Види державних цінних паперів

- Ощадні облігації

- Облігації пенсійних фондів та індивідуальні пенсійні облігації

- Податково-депозитні сертифікати

- Цінні папери, що розміщуються центральним урядом у регіонах

- Цінні папери, що розміщуються за кордоном

- Боргові сертифікати

-Облігації урядових установ

 

 

26. Державний борг -це сукупність зобов'язань держави за платежами,які належить виконати на підставі одержаних або гарантованих активів,товарів та послуг в минулі періоди.Нерідко державний борг розглядається як сума строкових боргових зобов'язань уряду, що виражені в грошовій форм.Державний борг можна розглядати за різними критеріями. На цій основі визначаються форми державного боргу. Виходячи з розрахунку суми і строків погашення, розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг -це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені в поточному році. До структури державного боргу України входять такі основні елементи: 1.Сума всіх розміщених і не погашених державних боргових цінних паперів, як внутрішньої, так і зовнішньої позики.2.Загальна вартість кредитів, які залучено державними органами управління (КМУ і НБУ) з метою фінансування дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, створення державних резервів і вирішення цільових програм. Такі кредити можуть залучатись як на внутрішньому, так і на зовнішніх фінансових ринках.

3.Гарантії за кредити, які надає уряд державним підприємствам, місцевим органам влади, недержавним підприємствам і установам. Гарантії можуть бути надані як національним, так і закордонним кредиторам.4.Заборгованість уряду, державних підприємств і установ за виплатою заробітної плати, пенсій, допомоги, стипендій та інших виплат населенню.

5.Заборгованість держави за виплатою залишків вкладів в Ощадному банку України і компенсацій на них.6.Інша заборгованість держави.

Розрізняють номінальну суму державного боргу і його реальну величину. Номінальний борг визначається як величина заборгованості виражена а грошовій формі в розрахунку на поточний період. Реальний рівень боргу залежить від темпів інфляції, а також від грошової політики центрального банку.

27. Державний борг є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами.

Державний борг складається з: - заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках- внутрішній державний борг;- фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату - зовнішній державний борг.

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини: -Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками.-Немонетизовапий борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань, передбачених чинним законодавством

б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки

Головними причинами виникнення і збільшення державного боргу є:

- хронічний дефіцит Державного бюджету;- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів; - розширення економічної функції держави;- дія автоматичних стабілізаторів - вплив політичних бізнес-циклів

Для зниження боргової залежності України і ефективного використання кредитів доцільно: -відмовитися від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово слабких банків, не-вдосконалити механізми і процедури підтримки ліквідності банків;

-посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету,

-запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції,

-перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб;

Отже, проблема державного боргу є актуальною для України,а тому потребує реалізацію заходів для проведення ефективної бюджетної політики, держави, що безпосередньо впливає на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України.

Обмежувальне регулювання розмірів державного боргу здійснюється нормами різних законодавчих актів, серед яких:1) окремі статті Конституції або загальних законів про державну заборгованість;2) норми Бюджетного кодексу України;3) норми спеціальних поточних законів про Державний бюджет;4) норми закону про Національний банк України;

5) норми спеціальних законів, які регулюють цілі, розміри державних грошових позик;

6)норми підзаконних актів, що регулюють виконання бюджетів.

 

28. Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансове становище. Залежно від характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові наслідки державного боргу існують як проблема «витісненя», а довгострокові відомі як «тягар» боргу.Довгострокові наслідки державного боргу повзані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом.

Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками. Стимулюючий вплив дефіциту бюджету на державний борг може бути зменшений такими процесами в економіці, як ефект «витіснення» та ефект чистого експорту.Ефект «витіснення» виникає через підвищення процентних ставок, яке виникає тоді, коли уряд виходить на грошовий ринок і нарівні з приватним сектором конкурує за отримання необхідних коштів.Процентні ставки найбільше зростають в тому випадку, коли фіскальна і анти фіскальна грошово-кредитна політика при борговому фінансуванні бюджетного дефіциту. Таке фінансування дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Наслідок цього – швидке зростання процентних ставок, яке по-перше, приводить, до зменшення інвестицій у приватному секорі і частково до скорочення споживчих витрат. Якщо економіка функціонує на рівні близькому до повної зайнятості, ефект «витіснення» стає дуже небезпечним і в довгостроковому періоді веде до зменшення темпів зростання. По-друге, більш висока процентна ставка за державними цінними паперами порівняно з приватними збільшує попит на них іноземних інвесторів. У результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшення імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток і в експортних і конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого боку, притік капіталу збільшує фінансові ресурси і сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку, крім того цей потік може буде направлений на фінансування дефіциту. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту «витіснення» частково зменшуються.

