ТОП 10:

Основні завдання та принципи екологічної експертизи



ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Основні завдання та принципи екологічної експертизи

Екологі́чна експерти́за — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.


 

Структура висновків екологічної експертизи та термін їх дії

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки. Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності. Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється. В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

Висновки екологічної експертизи складаються з вступної (протокольної), констатуючої (описової) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної ек.спертизи. У констатуючій частині подається коротка характеристика видів запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обгрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта екологічної експертизи.

Строк дії висновків державної екологічної експертизи.Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі. Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у засобах масової інформації і надіслані відповідним Радам, органам виконавчої влади на місцях, органам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об'єктів екологічної експертизи, стосовно яких вона проводилася. Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи.

 

 

ЛАНДШАФТНА ЕКОЛОГІЯ

1. Ландшафтна територіальна структура (ЛТС) – це сукупність ландшафтних територіальних одиниць, конфігураційно та ієрархічно впорядкованих просторовими відношеннями певного типу.

Виділяють такі основні типи ЛТС:

- генетико-морфологічні – відношення спільності походження (генезису) та еволюції геотопів, які знаходять вираз у їх будові (морфології) і формують генетико-морфологічний тип ЛТС;

- позиційно-динамічні – зв’язок геотопів горионтальними речовинно-енергетичними потоками та їх відношення до ліній зміни інтенсивності цих потоків;

- парагенетичні – відношення геотопів до ліній концентрації горизонтальних потоків;

- басейнові ландшафтні – спільність геотопів за гідрофункціонуванням та їх відношенням до басейнів поверхневого стоку;

- біоцентрично-сітьові – біотичні міграції організмів та окремих популяцій.

Основою виділення одиниць генетико-морфологічної ЛТС є об’єднання територіально суміжних геотопів у більші геосистеми за принципом спільності їх походження (генезисом), часу виникнення та закономірностей розвитку. Діагностичними геокомпонентами для виділення геосистем такої ЛТС є геологічна будова, грунт, рослинність, грунтові води та рельєф. Так, рельєф дозволяє виділити 5 основних рівнів генетико-морфологічної однорідненості за геоморфологічними особливостями: макрогеохора (ландшафт), мезогеохора (місцевість),мікрогеохора (урочище), наногеохора (підурочище) .Групування геотопів у територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС грунтується на їх відношенні до ландшафтних рубежів, вздовж яких змінюються інтенсивність та напрямок горизонтальних речовинно-енергетичних площинних потоків. Носіями цих потоків можуть бути мобільні геокомпоненти - вода, повітря та живі організми. Разом з ними відбувається міграція й інших речовин, зокрема техногенних забруднень.

Парагенетична ЛТС формується вздовж ліній концентрації речовинно-енергетичних потоків (напр, вздовж річкового русла), ліній розділу контрастних середовищ (берегова лінія) та деяких інших «центральних місць», які визначають напрямок ландшафтогенезу. Особливе значення у виділенні парагенетичної ЛТС має концентрований водний потік. Аналіз парагенетичної ЛТС дає найбільший ефект при дослідженні долин річок, лиманно-гирлових комплексів, яружно-балкових систем.

Басейнова ЛТС.Важливими елементами гідрографічної сітки є точки злиття двох водотоків. Тут відбувається стрибкоподібна зміна руху потоку й розвитку руслового процесу, хімічного складу води тощо. На цьому грунтується виділення порядків водотоків і підпорядкованих ним басейнів. Водотоками, що визначають басейнову ЛТС є річки, сухоріччя, балки, байраки тощо.

Біоцентрично-сітьова ЛТС - відношення, які формують даний тип ЛТС, пов'язані з вираженими на хоричному рівні територіальними особливостями поведінки, міграції та взаємовідношень популяцій. Просторові зв'язки між біотичними елементами у геосистеми, зумовлені такими процесами, як алелопатія, конкуренція за місцеві ресурси. На хоричному рівні просторові біотичні відношення реалізуються в таких процесах, як перехресне опилення рослин, рознесення спор, насіння, міграції рослин, тварин. Біоцентрично-сітьову ЛТС складають біоцентри, біокоридори та інтерактивні елементи.

МОНІТОРИНГ ДОВКІЛЛЯ

ЕКОЛОГІЯ МІСЬКИХ СИСТЕМ

1. Сутність процесу урбанізаціїта його вплив на довкілля на різних історичних етапах

Процес зростання міського населення, збільшення кількості міст і їх укрупнення, виникнення мереж і систем міст, а також підвищення ролі міст у сучасному світі називається урбанізацією. Процес урбанізації йде за рахунок: - природного приросту міського населення; § перетворення сільських населених пунктів у міські;

- формування широких приміських зон;

- міграції з сільської місцевості в міську.

