Концепція розвитку цінової політики банку

Основні цілі та завдання:

1. Оптимальне використання наявних кредитних ресурсів − це по­шук таких технологій кредитування і переліку позичальників, які мо­жуть забезпечити максимальний дохід при мінімальному кредитному ризику та оптимальній ціні на банківські продукти.

2. Розширення асортименту й удосконалення умов надання бан­ківських продуктів, не пов'язаних з безпосереднім відволіканням кре­ди­них ресурсів з метою підвищення прибутковості банку, всебічного задоволення потреб наявних клієнтів і залучення нових.

3. Спостереження й аналіз ціноутворення на ринку банківських про­дуктів з метою прогнозування тенденцій і передбачення цінової по­літики конкуруючих банків для захисту власних економічних ін­те­ресів.

4. Створення іміджу прогресивного, сучасного, надійного, а голов­не – доступного за ціною продуктів банку.

Етапи і послідовність цінової політики:

1. Збір внутрішньої інформації:

- докладне вивчення і розуміння цілей і задач, покладених на маркетингову службу керівництвом банку;

- детальне вивчення собівартості використовуваних банківських продуктів і умов їх надання;

- вивчення потенційних можливостей банку (фінансових ре­сур­сів, філіальної мережі, рівня підготовки і кількості персоналу, реклам­них можливостей і т.д.).

2. Збір зовнішньої інформації:

- вивчення потреб існуючих клієнтів у створенні нових і удос­коналенні існуючих банківських продуктів;

- вивчення ціноутворення на банківські продукти конкуруючих банків і тенденцій їх просування.

3. Аналіз зібраної інформації і розробка конкретних пропозицій щодо удосконалення ціни на банківські продукти.

4. Ухвалення рішення керівництвом банку про корегування ці­но­вої політики банку.

5. Моніторинг ефективності практичного застосування цінової по­літи­ки банку й умов просування банківських продуктів.

6. Збір інформації, описаної в пунктах 1, 2, 5.

7. Аналіз інформації і вироблення нових банківських продуктів; на­далі − відповідно до пунктів 4, 5, 6.

Гострою проблемою просування нових банківських продуктів Ук­раї­ні залишається неповернення або несвоєчасне повернення наданих суб'єктам господарювання кредитів як у національній, так і іноземній валюті. Так, за станом на 1.01.2005 р. у структурі кредитного портфе­ля банків проблемні кредити (прострочені і сумнівні) складали 3,23 %, у той час як на 1.01.2001 р. – 11,33 % [413]. Тому найважливішою за­дачею удосконалення механізму функціонування банківської системи є впровадження банківських технологій, що дозволяють знизити втра­ти кредитних ресурсів.

Сучасна цінова стратегія комерційного банку покликана проде­мон­струвати, що зниження ціни кредитних ресурсів комерційних банків можливо не стільки завдяки зниженню їхньої собівартості або обліко­вої ставки Національного банку України, скільки завдяки зниженню втрат кредитних ресурсів у процесі кредитування і розширення ре­сурс­ної бази як окремого комерційного банку, так і всієї банківської системи.

Введемо наступні умовні позначення:

D – сума коштів на поточних (розрахункових) рахунках, мобілі­зованих комерційним банком (у гривнях);

ЦКР – середньозважена ціна кредитних ресурсів банку в періоді, що розглядається (у %);

СКР – середньозважена вартість (собівартість) кредитних ресурсів банку (у %);

R – норма обов'язкового резервування, встановлена НБУ для коштів на поточних рахунках (у %);

X – величина втрат (рівень неповернення) банку в результаті кре­дитних операцій (основної суми і відсотків за нею) − у відсотках до суми кредиту, що підлягає поверненню;

K – коефіцієнт, що показує участь банку в процесі створення без­коштовних ресурсів банківської системи у результаті дії ефекту муль­ти­плікатора (у %);

M – дохід (прибуток) банку в результаті його основної діяльності (у гривнях).

