Формування ціни на банківські продукти та банківська цінова політика.

На формування ціни банківських продуктів впливають наступні фактори:

1. Споживчі (попит на запропонований продукт).

2. Канали продажу банківських продуктів.

3. Витрати (собівартість) створення банківського продукту.

4. Державне регулювання ринку банківських продуктів (ринкові та адміністративні заходи Національного банку України).

5. Цінова та продуктова політика конкуруючих банків.

Постійне збільшення асортименту банківських продуктів призво­дить до зростання ролі цінової політики комерційного банку при фор­муванні ціни банківського продукту. Враховуючи те, що банків­ські продукти мають певну специфіку і розділяються на дві основні групи: продукти, пов'язані з наданням кредитних ресурсів і банківські пос­луги, ціноутворення залежить саме від виду банківського продукту.

Ті банківські продукти, які потребують кредитних операцій банку, суттєво залежать від державного регулювання цього ринку. Таке ре­гулювання здійснюється, перш за все, встановленням облікової став­ки Національним банком України, яка є грошовим виразом вартос­ті гро­шей у часі. Відсотки по банківським кредитам та спорідненим опе­раціям орієнтуються на облікову ставку. Аналогічна ситуація при про­суванні на ринок банківських продуктів, пов'язаних з іноземною ва­лютою. Суттєвий вплив на ці банківські продукти має курс націо­нальної валюти України до іноземних валют, що встановлюється На­ціональним банком.

Ринок банківських послуг значно більшою мірою регулюється рин­ковою кон'юнктурою, тобто попитом та пропозицією. Державне регу­лю­вання ціноутворення на цей вид банківських продуктів здійсню­ється опосередковано.

Ціна на кредитні продукти у різних комерційних банків відрізня­єть­ся несуттєво. На цьому сегменті ринку банки конкурують не ціною, а умовами надання кредитних ресурсів. При цьому визначальними є такі фактори, як розмір кредиту, механізми забезпечення, швидкість надання кредиту, зручне розташування банку, компетентність банків­ського персоналу тощо.

Процес встановлення ціни на банківські послуги складається з нас­туп­них етапів:

1. Визначення цілей ціноутворення.

2. Аналіз факторів, які впливають на цінову політику комерційного банку:

- оцінка витрат на впровадження (підтримку або просування) продукту;

- визначення попиту на послугу та оцінка місткості ринку;

- аналіз цін і послуг конкурентів.

3. Вибір цінової політики банку.

4. Вибор моделі та методу ціноутворення.

5. Визначення конкретної ціни.

Умовно ціни на банківськи послуги залежно від функції, яку вони повинні виконувати, можна класифікувати наступним чином:

1. Ціна для клієнтів:

- ціна для крупних корпоративних (системних) клієнтів;

- інформаційно-рекламна;

- для індивідуальних клієнтів.

2. Ринкова ціна послуг:

- ціна попиту на банківську послугу;

- ціна пропозиції;

- світова ціна;

- монопольна ціна.

3. Внутрішня ціна (використовується в межах банківської сис­теми);

- прейскурантна;

- контрактна;

- розрахункова.

4. Статистична ціна:

- для клієнтів – резидентів України;

- для клієнтів – нерезидентів України;

- поточна;

- середньостатистична.

Різні види цін на банківські послуги разом із різним застосуванням і функціями дозволяють формувати достатньо гнучку цінову політику банку. Основні напрями цінової політики банку при просуванні бан­ківських продуктів зображено на рис. 6.4. Незважаючи на різноманіття можливості вибору банківської політики, треба пам'ятати, що голов­ною метою такої політики є не отримання доходу від впрова­дження банківських послуг, а залучення у кредитний мультиплікатор конкрет­ної банківської системи нових клієнтів, які для отримання запропоно­ванних послуг повинні відкривати поточні рахунки у певному комер­ційному банку.

 

 

Рис. 6.4. Основні напрями цінової політики банку

Банківська цінова політика значною мірою залежить від якості бан­ківських продуктів. Під якістю банківського продукту розуміють ви­ко­нання певних зобов'язань банком точно та у визначений угодою термін. При цьому важливою складовою якості банківського продукту є дотримання банківської таємниці. Не зважаючи на те, що якість бан­ківського продукту важко зафіксувати у кількісному вимірі, існує певний зв'язок показника «ціна – якість» на банківські продукти. Схе­матично зв'язок цінової політики банку та показника «ціна – якість» зображено на рис. 6.5.