У його розвитку виділяються три етапи:

Її перший етап охопив переважно років ХІХ ст., а територіальному аспекті - Європу та Північну Америку. Другий етап були першій половині ХХ в. І тому етапу характерні прискорення зростання міського населення (за весь років ХІХ ст. населення зросла приблизно за 170 млн людина, а першій половині ХХ в. - 518 млн людина) і розповсюдження урбанізації на всі регіони світу. Третій етап відповідає за часом другої половини ХХ в. Третій етап отримав назву «міський вибух». Характерні риси «міського вибуху» можна визначити так. По-перше, це прискорення темпи зростання міського населення. Протягом кількох десятиліть воно щорічно зростала у світі 2,5-2,6%, і лише наприкінці століття ця темп знизився до 2,2%.

По-друге, це швидке зростання числа великих міст та його частки спільному й міському населенні. По-третє, це швидке зростання числа й підвищення ролі міських агломерацій, у яких фактично прийшли змінюють колишньому «крапковому» місту. По-четверте, це ще більше швидке зростанняагломераций-миллионеров

Сучасний тип урбанізації в розвинутих країнах - це вже не стільки швидкий темп зростання частки міського населення, скільки особливо інтенсивний розвиток процесів субурбанізації і освіти на цій основі нових просторових форм міського населення - міських агломерацій, мегалополісів. Рівні і темпи, етапи та перспективи урбанізації.

Умовні рівні урбанізації: § Низький рівень урбанізації - менше 20%; § Середній рівень урбанізації - від 20% до 50%; § Високий рівень урбанізації - від 50% до 72%; § Дуже високий рівень урбанізації - понад 72%. Слабоурбанізірованние країни - Західна і Східна Африка, Мадагаскар і деякі країни Азії. Среднеурбанізірованние країни - Болівія, Африка, Азія. Високоурбанізовані країни - СНД, Європа, Північна Америка, ПАР, Австралія, Південна Америка.

 

Система водопостачання міст

Комплекс споруд, що здійснюють задачі водопостачання, тобто одержання води з природних джерел, її очищення, транспортування і подачу споживачам, називається системою водопостачання, або водопроводом.

Водопровід складається з таких ланок:1) джерело водопостачання (відкриті водойми - ріки, озера, ключі, і підземні - криниці);2) станції першого підйому для подачі води на очисні споруди;3) очисні споруди (відстійники, фільтри);4) резервуари чистої води (куди зливається очищена вода з очисних споруд);5) станції другого підйому (які подають воду до місця водоспоживання);6) водонапірні резервуари (водонапірні вежі);7) водовідводи;

8) розгалужена вулична мережа з колонками, будками, пожежними гідрантами;9) дворові відгалуження;10) будинкове обладнання. Вода за допомогою насосів станції першого підйому піднімається з водоприймальних пристроїв на очисні споруди, після чого за винятком тієї частини, що витрачається на власні потреби, надходить в резервуари чистої води, звідки насосами станції другого підйому подається у водоводи і розгалужену мережу. Вода відстоюється у спеціальних відстійниках, а потім піддається фільтрації. Водопроводи, що одержують воду з поверхневих джерел, мають повний комплекс споруд по її підйому з джерела, очищенню (на очисних спорудах) і подачі в міську мережу.

Водопостачання буває двох видів - централізоване і нецентралізоване.

Для централізованого водопостачання використовуються водні об’єкти, які відповідають нормам і вимогам до джерел господарського-питного використання і знаходяться на екологічно благополучних територіях. Недоліком централізованого водопостачання є хлорування води для знезараження. Ще одним недоліком централізованого водопостачання є його тісний зв’язок з роботою систем водовідведення. Для постачання жителів міста якісною питною водою здійснюють нецентралізоване водопостачання. Переваги децентралізованого водопостачання: вода має кращу якість; економне використання води; захищеність на випадок аварій; автономність від інших свердловин і централізованого водопостачання, що підвищує надійність системи водопостачання; вода дешевша, ніж та, що продається в пляшках. Незважаючи на переваги нецентралізованого водопостачання, у містах воно є лише доповненням централізованого водопостачання До складу систем водопостачання входять:· насосні станції;· водогони (напірні і безнапірні);· відкриті канали;· водопровідні мережі;· регулювальні і запасні ємкості.