При розрахунку беруться до уваги тільки відсоткові доходи і вит­ра­ти банку, передбачається, що витратами, не пов'язаними з основною ді­яльністю банку, можна зневажити, оскільки вони носять, як правило, постійний характер і коректують прибуток банку, отриманий у резу­ль­таті основної діяльності, на фіксовану величину. Банк видає кредити на 1 рік, а його кредитний портфель приймається рівним сумі активів, тобто усі наявні ресурси спрямовуються на кредитування (за винятком величини обов’язкового резервування зігдно з нормативами НБУ). Всі відсоткові значення у формулах при розрахунку переводяться в десят­кові дроби.

Для представлення механізму участі окремого банку у процесі ство­рення нових ресурсів усією банківською системою (залишків на поточних рахунках) за допомогою мультиплікатора продемонструємо дію останнього на прикладі банківської системи. Заповнимо наступну таблицю (табл. 6.1).

Таким чином, інвестовані в економіку країни 100 тис. грн у під­сум­ку збільшили залишки на поточних рахунках на 900 тис. грн, приніс­ши банківській системі прибуток у сумі 188,1 тис. грн.

Позиції 2–N (стовпчик 2) показують нам максимальний обсяг ство­рюваних мультиплікатором кредитних ресурсів банківської системи. Очевидним є той факт, що кожний окремо узятий банк бере участь у створенні безкоштовних ресурсів. Частку банку в цих безкоштовних ресурсах (К),на наш погляд, можна визначити наступними шляхами:

- як питому вагу кредитного портфеля банку в сумі виданих бан­ків­ською системою кредитів;

- як питому вагу залишків на поточних рахунках даного банку в сукупних залишках коштів на поточних рахунках банківської системи;

- як питому вагу операцій кредитування позичальників даного бан­ку, основними торговельними партнерами і постачальниками яких є клієнти даного банку, тобто при кредитуванні даної категорії клієнтів кошти практично не виходять із системи банку і залишаються на його рахунках.

Збільшення ресурсної бази призведе до зростання доходу банку за рахунок збільшення обсягів кредитування. Збільшення ресурсної бази переважно за рахунок залишків на поточних рахунках знизить серед­ню вартість усіх кредитних ресурсів, тому що дане джерело банків­ських ресурсів є відносно безкоштовним. Крім того, вартість усіх кредитних ресурсів банку знизиться внаслідок дії закону попиту: чим більші ресурси має у своєму розпорядженні банк, тим у меншому сту­пені він буде залучати їх у суб'єктів господарювання і населення і пропонувати за них меншу відсоткову ставку. Вплив удосконалення цінововї та продуктової стратегії комерційного банку на банківську систему показано на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Вплив цінової політики комерційного банку

на процеси та ефективність банківської системи

Зниження вартості всіх ресурсів банку призведе до зниження облі­кової ставки, що виступає показником вартості грошей у національній економіці. Це матиме наслідком:

- зниження ціни кредитних ресурсів у цілому по банківській сис­темі країни, тому що в умовах зниження витрат банку для одержання такого ж доходу (прибутку) йому досить буде установити більш ни­зьку відсоткову ставку за кредитами. Зниження ціни кредитних ре­сурсів збільшить попит на них з боку споживачів і виробників і при­зве­де до підвищення рівня зворотності цих ресурсів, тому що дешевий кредит набагато легше повернути;

- скорочення банківської маржі, тобто різниці між ціною покупки і продажу ресурсів комерційного банку, тому що облікова ставка вис­тупає своєрідною «золотою серединою» між ціною попиту на кредит­ні ресурси і ціною їхньої пропозиції. Оскільки тільки в регіональній банківській системі стане можливим одержати кредитні ресурси за ціною, що трохи перевищує ціну придбання цих ресурсів самим бан­ком (тобто спекулятивний дохід порівняно невисокий), то це викликає приплив капіталів у регіональну банківську систему. Приплив ресур­сів викличе розширення ресурсної бази банку і кругообіг повториться.

