Місцеві бюджети, їх сутність і значення

 

ВУкраїні до складу місцевих бюджетів входять:бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів в містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їх об’єднань.

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій органів самоврядування. Як складова частина бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що проводяться органами влади і управління на відповідній території.

Органам місцевого самоврядування надані широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України відмічено, що місцеві органи самоврядування:

· здійснюють управління майном, що знаходиться в комунальній власності;

· затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку і контролюють їх виконання;

· затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;

· встановлюють місцеві податки і збори відповідно до законодавства;

· створюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємини органів самоврядування практично зі всіма підприємствами, установами, що знаходяться на їх території, і населенням даної території у зв’язку з мобілізацією і використанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові взаємини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету.

Роль місцевих бюджетів, зокрема, визначається величиною ВВП, що перерозподіляється через них. Питома вага місцевих бюджетів в перерозподілі ВВП, а також в зведеному бюджеті має важливе політичне значення. Вона свідчить про участь місцевого самоврядування у вирішенні актуальних проблем розвитку держави, про певну обмеженість функцій центральних органів влади. В зв’язку з цим необхідно враховувати, що однією з головних передумов будівництва демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає його відособленість від державної влади, повну незалежність і самостійність в виконанні покладених на нього функцій в межах своєї компетенції.

Основними положеннями Європейської хартії місцевого самоврядування, що мають безпосереднє відношення до функціонування бюджетів місцевого самоврядування, є наступні:

· місцева влада має право на свої власні фінансові ресурси;

· об’єм фінансових ресурсів повинен відповідати функціям, які виконує місцева влада;

· місцева влада має право вільно розпоряджатися власними фінансовими ресурсами;

· частина фінансових ресурсів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів;

· розміри місцевих податків і зборів місцева влада уповноважена встановлювати в межах закону;

· захист слабкої у фінансовому відношенні місцевої влади проводиться за допомогою процедур усунення фінансових диспропорцій (фінансового вирівнювання);

· перевага у виборі форм фінансової допомоги відводиться дотаціям, які не призначені для фінансування конкретних проектів і не обмежують свободи місцевої влади.

Ухвалення Бюджетного кодексу України є важливим кроком у напрямі наближення до загальноприйнятих стандартів в цій сфері. Проте ряд важливих питань реального забезпечення незалежності органів місцевого самоврядування, ще не вирішені. Перш за все, це стосується фінансової бази місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності органів місцевого самоврядування характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватися і процвітати, не надаючи гарантій фінансової незалежності органам місцевого самоврядування.

Місцеві бюджети в сучасних умовах значною мірою зумовлюють рівень суспільного добробуту, є одним із основних джерел задоволення життєвих потреб громадян.

Місцеві бюджети можуть складатися із загального і спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди у разі потреби визначається законом про Державний бюджет на відповідний рік. До складу загального фонду відповідного місцевого бюджету входить резервний фонд. У складі місцевих бюджетів формується бюджет розвитку, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) податок на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності) відповідно до додаткових ставок такого податку, у розмірах, визначених законом з питань оподаткування.

При цьому надходження від податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств і фінансових установ комунальної власності) відповідно до додаткових ставок такого податку, встановлених районними радами, розподіляються у розмірі: 30 відсотків - до бюджетів розвитку бюджетів сіл, селищ, міст районного значення; 70 відсотків - до бюджетів розвитку районних бюджетів;

2) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до статті 17 цього Кодексу);

5) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

6) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності, при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим, 55 відсотків - до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

7) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів);

8) кошти від повернення кредитів, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

9) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

10) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення місцевого боргу;

2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання;

4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до статті 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки.

Бюджет АРК і міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно в частині дефіциту бюджету розвитку. Цей дефіцит покривається за рахунок позик. Затвердження обласних, районних, районних в містах, сільські і селищні бюджети з дефіцитом не допускається.

Місцевий бюджет включає всі надходження і витрати на виконання повноважень органів місцевої влади. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Таким чином Бюджетним кодексом України запропонована нова схема формування доходної частини місцевих бюджетів. Тепер вона складається з доходів, які враховуються і доходів, які не враховуються при визначенні об’ємів міжбюджетних трансфертів.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, і враховується при визначенні об’ємів міжбюджетних трансфертів, відносяться наступні податки і збори (обов’язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 Бюджетного Кодексу;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків платежів за користування надрами загальнодержавного значення, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

5) плата за використання інших природних ресурсів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад;

7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

11) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

12) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад;

13) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

14) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

15) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам.