 

29. Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів держави з розміщення облігацій та інших цінних паперів, погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу є захищеними видатками бюджету, що здійснюються із загального фонду державного бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних призначень.

Обслуговування державного боргу здійснюється МФУ через банківську систему. Для фінансування витрат по розміщенню, виплаті доходу і погашенню боргових зобов’язань уряду України у складі державного бюджету створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу.

При обслуговування зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування.Відповідно до діючого порядку безпосередніми учасниками обслуговування та погашення державного бору є Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України та ВАТ “Український експортно-імпортний банк”.

Міністерство фінансів України в частині погашення та обслуговування державного боргу здійснює:1.складання графіків платежів з погашення та обслуговування державного боргу та доповнень і уточнень до нього; 2.аналіз витрат, пов’язаних з погашенням та обслуговуванням державного боргу; 3.аналіз та прогноз стану навантаження витрат з обслуговування державного боргу на Державний бюджет України; 4.моніторинг платежів з погашення та обслуговування державного боргу; 5.аналіз вразливості стану обслуговування державного боргу України до можливих змін відсоткових ставок та курсів іноземних валют;

6.розрахунки показників платоспроможності України по зовнішніх та внутрішніх боргових зобов’язаннях; 7.випуск та розміщення (спільно з НБУ) внутрішньої державної позики;

8.визначення механізмів погашення та обслуговування іноземних кредитів

9.контроль за обсягами відшкодувань витрат бюджету по експортних кредитах.

Державна казначейська служба України в системі управління державним боргом виконує такі функції:1.здійснює разом з НБУ та Міністерством фінансів України управління внутрішнім державним боргом і проводить його обслуговування та погашення відповідно до чинного законодавства; 2.фінансує витрати з Державного бюджету з обслуговування державного боргу в терміни згідно з графіком; 3.забезпечує фінансування витрат з Державного бюджету щодо погашення державних цінних паперів і сплати доходу по них; 4.веде облік випуску та погашення державних цінних паперів за термінами обігу згідно з вимогами бюджетної класифікації; 5.здійснює контроль за відшкодуванням збитків бюджету по юридичних особах, які отримали іноземні кредити під гарантії Уряду України;

У сфері внутрішнього боргу Національний банк України виконує такі функції:

1.генерального агента з обслуговування випуску та погашення ОВДП; 2.депозитарія (зберігача) державних цінних паперів; 3.контролюючого органу; 4.дилера на вторинному ринку.

У сфері зовнішнього боргу НБУ є:1. банком, що виконує доручення Казначейства по сплаті платежів по зовнішньому боргу на користь іноземних кредиторів; 2.виконавцем звітності щодо загального довгострокового боргу держави; 3.агентом щодо погашення та обслуговування кредитів МВФ.

В умовах значного державного боргу держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

 

36. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади— жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста— самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:1. народовладдя;

2.законності;3.гласності; 4.колегіальності; 5.поєднання місцевих і державних інтересів;

6.виборності; 7.правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; 8.підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

9.державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; 10.судового захисту прав місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування 1. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

 

 

30. Управління державним боргом - це багатофакторна діяльність держави та уповноважених нею органів по акумуляції, використанню і контролю за грошовими коштами, отриманими у формі державних кредитів. У цих умовах управління державним боргом можна розглядати в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні управління державним боргом включає діяльність держави за всіма напрямами, що впливають на стан державної заборгованості. У вузькому значенні управління державним боргом охоплює діяльність, пов'язану з випуском і розміщенням державних боргових зобов'язань; обслуговуванням, погашенням та рефінансуванням державного боргу.

Управління державним внутрішнім боргом включає наступні складові:

1) визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов'язань;

2) здійснення операцій з розміщення позик, виплати по ним відсотків, рефінансування і погашення;3) контроль за станом державного боргу.

Управління державним внутрішнім боргом України на підставі ст. 6 Закону України "Про державний внутрішній борг України" здійснюється Міністерством фінансів України за узгодженням з Національним банком України.

Управління державним боргом включає комплекс заходів, зокрема:

1) рефінансування - випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань при недостатності бюджетних коштів;

2) конверсія - зміна прибутковості позики шляхом збільшення або зменшення процентної ставки доходу, виплачуваного державою за борговими зобов'язаннями;

3) консолідація - зміна термінів дії раніше випущених позик (застосовується частіше за все у випадках, коли у держави виникає можливість дострокового погашення позики);

4) уніфікація - обмін декількох раніше випущених позик на один новий;

5) анулювання - повна відмова від боргових зобов'язань. Використовується як крайній захід по управлінню державним боргом.