 

Рис. 6.5. Зв'язок цінової політики банку і
показника «ціна – якість»

 

Суттєвий вплив на формування цін на банківські продукти (особ­ливо на ціну кредитів) належить світовим процесам і тенденціям. Банківська система України не може впливати на зазначені процеси, а може лише адекватно реагувати на них. Наглядно це можна прослід­кувати за динамікою цін на такі банківські продукти як торгівля банківськими металами та операції з обміну іноземної валюти. Менш наглядним, але не менш важливим для економіки країни є вплив на вартість кредитних ресурсів і капіталу.

Один із можливих шляхів мінімізації впливу світових фінансових ринків на ціноутворення на ринку банківських продуктів України є здійснення міжнародних платежів вітчизняних комерційних банків за допомогою мультивалютних кореспондентських рахунків Національ­ного банку України. При цьому доцільним є подальший рух України до європейського економічного простору та впровадження єдиної єв­ропейської валюти в Україні, що дозволить повністю уникнути втрат національного банківського капіталу.

Динаміка цін на банківські продукти в Україні показує особливу роль наступних факторів, які найбільше впливають на конкурентно­здатність національної банківської системи:

1. Розмір капіталу вітчизняних банків.

2. Наявність та рівень розвитку розгалуженої мережі закордон­них філій вітчизняних комерційних банків.

3. Асортимент та якість національних банківських продуктів.

Навіть при дуже поверхневому розгляді кожного фактора можна легко переконатися у тому, що національний банківський капітал як механізм формування, функціонування та збільшення вітчизняних фінансових ресурсів не може забезпечити конкурентноспроможну ціну банківських продуктів на світовому ринку.

Так, порівнянюючи статутний, залучений або будь-який капітал ук­раїнських банків, можна переконатися, що їхній капітал вимірю­ється десятками або сотнями мільйонів доларів, у той час, коли ка­пітал європейських, американських або японських банків вимірю­ється як мінімум десятками або сотнями міліардів євро і більше. Так, наприк­лад, один із багатьох комерційних банків країни зі слабо роз­винутою банківською системою відносно інших членів Евросоюзу − Греції «Альфабанк» володіє активами понад 40 млрд євро. А статут­ний капітал Національного банку України складає 10 млн гривень. При цьому є абсолютно непохитним той факт, що навіть дуже швидкі темпи росту національної економіки України та аналогічні темпи збільшення розміру банківського капіталу не дозволяють суттєво ско­ротити існуюче відставання.

Аналіз наявності та рівня розвитку мережі закордонних філій свід­чить про те, що така мережа майже відсутня. Україна має за кор.­доном лише філію «Приватбанку» в м. Нікосія (Кіпр) та частку 13 % (департамент) Національного банку України в Чорноморському бан­ку торгівлі і розвитку м. Салонікі (Греція). Але українські закор­донні філії є дуже малими і ніякого суттєвого впливу на міжнародні роз­рахунки та мультиплікаційні процеси не мають і мати не можуть. У той же час доведено, що відсутність закордонних філій національної банківської системи призводить до постійного перерозподілу частки національного валового продукту до банківських систем інших країн. Очевидним є також і той факт, що українська банківська система не володіє достатньою кількістю фінансових ресурсів навіть для ство-рення мережі закордонних філій по всьому світу, не кажучи про під­трим­ку конкурентноздатності такої мережі.

