Есхатологія в Старому Завіті

У старозавітних євреїв індивідуальна есхатологія, тобто сукупність уявлень про замогильне існування окремої особи, витісняється з області власне релігійного інтересу, який зосереджується на есхатології національ­ною або універсальною, тобто на уявленнях про кінцеву долю Ізраїлю, народу Божому, а отже, і поділа Божія на землі.

У народних віруваннях таким кінцем природно було звеличення Ізраїлю і його національного царства як царства самого Ягве, Бога Ізраїлю, і Його Помазаника або Сина — народу Ізраїлю, що втілюється в царі, пророках, вождях, священиках. Пророки вклали в уявлення про царство Боже вищий духовний зміст. Це царство не може мати виключно національного значення: його здійснення — кінцева реалізація святої волі Божої на землі — має універсальне значення для всього світу, для всіх народів. Воно визначається перш за все негативно як суд і засу­дження, викриття і скинення всіх безбожних язичницьких царств і разом з тим всієї людської неправди і беззаконня. Цей суд по своїй універсальності стосується не одних язичників, ворогів Ізраїлю: він починається з будинку Ізраїлю, і, з цієї точки зору, всі історичні катастрофи, що осягають народ Божий, представляються знаменнями суду Божія, який виправдовується самою вірою Ізраїлю, є божественно необхідним.

З II в. у апокаліптичній літературі з нею з'єднуються вірування і уявлення про особисте безсмертя і замогильну відплату. Різні пам'ятники цього періоду відрізняються різноманітністю уявлень; можна говорити про апокаліп­тичні перекази, а не про апокаліптичний переказ. Одні пам'ятники говорять про особистий Месії, про неділю мертвих, про пророка останнім часом; інші про це умовчують. Проте поступово, аж до християнських часів (і згодом), виробляється певний комплекс апокаліптичних уявленні, які увійшли і в християнську есхатологія.

Вивчаючи систематично, починаючи з II в. до н.е., уявлення євреїв про «останні речі», можна прийняти загалом наступну схему:

* туга та страти, лиха і знамення останнім часом, ви­диме торжество язичників, нечестивих і беззаконних, крайня напруга зла і неправда, передування «кінцю» (безумовно загальна межа всіх апокаліпсисів);

* у широких кругах поширене очікування пророка, передвісники великого «дня Господня», Ілії (Малахия; Втор. 18: 15; Мф. 16: 14; Ін. 6: 14);

* поява самого Месії (не у всіх пам'ятниках), остання боротьба вражих сил проти царства Божія і перемога над ними правицею Месії або самого Бога; на чолі вражих сил поміщається іноді богопротивний цар (згодом — антих­рист) або сам Веліар;

* суд і порятунок, оновлення Єрусалиму, чудові збори розсіяних синів Ізраїлю і початок благодатного царства в Палестині, яке має продовжитися 1000 (іноді 400) років, — т.з. хиліазм; перед початком цього «тисячо­літнього царства» праведні мають воскреснути, щоб взяти участь в його блаженстві (у деяких апокаліпсисах Месія вмирає, причому розігрується останній епізод боротьби Бога з вражою силою);

* за кінцем історії, після здійснення часів, деякі гово­рять про кінець миру — оновлення всесвітом. «Остання труба» сповіщає загальну неділю і загальний суд, за якими слідує вічне блаженство праведних і вічна мука засуджених.

Інші уявляли собі саму вічність по аналогії з часом і мріяли про усесвітнє іудейське царство із столицею в Єрусалимі. Інші мислили прийдешнє царство слави як повне оновлення неба і землі, як реалізацію божествен­ного порядку, скасування зла і смерті, якому передує вогненне хрещення всесвіту. З цим зв'язується уявлення про подвійну неділю: перша неділя праведних при початку тисячолітнього царства — сьомого тисячоліття, сьомого космічного дня, суботи Господньою, якою кінчається історія; другий суд і друга загальна неділя — кінець, мета космічного процесу.

 

41. ІНДУЇСТСЬКІ «ВЕДИ» ЯК ДВА ТИПИ ТЕКС­ТІВ.