 

31. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

Для успішного застосування механізму рефінансування необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника. Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Серед основних схем реструктуризації зовнішнього боргу заслуговують на увагу такі шляхи подолання боргової кризи: перенесення платежів, нові кредити з цільовим призначенням оплати минулих боргів, списання боргу, викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку, обмін боргу на акції національних підприємств, обмін на національну валюту.Політика реструктуризації боргу шляхом пролонгації має першочергове значення при розвязанні проблеми заборгованості. Перенесення строків платежів дає змогу перетворити коротко термінові та середньо термінові борги у довготермінові, відклавши час оплати основної частини боргу. Але така реструктуризація боргів здійснюється під високі відсотки, і можливість зберегти фінансові ресурси сьогодні у подальшому призведе до підриву кредитоспроможності зі всіма негативними наслідками.Ще більш ризикованою є схема реструктуризації через залучення нових кредиторів для оплати минулих боргів.

Наступний варіант – списання боргів. Найчастіше подібні механізми застосовуються відносно найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої зобовязання навіть у віддалений перспективі.

Третій метод фінансування дефіциту державного бюджету – це збільшення податкових надходжень до державного бюджету. Даний метод виходить за рамки власне фінансування бюджетного дефіциту, оскільки реалізується у довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази оподаткування.

 

32. В умовах високої лібералізації і глобалізації світової економіки рівень соціально-економічного розвитку окремих країн значною мірою залежить від зовнішньоекономічного сектору. Зростають міжнародні обороти товарів і послуг, прискорюється рух капіталів і фінансових ресурсів. Через нерівномірність розвитку національних економік, нестачу власних ресурсів для його фінансування та незбалансованість поточних платежів поглиблюється фінансова взаємозалежність країн, економіка більшості з них набуває боргового характеру. Забезпечення фінансової стабільності і перспектива інтеграції національної економіки до світової залежать від спроможності країни своєчасно виконати свої боргові зобов'язання.Ступінь боргового навантаження на економіку залежить від комплексу взаємопов'язаних внутрішніх і зовнішніх чинників, а саме: темпів економічного розвитку, дефіциту бюджету, рівня інфляції, відкритості економіки, стану платіжного балансу, обсягів і структури інвестицій, масштабів втечі капіталу та ін.

Особливу роль у системі макропоказників фінансового стану країни відіграє валютний курс. Зі зміною валютних курсів змінюється динаміка товарних і фінансових потоків, валютні резерви, заборгованість. На динаміку валютних курсів, з одного боку, впливає нерівновага платіжного балансу, а з другого - саме валютні курси є засобом державного регулювання платіжних дисбалансів.

Відношення зовнішнього боргу до ВВП характеризує ступінь боргової залежності національної економіки від зовнішнього фінансування, а відношення боргу до експорту товарів та послуг - спроможність країни покрити заборгованість валютними доходами від експорту.Важливим індикатором платоспроможності країни є відношення платежів по обслуговуванню боргу до експорту товарів та послуг - коефіцієнт норми обслуговування боргу. Якщо значення цього коефіцієнта перевищує 20%, країна вважається неплатоспроможною.Інший показник платоспроможності спирається на резервні активи. Співвідношення золотовалютних резервів центрального банку країни і загальної суми імпорту товарів та послуг розглядається як міжнародна валютна ліквідність.

З метою оптимізації політики державних запозичень та підвищення ефективності управління державним боргом на національному рівні законодавче встановлюються граничні значення цих співвідношень, які орієнтовані переважно на норми МВФ.

 

33. Як окрема економічна категорія, доходи місцевих бюджетів виражають сферу економічних відносин суспільства, яка пов'язана з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів регіонального рівня і використовується місцевими органами влади для забезпечення поточних і перспективних завдань розвитку регіону.

Доходи місцевих бюджетів мають відповідну законодавчу базу — Конституція України, Бюджетний кодекс, Закони України "Про податкову систему України", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інші нормативні акти.

У Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районних рад у містах формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються

Для досягнення оптимальної забезпеченості загальнодержавного та місцевих бюджетів та пропорційності між ними мають бути дотримані такі умови:

Єдність бюджету та державного плану економічного і соціального розвитку.Забезпечення кожного бюджету стійкими доходами, які тісно пов'язані з економічною, соціальною і екологічною ситуацією регіону. Збалансованість кожного бюджету незалежно від обсягів закріплених за ним дохідних джерел. Забезпечення рівномірності надходжень коштів і усунення будь-яких затримок через незбігання термінів здійснення видатків і отримання доходів.

 

34. Власні доходи забезпечують принцип самостійності бюджетів усіх рівнів, включаючи і державний бюджет України.

Власні доходи - це доходи, що формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади згідно з його рішеннями.

