Міфічні архетипи «світове дерево», та «світова гора».

Світове дерево, Вічне Дерево Життя — уособлення єдності усього світу, своєрідна модель Всесвіту й людини, де для кожної істоти, предмета чи явища є своє місце. Це також посередник між світами — своєрідна дорога, міст, драбина, якими можна перейти до світу богів або в потойбіччя. Про древо життя у світі створено безліч легенд, казок, цей символ знайшов відображення в орнаментах багатьох народів.

Світове дерево в світовій культурі

Символ Світового дерева в міфологічних уявленнях багатьох народів, зокрема, й українців, слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу.

У давньому Ірані вірили, що священне дерево росте біля джерел Ардвісури. На ньому нібито жив цар птахів Сенмурв, який розсипав насіння по землі. Інший птах відносив насіння до джерела, з якого пила зірка, що осипала землю дощами. З дощем насіння поверталося назад у землю.

У скандинавських міфах бачимо вічнозелене древо життя Іґґдрасиль, просякнуте живлющим священним медом. Це велетенський ясен, що є структурною основою всього сущого і єднає собою дев'ять світів. На вершині дерева сидить орел, коріння підгризають змії та дракон Нідхьогг. Слово «Іґґдрасиль» буквально значить «кінь Іґґа», тобто кінь Одіна. Ця назва підкреслює роль дерева ще і як шляху, котрим божественний шаман (Одін) мандрує з одного світу в інший.

У слов'янській міфології першодеревом вважали дуб, в Україні це також була ще й верба.

Світове дерево та прадавні концепції часу і простору

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть. Наприклад, загадка про життя і смерть: «Стоїть дерево, на дереві — квіти,

під квітами — котел, над квітами — орел, —

квіти зриває, в котел скидає,

квітів не меншає, в котлі не більшає.»

Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення про те, як із хаотичного первісного океану з'явився світ. У них мовиться про часи, коли не було ще ні неба, ні землі, а було тільки синє море. На тім морі стояло дерево (явір чи сосна). На дереві три птахи радили раду: як заснувати світ?

Один птах упірнув у море — виніс золотий камінь. Повстало сонце.

Другий пірнув — виніс срібний камінь. Повстав місяць.

Третій — мідний камінь. Повстали зорі.

Першодерево світу слов'яни розташували у вирію, згідно з їх віруваннями, на «прадубі» росли плоди безсмертя. Сюди ж зліталися птахи на зиму.

Одночасно із творенням в уяві первісних людей образу світового дерева виникла й розгалужена система протиставлень:

день — ніч

літо — зима

життя — смерть

праве — ліве

пряме — криве

верх — низ

вогонь — вода

чоловік — жінка

парне — непарне

На вершечку дерева днює сонце, саме його «рух» зумовив «поділ» простору довкола нього на четверо у горизонтальній площині, виражаючи уявлення про:

Ø час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима);

Ø простір (схід, південь, захід, північ).

Ø За вертикаллю дерево ділиться на три частини, до кожної «приписані» певні істоти:

Ø нижню — коріння (підземний світ) — змії, жаби, риби, водоплавні птахи і тварини, бо низ дерева символізує не лише підземний світ, а й воду;

Ø середню — стовбур (земний світ) — великі тварини: тури, олені, коні, ведмеді, вовки, це також і світ людей;

Ø верхню — крону (небесний світ) — птахи і бджоли, небесні світила.

Фольклор

Найчастіше у фольклорі як світове дерево виступають дуб, явір, верба, липа, калина, вишня, яблуня, сосна. Розташовується Світове дерево у казковому просторі фольклору зазвичай на горі, посеред моря, в чистім полі неподалік дороги, в пана-хазяїна на його дворі.

Деревом позначали також час. Коли древо позначає рік, то малюється чи вирізьблюється з багатьма гілочками, так званою «сосонкою». Збереглися й загадки про дерево-рік:«Дуб-дуб довго-вік, на ньому дванадцять гіллів, на кожній гіллі по чотири гнізда, а у кожному гнізді по сім яєць, і кожному ім'я є.»

У міфологічних уявленнях світ членувався на три плани:

· людина (мікрокосм),

· суспільство,

· всесвіт (макрокосм).

Або ж літописні яв, нав і прав — світи сучасний, потойбічний та ідеальний-небесний. Причому всі явища природи, події в суспільстві й переживання окремих людей відбувалися однаково як у кожному з цих трьох планів, так і в них усіх одночасно і взаємопов'язано, як у єдиному організмі. А дерево було посередником між цими світами, або й розміщувало ці світи на собі. За його допомогою можна було переходити з одного світу в інший (у світ предків, на небесний світ).

Світове дерево в казках

У казках трапляється мотив «дерева до неба», здершись на яке герой бачить небесне божество й отримує чарівні подарунки. З образом древа-посередника між світами пов'язаний і звичай саджати дерева чи кущі на могилах. Важливість цього звичаю підкреслюється тим, що на них саджають рослини певних порід. В Україні це переважно калина.

В українських легендах дівчата перетворюються на дерева з туги за коханими. У казці про чарівну сопілку з кісточок дівчини, підступно вбитої сестрами, виростає кущ калини. Зроблена з її гілочки сопілка промовляє людським голосом. Узагалі, в казковому епосі дерева тісно пов'язані з жінками й дівчатами.

В одній з казок до царського двору внадилася жар-птиця — красти золоті яблука чи груші з чарівного деревця. Царенко вирушає в похід, аби піймати злодійку, а повертається додому з нареченою.

Цікавою з цього погляду є казка «Дідова й бабина дочка», де на лісовому шляху дівчини-сироти стрічаються піч, криниця і яблуня (жіночі символи).

У казці «Золотий черевичок» вмираюча мати залишила донечці дарунок-оберіг: зернятко, з якого виросла верба. Довго допомагало дерево, населене чарівними паннами, бідній сиротині. Стало у пригоді й тоді, як прийшов час шукати собі пари. А після весілля дівчини з князенком «верба з криничкою пішла в землю та й знов у князенковому саду вийшла».

У веснянках зустрічається мотив казкового дерева, яке парує закоханих: з нього з'являються три церковці і дзвіниця: у церковці — три свічечки ясних (скажімо, Марійка, Оксанка і Надійка), а в дзвіниці — три дзвоники гласних (Іванко, Петрусь і Василько). Далі Іванко промовляє: «Я Марійку люблю, я своїй Марійці черевички куплю», і так про кожну пару.

У повір'ях і звичаях

В Україні є повір'я, що «людина немарно проживе життя, якщо посадить дерево».

У деяких народів, зокрема в українців існував звичай саджати на честь загиблих героїв дерева – живі пам’ятки.