Веди (санскрит: वेद véda, знання) - священна книга давніх індійців, яка була створена в II-I тис. до н.е. і записана ведичним санксритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Ригведи - Веди гімнів[1], Самаведи - Веди пісень, Яджурведи - Веди жертвоприношень та Артхававеди - Веди заклинань.

Рігведа - «Веда гімнів»

Яджур-веда - «Веда жертовних формул»

Сама-веда - «Веда піснеспівів»

Атхарва-веда - «Веда заклинань»

Аюрведа - «медицина», примикає до «Ріг-веде».

Дханур-веда - «бойові мистецтва», примикає до «Яджур-веде».

Гандхарва-веда - «музика і священні танці», прими­кає до «Сама-веде».

Астра-шастра - «військова наука», примикає до «Ат­харва-веде».

Джйотиш-веда - Ведична Астрологія

Стхапатья-веда - архітектура

Шилпа-шастри - мистецтво і ремесла

Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження. Спершу існувала усна традиція - від початку творення Всесвіту, коли Верховна Істота відкрила ведичне знання першій живій істоті - Брахмі. Потім, на початку епохи Калі Юґа, близько 5000 років тому, В'ясадева (сімнадцяте втілення Крішни, описане у Ведах) виклав цю науку письмово.

Мудреця В'ясадеву так описує Бгаґавата-пурана [3]:

«Якось він (В'ясадева), щойно зійшло сонце, зробив ранкове омовіння у водах Сарасваті і на самоті сів на березі, щоб зосередитись. Великому мудрецю В'ясадеві відкрилось, що люди відійдуть від обов'язку, визначеного їм для цієї доби. Таке трапляється на землі в різні епохи через те, що з плином часу дається взнаки дія Прови­діння».

Трансцендентному баченню великого мудреця, наді­леного повнотою знання, відкрилося, як під впливом цієї доби буде зменшуватися духовність, розумові здібності, пам'ять, тривалість життя людей, які за браком благочестя не знатимуть спокою. Тоді він замислився над тим, як допомогти людям усіх верств і укладів життя.

Він бачив, що згадані у Ведах жертвоприношення є засобом, яким можна очистити людську діяльність. І щоб цей засіб став доступнішим і поширився в людському суспільстві. Він розділив єдину Веду на чотири.

Він вичленив у первинних джерелах знання (Ведах) чотири підрозділи. Описи історичних фактів та дійсних подій, що містяться в Пуранах, іменують п'ятою Ведою. Після того, як Веди були розбиті на чотири частини, Пайла Ріші став вчителем «Ріґ Веди», Джайміні - вчите­лем «Сама Веди», і тільки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Суманті Муні Ангірі була довірена «Атгарва Веда», і він присвятив себе їй. Ромахаршані доручені були Пурани та історичні літописи.

Своєю чергою всі ці великі вчені передали довірені їм Веди своїм численним учням, учням учнів та учням тих учнів. З того постали відповідні школи послідовників Вед. Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумні люди змогли їх засвоїти.

Сповнений співчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким інтелектом великий історичний твір "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливість досягти найвищої мети життя." Звідси виходить, що Веди не є плодом праці багатьох людей протягом тисячоліть, про це можна знайти свідчення в багатьох місцях Вед. Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси). Варто розглянути кожен розділ. Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Воно стосується знання, що має божественне ("апауру­шея" санскр. - надлюдське) походження. Веди, в основ­ному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. Багато віків ці гімни не записувались. "Ріґ Веда", "Веда хвали", складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питан­нях. "Яджур Веда", відома як "Веда жертвопринесень", містить інструкції по проведенню жертвопринесень. "Сама Веда", "Веда піснеспівів", складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Ріґ Веді". "Сама Веда" особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). "Атгарва Веда" містить різні пісні й обряди, в основному призначені для ліку­вання хвороб.

Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить здійснювати жертво­принесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґні, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шану­вати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним - Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті; бажаючі насолоджуватись сексом поклоняються царю небес Індрі. У будь-якому разі, ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами всесвіту.

