Тема 10. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 10. Діалектика як вчення про розвиток та її альтернативи



План

1. Діалектика як методологічна система.

2. Закони діалектики.

3. Співвідносні категорії діалектики та їх методологічна функція.

Ключові поняття: випадковість, діалектика, дійсність, еклектика, загальне, закон, заперечення, зміст, категорія, кількість, метафізика, міра, можливість, наслідок, необхідність, одиничне, особливе, причина, протилежність, протиріччя, софістика, спадкоємність, стрибок, сутність, форма, явище, якість.

Теми доповідей та рефератів

  1. Діалектика як теорія розвитку.
  2. Софістика та еклектика – альтернативи діалектик як логіки.
  3. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
  4. Категорії діалектики як універсальні форми мислення.
  5. Співвідносне та методологічне значення законів діалекти.

Питання для контролю та самоперевірки знань

  1. Ваша думка про межі діалектичного методу. Чи існують вони? Обгрунтйте відповідь.
  2. Чи пов’язана з діалектикою здатність людини до постійного самооновлення та самозбереження перед загрозою хаосу, безчинству, невизначеності.
  3. Розкрийте філософське поняття закону. Наведіть приклади різних видів законів.
  4. Назвіть основні принципи діалектики. Наведіть приклади їх прояву у різних сферах буття.
  5. У чому полягає принципова відмінність діалектичного заперечення від метафізичного?
  6. Як Ви розумієте твердження Гегеля про те, що «діалектика є осягнення протиріч у їх єдності»?
  7. Що є провідним у діалектичній взаємодії форми та змісту?
  8. Як Ви розумієте засади по те, що «сутність являється, а явище суттєве»? Наведіть приклади.
  9. Чи може одне і те саме явище бути одночасно і причиною і наслідком? Чи можуть причина і наслідок мінятись місцями? Наведіть приклади.
  10. Розкрийте сутність альтернативних концепцій діалектики.

 

Рекомендована література:

 

1. Історія української філософії: підручник. — К.: Академвидав, 2008.—624 с.

2. Історія філософії України: хрестоматія:навч. посіб. /упоряд.: М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та ін. — К., 1993. — 560 с.

3. Причепій Є.М. Філософія: підруч. для студ. вищих навч. закл. / СМ. Причепім, A.M. Черюй, Л.А. Чекань. — К.: Академвидав, 2006. — 592 с.

4. Філософія: навч. посіб. / Л.В. Губерський. І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; за ред. І.Ф. Надольного. - 6-те вид., виправл. і доповн. — К.: Вікар, 2006. — 466 с.

5. Таран В.О. Соціальна філософія: навч. посіб. / В.О. Таран, В.М. Зотов, Н.О. Резанов. — К.: Центр навч. л-ри, 2009. — 272 с.

6. Філософський енциклопедичний словник / ред. кол: В.І. Шинкарук та ін. — К.: Абрис, 2002. — 800 с.

7. Філософія: Підручник / О.П.Сидоренко, С.С. Корлюк, М.С.Філянін та ін.; за ред.. О.П.Сидоренка. – 2-ге вид., переробл. і доп..- К.: Знання, 2010.- 414с.

8. Ящук Т.І. Філософія історії: курс лекцій: навч. посіб. / Т.І. Ящук.— К.: Либідь, 2004. — 536 с.

 

Методичні поради

 

 

При розгляді першого питання студентам необхідно звернути увагу на те, що філософів завжди цікавили не тільки проблеми теорії, тобто тлумачення світу, але й проблема методу, тобто шляхів, заходів і прийомів наукового пізнання і перетворення світу. Філософською теорією, методом і методологією наукового пізнання і творчості взагалі виступає діалектика, що в перекладі з грецької мови означає мистецтво вести бесіду, суперечку. Сучасна філософія розуміє діалектику як вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретичну і методологічну основу пізнання та діяльності, науку про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості.

Слід також пригадати, що сам термін «діалектика» вперше застосував Сократ, маючи на увазі діалог, спрямований на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок, поглядів. Студент має знати, що виділяють три історичні форми діалектики: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Антична діалектика започаткувала всі її форми. Мислителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей. Однак зрозуміти розвиток як процес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли, їх вчення було стихійним та наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.

Діалектика німецької класичної філософії — друга її історична форма. Вона успадкувала все позитивне з діалектики античних попередників і філософським генієм Г. Гегеля перетворилася на науково-раціональний всезагальний метод мислення.