Аналіз асортименту банківських продуктів показує недостатній розвиток банківських продуктів на вітчизняному ринку банківських продуктів. Так регіональними банками в Україні майже не використо-вуються такі важливі платіжні інструменти як акредитиви та векселі. Україні так і не вдалося створити ефективну вітчизняну карткову електронну платіжну систему. Поодинокі вітчизняні банкомати цієї системи навряд стануть реальними конкурентами таких відомих сис­тем як «VISA», «Mastercard», «Maestro» та ін. Суттєві недоліки мають вітчизняні банківські продукти споживчого кредтування, торгівля банківськими металами тощо. Певне занепокоєння викликає діяль­ність значної кількості конвертаційних центрів в Україні, які просу­вають псевдопродукти, та недостатній рівень виконання вітчизня­ними банками моніторингової функції, собівартість окремих банків­ських продуктів та їх доступність широкому спектру споживачів. Українська банківська система майже не має досвіду роботи в умовах жорсткої конкуренції на європейському та американському ринку банківських продуктів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, неважко погодитись з тезою про те, що українська банківська система не здатна конкурувати в ціновому діапазоні з іноземними банками не тільки на світових рин­ках, а і в межах національного економічного простору. Науковці, бан­кіри, політики, клієнти банків і пересічні громадяни повністю усві­домлюють факт цінової неконкурентноздатності вітчизняної бан­ків­ської системи без її підтримки з боку держави. Водночас подальше просування та інтеграція України до світових економічних процесів та інтеграція до світових економічних організацій, таких як Світова організація торгівлі та ін., викликають необхідність відмови від дер­жавної підтримки вітчизняних банків або її суттєвого зменшення, створення рівних умов для вітчизняних та іноземних банків на внутрішньому ринку банківських продуктів України. Це створює реальну небезпеку та загрозу вітчизняному банківському капіталу та економіці України, її незалежності. Тому першочерговими для бан-ківської системи України стають завдання пошуку шляхів вирішен­ня зазначеної проблеми.

Теоретично можливі наступні шляхи підвищення конкурент­но­спро­можності національної банківської системи України:

1. Впровадження серйозних реформ банківської системи України, спрямованих на її зміцнення. До таких перетворень можна віднести політику Національного банку, спрямовану на підвищення власного капіталу банків, заохочення створення банківських філій за кордо­ном, інтенсифікацію моніторингу банків, розширення асортименту банківських продуктів, оптимізацію золотовалютного запасу країни, удосконалення системи розрахунків клієнтів банків при здійсненні міжнародних операцій тощо. Зазначене реформування банківської системи України повинно здійснюватись при інтенсифікації реформу­вання інших галузей економіки при одночасному обмеженні держа­вою доступу іноземних банків до українського ринку банківських продуктів.

2. Отримання від світової спільноти певного перехідного терміну для завершення системних реформ в Україні та зміцнення власної бан­ківської системи. Зазвичай під таким терміном розуміють 5−7 ро­ків. Тобто мається на увазі, що цього терміну буде цілком достатньо для підвищення конкурентноспроможності українських банків до безпеч­ного рівня. Якщо такий термін буде замалий, то допускаєтья можли­вість його продовження на кілька років.

3. Повна лібералізація українського банківського ринку з метою приходу до країни потужного іноземного капіталу для розвитку про­цесів суспільного відтворення. Це призведе до банкрутства близько третини вітчизняних банків і часткової втрати незалежності банків­ської системи України. При цьому ті українські банки, що залишаться на вітчизняному ринку, суттєво зменшать власну частку на ньому. Внаслідок цього для національного капіталу існує реальна загроза втрати понад половини банківського ринку. Це розглядається як плата за розвиток галузей виробництва вітчизняного ВВП. Тобто частина ук­раїнського банківського капіталу має бути принесена в жертву за­ради розвитку капіталу у виробничому секторі.

4. Відмова від інтеграції банківської системи України до світової, створення власної системи, несхожої на закордонні аналоги, тобто свій особистий шлях подібно до Кітаю та окремих арабських країн, або навіть створення абсолютно несхожої ні на кого власної банків­ської системи, що забезпечить ефективне функціонування національ­ної економіки при адекватності взаємостосунків з міжнародними бан­ківськими та платіжними системами, світовими фінансовими устано­вами.

Жодна з зазначених моделей розвитку банківської системи України не відповідає вимогам сьогодення. Перший варіант розвитку має нас­тупні недоліки. По-перше, масштабні реформи банківської ситеми в умовах існуючої політичної нестабільності та загострення боротьби між різними гілками влади можуть призвести до втрати довіри певного значного кола вкладників і втрати системою суттєвого обсягу ресурсів, у той час, коли реформи потрібні для збільшення капіталу банків, відкриття закордонних філій тощо. По-друге, у банківської сис­теми, навіть без втрати національного капіталу, не вистачає ресур­сів для здійснення масштабного реформування та створення кон­ку­рентноздатної закордонної мережі філій. Навіть за дуже високих темпів розвитку українських банків вони не зможуть досягти конку­рентноздатності у середньостроковій перспективі. По-третє, зазначене реформування на певний термін (особливо на початку масштабних реформ) дещо послабить вітчизняні банки, що потребує створення в країні більш сприятливих умов для вітчизняних банків та викличе супротив і незадоволення міжнародної банківської, фінансової та по­літичної спільноти.