Природа не діє сама по собі, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випа­дання дощів, а Варуна відає морською стихією. Це подібно до того, як, побачивши досконало сконструйова­ний автомобіль, прозорлива людина бачить за цим вам розум конструктора. Проте слід зазначити, що жоден із цих богів, а їх налічується близько тридцяти трьох мільйонів, - не знаходиться на одному рівні з Всевишнім, Бгаґаваном (Вішну, Крішною). Коли б не здійснювалось поклоніння півбогам (Індрі, Варуні й іншим), щоб воно було успішним, необхідно вшановувати Вішну. У Ведах міститься багато вказівок на вищість Верховного Гос­пода. Веди стверджують: "На початку творення існував тільки Бгагаван. Не було ні Брахми, ні Шиви, ні вогню, ні місяця, ні зірок, ні сонця. Існував тільки Крішна, який створив усе й насолоджується всім."(Маха Упанішад 1).

Хоча Веди й містять вказівки, слідуючи яким можна досягти матеріального благополуччя, в дійсності Веди призначені для духовного розвитку. Коли людина прохо­дить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттів, вона отримує можливість духовного розуміння в формі Упанішад. Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упа-ні-шат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого ґуру (буквальне значення слова ґуру - "важкий", істинний ґуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцен­дентну ведичну мудрість ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанішади знаменують початок трансцен­дентного життя.

Основний внесок Упанішад полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями, натомість - Його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями. Мудрість Упанішад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "...мета релігії - це не досягнення земного і райського щастя при допомозі правильного здійснення жертвопринесень богам, але - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі". "Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, а вічну душу занапастить?" (Єв. від Луки, 9.25). Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи. Спростовуючи, що Бог є матеріальною особою, Упані­шади насправді утверджують духовну природу особисто­сті Бога. Існує багато гімнів, які стверджують, що Верхо­вна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матеріального світу. Хоча майже кожна Упанішада спочатку описує Верховного Бога безособистісним, у кінці опису проступають особистісні риси Господа. Крім того, частина Упанішад також стверджують, що в серці кожної живої істоти містяться як індивідуальна душа, так і Наддуша (Господь).

Описуючи антиматеріальні якості Абсолюту. Упані­шади готують ґрунт для правильного розуміння трансце­ндентної особи (Верховного Господа).

"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкри­вають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в най­більш стислій формі". Вчені знають "Веданта-сутру" під різними іменами, такими як: 1) Брахма-сутра, 2) Шарі­рака, 3) В'яса-сутра, 4) Уттара-мімамса і 5) Веданта-даршана. "Веданта-сутра" складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.

"Настав час запитувати про Абсолюту Істину", - так починається "Веданта-сутра". Можна сказати - "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досяг­нути чистої любові до Нього.

Історії або Ітіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Оскільки ведичні ритуали нелегко зрозуміти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим і суто філософським твором, Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабга­рату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду. Вважа­ється, що Пурани розповідають про реальні події, які відбувались не тільки на цій планеті, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, що не вкладається в нашому розумі, ще не обов'язково не існує. Послідовники Пуран говорять, що зрозуміти їх зовсім неважко, якщо взяти до уваги, що описувані в них явища відбувались на різних планетах, у різний час і за різних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творів вигадками.

Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бгаґавана) і Його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бгаґавана.

"Махабгарата" - розповідь про "велике царство Бга­рата-варшу" - описує історію імперії, до складу якої входив весь давній світ. "Махабгарата" - найбільша поема в світовій літературі, нараховує сто тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією, її автором теж є В'ясадева. Іноді звана "Ведою Крішни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгаґавана Крішни (Крішна -"Всеприваб­ливий"), особливо в своїй головній частині, "Бгаґавад-Ґіті".

"Рамаяна" - епос древнього поета Валмікі Муні про прихід і діяння Бгагавана в образі Рами, ідеального царя.

Існує 18 основних Пуран. Краща й найпопулярніша з усіх Пуран -"Бгаґавата Пурана" (й ще звуть "Бгаґаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскільки обидва твори належать перу В'ясадеви.