Г. Гегель — творець діалектичної логіки. Сутність діалектики він вбачав у з'ясуванні єдності протилежностей. Діалектика є осягненням суперечностей у їх єдності. Протилежності тотожні, але будь-яка тотожність — це завжди і відмінність, а розвиток є процесом переходу явища з одного якісного стану до іншого. Однак моделлю діалектики для Г. Гегеля була не об'єктивна реальність, а мислення. Відповідно він розумів і розвиток як саморозвиток абсолютного духу від буття ідей до поняття. Поняття — суб'єкт і об'єкт такого процесу, а діалектика — діалектика понять. Така позиція суперечила даним сучасного Г. Гегелю природознавства, що визнавало діалектику речей, природи, тобто об'єктивну діалектику.

Матеріалістична діалектика — третя її історична форма. Розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, марксистською філософією в цілому, вона стала результатом синтезу гегелівської ідеалістичної діалектики та філософського матеріалізму (його ще називають антропологічним матеріалізмом) Л. Фейербаха. Матеріалістична діалектика є вченням про всезагальні зв'язки і найбільш загальні закони розвитку буття та мислення. У ній суб'єктивна діалектика (діалектика понять) є відображенням об'єктивної діалектики (діалектики об'єктивного буття). Ця діалектика стала аналогом руху реального світу природи, суспільства, людини, а не навпаки, як у Г. Гегеля.

Матеріалістична діалектика у застосуванні її до вивчення природи є діалектикою природи, до пізнання — теорією пізнання, до мислення діалектичною логікою, до суспільства — діалектикою суспільного життя. Діалектико — матеріалістичний аналіз явищ природи, суспільства і свідомості людей дає можливість відкривати закономірності і рушійні сили їх розвитку, науково передбачати майбутнє і знаходити реальні способи його створення. Завдання будь-якої цивілізованої людини — засвоєння діалектичного стилю мислення, тобто осягнення дійсності в усій її різноманітності, у постійному русі, суперечливості, взаємодії нового зі старим.

Студентам потрібно звернути увагу, що діалектика виникла й історично розвивалась у боротьбі з метафізичним методом мислення, характерною особливістю якого є однобічність, абстрактність, абсолютизація того чи іншого моменту у складі цілого. Метафізична концепція розглядає явища і предмети матеріального світу як ізольовані і не пов’язані між собою, як випадкове накопичення явищ і предметів. Сутність метафізичної концепції зводиться до того, що вона заперечує внутрішнє джерело розвитку – саморозвиток. Причину розвитку природи і суспільства вона вбачає у певній зовнішній, надприродній силі і врешті –решт у Богові. Діалектика та метафізика виступають як альтернативні способи філософського осягання буття і різняться у багатьох суттєвих моментах. Зокрема, по-перше, діалектика вважає рух абсолютним, а спокій відносним, то метафізика, навпаки, сприймає рух як суму станів спокою, що є постійним; по-друге, діалектика визнає взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ, а метафізика розглядає їх у відриві, у відокремленості; по-третє, з погляду діалектиків, все рухається, все змінюється, метафізики, однак, твердять, що явища незмінні у своїй сутності.

Діалектичний метод всебічного і конкретного аналізу дійсності корінним чином відрізняється від еклектики і софістики, тому теж необхідно проаналізувати їх відмінності.

У зв’язку з цим студентам слід звернути увагу, що за змістом діалектика є теоретичною та методологічною системою, яку утворюють принципи, закони, категорії, інші елементи. Принцип у філософії розуміється як основне положення теорії, або загальне правило чи керівна ідея діяльності. Принципи діалектики мають у її системі статус аксіом і, отже, задають вихідні умови пізнання та діяльності, визначають їх спрямованість та творчі потенціали. Провідними серед них є принципи всезагального зв'язку, розвитку, об'єктивності, відображення, історизму, системності, цілісності. Фундаментом діалектики є принципи всезагального зв'язку та розвитку. У зв’язку з цим потрібно розглянути, що діалектику цікавить не рух взагалі, а перш за все розвиток, який розглядається як рух у певному напрямку, переважно як рух поступовий, прогресивний, висхідний. Слід також розглянути дві різні тенденції розвитку: 1) висхідна, прогресивна, перехід від простого до складного; 2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного до простого. Необхідно також проаналізувати ознаки, що відрізняють діалектичний розвиток від руху.

Отже, розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.

Готуючи друге питання семінарського заняття необхідно звернути увагу, що специфічним синтезом принципів у діалектиці є поняття закону.

Закон у філософії визначається як відображення об'єктивних, загальних, суттєвих, необхідних зв'язків об'єктів, явищ і процесів буття, що повторюються. Закони є ієрархічними і різноманітними. У специфічних законах відображається розвиток конкретних зв'язків: фізичних, хімічних, біологічних та інших. Загальні закони виражають розвиток зв'язків, характерних для всієї природи, або всього суспільства, або свідомості. Всезагальні закони відображають універсальні зв'язки і природи, і суспільства, і свідомості. Діалектика вивчає всезагальні закони розвитку буття і пізнання, основними з яких є: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності та "боротьби" протилежностей, закон заперечення заперечення. Слід зауважити, що ці закони діалектики послідовно відповідають на запитання про розвиток: яким чином? чому? в якому напрямі він відбувається?