Отримання для банківської системи перехідного терміну з одного боку нереальне, а з іншого боку, як свідчить практика реформування інших галузей, не призведе до суттєвих позитивних наслідків, тому що всі зазначені недоліки у попередній моделі розвитку все одно залишаються.

Повна лібералізація ринку банківських послуг є найбільш реальним сценарієм розвитку, але вона має дуже суттєвий недолік, який полягає у тому, що це призведе до переходу банківського капіталу України у вигляді механізмів формування, функціонування та перерозподілу фінансових ресурсів до іноземних установ та організацій, що матиме негативні наслідки в середньостроковій перспективі. До таких наслід­ків можна віднести переміщення податкової бази банківської системи до країн походження іноземних банків в Україні, можлива монопо­лізація ринку банківських продуктів України іноземними бан­ками, кредитна та фінансова залежність від приватного іноземного капіталу підприємств, що виробляють національний продукт, послаб­лення кур­су національної валюти тощо.

Четвертий варіант може існувати лише теоретично, тому що він впроваджує в банківську систему України певні неринкові елементи та відносини. Взагалі вірогідність наявності будь-якого «особливого» шляху в економіці існує лише в теорії. Певна специфіка китайської моделі неприйнятна до України внаслідок величезної різниці у ре­сурс­ній базі та багатьох інших чинників. Україна не має настільки потуж­ну економіку, щоб дозволити собі черговий економічний експеримент, особливо з такою важливою її складовою як банківська система.

Українська банківська система опинилася в умовах, коли, з одного боку, вітчизняний банківський капітал знаходиться у небезпеці, що загрожує і іншим економічним процесам та явищам в Україні, а з іншого – відсутні традиційні та очевидні шляхи вирішення проблеми. В таких умовах доцільно застосовувати дещо незвичайні (але не надзвичайні) заходи, які з одного боку, є достатньо надійними та ефективними, а з іншого – опрацьованими та перевіреними. На тверде переконання авторів, вирішити проблему можна шляхом інтеграції України до єдиної європейської валюти. Безумовні переваги такої стратегії полягають у наступному:

- українська банківська система уникає втрат безкоштовних кредитних ресурсів, що формуються за рахунок грошей клієнтів, що знаходяться у міжнародних розрахунках на кореспондентських рахунках українських банків за кордоном. Це відбувається внаслідок виникнення потреби у відкритті таких рахунків при традиційних механізмах розразунків. При переході на євро переважна більшість платежів здійснюється в національній валюті;

- стабільность національної валюти України буде ґарантовано усі­ма учасниками європейського валютного простору, що суттєво підви­щить довіру вкладників українських банків;

- Україна наблизиться до європейських стандартів, будуть ство­рені більш сприятливі умови для виходу українських виробників на європейський і світовий ринки;

- банківські операції стануть більш зручними, клієнту не потрібно буде відкривати валютний рахунок для здійснення міжнародних пла­тежів, тому що рахунок у національній валюті – євро буде вико­нувати таку функцію, спроститься бухгалтерський облік і порівняльне сприй­нят­тя економічних показників;

- суттєво поліпшиться механізм здійснення платежів за кордон, який сьогодні потребує відкриття з українськими банками кількох ко­респондентських рахунків за кордоном для здійснення міжнародних платежів своїх клієнтів;

- українська банківська система буде отримувати додаткові ресур­си у вигляді залишків на кореспондентських рахунках банків третіх країн, клієнти яких користуються євро для розрахунків по експортно-імпортних контрактах.

Водночас впровадження обігу європейської валюти в Україні має і певні недоліки, до них можна віднести наступні:

- українцям потрібно буде подолати певний психологічний ди­ком­форт від видимості часткової втрати національного суверенітету та незалежності при відмові від гривні;

- стануть більш жорсткими умови та вимоги до фінансової дис­ципліни, банківського моніторингу, дотримання економічних норма­ти­вів, макроекономічних показників тощо;

- боротьба з підробниками грошей набере більш масштабних об­сягів, тому що європейська валюта є приваблішою для підроблення.

