єдність українських земель, про єднання з іншими слов’янськими народами, але головне те, що альманах був виданий українською мовою. В цьому влада вбачала злочин. Авторів притягли до відповідальності. Під час слідства вони з гідністю захищалися. Це був апогей діяльності „Руської трійці”. Внаслідок переслідування властей організація розпалася. У 1843 р. помер М. Шашкевич, але діяльність „Руської трійці” мала сильний вплив на подальший розвиток національного життя в Західній Україні. Вони були першими речниками, будителями. Особливо активно цю роботу продовжував Яків Головацький.

У 1846 р. в Лейпцигу він видав німецькою мовою статтю, де вперше була сформульована і відкрито проголошена соціально-економічна і політична програма українського національно-визвольного руху в Галичині. У 1846–1847 рр. у Відні у 2 томах, накладом 1 000 примірників, братами Головацькими було видано літературно-публіцистичний альманах „Вінок русинам на обжинок”.

У 1848 р. було видано твір „Слово перестороги” Василя Подолинського (сільського священика), де вперше було заявлено про політичну незалежність, визволення з-під іноземної влади, з’єднання всіх українських земель в єдину демократичну республіку чи самостійну, чи у федерації з іншими вільними слов’янськими державами.

2. Особливо яскраво пробудження національного життя на західноукраїнських землях виявило себе під час революції 1848 р., коли в багатьох країнах Західної Європи (Франція, Німеччина, Австрія, Італія) відбулися буржуазні революції. У березні 1848 р. повстанням у Відні і Будапешті почалася революція в Австрії, що знайшло відгук і на західноукраїнських землях. Щоб стримати революцію і особливо щоб заспокоїти селян, австрійський уряд пішов на поступки. 17 квітня 1848 р. в Галичині і Буковині була скасована панщина, а 2березня 1853 р.панщина скасовується і на Закарпатті. Також проголошуються буржуазно-демократичні свободи.

Уберезні 1848 р.у Львові проводяться демонстрації, утворюються громадсько-політичні організації. 2 травня 1848 р. українські діячі створюють „Головну Руську Раду”, яка виступала за проведення буржуазних реформ і за надання автономії Східній Галичині. Крім українців, активізуються й інші політичні сили. 13 квітня 1848 р. польські діячі утворюють „Центральну Народну Раду”, а 23 травня 1848 р. полонізовані українські діячі створюють „Руський Собор”. Редактором його друкованого органу – „Дневника руського” став І. Вагилевич, який тісно співпрацював з поляками. Між українцями та поляками в Галичині визначається протистояння, що використовує австрійська влада, яка діє за принципом – „розподіляй і володарюй”. На початку червня 1848 р. у Празі на Слов’янському конгресі була зроблена невдала спроба примирити українців та поляків.

15 травня 1848 р. у Львові починає видаватися перша українська газета – „Зоря Галицька”. У липні 1848 р. засновується „Галицько-руська матиця”, культурно-освітнє товариство, по суті видавництво. У жовтні 1848 р. у Львові проводиться з’їзд діячів української культури і науки. На початку 1849 р. у Львівському університеті було засновано кафедру української мови і літератури, яку очолив Яків Головацький. У 1849 р. у Львові почали будувати Народний дім.

У другій половині 1848 р. кілька місяців у Відні працював Рейхстаг (нижня палата імперського парламенту), в якому представлені були 20 українських депутатів, переважно селяни та інтелігенція. Депутати-селяни виступали за скасування панщини без викупу. Інші депутати вимагали надання Східній Галичині автономії, але не домоглися цього. У грудні 1848 р. імператор розпустив парламент. Зволікання з проведенням реформ призводило до загострення ситуації, до радикалізації настроїв мас. 1 – 3 листопада 1848 р. у Львові сталося збройне повстання за участю робітників і студентів, яке було придушене урядовими військами. У листопаді 1848 р. в Північній Буковині почалося селянське повстання, яке очолив Лук′ян Кобилиця. Тривало воно майже 1,5 року. У Прикарпатті в цей час відроджується рух опришків. Проте у 1849 р. революційна хвиля спадає. Революція була придушена. У грудні 1867 р. приймається нова конституція, за якою нова держава стає дуалістичною монархією – Австро-Угорщиною.