Принципи підбору деревних рослин

Композиція зелених насаджень будь-якої території повинна бути проста, розумна, заснована на суворому дотриманні гармонійної і біологічної єдності у підборі рослин. У сучасному озелененні існує кілька принципів підбору рослин, які були запропоновані Л.Т.Рубцовим.

Екологічний. За цим принципом кожна рослинна форма є відбитком тих географічних і кліматичних умов, в яких відбулося формування даного виду. Саме тому рослини добре пристосовані до місць свого проживання і добре з ними гармонують. Наприклад, верби і тополі із заливними заплавними луками, сосна з піщаними дюнами, тамарикс з напівпустельним.

Позбавлені звичних умов, дерева і чагарники різко змінюють форму росту, розміри і забарвлення листя, втрачають свої декоративні якості, марніють або ж гинуть. Тому при підборі рослин необхідно враховувати місцевість, де ведеться озеленення, відповідність клімату, характеру ґрунту і рельєфу місцевості природного зростання цих рослин.

Характер рельєфу впливає на поширення і розвиток рослин навіть на рівнинах, де є невеликі западини і піднесеності. Особливого значення набуває він у гірській і горбистій місцевостях. Тіньові північні і східні схили гір та пагорбів мають більш рівний тепловий режим і високу відносність вологості повітря; тут добре розвиваються ялиці, смереки і буки. Сонячні південні і південно-західні схили відрізняються різкими перепадами температури та інтенсивним випаровуванням і найбільш придатні для сосни, ялівцю, дуба, граба, ясена.

У залежності від багатства і ступеня зволоженості ґрунту схили можна поділити на дві частини: верхню, малозволожену через стік води і збіднення через змив ґрунту, і нижню, більш зволожену і збагачену, змитими з верхньої частини частинками ґрунту.

У верхній частині садять посухостійкі, невимогливі породи: сосну, граб, дуб. У нижній - ясен, бук, липу, горіх. У вологих з багатим ґрунтом долинах і заплавах садять верби, тополі, вільхи, в'язи.

Завдяки узгодженості характеру насаджень з характером навколишнього середовища рослини добре розвиваються і утворюють композиції, вдало гармонують з природним ландшафтом.

Типологічний. Типологічний або фітоценотичний принцип (фітоценологія – наука про спільне зростання рослин) будується на тому, що дерева та чагарники в міру свого розвитку вступають між собою у взаємини, які або сприяють їх зростанню, або гальмують його. Сприятливі умови для розвитку рослин частіше виникають тоді, коли штучні насадження за своїм складом наближаються до природних угруповань - фітоценозів. Тому основу зелених насаджень мають складати місцеві деревні породи, згруповані в природних для них поєднаннях. Що стосується інтродукованих порід, то їх слід використовувати для декоративного оздоблення узлісь і парадних місць.

Приклади угрупування рослин за типологічним принципом:

- ялинники-чисті; змішані з ялицею; з сосною; з березою і осикою; з дубом, липою і ліщиною;

- сосняки - чисті; з підліском з рокитника, карагани або дроку; з березою і підліском з ялівцю; з клена гостролистого і підліском з ліщини; з дубом, клена гостролистого і підліском з ліщини;

- модринові насадження - чисті; з підліском з жимолості, шипшини та таволги; з ялиною та ялицею;

- діброви - чисті з трав'яним покривом; складні з супутниками: липою, кленом, черемхою, грушею, ліщиною, калиною, бересклетом;

- березняки - чисті з трав'яним покривом; змішані з сосною та кленом гостролистим; змішані з ялиною; з підліском із ялівцю; з квітучими кущами: чубушником, жимолостю, шипшиною;

- липові насадження - чисті; з калиною, кизилом; з кінським каштаном і кленом гостролистим.

Систематичний. У дерев і чагарників, що належать до одного й того ж роду є багато спільного у формі крони, характері розгалуження, облистнені, формі стовбура, фактурі і забарвленні кори.

Поєднання в спільних посадках дерев різних видів, але одного і того ж роду, підкреслює і посилює їх загальні декоративні якості, створює художню єдність. Так, серед беріз бородавчастих або пухнастих беріз будь-якого іншого виду, хоча б інтродукованих з дуже далеких місць, не виглядають чужорідними.

Концентрація на одній певній ділянці саду або парку об’єкта озеленення великого числа видів одного і того ж роду рослин збільшує барвистість ландшафту, а єдність планування насаджень і будови різних видів створює декоративний ефект великої сили та виразності. Ймовірно, тому розарії, моносади бузку або сірінгарії та інші монокультурні сади користуються всюди такою популярністю. Мета створення таких садів полягає не тільки у показі кращих декоративних якостей тих чи інших рослин, а й у найкращому їх поєднанні.

Декоративний. Цей принцип застосовується при озелененні невеликих об’єктів озеленення, а також ділянок, прилеглих до адміністративних і громадських споруд. Рослини тут розглядаються як матеріал для декорації, придатний для створення узгоджених барвистих плям подібно пано в монументальному живописі. У барвистих композиціях квітучих рослин зазвичай мають справу із різними комбінаціями забарвлень квітки із зеленим листям і стеблами. Самі квітки на різній стадії розвитку - в бутонах, напіврозпустилися - мають різне забарвлення.

У композиції деревних рослин важливим є не тільки поєднання забарвлення квіток, а й форма, величина і кількість їх, а також загальна структура куща і фактура його листя. Шляхом точних фенологічних спостережень, складання букетів і макетів з живих квітучих гілок і стебел виявляються типові поєднання рослин, що виробляють найбільш приємне враження.

У практиці озеленення прикладом вдалих сполучень можуть бути кизил і фіалки, форзиція та мускарі, бузок, деревоподібний піон і маргаритка, калина бульденеж і трав'янистий піон. Час цвітіння цих рослин майже завжди збігається, і вся композиція автоматично повторюється з року в рік.