Деякі європейські країни вже були в ідентичних умовах. Так бан­ківські системи Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Чехії та ін. у певний історичний момент зрозуміли, шо їх валюта навряд стане світовою, а на створення великої закордонної банківської системи у них не вистачає капіталу. Ці країни прийняли рішення про перехід до євро­пейської валюти навіть за умов, коли ця валюта тільки з'являлася на світ і мало хто міг спрогнозувати її життєздатність. Але реалії іс­нування банківських систем цих країн вимушували діяти нестан­дарт­ними заходами. Сьогодні все більше європейських країн долучається до валютної інтеграції. Польща, Словенія, Болгарія, Румунія, при­балтій­ські країни та ін. вже визначились та прийняли рішення для переходу на євро. Важливо також зазначити, що переважна більшість серед названих країн мали більш потужну банківську систему порів­няно з українською.

Незважаючи на очевидні переваги трансформації банківської сис­теми України до обігу євро, сьогодні серед українських науковців, банкірів, політиків, бізнесменів, дипломатів тощо не дискутується це питання. В засобах масової інформації не простежується навіть при­пущення щодо можливості такої трансформації. В українському сус­пільстві спостерігається парадоксальна ситуація, за якої для бан­ківської системи і суспільства корисним є запровадження обігу валюти євро, а суспільство на всіх рівнях ігнорує не лише дискусію, а навіть теоретичне припущення таких дій.

Головною причиною такої байдужості є певна політична ситуація на Україні, коли жодна з політичних сил, що перемогла на парла­ментських виборах, не зацікавлена в обговоренні цього питання. Так, одна частина суспільства не підтримає впровадження євро з мотивів втрати незалежності України, за яку так довго та наполегливо велась боротьба. Інша частина суспільства не готова однозначно під­три­мувати європейську інтеграцію України, що, на їх думку, може погір­шити стосунки з російськими партнерами. Окремі політичні сили взагалі не мають жодних реальних економічних програм і обмежу­ються популістськими акціями і чорним піаром.

В таких умовах провідну роль у започаткуванні дискусії з цього питання можуть виконати вчені-економісти, або офіційні представ­ники державної організації, яка безпосередно відповідає за безпеку діяльності банківського капіталу – Національного банку України.

Передумови для такої дискусії вже існують. До них можна віднести наступні:

- у банківських колах протягом останніх двох років існує дискусія стосовно нерівності умов функціонування вітчизняних комерційних банків, причому ця дискусія загострюється. Національний банк Ук­раї­ни вже неодноразово декларував впровадження спрощеного механізму реєстрації філій іноземних банків в Україні, але постійно відкладає це питання;

- за останні роки різко збільшується кількість банків, проданих іно­земним компаніям, що може створити певну небезпеку та посла­бити конкуренцію на ринку банківських продуктів України;

- суспільство вже усвідомило негативну роль функціонування знач­ної кількості конвертаційних банків в Україні, тобто банків, які обслуговують переважно тіньові оборутки та конвертаційні схеми, майже не займаючись при цьому інвестуванням реального сектора економіки;

- Україна наблизилась до вступу у світові та європейські еко­но­мічні організації, такі як СОТ та ін.: її економіку визнано ринковою, США відмінили поправку Джексона-Вейніка стосовно України, зрос­тає довіра іноземних партнерів до економічних процесів в Україні, зміц­нюється платіжна та податкова дисципліна, збільшуються над­жоджен­ня до державного бюджету, спостерігається ріст ВВП України тощо;

- окремі комерційні банки в Україні, такі як «Приватбанк», «Аваль», «Промінвестбанк», «Укрсоцбанк», «Райффайзенбанк», «ПУМБ», «Над­ра», «Укрексімбанк», «Ощадбанк» та ін. вже сьогодні зміцнились настільки, що готові витримати конкуренцію з іноземними банками на внутрішньому ринку та мають достатній запас міцності для здійснен­ня відповідних перетворень банківської системи України;

- успішний досвід сусідніх країн, у тому числі країн колишнього СРСР, які прийняли рішення впровадити в обіг євро, надихає на по­зитивне ставлення до цього процесу.