 

До доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

 

1) фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності, що зараховується до місцевих бюджетів у порядку, визначеному статтями 65 і 66 цього Кодексу для податку з доходів фізичних осіб;

2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.

3) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (крім плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами);

7) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки;

8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

9) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами;

10) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

11) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування;

12) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

13) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

14) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;

15) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;

16) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власності (крім платежів, визначених пунктом 5 частини другої цієї статті);

17) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам;

18) кошти, отримані від учасника - переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;

19) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

20) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;

21) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов’язані з реалізацією програм, перелік яких визначений Бюджетним кодексом.

Бюджетним кодексом передбачені критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами. Таке розмежування здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги і наближення її до безпосереднього споживача. Згідно цим критеріям види видатків діляться на наступні групи:

1) перша група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (здійснюються з бюджетів сів, селищ, міст і їх об’єднань);

2) друга група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення, а також районних бюджетів);

3) третя група – видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах України (здійснюються з бюджету АРК і обласних бюджетів).

З бюджетів міст Києва і Севастополя здійснюються витрати всіх трьох груп.

Міжбюджетні відносини

 

При наданні суспільних послуг громадянам органи управління різних рівнів взаємодіють між собою, встановлюють, які саме послуги і ким надаються, за рахунок яких коштів вони фінансуються і хто несе відповідальність за їх надання. Такі взаємовідносини прийнять називати міжбюджетними.

Бюджетним кодексом України дається таке визначення: « Міжбюджетні відносини – це система фінансових відносин, що формуються між державою, АРК і місцевим самоврядуванням в процесі забезпечення ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією України і законами України».

Таким чином, суб’єктами міжбюджетних відносин є центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування різних рівнів. В залежності від рівня органів управління які є суб’єктами міжбюджетних відносин виділяють вертикальні та горизонтальні міжбюджетні відносини.

Вертикальні міжбюджетні відносини виникають між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів.

Горизонтальні міжбюджетні відносини – це міжбюджетні відносини між органами місцевого самоврядування одного рівня. В Україні застосовуються лише вертикальні міжбюджетні відносини.

Сучасна практика організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин у розвинутих зарубіжних країнах базується на основі двох основних теоретичних концепцій. Це концепції бюджетного унітаризму та бюджетного федералізму. Другу ще іноді називають концепцією фінансового федералізму або фіска­льного федералізму. Крім цих основних концепцій, використовується і концепція бюджетної децентралізації. Останнім часом усе більшого поширення після прийняття Європейської хартії про місцеве самоврядування в Західній Європі набуває також концепція субсидарності.

Бюджетний федералізм — це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, що має кілька ознак.

По-перше, чітке розмежування витрат різних рівнів влади і наділен­ня цих владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну прибуткову базу.

По-друге, побудова внутрі­шніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації.

По-третє, організація таких відносин за активною роллю у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм їхніх консультацій та переговорів.

Бюджетний федералізм як концепція покладений в основу міжурядових фінансових відно­син у країнах з федеративним державним устроєм.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася у певних історичних та політичних умовах.

Може бути виділено дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані і кооперативні.

Децентралізова­ні моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональної та місцевої влади, слабкіс­тю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей характерною ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінан­сового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі може покладатися насамперед на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна у першу чергу для США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму, навпаки, ха­рактеризуються тісним співробітництвом різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління і фінансового вирівню­вання. При таких моделях бюджетного федералізму центральна влада активно піклується про забезпечення єдиних стандартів су­спільних послуг у межах усієї території країни. Кооперативні мо­делі бюджетного федералізму характерні для більшості федера­тивних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії, Скандинавських країн.

Проблеми бюджетного федералізму активно дискутуються в Європі, що не в останню чергу пов'язано зі спробами застосуван­ня його принципів у країнах з унітарним державним устроєм.

Бюджетний унітаризм — це така форма внутрішніх між­урядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіона­льній владі при цьому, як правило, приділяється досить пасив­на роль, У рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів су­спільних послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси.