У контексті запропонованої моделі важливо визначити пропорції між тією частиною банківських продуктів, які потребують фор­му­вання кредитного портфеля банку, що спрямовується на кредитування виробника, і тією частиною, що буде видана як споживчі кредити. Для визначення даного співвідношення можна використовувати наступний алгоритм (схему) (див. рис. 6.2).

 

 

Рис. 6.2. Структура співвідношення між банківськими продуктами, спрямованими на кредитування виробника
і споживчим кредитуванням

Важливим аспектом цінової політики банку, пов'язаним з регіо­на­ль­ними особливостями банківської діяльності, є той факт, що для од­них регіонів характерна ресурсонадлишковість банків (наприклад, Донецької, Дніпропетровської області), тобто банки залучають ресур­си в більшій кількості, ніж вони здатні розмістити у вигляді кредитів. Для інших регіонів характерною може бути ресурсоде­фіцитність банківської системи. Даний аспект банківської діяльності буде виявля­тися в перерозподілі ресурсів у системі великих банків (між філіями), що мають філії в декількох регіонах. Даний процес буде знаходити ві­доб­раження у ціновій політиці в низькій собівартості кредитних ре­сурсів для ресурсонадлишкових відділень банків, у тому числі за ра­хунок підвищення зворотності кредитних ресурсів, а також знижен­ня їх собівартості та ціни для ресурсодефіцитних банків унаслідок прода­жу ресурсонадлишковим відділенням кредитних ресурсів за пільго­вими цінами (поняття «кредит» у системі одного банку досить умовне, тому що найчастіше ресурси регіональних філій одного банку пере­роз­поділяються майже безкоштовно для даного конкретного банку).

Визначальними факторами попиту та пропозиції на ринку банків­ських продуктів у тому чи іншому регіоні є чисельність населення, його щільність, рівень доходів, співвідношення міського і сільського населення, а також участь банку в процесі створення мульти­плі­ка­тором коштів (залишків на поточних рахунках) за допомогою муль­ти­плікатора, що прямо залежить від кредитної активності банку.

Існуючі методики визначення кредитоспроможності позичальника роблять невигідним просування споживчого кредитування для комер­ційних банків. Згідно з цими методиками позичальник-фізична особа може бути віднесений максимум до класів «Б» і «В» кредитоспро­можності, тобто кредит у кращому випадку може бути класифіковано, як кредит «під контролем» або «субстандартний» кредит. В умовах відсутності в позичальника майнових прав на грошові депозити, інші види застави будуть призводити до завищення резерву під кредитні операції, створюваного банками відповідно до Положення НБУ № 279 від 6.07.2000 р. «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [284]. Даний резерв формується як певний відсоток (для кредитів «під контролем» він складає 5 %, а для «субстандартних» кредитів – 20 %) від розміру чистого кредитного ризику, рівного сумі перевищення валового кредитного ризику (суми виданого кредиту) над сумою за­без­печення, прийнятого до розрахунку. При цьому сума забезпеч­чення визначається як певний відсоток від його оцінної вартості. Для застави рухомого (нерухомого) майна, що найчастіше виступають забезпечен­ням споживчого кредиту, цей відсоток складає: для кредитів «під контролем» − 40 % (70 % − для житла по кредитах у гривні, 50 % − в іноземній валюті), а для «субстандартних» кредитів – 20 % (40 % − для кредитів під заставу нерухомості). Позичальник-фізична особа не змо­же надати банку заставу, оцінна вартість, якої буде значно пере­ви­щу­вати розмір надаваємого кредиту, отже, банк буде змушений сфор­мувати значний резерв під кредитні операції і списати його на собі­вар-тість. Вимагаючи з підприємств дво-, триразового переви­щен­ня вар­тості застави над розміром кредиту, банк уникає формування резерву під кредитні операції. Таким чином, необхідно змінити підхід до оцін­ки кредитоспроможності фізичних осіб банками і порядок форму­ван­ня резерву під кредитні операції банків з фізичними особами.