Основна тема "Бгаґаватам" - опис особи Бгаґавана Крішни, Його діянь, оточення і Його відданих. Часом Пурани згадують також поклоніння півбогам, але "Бгага­ватам" говорить тільки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого. В центрі оповіді "Шрімад Бгаґаватам" стоїть поклоніння Верховному Богові-Особі, Бгаґавану, Крішні. Якщо "Веданта-сутра" розкриває Абсолютну Істину при допомозі бездоганної логіки й неспростовних доводів, то "Шрімад Бгагаватам" - деталь­ний і обширний коментар до неї. Також "Шрімад Бгаґава­там" ще називають наступною сходинкою пізнання після "Бгаґавад-ґіти".

"Шрімад Бгаґаватам" говорить про Бгаґавана Крішну як про кінцеву мету Вед і "Веданти". Оскільки лише Крішна проявляє всі властивості Господа, про Нього говориться як про джерело всіх втілень, включаючи експансії Вішну. "Бгаґаван Крішна є вище благо" - це головна тема "Бгаґаватам". Список ведичної літератури доповнюють такі твори як Самхіти і коментарі великих вчителів, які віками визначали хід розвитку ведичної думки відповідно до місця, часу і обставин.

Неможливо кількома словами розповісти про Веди, але найголовніше із вчення: ми - не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті. Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Окрім усього, Веди пропонують методи пізнання, які не схожі на методики вчених-матеріалістів. Більш сокровенне, глибинне, реалізоване знання про нашу істинну сутність, походження Всесвіту, походження народу, здатна пізнати людина з чистою свідомістю. Критерії чистої свідомості описані в Святих Писаннях: скромність, простота, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів, відмова від насильства, терпимість, милосердя та ін.

 

 

42. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОІНДІЙСЬКОЇ ГІМ­НОГРАФІЇ.

Риг-ве́да (санскр. ऋग्वेद, ṛgveda?, «веда гим­нов») — собрание преимущественно религиозных гимнов, первый известный памятник индийской литера­туры.

Ригведа — собрание гимнов на ведийском языке, входящее в число четырех индуистских религиозных текстов, известных как Веды. Риг-веда была составлена, видимо, около 1700—1100 гг. до н. э. и является одним из древнейших индо-иранских текстов и одним из древней­ших религиозных текстов в мире. Веками она сохраня­лась только в устной традиции и впервые записана была, вероятно, только в раннем Средневековье[1]. Риг-веда — наиболее древняя и значительная из Вед, ценный источ­ник для изучения древнеиндийской истории и мифоло­гии. В 2007 году ЮНЕСКО включило Ригведу в реестр «Память мира».

Этимология

Слово ригведа — составное (татпуруша), состоит из двух санскритских корней: рич (санскр. ऋच्, ṛc?, «хвала, стихи») и веда (वेद, veda?, «знание»).

Текст

Ригведа состоит[3] из 1028 гимнов (или из 1017, не считая составленные на ведическом санскрите апокрифи­ческие валакхилья (vālakhilya?) — гимны 8.49—8.59), многие из которых предназначены для различных жерт­венных ритуалов. Это длинное собрание коротких гимнов главным образом посвящено восхвалению богов. Оно состоит из 10 книг, называемых мандалами.

Каждая мандала состоит из гимнов, называемых су­кта (sūkta), которые, в свою очередь, состоят из отдель­ных стихов, называемых «рич» (ṛc?), во множественном числе — «ричас» (ṛcas?). Мандалы не равны ни по длине, ни по возрасту. «Семейные книги», мандалы 2-7, считаю­тся самой старой частью и включают самые короткие книги, отсортированные по длине, составляя 38 % текста. Мандала 8 и Мандала 9, вероятно, включают гимны различного возраста, составляя 15 % и 9 % текста соот­ветственно. Мандала 1 и Мандала 10 — самые молодые и самые длинные книги, составляют 37 % текста.