Кожна унітарна держава сформувала індивідуальну, властиву тільки їй модель внутрішніх міжурядових фінансових відносин. Характерною ознакою 1970—90-х рр. є розширення повноважень місцевих органів влади в більшості унітарних країн. Цей процес названий децентралізацією. Децентралізація охопила і фінансо­во-бюджетну сферу і сферу міжурядових фінансових відносин.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжурядових -фінансових відносин почали активно застосовувати окремі прин­ципи бюджетного федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади витрат і компетенції щодо здійснення їх. Центральною владою широко почав використовуватися механізм консультацій з місцевою та регіональною владою через відповід­ні асоціації. Розширилася фіскальна автономія місцевої і регіона­льної влади.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення витрат, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Правові норми міжбюджетних відносин та фінансово-бюджетного механізму перерозподілу коштів, які визначені розділом IV Бюджетного Кодексу, викладені у 28 статтях. Вони утворюють логічно послідовну систему положень регламентації міжбюджетних відносин, а саме:

— визначення загальних правових та організаційних засад міжбюджетних відносин і механізму їх регулювання; їх здійснення, передачі державою прав на здійснення бюджетних видатків конкретним розпорядникам бюджетних коштів, визначення критеріїв розмежування видатків між місцевими бюджетами;

— встановлення порядку розмежування видатків та доходів між окремими бюджетами;

— встановлення порядку визначення необхідності та конкретної величини трансфертів та їх перерахування.

Наведені в розділі IV Кодексу «Міжбюджетні відносини» положення засвідчують еволюційні зрушення у напрямі подальшого логічного вдосконалення механізму бюджетної системи України.

З метою вдосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні, Бюджетним кодексом України відрегульовані, перш за все, такі питання:

· здійснено розмежування витрат між ланками бюджетної системи і відповідальності органів влади за їх здійснення;

· визначено, що витрати на державні програми соціального захисту і соціального забезпечення населення повинні фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету;

· місцевим органам влади надано право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

· види доходів місцевих бюджетів розмежовані на ті, що враховуються і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

· встановлений прозорий, достатньо об’єктивний порядок розподілу міжбюджетних трансфертів і диференціацію трансфертів по конкретних напрямах і видах.

У міжбюджетних відносинах важливу роль відіграють міжбюджетні трансферти. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету іншому.

Механізм регулювання міжбюджетних відносин базується на використанні фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення, надання яких гарантується державою виходячи з наявних фінансових ресурсів та визначеного обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального об’єму фінансових ресурсів, що направляються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коректуються коефіцієнтами, які враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

· кількості населення і споживачів соціальних послуг;

· соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних і інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Якщо прогнозні доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування розрахункового обсягу видатків, обчисленого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, такому бюджету передбачається надання міжбюджетних трансфертів.

Існують такі види міжбюджетних трансфертів:

· дотація вирівнювання;

· субвенція;

· кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

· інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського підпорядкування АРК і міст обласного значення;

2) додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;

3) субвенція на здійснення програм соціального захисту - субвенція надається для фінансування видатків на державні програми соціального захисту (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриттявитрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян);

4) додаткова дотація на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, унаслідок надання пільг, встановлених державою;

5) субвенція на виконання інвестиційних проектів ґрунтується на принципах об'єктивності та відкритості, єдності і збалансованого розвитку та цільового використання коштів. Надається місцевим бюджетам з урахуванням засад економічної ефективності досягнення цілей інвестиційної програми (проекту) із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів, направленості субвенції виключно на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної форми власності, рівня забезпеченості закладами (установами) соціально-культурної сфери, рівня розвитку дорожнього та комунального господарства, участі бюджету отримувача субвенції, і обгрунтування спроможності подальшого утримання за рахунок коштів місцевих бюджетів об'єктів комунальної власності;

6) інші дотації та субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання і субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва і Севастополя, міст республіканського підпорядкування АРК, міст обласного значення та районних бюджетів. Окремо затверджуються обсяги коштів, які передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів.

Об'єм дотацій вирівнювання з Державного бюджету, які надаються бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам м. Києва і Севастополя, бюджетам міст республіканського (АРК) і обласного значення і бюджетам районів, або коштів, які передаються з цих бюджетів до Державного бюджету (Ті), визначається по загальному фонду бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим об'ємом витрат (Vі) і прогнозним показником об'єму доходів (корзини доходів), які акумулюються на її території (Dі) із застосуванням коефіцієнта вирівнювання (a_i) за єдиним типом формули:

Ті = а_i (Vі –Dі).

Впровадження формульного порядку розподілу об'ємів міжбюджетних трансфертів сприяє вдосконаленню процесу підготовки місцевих бюджетів, підвищенню прозорості бюджетних рішень, забезпеченню автономності місцевих витрат, справедливості розподілу бюджетних коштів і стимулюванню економії місцевих витрат і мобілізації доходів.

 

Таким чином, в основі системи міжбюдетних відносин лежать:

· розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

· забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них завдань;

· підтримка «бідних» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);

· вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);

· різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позички тощо).