 

 

Система водовідведення міст

Водовідведення — послуга, яка передбачає відведення стічних вод з територій промислових, жилих будівель (квартири, приватного будинку) за допомогою інженерних санітарно-технічних приладів та каналізаційної мережі.

Система водовідведення або каналізаційна система включає такі елементи :- внутрішні водовідвідні системи в житлових будинках чи виробничих приміщеннях;

- внутрішні квартальні водовідвідні мережі;- зовнішні водовідвідні мережі;- регулюючі резервуари;- насосні станції і напірні трубопроводи;- очисні споруди;- спуски очисних вод у водні об’єкти;- аварійні спуски стічних вод у водні об’єкти.

Водовідвідні системи поділяють на загальні роздільні, комбіновані.

Загальна система водовідведення має одну водовідвідну мережу для відведення стічних вод всіх категорій: господарсько-побутових, виробничих і дощових. Використання загальної системи водовідведення доцільне при наявності в місті повноводної річки.

Роздільна система водовідведення, в свою чергу, поділяється на повну роздільну, неповну роздільну і напіврозділену. Повна роздільна система водовідведення має два чи більшу кількість колекторів для окремого відводу стічних вод певної категорії. Господарсько-побутові стічні води відводяться на міські очисні споруди. Очистка промислових вод здійснюється на спеціальних очисних спорудах даного підприємства. Після очистки промислові води можуть бути використанні для технічного водопостачання, а також вини можуть подавитись на міські очисні споруди для доочистки перед скиданням у водний об’єкт. Неповно розділена система водовідведення передбачає відведення господарсько-побутових і промислових вод по одному колектору. Неповно розділена система водовідведення є першим етапом при створені повної системи. Напіврозділена система водопостачання передбачає відведення господарсько-побутових і промислових вод по одному колектору, а дощових – по іншому. Дощові води можуть потрапляти в основний колектор, по якому відводяться господарсько-побутові і промислові води. Комбінована система водовідведення – це поєднання загальної водовідведення з повною роздільною. Така система формується по мірі розвитку і реконструкції каналізаційної системи міста. В старій частині міста може функціонувати загальна система водовідведення, а в районі новобудов створюється повна роздільна система.

 

 

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Вчення про біосферу

Вперше термін “біосфера” запропонував Ламарк Ж. Б. (1802). У науку цей термін запровадив Зюсс Е. (1875), розуміючи її як особливу земну оболонку, охоплену життям. Сучасне уявлення про біосферу сформоване Вернадським В. І. (1926).

Біосфера – нижня частина атмосфери, уся гідросфера та верхня частина літосфери Землі, населені живими організмами, “область існування живої речовини”.

Основу вчення В. І. Вернадського про біосферу склали такі положення:

- Цілісність біосфери визначається самоузгодженісттю всіх процесів в біосфері, обмежених фізичними константами, рівнем радіації та інші;

- Земні закони руху атомів, перетворення енергії є відображенням гармонії космосу, забезпечуючи гармонію і організованість біосфери;

- Жива речовина біосфери з найдавніших геологічних часів активно трансформує сонячну енергію в енергію хімічних зв’язків складних органічних речовин. При цьому сутність живого постійна, змінюються лише форми існування живої речовини;

- Чим дрібніший організм, тим з більшою швидкістю він розмножується;

- Автотрофні організми отримують всі необхідні для життя речовини з навколишньої косної матерії. Для життя гетеротрофів необхідні готові органічні сполуки;

- Активна трансформація живою речовиною космічної енергії супроводжується прагненням до максимальної експансії, прагненням до заповнення всього можливого простору. Цей процес Вернадський назвав “тиском життя”;

- Формами знаходження хімічних елементів є гірські породи, мінерали, магма, розсіяні елементи і жива речовина. У земній корі відбуваються постійні перетворення речовин, кругообіг, рух атомів і молекул;

- Поширення життя на нашій планеті визначається полем стійкості зелених рослин;

- Кількість живої речовини в біосфері постійна і відповідає кількості газів в атмосфері, перш за все кисню;

- Будь-яка система досягає стійкої рівноваги, при якому вільна енергія системи наближається до нуля.


 

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

ЗАПОВІДНА СПРАВА

ВСТУП ДО ФАХУ

Екологічні фактори, їх види

Окремі елементи чи властивості середовища, які діють на організми називають екологічними факторами.Серед них виділяють:

· життєво-необхідні для організмів, без яких останні не можуть жити, рости і розвиватися( світло, тепл, вода тощо);

· факультативні активні – екол. фактори, які не є необхідні для організмів, але впливають на них( димові гази, вітер тощо);

· факультативні нейтральні–фактори, до яких організми ставляться завжди або певний час байдуже( інертні гази).

