Конфуціанський канон. «лунь юй».

Тема «китайська сім'я» досить добре вивчена, хоча спеціальних виданьукраїнською мовою майже немає. У російськомовній літературі інформація про

«Китайської сім'ї» міститься в сильно розсіяному ви­гляді в безлічі джерел.

По - перше, це праці, що входять до т.з. конфуціансь­кий канон: «Луньюй» (судження та бесіди), «Шицзін» (книга пісень) і «Ліцзі» (записки про ритуал).

«Лунь-юй» - невеликий трактат, до якого входять ви­слови Конфуція,а також розмови між ним і його учнями та сучасниками. Вона написаначерез 70-80 років після смерті Конфуція, тобто на початку 4 ст. до н.е. «Лунь-юй»написана вкрай лаконічною мовою і складається з уривчастих записів, уяких порушувались найрізноманіт­ніші теми, починаючи від деталейповсякденному житті Конфуція і кінчаючи розбором проблем філософії, культури,політики і моралі, в тому числі і про родину.

Фундаментальну роль у всій історії етичної і полі­тичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція (551-479 рр. до н. е.) Його погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і висловлювання»), складеній його учнями. «Вислови» («Лунь юй») дійшли до нас у складі конфуці­анського канону, що складається з «П'ятикнижжя» і «Четверокніжія». Вони є частиною «Четверокніжія», до якого крім «висловів» входять «Менцзи», «Велике вчення», "Вчення про середину», що представляють собою розвиток вчення Конфуція його послідовниками. «П'ятикнижжя» включає склепіння, що склалися в культурі незалежно від конфуціанства, але використані ним для зміцнення авторитету власного навчання. До нього входять: «Книга пісень» («Ши цзин»), «Книга обрядів», або «Ритуал» («Лі цзи»), «Книга переказів» («Шу цзин»), «Книга гаданий» або «Книга змін»(«І цзин»), і літопис царства Лу, батьківщини Конфуція -«Весни і осені» («Чунь цу»).

«Вислови», як вважають, [32] містять вчення Кон­фуція в передачі учнів його учнів. Сам же Конфуцій проповідував своє вчення усно, в бесіді з учнями, яких у нього налічувалося близько трьох тисяч, а найбільш талановитих-сімдесят.

«Вислови» передають дух та атмосферу учнівства і показують становище вчителя, не так давно змінив жерця, що веде мовлення незаперечну істину. Сам стиль відпові­дей Конфуція-сентенціонний, а часом афористичний-включає можливість оскарження. Поряд з цим очевидні елементи битовізаціі, що створюють відчуття повної життєвості, а іноді й інтимності обстановки, в якій відбувається спілкування вчителя і учня.

В деяких, хоч і не багатьох, фрагментах присутній психологізм.

На Протягом багатьох століть ця книга справляла значний вплив на світогляд і спосіб життя китайського народу. Книгу цю заучували напам'ять навіть діти, до її авторитету апелювали дорослі в справах сімейних і політичних. Вона була настільною книгою кожної китайської сім'ї.

Досить призвести лише кілька висловлювань, щоб дійсно зрозуміти значимість книги для кожної китайської сім'ї, по якій вони жили багато століть поспіль. Ось лише деякі з них:

1.4 Учитель Цзен сказав: «Я тричі за день запитую себе з достатньою відданістю я веду справи з людьми, щирий чи я у відношенні з друзями, чи достатньо вдоско­налююсь (вправлялися) в тому, що передане мені (вчите­лем).

7.22 Вчитель сказав: «Серед трьох що йдуть по до­розі обов'язково знайдеться той, у кого я можу повчи­тися. Я візьму від нього все добре і буду слідувати йому. А все недобре я виправлю».

16.19 Кунцзи сказав: «Знающий від народження-ви­щий; наступний той, хто придбав знання вченням, кому було важко, але він все ж таки вчився, той третій, а той, хто кинув навчання, тому що було важко, того люди звуть бідним».

52. ДАОСЬКИЙ КАНОН. «ДАО ДЕ ЦЗИН». ПО­НЯТТЯ ДАО ЯК ПЕРШООСНОВИ І ЗАГАЛЬНОГО ЗАКОНУ СВІТОБУДОВИ.

Дао дэ цзин (кит. трад. 道德經, упр. 道德经, пиньинь Dào Dé Jīng [звучание (info)], «Книга пути и благодати») — основополагающий источник учения и один из выда­ющихся памятников китайской мысли, оказавший большое влияние на культуру Китая и всего мира. Основная идея этого произведения — понятие дао — трактуется как естественный порядок вещей, не допуска­ющий постороннего вмешательства, «небесная воля» или «чистое небытие». Споры о содержании книги и её авторе продолжаются до сих пор.

Утверждается (Alan K.L. Chan, The Daode Jing and its tradition, in Daoism Handbook, ed.Livia Kohn, 2000), что общее количество классических комментариев к ДДЦ достигает 700, из которых на данный момент сохранилось 350. Количество комментариев на японском языке около 250.

Происхождение книги

Традиционно автором книги считается Лао-цзы (VI — V вв. до н. э.), поэтому иногда книга носит его имя. Историк Сыма Цянь, излагая его историю, в то же время подвергал её сомнению и предполагал, что автором книги мог являться другой современник Конфуция — Лао Лай-цзы или же чжоуский государственный деятель Дань, о котором известно, что он посетил циньского правителя Сянь-гуна спустя 129 лет после смерти Конфуция.

Некоторые учёные (Лян Цичао, Гу Цзеган) считают, что ныне существующий текст «Дао Дэ Цзин» носит явный отпечаток более позднего времени, чем время жизни Лао-цзы. Выдвинуто предположение, что книга была создана в эпоху Чжань-го (IV — III вв. до н. э.) и отношения к Лао-цзы не имеет. Их оппоненты (Го Можо и др.), не отрицая разрыва между годами жизни Лао-цзы и временем появления «Дао Дэ Цзин», утверждают, что данное произведение представляет собой изложение устно передаваемого в то время учения Лао-цзы его последователями.

Содержание

В трактате Дао-дэ цзин (IV—III в. до н. э.) излагаю­тся основы даосизма, философии Лао-цзы. В центре доктрины — учение о великом Дао, всеобщем Законе и Абсолюте. Дао господствует везде и во всем, всегда и безгранично. Его никто не создал, но все происходит от него. Невидимое и неслышимое, недоступное органам чувств, постоянное и неисчерпаемое, безымянное и бесформенное, оно дает начало, имя и форму всему на свете. Даже великое Небо следует Дао. Познать Дао, следовать ему, слиться с ним — в этом смысл, цель и счастье жизни. Проявляется же Дао через свою эманацию — через дэ, и если Дао все порождает, то дэ все вскарм­ливает.

Трактат настаивает на неизреченности Дао, которое есть начало всех вещей. Для постижения Дао рекоменду­ется недеяние, безмолвие, спокойствие, умеренность и бесстрастие, которые даруют слияние с Дао.

Кто нападает, не достигает успеха (1:24)

Дао следует естественности (1:25)

Дао вечно и не имеет имени (1:32)