Сохранение

Ригведа сохраняется двумя главными шакхами («вет­вями», то есть школами или редакциями): Шакала (Śākala?) и Башкала (Bāṣkala?). Учитывая большой возраст текста, он очень хорошо сохранен, так что эти две редакции практически идентичны и могут использоваться равнозначно без существенных примечаний. С Шакалой связывается Айтарейя-Брахмана. Башкала включает кхилани и связана с Каушитаки-Брахманой. Эти редакции включают порядок расположения книг и орфоэпические изменения наподобие регуляризации сандхи (названной Г. Ольденбергом «orthoepische Diaskeunase»), происходи­вшей в течение столетий после составления самых ранних гимнов почти одновременно с редакцией других Вед.

Со времени составления текст существует в двух вер­сиях. В Самхитапатхе применяются все правила санск­рита для сандхи, и её текст используется для декламации. В Падапатхе каждое слово изолировано, и она используе­тся для запоминания. Падапатха по своей сути — комме­нтарий к Самхитапатхе, но обе они представляются равнозначными. Восстановленный на метрических основаниях оригинальный текст (оригинальный в том смысле, что он стремится восстановить гимны в том виде, как они были составлены риши) лежит где-то между ними, но ближе к Самхитапатхе.

Организация

Наиболее общепринятая схема нумерации — по книге, гимну и стиху (а также, если необходимо, по стопе (пада) — a, b, c и т. д.) Например, первая пада -

1.1.1a agním īḷe puróhitaṃ? — «Агни я восхваляю, высшего жреца»

и последняя пада -

10.191.4d yáthāḥ vaḥ súsahā́sati? — «для твоего пребы­вания в хорошем обществе»

В то же время Герман Грассман нумеровал гимны от 1 до 1028, помещая Валакхилья в конце.

Все 1028 гимнов «Ригведы» в редакции Aufrecht 1877 года содержат в общей сложности 10 552 стиха, или 39 831 паду. Шатапатха Брахмана говорит о 432 000 слогов, в то время как метрический текст Ван Ноотена и Холла­нда (1994 г.) имеет в общей сложности 395 563 слога (или, в среднем, 9.93 слога в паде); подсчет числа слогов неоднозначен из-за сандхи. Большинство стихов напи­саны метриками джагати (пада из 12 слогов), триштубх (пада из 11 слогов), вирадж (пада из 10 слогов), гаятри или ануштубх (в обоих пада — из 8 слогов).

Содержание

Главные боги Ригведы — Агни (жертвенное пламя), Индра (героический бог, восхваляемый за убийство своего врага Вритры) и Сома (священный напиток или растение, из которого он изготовлен). Другие видные боги — Митра, Варуна, Ушас (заря) и Ашвины. Также призываются Савитар, Вишну, Рудра, Пушан, Брихас­пати, Брахманаспати, Дьяус (небо), Притхиви (земля), Сурья (солнце), Ваю (ветер), Апас (воды), Парджанья (дождь), Вач (слово), Маруты, Адитьи, Рибху, Все-боги, многие реки (особенно Сапта Синдху (семь потоков) и река Сарасвати), а также различные меньшие боги, персоны, понятия, явления и предметы. Ригведа также содержит фрагментарные ссылки на возможные истори­ческие события, особенно борьбу между ведическими ариями и их врагами, дасами.

Мандала 1 состоит из 191 гимна. Гимн 1.1 адресован Агни, и его имя — первое слово «Ригведы». Остальные гимны главным образом обращены к Агни и Индре. Гимны 1.154 — 1.156 обращены к Вишну.

Мандала 2 состоит из 43 гимнов, посвящённых глав­ным образом Агни и Индре. Её обычно приписывают риши Гритсамаде Шаунохотре (gṛtsamda śaunohotra?).

Мандала 3 состоит из 62 гимнов, обращённых глав­ным образом к Агни и Индре. Стих 3.62.10 имеет боль­шую важность в индуизме и известен как Гаятри-мантра. Большинство гимнов в этой книге приписывается Виш­вамитре Гатхине (viśvāmitra gāthinaḥ?).

