Структура інформаційної системи моніторингу та її місце в управління якості довкілля

Інформаційна система моніторингу є складовою системи управління, взаємодії людини з навколишнім середовищем, оскільки інформація про існуючий стан природного середовища і тенденції його зміни повинна бути основою розроблення заходів з охорони природи і враховується при плануванні розвитку економіки.

Схема управління якості довкілля: А — антропогенна дія; Б — стан середовища до антропогенної дії; Б' — стан середовища після антропогенної дії; М — моніторинг; Н — рівень науково-технічних розробок; Е — економічні можливості; У — блок керування

Схема умовно об'єднує енергетичні та інформаційні потоки.

Елемент біосфери з рівнем стану Б під антропогенним впливом А змінює свій стан (Б—Б'). За допомогою моніторингу М формується фотографія зміненого стану, проводиться узагальнення даних, аналіз й оцінювання фактичного і прогнозованого станів. Отримана інформація передається в блок управління У для прийняття відповідних рішень.

На основі цієї інформації залежно від рівня науково-технічних розробок Н та економічних можливостей Е вживаються заходи щодо обмеження або призупинення антропогенної дії на біосферу.

 

Організація моніторингу атмосферного повітря

Моніторинг атмосфери – це спостереження за станом повітря і попередження критичних ситуацій, що негативно впливають на здоров’я людей та стан інших живих організмів.

Моніторинг атмосфери включає такі етапи:

– визначення мети та об’єктів спостереження;

– спостереження за джерелами забруднення;

– встановлення основних видів забруднення і забруднюючих речовин;

– вивчення впливу забруднення атмосфери на живі організми;

– прогноз змін середовища в результаті забруднення атмосфер-ного повітря;

– розробка заходів і прийняття управлінських рішень, які направленні на збереження повітря.

Під час моніторингу атмосфери ведуться спостереження за такими речовинами: оксид вуглецю, діоксид вуглецю, оксиди азоту, оксиди сірки, аміак, озон, вуглеводні, завислі речовини. Визначається вологість і температура повітря, рівень шкідливих фізичних впливів.

Система спостережень забезпечує спостереження за якістю атмосферного повітря в містах, населених пунктах і на територіях, розміщених поза зоною впливу конкретних джерел забруднення. Спостереження здійснюють служби Держкомітету гідрометеорології.

Система контролю здійснює спостереження і контроль за джерелами забруднення, викидами шкідливих речовин в атмосферу. Організовує Міністерство охорони навколишнього природного середовища

При організації спостережень за станом повітря приводять попередні дослідження, які передбачають обстеження території за допомогою пересувних лабораторій, що здійснюють відбір та аналіз проб з метою вивчення розміщення діючих джерел забруднення.

Після з’ясування наявного та перспективного рівнів забруднення атмосферного повітря оцінюють зміни концентрацій домішок у просторі й часі, розробляють схему розміщення стаціонарних постів спостереження на території міста та програми їх роботи.

Моніторинг забруднення атмосферного повітря також передбачає контролювання транскордонного перенесення глобальних потоків домішок на великі відстані від місця викиду.

 

Визначення пріоритетів у моніторингові забруднення природного середовища

За принципом вибору пріоритетних (підлягаючому першочерговому визначенню) забруднюючих речовин формуються програми спостережень (рівні моніторингу). Розрізняють:

1) імпактний рівень (І) — спостереження за територіями, які піддаються антропогенному впливу, що зумовлює небезпечні або критичні наслідки;

2) регіональний рівень (Р) — спостереження за процесами та явищами в межах певного регіону;

3) фоновий (базовий) рівень (Ф) — глобальні, регіональні спостереження за станом екосистем і прогнозування в них змін, що відбуваються без прямого впливу антропо­генних факторів.

Розрізняють 8 класів пріоритетності забруднюючих речовин:

1. Діоксид сірки й зважені частки (повітряне середовище; І, Р, Ф) та радіонукліди (їжа; І, Р);

2. Озон (повітря; І, Ф), діоксини (біота, людина; І, Р) і кадмій (їжа, людина, вода; І);

3. Нітрати, нітрити (вода, їжа; І) та оксиди азоту (повітряне середовище; І);

4. Ртуть (їжа, вода; І, Р), свинець (повітря, їжа; І) та діоксид вуглецю (повітря; Ф);

5. Оксид вуглецю (повітря; І) і вуглеводні нафти (морська вода; Р, Ф);

6. Фториди (прісна вода; І);

7. Азбест (повітря; І) та миш’як (питна вода; І);

8. Мікробіологічні (їжа; І, Р) та реакційно здатні (повітря; І) забруднення.

Пріоритетність інгредієнтів визначається з урахуванням критеріїв, що відбивають токсичні властивості забруднюючих речовин, обсяги їхнього надходження в навколишнє середовище, особливості їхньої трансформації, частоту й величину впливу на людину, можливість організації вимірів та інші фактори.

Визначення пріоритетів при організації систем моніторингу залежить від мети й завдань конкретних програм: так, у територіальному масштабі пріоритет державних систем моніторингу відданий містам, джерелам питної води й місцям нерестовищ риб; відносно середовищ спостережень на першочергову увагу заслуговують атмосферне повітря і вода прісних водойм.