Угаритсько-фінікійська література 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Угаритсько-фінікійська література



Міфологія і релігія Стародавньої Сирії Фінікії і Палестини. Угаритсько-фінікійська література (епос про Керета, “Оповідь про Данела і його сина Акхата”, оповіді про Баала Могутнього й Анат, “Поема про боротьбу Баала Могутнього з Мотом”, оповіді про будівництво “дому Баала”, карфагенська пригодницька повість та історична оповідь). Мистецтво Стародавньої Сирії, Фінікії і Палестини.

Цілком можливо, що два відомих угаритська епічних твори - епос про Керети і епос про Данеде - є пам'ятниками не стільки релігійна, скільки світської літератури. Лише з цілком зрозумілою часткою умовності ми відносимо до літератури кілька пізніших надгробних накреслень, які здебільшого були короткими.

Одним з найбільш значних досягнень фінікійців був винахід алфавітного письма. Фінікійські писарі фактично довели відкриття єгиптян до логічного завершення. Як відомо, єгиптяни створили 24 приголосних знаку, проте зберегли і сотні складових знаків і знаків, що позначають цілі поняття. Наступний крок на шляху створення алфавітного листа було зроблено, на думку вчених, на писарів гіксосскіх завойовників. Можливо, це вони на основі єгипетського ієрогліфічного листа створили першу алфавітний лист з 26 знаків для приголосних - так зване "Сінай лист", що іменується за місцем знаходження написів. Передбачається, що цей лист сходить до єгипетської ієрогліфіки. Алфавіт гіксосскіх переписувачів не встиг остаточно оформитися через короткочасності існування гіксосского держави, але разом з тим вплинув на створення алфавітного листа Південної Фінікії. На півночі ж, у Угаров, на тій же основі склалося алфавітний лист з 29 літер, пристосоване для писання клинописом на глиняних табличках.

Деякі вчені вважають, що фінікійське лист могло розвиватися зовсім не на основі єгипетського, а на основі крито-мікенського або фінікійського складового листа, пам'ятники якого дійшли до нас із міста Бібла. У будь-якому випадку очевидним є одне: вперше саме фінікійці стали вживати чисто алфавітну систему письма. Поза сумнівом, також і те, що цього мало відіграти вагому роль наявність алфавітних знаків для згодних в єгипетському листі, з яким фінікійці були давно знайомі.

Очевидно, що необхідність створення алфавітного письма виникла в самих різних полісах Фінікії. З розвитком мореплавства і торгових відносин, в яких була зайнята значна частина населення, треба лист набагато простіше, більш доступне, ніж те, яке могли вивчати тільки деякі писарі.

Недоліки в фінікійського алфавіту були наступні: він передавав одні приголосні звуки, не передавалися різні додаткові значки, за допомогою яких єгиптяни, наприклад, полегшували читання текстів, написаних так само, тільки приголосними. Тому читання було все ж справою нелегкою, розуміння більш складних текстів було досить складним.

Прийшов час, коли північний алфавіт був витиснений південним, який складався з 22 знаків і згодом поширився по всій країні. Від нього бере свій початок і грецький алфавіт, що видно з найдавніших форм грецьких літер, а також з того факту, що назви низки грецьких літер - семітського походження. Так, слово "алфавіт" містить у собі назви перших двох грецьких літер альфа і бета (у візантійському вимові - віта), які співпадають з назвами перших двох фінікійських букв - "алеф" та "бет", що в західно-семітських мовах означає "бик "і" будинок ". В основі цих алфавітних знаків лежали більш древні знаки-малюнки. Більшість назв букв грецького алфавіту співпадають з назвами фінікійських букв. Грецька і арамейська алфавіти є предками більшості сучасних алфавітних систем.

Давньоіндійська література

Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється великою кількістю релігійних збірників, що збереглися.

Писемність існувала в Індії вже у III тис. до н. е. Найдавніші ієрогліфічні написи і досі не прочитані. Поширення алфавітно-складової писемності припадає на IV—III ст. до н. е. (виникла на основі персидсько-арамейського письма).

Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди-Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти:

«Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт);

Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати).

Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок 1 тис. до н. е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії.

Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів ' соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.

Упанішади — це по суті перша спроба осмислити світ у рамках єдиного, послідовного вчення. Саме в Упанішадах була сформульована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, а й такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Усе в світі визначається моральним законом. Душа народжується чи вмирає, потім виникав знову у тій чи іншій формі відповідно до етичного балансу прижиттєвих звершень. Людина, яка поводила себе аморально, народжується потім у вигляді тварин, рослин, каменю. Тільки праведною поведінкою можна повернутися до людського образу.

Давньоіранська література

Провідну роль у формуванні молодої літератури іранських племен відіграли самі іранці, але не лише західні (перси), а й східні (предки нинішніх таджиків). Тісні етнокультурні зв’язки між цими двома пагонами загальноіранського кореня породили спільну літературу, що її вважають своїм національним надбанням і перси, і таджики.

Стародавній період в історії іранської літератури має хронологічні рамки від доби архаїки до III—IV ст. н. е. В літературних пам’ятках він відображений нерівномірно, бо політичне лихоліття не оминуло їх у проміжку часу від загибелі держави Ахеменідів до воцаріння династії Сасанідів (III ст. до н. е.— III ст. н. е.).

Літературу Стародавнього Ірану можна назвати художньою лише умовно. В ній ще були перемішані зародки майбутніх ідеологічних систем (релігійних, філософських, етичних, художніх) і природничих наук, лише намітився перехід від усної народної творчості до авторської писемної.

Найдавнішою й основною пам’яткою давньоіранської літератури є "Авеста". В її багатоплановому сюжеті виділяються тісно переплетені між собою міфологія та героїчний епос. До епічних сюжетів "Авести" належать оповіді про лучника Араша, чиї стріли своїм падінням окреслювали кордони іранських володінь, про сміливого корабельника, що його іноді вважають літературним прототипом Сіндбада-мореплавця — героя казок "Тисячі й однієї ночі". В "Авесті" присутні також казкові й байкові елементи.

Персонажі міфологічних і героїко-епічних оповідей "Авести" дуже гіперболізовані. Вони мають велетенську будову тіла й наділені неймовірною фізичною силою, тому хоробро б’ються з чудовиськами й, зрозуміло, здобувають над ними перемогу.

Гуманістичні мотиви "Авести" малопомітні. В центрі уваги "Авести" не люди, а боги та міфічні герої, а людина виступає в ній як сліпий виконавець божого промислу. Стилістика "Авести" загалом суха й невиразна, однак і в ній трапляються справжні художні знахідки.

Хоч давньоіранська література і поступається кращим у художньому відношенні пам’яткам словесності інших стародавніх народів, все ж вона увічнила себе тим, що на її основі формувалася творчість таких корифеїв іранської літератури, як Фірдоусі, Омар Хайям, Сааді та Хафіз.

Давньоєврейська література

Давньоєврейська література створила цілком оригінальний для давньосхідної традиції жанр – дидактичну повість-притчу – невеликого обсягу оповідь з розгалуженим сюжетом, для якого не властива алегорія, але який слугує ілюстрацією певного духовного чи морального стану людини чи суспільства. У каноні Старого Завіту цей жанр презентують три тексти – Книга Рути, Книга Естери та Книга Йони. Позаканонічні повісті-притчі представлені Книгою Юдити та Книгою Товита. У названих книгах величезна роль належить підтекстові, який завжди ширший за сам сюжет і який за зовнішньою скупістю прози ховає бурхливі колізії у свідомості персонажів.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-10; просмотров: 183; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.87.137 (0.024 с.)