Мандала 4 состоит из 58 гимнов, обращённых преи­мущественно к Агни и Индре. Большинство гимнов в этой книге приписываются Вамадеве Гаутаме (vāmadeva gautama?).

Мандала 5 состоит из 87 гимнов, обращённых преи­мущественно к Агни и Индре, Вишведевам, Марутам, двойному божеству Митре-Варуне и Ашвинам. Два гимна посвящены Ушас (заре) и Савитару. Большинство гимнов в этой книге приписываются семье Атри (atri?).

Мандала 6 состоит из 75 гимнов, обращённых преи­мущественно к Агни и Индре. Большинство гимнов в этой книге приписывают бархаспатья(bārhaspatya?)-семье Ангирас.

Мандала 7 состоит из 104 гимнов, обращённых к Агни, Индре, Вишвадевам, Марутам, Митра-Варуне, Ашвинам, Ушас, Варуне, Ваю (ветру), двух — Сарасвати и Вишну, а также другим божествам. Большинство гимнов в этой книге приписывают Васиштхе Майтравау­рни (vasiṣṭha maitravaurṇi?). Именно в ней впервые встречается «Махамритьюмджая-мантра» (Гимн «К Марутам», 59.12).

Мандала 8 состоит из 103 гимнов, обращённых к раз­личным богам. Гимны 8.49 — 8.59 — апокриф Валакхи­лья (vālakhilya?). Большинство гимнов в этой книге приписывается семье Канва (kāṇva?).

Мандала 9 состоит из 114 гимнов, обращённых к Соме Павамана, растению, из которого изготавливался священный напиток ведической религии.

Мандала 10 состоит из 191 гимна, обращённых к Агни и другим богам. Она содержит Надистути-сукту, молитву рекам, важную для реконструкции географии ведической цивилизации, и Пуруша-сукту, имеющую большое значение в индуистской традиции. Она также содержит Насадия-сукту (10.129), возможно, наиболее знаменитый на Западе гимн, рассказывающий о Творе­нии.

Риши

Каждый гимн Ригведы традиционно сопоставляется с особенным риши, а каждая из «семейных книг» (Ман­далы 2-7) считается составленной определённой семьёй риши. Основные семьи, перечисленные в порядке убыва­ния числа стихов, приписываемых им:

Ангирас: 3619 (особенно Мандала 6)

Канва: 1315 (особенно Мандала 8)

Васиштха: 1267 (Мандала 7)

Вишвамитра: 983 (Мандала 3)

Атри: 885 (Мандала 5)

Бхригу: 473

Кашьяпа: 415 (часть Мандалы 9)

Гритсамада: 401 (Мандала 2)

Агастья: 316

Бхарата: 170

Переводы

Ригведа в 1989—1999 годах была полностью переве­дена на русский язык Т. Я. Елизаренковой. Перевод учитывает работу над текстом европейских предшествен­ников, являясь безусловным ценнейшим вкладом в отечественные индологию, лингвистику и филологию.

Индуистская традиция

В соответствии с индуистской традицией, гимны Ри­гведы были собраны Пайлой (Paila) под руководством Вьясы (Vyāsa?), который сформировал Ригведа Самхиту в том виде, который мы знаем. В соответствии с Шатапатха Брахманой (Śatapatha Brāhmana?), количество слогов в Ригведе составляет 432 000, равняясь числу мухурт (muhurtas) в сорока годах (30 мухурт составляют 1 день). Это подчёркивает утверждения ведических книг о существовании связи (бандху (bandhu)) между астроно­мическим, физиологическим и духовным.

 

Авторы Брахман (brāhmana?) описали и интерпрети­ровали ритуал Ригведы. Яска (Yaska) был ранним комме­нтатором Ригведы. В XIV веке Саяна (Sāyana?) написал исчерпывающий комментарий к ней. К другим бхашьям (bhāṣya?) (комментариям), сохранившимся до наших времён, относятся комментарии Мадхавы (Mādhava?), Скандасвамина (Skaṃdasvāmin?) и Венкатамадхавы (Veṃkatamādhava?).