До власних доходів належать. - місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади;- доходи комунальних підприємств;

- доходи від майна, що належить місцевій владі

Закріплені доходи - це доходи, які закріплюються за певним бюджетом. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

У прийнятій у 1996 р. Конституції України термін закріплені доходи не згадується, але фактично закріплені доходи щорічно відображаються у Законі України "Про Державний бюджет України"...

За місцевими бюджетами в основному закріплюються: - місцеві податки і збори;

- прибутковий податок із громадян;- податок на прибуток підприємств;- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;.- плата за землю;- податок із власників транспортних засобів, та інших самохідних машин і механізмів;- податок на промисел;

- надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності;- інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством;

Регульовані доходи - це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

До основних регульованих доходів належать: - податок на додану вартість;- податок на прибуток підприємств - акцизний збір;- прибутковий податок із громадян;- плата за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місцевих бюджетів за індивідуальними ставками та єдиними нормативами відрахувань.

 

35. Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей. Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини — видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.У видатковій частині передбачено два фонди — загальний фонд та спеціальний фонд. їх призначення аналогічне відповідним фондам у Державному бюджеті.Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, — відповідними районними та обласними бюджетами.

 

 

37. Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування 1.Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. 2. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. 3. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. 4. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді 5. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. 6.Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. 7. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти. 8. Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. 9. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

 

38. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених закономКошти обласного бюджету, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій, зараховуються до районних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами у розмірах, необхідних для формування доходних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом.

Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів: 1) До доходів бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного значення – 25% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (на цій території.2) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад;3) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;4) державне мито.

Видатки місцевих бюджетів. Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням. Видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, суми перевищення доходів над видатками, що утворилися в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, вилученню не підлягають, крім випадків, передбачених законом. Рішення про використання таких коштів приймається відповідною радою.

 

39. Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АР Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України Мета регулювання міжбюджетних відносин — забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами і бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

У Бюджетному кодексі України передбачено спеціальний механізм міжбюджетних трансфертів, які у свою чергу базуються на фінансових нормативах бюджетної забезпеченості та відповідних коригуючих коефіцієнтах.

Механізм міжбюджетних відносин має: — сприяти гармонійному соціально-економічному розвитку регіонів;— враховувати зацікавленість місцевих органів влади;— базуватися не лише на нинішньому економічному стані регіонів, а й враховувати потенційні можливості.

На практиці бюджетний рівень забезпечує: 1) компенсацію бюджетам нижчого рівня затрат на організацію заходів загальнонаціонального значення, вартість яких перевищує бюджетні можливості місцевого органу влади;2) сприяння розв'язанню проблем, зумовлених особливостями бюджетної сфери та нерівномірністю у мобілізації доходів бюджету;

3)сприяння розв'язанню соціальних проблем, пов'язаних із специфікою розвитку регіонів, економічною спроможністю окремих територій;4) підтримку і заохочення місцевих органів влади до проведення адміністративних чи політичних реформ.

 

40. Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідних для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин
є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Трансферти – головний інструмент міжбюджетних взаємовідносин.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції, а також між бюджетні взаєморозрахунки.

До міжбюджетних трансфертів належать: 1. Дотація вирівнювання: міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету або території, що її отримує.

2.Субвенція: цільвий міжбюджетний трансферт, використовується на певну мету, а в разі нецільового використання підлягає поверненню. 3.Кошти, які передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. 4.Інші дотації

Порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів у термін не пізніше двох місяців з дати набрання чинності законом про Державний бюджет України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

 

41 Порядок надання міжбюджетних трансфертів
1. Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.
2. Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

 

42. Бюджетне регулювання – один із найважливіших економічних методів державного регулювання (повніше – фінансово-бюджетне регулювання). Сутність його в тому, що держава встановлює оподаткування та державні витрати з таким розрахунком, щоб вони могли гасити коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію

Бюджетне регулювання як основний метод державного регулювання економіки широко використовувалося в країнах з соціальною ринковою економікою з 30-х до середини 70-х XX ст..Стрижнем бюджетного регулювання є бюджет, через який держава виконує дві основні функції в економіці перерозподіляє дохід і активізує сукупний попит.

Використання фінансово-бюджетних методів у системі державного регулювання ринку і в сучасних умовах зводиться до маніпулювання ставками податків, державними витратами для встановлення рівноваги на ринку. Фінансово-бюджетна політика України запроваджена на рівні центрального уряду, на рівні місцевих органів влади, а також на рівні різних позабюджетних фондів. Бюджетна система складається з загальнодержавного та місцевих бюджетів. В законодавстві визначено функції кожної ланки бюджетної системи, їхні дохідні джерела, закріплено право кожної ланки бюджетної системи на самостійний бюджет, основу якого становлять власні й закріплені законом доходи по всіх ланках бюджетної системи.