Державний борг, його формування і обслуговування

Закономірним наслідком застосування державного кредиту є державний борг. Державний борг - сума прямих договірних зобов’язань органів державного управління перед економічними суб’єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.

Державний борг виникає у результаті:

- запозичень у грошовій формі і випуску боргових зобов’язань;

- прийняття боргів інших економічних суб’єктів;

- безготівкового випуску боргових зобов’язань.

Отже державний борг - сума всіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам).

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють також поточний і капітальний державний борг, внутрішній і зовнішній.

Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед резидентами.

Зовнішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами.

Вважається, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Це пояснюється тим, що повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень, тобто від позитивного сальдо торговельного балансу держави.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу – це узяті авансом у населення податки. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 %.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років і заборгованості, яка виникає по поточних боргових зобов’язаннях Уряду України.

До боргових зобов’язань Уряду України відносяться випущені їм цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також отримані ним кредити.

Боргові зобов’язання Уряду України можуть бути короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5 і більше років).

Боргові зобов’язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішньої державної позики і зобов’язань державного казначейства України.

В окремих випадках можуть бути застосовані і інші форми урядових боргових зобов’язань. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за узгодженням з Національним банком України.

Держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів держави по погашенню позик, виплаті відсотків по ним і зміні умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава удається до рефінансування державного боргу, тобто погашенню заборгованості шляхом випуску нових позик.

Основну частину витрат на обслуговування державного боргу становить виплата відсотків, виграшів, коштів на погашення позик. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення тощо.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Цей коефіцієнт розраховують для зовнішнього боргу як відношення всіх платежів із зовнішньої заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування вважається значення показника на рівні 25 %.

Обслуговування зовнішнього боргу в Україні здійснюється в процесі виконання державного бюджету. Розрахунки зобов’язань по зовнішньому боргу виконуються в доларах США, а перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство.

До основних джерел погашення зовнішнього боргу належать:

- бюджетні кошти;

- золотовалютні резерви;

- нові запозичення;

- кошти, отримані від приватизаціх державного майна.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходів по ним.

Граничні розміри державного внутрішнього і зовнішнього боргу встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік.

Управління державним боргом

 

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення нею своїх боргів. Управління державним боргом може розглядатися як у широкому так і у вузькому розумінні.

Управління державним боргом у широкому розумінні передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта. Це потребує комплексного підходу а саме:

- координації грошово-кредитної та фіскальної політики держави;

- узгоджених взаємовідносин уряду та НБУ з питань боргової політики;

- розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря із застосуванням інструментів активного управління державним боргом.

Управління державним боргом у вузькому розумінні слід розглядати як сукупність дій, пов’язаних з:

- підготокою до випуску боргових зобов’язань держави;

- розміщенням боргових зобов’язань;

- наданням державних гарантій по борговим зобов’язанням;

- проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань.

Отже, управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів (мінімізації вартості боргу);

- недопущення нецільового і неефективного використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Політика ефективного управління державним боргом базується на певних принципах (рис.11.1)

Управління державним боргом розглядають як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає такі три стадії:

залучення – використання – погашення позик.

1. На стадії залучення позик законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. На цій стадії основну увагу слід акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

- обсяги позик;

- форми і умови запозичення (валюта запозичення, відсоткові ставки,

строки погашення і пільговий період тощо);

- структура позик (за кредиторами й формами позик).

2. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених коштів та створення джерел його погашення.

Використання позик може бути:

- бюджетним, коли залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Це найменш ефективний спосіб використання залучених коштів;

- фінансовим, коли залучені ресурси стають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу.;

- фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

3. Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Існує суттєва відмінність між поняттями «погашення боргу» і «обслуговування боргу».

Погашення боргу – це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу – це виплата відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора).

 

 

Рис.11.1. Основні принципи управління державним боргом

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України.

Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Це: Конституція України, Бюджетний кодекс України, закони «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів України (департамент державного боргу);

- Національний банк України;

- Державне казначейство України.

Міністерство фінансів України та НБУ беруть участь у залученні та розміщенні коштів, а функцію погашення та обслуговування державного боргу виконує Державне казначейство України.

Департамент державного боргу Міністерства фінансів України виконує такі функції:

- розроблення стратегії та боргової політики держави;

- розрахунок планових показників, а також проведення моніторингу державного боргу;

- визначення доцільності залучення коштів;

- аналіз і супроводження кредитних проектів та визначення доцільностьі укладання гарантійних угод.

З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості.

Реструктуризація боргу – угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів (схем управління державним боргом) (рис. 11.2.)

Пролонгаця боргу – форма добровільної згоди кредиторів на відстроченнявиплат за зобов’язаннями боржника.

Списання/анулювання частини боргу – відмова уряду від погашення боргу, зумовлена фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами (застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої борги).

 

 

 

 

Рис.11.2. Методи управління державним боргом

 

 

Конверсія боргу – зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше – зміна величини позикового відсотка (зміна доходності позик);

Консолідація боргу - зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об’єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку.

Обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту – одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбатиакції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі.

 

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Дайте визначення державного кредиту.

2. Назвіть форми державного кредиту.

3. Що таке державний борг?

4. Чим відрізняється капітальний державний борг від поточного державного боргу?

5. По яких ознаках класифікуються державні позики?

6. Чим обумовлюється випуск облігацій державних позик?

7. Назвіть джерела погашення державних позик.

8. Які існують види державного боргу?

9. У чому полягає суть системи управління державним боргом?

10. Які існують методи управління державним боргом?