В цілому система міжбюджетних відносин повинна забезпечувати:

· економічну ефективність – створення довготермінових стимулів для органів дежавної влади та місцевого самоврядування проводити структурні реформи, підтримувати конкурентне середовище, сприятливий інвестиційний та підприємницький клімат, сприяти зростанню доходів населення й економічному розвитку відповідних територій;

· бюджетну відповідальність – управління суспільними фінансами від імені та в інтересах населення при максимально ефективному використанні податкових та інших ресурсів відповідних територій для надання суспільних послуг, прозорості і підзвітності бюджетно-податкової політики, збалансованості всіх стадій бюджетного процесу, підвищення взаємної відповідальності органів влади різних рівнів при розробці й проведенні бюджетної політики;

· соціальну справедливість – вирівнювання доступу громадян до основних суспільних послуг і соціальних гарантій незалежно від місця їх проживання;

· політичну консолідацію - досягнення суспільної згоди у питаннях розподілу між органами різних рівнів фіскальних повноважень, створення умов для ефективного виконання органами влади і місцевого самоврядування своїх функцій, сприяння розвитку громадянського суспільства;

територіальну інтеграцію – забезпечення єдності бюджетно-податкової системи, запобігання виникненню і пом’якшення диспропорцій регіонального розвитку, зміцнення територіальної цілісності країни

 

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

 

Формування бюджетів передбачає вирішення триєдиного завдання:

1) визначення реальних обсягів доходів;

2) оптимізація структури видатків на основі критерію забезпечення

максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб;

3) збалансування бюджету — ця проблема полягає в тому,що потреби суспільства і держави перевищують його можливості.

Залежно від співвідношення доходів і видатків бюджет як фінансовий план характеризується трьома станами:

1) збалансованість — видатки дорівнюють доходам;

2) стан профіциту — сума доходів переважає над видатками, і відображає стабільну фінансову ситуацію;

Бюджетний профіцит може виникати у трьох формах:

2.1.бюджетний профіцит у вигляді бюджетних резервів: заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році. На практиці бюджетні резерви мають правові засади функціонування. В Україні у складі державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів, обсяг якого не повинен перевищувати обсягу видатків загального фонду бюджету.

2.2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок над­вірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно з нормованими.

В Україні таке перевищення має форму бюджетного надлишку і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня.

2.3. бюджетний профіцит як результат антициклічної політики держави в результаті збалансування бюджету в межах декількох років.

3 ) бюджетний дефіцит — доходів не вистачає для фінансування видатків.

Основна причина дефіциту бюджету полягає у відставанні темпів зростання доходів доходів бюджету порівняно зі збільшенням видатків бюджету.

Конкретні причини бюджетного дефіциту можуть бути різними:

- кризові явища в економіці, що супроводжуються спадом ви­робництва, зниженням ефективності господарювання, інфляційними процесами;

- неконтрольованість фінансової ситуації;

- значне зростання соціальних видатків порівняно із зростанням ВВП;

- неефективна структура народного господарства;

- непослідовна фінансова політика;

- надзвичайні ситуації (війни, стихійні лиха та ін.).

 

Класифікація видів бюджетного дефіциту:

1) за формою прояву:

- плановий дефіцит — запланований і затверджений у Законі про Державний бюджет;

- фактичний (відкритий) дефіцит — реальне, офіційно зареєстроване, перевищення витрат над доходами;

- прихований дефіцит — виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту;

2) за причиною виникнення:

- свідомий дефіцит — виникає в умовах достатності ресурсів у суспільства та високого рівня доходів економічних суб'єктів і він пов'язаний з політикою помірного оподаткування та збільшенням державних витрат;

- вимушений дефіцит — пов'язаний з низьким рівнем ВВП, який не може забезпечити державу достатніми доходами;

- циклічний дефіцит — є різновидом вимушеного дефіциту і результатом циклічного падіння виробництва внаслідок кон'юнктурних коливань;

- структурний дефіцит — є результатом активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками і державними витратами з метою прискорення економічного зростання та запобігання спаду виробництва

3) за напрямом дефіцитного фінансування:

- пасивний дефіцит — характеризується спрямуванням залучених коштів під його покриття на поточні цілі(соціальні трансферти, виплата заробітної плати у бюджетній сфері та ін.)

- активний характер дефіциту передбачає фінансування бюджетних інвестицій та капіталовкладень, що сприятимуть росту ВВП;

4) за часом існування:

- стійкий дефіцит — існує в довгостроковому періоді;

- тимчасовий дефіцит — викликаний касовими розриішми виконанні бюджету.

 

Можна виділити наступні концепції збалансування бюджету: