Види насаджень деревних рослин

 

У сучасних умовах для створення різноманітних композицій із деревних рослин найбільш часто використовують наступні види насаджень: солітер, алея, живоплот, група. (рис. 3.1).

Солітери (поодинокі дерева або куші) – високодекоративні насадження, що розміщують окремо на передньому плані, в зручному для огляду відкритому місці. (Додаток 1)

У регулярних композиціях солітерами оформляють початкові ділянки алей і майданчиків, місця входів, фасади будівель тощо. Крім цього рекомендуються види з геометрично правильною формою крони і невисоким штамбом, а також дерева з пірамідальною кроною (тополя пірамідальна, ялина колюча, туя західна, кулеподібні щеплені форми клена та акації, плакучі щеплені форми горобини, шовковиці та ін.). У пейзажних композиціях солітерами виступають дерева з довільною природною формою крони. Декоративні якості поодиноких дерев повною мірою розкриваються на певному фоні (газон, стіна зелених насаджень, будівля і т.д.).

Для того, щоб поодиноке дерево не зливалося з оточуючими насадженнями, його раціонально розміщувати на відстані від основного масиву або підбирати вид, який контрастує формою і кольором. Форма дерева найкраще сприймається з відстані, що дорівнює 2/3 його висоті.

Місце розташування поодинокого дерева або куща має відповідати його екології і навколишньому ландшафту. Види верби й тополі розмішують на понижених місцях біля водойм; на широких полянах ефектними будуть могутні дуби, модрина, сосна італійська, ялина колюча і звичайна, ялиця та ін. Для солітерних насаджень використовують також кущі: щеплений бузок, калину звичайну, паркові та штамбові форми троянд тощо.

Алеї влаштовують для оформлення регулярної частини об'єктів, де ряди дерев спрямовують рух до різних паркових елементів або до архітектурного об'єкту.

Формують алеї вздовж доріг у вигляді двобічних порядових насаджень через рівні інтервали. За своїм призначенням алеї бувають головні (шириною 6-30 м) і другорядні - оглядові, кільцеві, для прогулянок, під'їзні (шириною 2,5-6,0 м).

Чергування в одному ряду деревних видів контрастної форми (пірамідальні, кулеподібні, плакучі) знижує декоративність алеї. Для уникнення їх одноманітності та монотонності, на довгих вулицях і дорогах допускається висаджувати різні види дерев на окремих ділянках.

При висаджуванні дерев треба дотримуватись відстаней, що залежать від біологічних особливостей виду, особливо від розмірів крони. Дерева із вузькою пірамідальною та колоноподібною формами крони розміщують на відстані 3-6 м, а з широкою кроною та міцними скелетними крислатими гілками - 7-10 м.

В одному ряду дерева мають бути однаковими за висотою, зовнішнім виглядом і формою. Винятком є алеї в меморіальних та історичних парках, де кожне збережене дерево являє собою певну цінність.

Для вуличних алей слід підбирати газостійкі види дерев та кущів, які найбільше відповідають місцевим кліматичним і ґрунтовим умовам, а також із високими декоративними якостями (формою крони та забарвленням листя). Вздовж доріг і на вулицях не допускається використання наступних насаджень: з низько навислими гілками (плакучі форми верби, берези, ясеня тощо), із плодами, які засмічують пішохідні доріжки (шовковиця біла), із розвиненою коренепаростковою здатністю (тополя біла та сіріюча), із пилуватим насінням (жіночі особи тополь та верб), із квітами й листям, які погано пахнуть (бархат амурський).

Алеї бувають двох типів: відкриті та закриті. Відкриті алеї не утворюють суцільного зеленого покриву, для них відбирають деревні рослини із стрімко витягнутими вгору гілками і без розлогих крон (тополя Болле і пірамідальна, пірамідальні форми дуба, робінії псевдоакації та ін.) або невисокі дерева з невеликими компактними кронами (, кулясті форми кленів, горобини тощо).

Закриті алеї формують із деревних видів сильного росту із розлогими кронами, які утворюють над дорогами суцільні зелені склепіння завширшки до 10 м. Закриті алеї бувають ажурні та затінкові. Ажурні утворюють бархат амурський, береза повисла, верба біла, гледичії, модрини, сосна звичайна, софора японська і т.д.. Затінкові алеї формують із гіркокаштана звичайного, дуба звичайного, клена гостролистого, липи дрібнолистої.

Живоплоти є різновидом рядових насаджень, являють собою густі одно-, дво- та багаторядні лінійні насадження кущів або дерев, що застосовуються для огороджування окремих ділянок, майданчиків та вулиць. За висотою живоплоти поділяються на низькі (до 1,0 м), середні (1,0-1,5 м) та високі (понад 1,5 м). Високі живоплоти влаштовують для повної ізоляції простору, середні - для огородження територій, які не потребують простору, а низькі - для декоративного оформлення ділянок. У багаторядних живоплотах рослини розміщують у шаховому порядку з відстанню в рядах 0,3-0,4 м, а між рядами - 0,4-0,5 м. Листяні види висаджують дво- чи трирічними сіянцями або саджанцями, а хвойні - саджанцями віком 3-5 років. Живоплоти бувають стриженими або такими, що вільно ростуть. Стриженим живоплотам можна надати різну форму поперечного перерізу — прямокутну, трапецієподібну, трикутну, напівовальну та ін.

Для стрижених високих живоплотів застосовують граб звичайний, бузок звичайний, глід дрібнолистий, клен татарський, липу серцелисту, маслинку вузьколисту, ялину звичайну, тую західну, тис ягідний; для середніх — аморфу кущову, барбарис звичайний, бірючину звичайну, глід колючий, дейцію шорстку, дерен білий і криваво-червоний, іргу круглолисту, кизильник блискучий, смородину золотисту, сніжноягідник білий, садовий жасмин Лемуана, таволгу Вангутта, шипшину колючу та ін.; для низьких — бруслину японську, смородину альпійську тощо. Найбільш мальовничими й найменш трудомісткими в експлуатації є вільноростучі живоплоти з барвисто квітучих кущів.

Бордюри- низькі живі загорожі, заввишки до 0,5 м. Їх використовують для обрамлення доріжок, квітників і розмежування партерних частин парку. Для влаштування бордюрів використовують низькорослі кущі (самшит, смородину альпійську, розмарин лікарський та ін.). Класичною рослиною для бордюрів є самшит вічнозелений.

Боскети- це невеликі площі геометричної форми, огороджені по периметру високими (1,5-2,0 м і більше) зеленими стінами із щільно посаджених дерев одного виду. Зазвичай боскети зазнають систематичне формувальне підстригання, тому їх формують із деревних рослин одного виду, які добре витримують таке підстригання, і висаджують в один, два або три ряди (в'яз, клен польовий, бук, модрина, липа, ялина звичайна, ялівець віргінський та ін.). Висота зеленої стіни становить 1,5-2,0 м і більше. Всередині боскетів створюють басейни, фонтани, дитячі і спортивні майданчики, майданчики для відпочинку, квітники.

Групи - це поєднання деревних рослин одного чи декількох видів, які розміщені ізольовано на відкритому просторі, з діаметром проекції крон не більше 25 м для малого насадження, 50 м для середнього та 80 м для великого. Групи є композиційним центром картини об’єкта озеленення, фоном для споруд і можуть виокремлюватися як акценти. Групи в основному створюють з невеликої кількості дерев та кущів (від 3-5 до 20-30 штук). Деревні групи, до яких входять рослини одного виду, називають чистими, а групи, що складаються з декількох видів – змішаними

Групи класифікують (Додаток 2):

за складом – деревні, деревно-кущові, деревно-кущово-квіткові, кущові, кущово-квіткові;

за розміром - малі, середні, великі;

за типом композиції - на чисті (однорідні), змішані (різновидові), прості, складні форми;

за структурою зеленого покриву – компактні (щільні), дирчасті (ажурні);

за кольором крон - темні, світлі, яскраві;

за емоційним впливом на психіку – збуджувальні, зосереджувальні, заспокійливі;

за довговічністю – довговічні, недовговічні.

Включення дерев і кущів до складу групи забезпечує плавність переходу до газонів. Деревні групи є переважаючим компонентом у композиції зелених насаджень. Густота розміщення дерев і кущів у групах визначається їх екологічними властивостями, вибагливістю до світла, вологи і декоративністю. Високого декоративно-художнього ефекту досягають, створюючи одновидові групи, особливо у партерних композиціях (Додаток 3).

У змішаних групах слід враховувати світлолюбність рослин. Не можна висаджувати світлолюбні кущі на відстані 1-2 м від ширококронних дерев, оскільки ці дерева затінятимуть і пригнічуватимуть їх своїми кронами. При створенні груп слід брати до уваги, що у змішаних групах втрачаються декоративні властивості в разі поєднання дерев і кущів з різною довговічністю або внаслідок несприятливих взаємних впливів. Найефектнішими є групи, до складу яких входять два чи три види. Висока художня декоративність композиції групи з кількох видів буде досягнута за умови, якщо в ній домінуватиме тільки один вид. За кольором крони групи можуть бути темними та світлими. Темні групи утворюють ялина звичайна, сосна кримська, клен гостролистий, бук, гіркокаштан, бархат амурський, та ін. Світлі - береза, ялина колюча (форма срібляста), ялиця одноколірна, катальпа, маклюра, шовковиця тощо.

У контрастних групах поєднують види, що відрізняються формою крони, забарвленням листя і стовбура. Наприклад, у групі з ялини колючої та липи серцелистої або тополі Болле та верби білої контрастують силуети рослин та забарвлення листя. Група з берези, дуба та липи контрастна не лише за формою крони й тональністю листя, а й за забарвленням стовбурів (Додаток 4).

Складаючи схеми змішування дерев у групах (гармонійних і контрастних), слід враховувати забарвлення листя не тільки у весняно-літній період, а й восени. Якщо потрібно розширити простір, то дерева зі світлим забарвленням листя розташовують на задньому плані, а з темним - на передньому. У сучасних умовах дуже важливо враховувати емоційний вплив деревних рослин на людину. Тому створюючи групи, слід пам'ятати, що колоноподібні, пірамідальні крони викликають збуджувальні емоції, групи дерев з кулеподібними кронами діють зосереджувально, а дерева й кущі з дещо схиленими гілками — заспокійливо. Вміле використання особливостей зовнішнього вигляду рослин - одна з важливих вимог створення зелених композицій (Додаток 3).