Особливості давньоєгипетської любовної лірики.

Улюбленою поетичною формою Стародавнього Єгипту були гімни на честь богів і фараонів. У них єгипетський поет оповідав про свою любов до природи, до сонця, до всесвіту, до всього далекого й недосяжного. Найстаріші гімни мають будову доволі просту. Ось, наприклад, гімн про Ра:

” Слава тобі, великий, сину великого! До тебе біжить великий дім володаря полудня, до тебе біжить великий дім володаря півночі! Ти відчиняєш отвори небесних вод,перед тобою відкривається небо. Слава тобі, єдиний, що триває вічно!..”

Але пізніше зміст пісні стає багатший,а форма – більш витонченою. В одному гімні Ра сам оспівує свою велич:

“ Я є той, хто створив небо і землю, підняв гори і всім істотам дав життя.Я є той, хто створив воду іпривів велику повінь та дав життя плідному бикові. Я є той, хто створив небо і таємницю його обріїв і посадив туди душі богів. Коли я відкриваю очі, стає ясно, коли замикаю – темнішає. Вода Нілу тече, коли я накажу. Я є той, хто творить години і створює дні. Я є той, хто починає ріки і творить повінь. Я є той, хто створив живий вогонь...”

До найвищої форми довів цей вид поезії фараон Ехнатон.

Простою і маловибагливою була єгипетська народна пісня. Маємо лише невеликі її зразки з надгробних написів. Пастух, що гнав овець через поля, залиті водою Нільської повені, співав:

Ваш пастух є у воді, між рибами,

Він говорить із сомом,

Він здоровить щуку...

Ваш пастух – пастух заходу...

Коли молотили збіжжя, погонич волів співав:

Молотіть для себе, молотіть для себе.

Ви, воли, молотіть для себе!

Молотіть для себе. Солому на поживу,

А зерно для вашого пана!

Не спочивайте, воли,

Сьогодні нам холодно!

На народних мотивах розвинулась любовна лірика. Коханці звали один одного словами: “мій брат”, “моя сестра”. Ось пісня закоханої дівчини:

Голос голубки кличе.

Вона каже: “Земля є ясна!”

Що маю я діяти?

Пташки не карайте мене!

Я зустріла мого брата.

Моє серце щасливе надмірно!

Ми кажемо: “НЕ РОЗЛУЧИМОСЯ НІКОЛИ!”

Дівчина-стрілець своє кохання оспівує так:

Скаржиться дика гуска,

Зловилася на принаду, -

Твоя любов тримає мене,

Не можу звільнитися від неї.

Заберу мої сіті додому, -

Але, що скажу моїй мамі:

Щодень поверталася я із здобиччю...

Не поставлю вже сітей сьогодні, -

Полонила мене твоя любов.

За XIX – XX династій постали майстерні любовні пісні, в яких виступають різні дерева як символи кохання. Поет оспівує сикомору, яку посадила любка власною рукою:

“Вона є гарна, гілля її миле, свіжо-зелене. Вона має багато овочів, - вони червоні, як кармін, листя їх як малахіт, світяться, як скло. Вона витягає плечі, тінь її холодна. Вона кладе листя до рук малої дівчинки-садівнички й посилає її швидко до любої: “Прийди, пробудь одну хвилину серед молоді! Гай, повний зелені, святкує свій день; хатина й шатро готові; молодь радіє, що тебе побачить... Прийди, святкуй цей день у веселості – сьогодні, й завтра, ц післязавтра – три дні! Сідай у моїй тіні!.. Як оп’янілий бенкет заметушиться, сама залишишся з твоїм братом. Але я [сикомора] мовчазна й не розповім того, що побачу ”.

Як єгиптяни цінували життя й як вміли його використовувати, про це свідчить пісня, яку склав поет Манерос:

“ Одні люди проходять, інші залишаються від часів предковічних. Боги, що колись жили, спочивають у своїх пірамідах. Так само поховано і вельмож, і мудреців. Ті, хио будував будинки, не мають тепер своєї містини, - бачиш, що сталося з ними. Я чув слова Імхотепа і Гардедефа, які кажуть так у своїх приповідках: “Дивися, їхні будинки, їхні мури розпадаються, нема їм місця, так, ніби їх ніколи і не було! Ніхто не приходить звідти, щоб нам сказати, що з ними сталося,щоб скріпити наше серце, коли підемо туди, куди вони пішли!..” “з веселим серцем не забувай величаво жити. Іди за своїм серцем, як довго живеш! Поклади мірру на свою голову, одягнися в тонке полотно, намастися правдивими божими чудесами! Прикрасися як тільки можеш і не дай впасти твоєму серцю. Іди за своїм серцем і за своїми радощами, поки живеш. Не засмучуй свого серця, поки не прийде день жалощів. Але той, чиє серце стоїть тихо, не чує жалів, а той, хто лежить у могилі, не приймає смутку. З ясним лицем святкуй радісний день і не спочивай у ньому, бо ніхто не бере із собою свого добра й ніколи не повертається той, хто відійшов туди…”

Ця пісня, своїм змістом нагадує пізніші оди Горація, - це, майбуть, найпомітніший твір єгипетської поезії.