Фактори середовища різноманітні. Вони можуть бути необхідними чи, навпаки, шкідливими для живих істот, сприяти чи перешкоджати виживанню і розмноженню.

За походженням, природою і специфікою дії їх поділяють на:

1. Абіотичні – це фактори неорганічного середовища, їх поділяють в свою чергу на:кліматичні(світло,волога, тепло); едафогенні(грунтові)( механічний склад, фізич. власт. грунту та ін.); топографічні(висота над рівнем моря, рельєф).

2. Біотичні–це фактори впливу живих істот одна на одну (паразитизм, конкуренція,запилення, поїдання та ін.).

3. Антропогенні – це форми людської діяльності, які призводять до змін природи як середовища існування інших видів або безпосередньо впливають на їх життя.

Класифікація екологічних факторів по характеру впливу і можливих наслідків цього впливу.

1.По часу:еволюційні, історичні, діючі.

2.По періодичності:періодичні, неперіодичні.

3. По черговості виникнення:первинні, вторинні.

4.За походженням: космічні, абіотичні, біогенні, біотичні, біологічні, антропогенні, природо-антропогенні, антропічні.

5. За середовищем виникнення: атмосферні, водні, геоморфологічні, едафічні, фізіологічні,генетичні, популяційні, біоценотичні, екосистемні, біосферні.

6. По характеру: інформаційні, речовинно-енергетичні,фізичні, хімічні, біогенні, комплексні.

7.По об’єкту впливу: індивідуальні, групові(видові, соціальні, соціально-економічні, соціально-психологічні).

8. По умовах впливу: залежний від густоти популяції, не залежний від густоти популяції.

9. По ступеню впливу: летальні, екстремальні, лімітуючи,хвилюючі,мутагенні, тератогенні.

10. За спектром впливу: вибіркові, загальної дії.

Історія розвитку екології

Своїми коренями екологія сягає природничої історії. Як самостійна дисципліна вона виділилась лише з початку XX століття. Формування екології як науки почалося в XX ст. і триває й досі.

Довгий час екологія існувала, як розділ біології, як її складова частина.

Глобальність екологічної проблеми, екологічна криза деяких регіонів, призвела до необхідності дослідження середовища проживання людини. Це призвело до "екологізації" багатьох галузей сучасної науки. Питаннями охорони середовища проживання людини, раціонального природокористування нині активно переймаються такі науки, як географія, економіка, геологія, хімія, фізика, математика та інші.

Протягом останнього століття екологія тричі змінювала свій предмет і принцип досліджень. На цій основі в розвитку екології можна виділити три етапи.

На першому етапі (до 30-х років XX ст.) екологія базувалась на визначні праці Ч. Дарвіна, О. Гумбольдта, К.Ф. Рульє, Е. Геккеля і концентрувалася на дослідження впливу чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини чи цілого виду (наприклад, вплив мінеральних добрив на ріст рослин і обсяги врожаю).

Екологи тих часів були малопомітними представниками "чистої науки". Громадськість мало цікавилась їхніми дослідами. Екологи привернули увагу до себе, коли стали на захист природи, почали створювати заповідники та національні парки для порятунку рослин і тварин, яким загрожувало зникнення. Екологія тимчасово звузилась до аутекології- екології особини. Автекологія вивчає взаємозв'язки представників виду з оточуючим середовищем.

Другий етап був порівняно коротким і стосувався дослідження великих груп організмів під кутом аналізу взаємодії окремих особин і популяцій різних видів істот. Лідером стала популяційна екологія (демекологія). (Наприклад, взаємовплив хижака і здобичі). Демекологія вивчає структуру виду, описує коливання чисельності різних видів і встановлює їхні причини.

Третій етап розпочався після Другої світової війни, коли домінуючим стало уявлення про "пов'язаність усього з усім". Стало зрозумілим, що зміна одного з компонентів природи призводить до змін комплексу, до змін природного середовища. На необхідність такої сфери досліджень вказував академік В.І. Вернадський.

Синекологія - вчення про взаємодію популяцій між собою і найближчим довкіллям- швидко поступалася першістю глобальній екології- вченню про всіх і про все. Почали швидко розвиватися розділи, підрозділи і галузі екології.

 

 

ТЕХНОЕКОЛОГІЯ

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Основні завдання та принципи екологічної експертизи

Екологі́чна експерти́за — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність.


 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.221.149 (0.018 с.)