Згідно із законом взаємного переходу кількісних і якісних змін, кількісні зміни в об'єктах поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їх міру і зумовлюють у них корінні якісні зміни. З цього визначення випливає висновок, що зміст і функції закону розкриваються через категорії "кількість", "якість", "міра" з їхньою загальною родовою ознакою — "властивістю".

Якісні і кількісні зміни в об'єктах закономірні, об'єктивні й загальні. Будь-який предмет, річ, явище, процес розвиваються через взаємодію якісних і кількісних властивостей та їх зв'язків, поступове накопичення кількісних змін, порушення, за певних умов, міри і перехід до нової якості, до виникнення нового об'єкта з іншими якісними і кількісними характеристиками.

Формою таких переходів є стрибок — ще одна філософська категорія закону, яка виражає процес перетворення об'єктів. Він — стрибкоподібний. Стрибки розрізняються за формою, масштабами, тривалістю тощо. У розвитку живої матерії розрізняються еволюційні і революційні стрибки. Еволюція (лат. розгортання) — це процес поступових кількісно-якісних змін об'єктів за збереження їх основної якості, тобто визначеності від їх виникнення до перетворення на інші об'єкти або стани. Революція (лат. поворот, переворот) — це процес кількісно-якісних змін об'єктів з перетворенням їх основної якості, перериванням поступовості в розвитку. У класифікації революцій виокремлюються промислові, науково-технічні, культурні, філософські та ін. Особливо значущі соціальні революції як способи зміни суспільних систем. У таких системах революція й еволюція є їх необхідними компонентами розвитку. Вони створюють суперечливу єдність. Революції визрівають у процесі еволюції і стають початком нової еволюції. Розвиток включає й повільну еволюцію, і перерву поступовості. Так, становлення в сучасній Україні ринкової економіки — процес революційний, однак він був би неможливим без еволюції форм власності, накопичення валютних резервів, іноземних інвестицій, суспільної свідомості нової соціальної групи людей — підприємців, менеджерів.

Отже, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін має велике світоглядне і методологічне значення. Воно полягає у тому,що, по-перше, цей закон дозволяє виявляти кількісну і якісну визначеність, міру об’єкта; по-друге, він дає можливість оцінювати нове, що народжується, форму стрибка з урахуванням конкретних умов; а по-третє, - дозволяє керувати якістю, кількістю, мірою практично необхідного стану явищ.

Наступний закон діалектики це - закон єдності та "боротьби" протилежностей, який є головним. Він відображає об'єктивне джерело будь-якого розвитку, відповідає на суттєве світоглядне питання: "Чому все у світі розвивається?" Цей закон — ядро діалектики. Тому не є випадковим, що діалектику у філософії часто визначають через різні формулювання цього закову. Згідно з Гегелем, наприклад, діалектика є вченням про те, як протилежності стають тотожними. З відкриттям цього закону став можливим дійсно науковий підхід до формування світогляду. Зміст і методологічна функція закону розкриваються через філософські категорії "суперечність", "єдність протилежностей", "боротьба протилежностей", "протиріччя". У діалектиці протилежності — це властивості і тенденції розвитку об'єктів, які одночасно зумовлюють і заперечують одна одну. Діалектичні протилежності всезагальні й об'єктивні. Об'єктів без протилежностей немає. Протилежності існують незалежно від бажання і свідомості людей; їх можна лише вивчати і керуватися ними в теоретичній і практичній діяльності.

Протилежності діалектично єдині, тобто не існують одна без одної. Єдність протилежностей полягає також у збігу їх у певних властивостях і тенденціях розвитку, в їх взаємопроникненні одна в одну, тобто в їхній тотожності. При цьому діалектика заперечує можливість абсолютної тотожності. Тотожність завжди конкретна і завжди різниться.

В об'єктах протилежності постійно взаємодіють у формі "боротьби", її результатом є розвиток. Він багатоваріантний: удосконалення протилежностей і виникнення нової їх єдності на вищій основі (наприклад, зростання ступеня свободи особистості і суспільства в міру пізнання ними природної та історичної необхідності);

Розвиваються і самі протилежності. Вони виникають як відмінності, потім перетворюються на істотні відмінності і протилежності, а останні — на істотні відмінності і відмінності. Завершується процес зняттям. Зняття — філософська категорія для відображення такого перетворення, в якому наявні форми або принципи усуваються, заперечуються, але утримують своє значення як підпорядковані моменти нової цілісності. Зняття в діалектиці — не знищення і руйнування, а перехід до іншої якості, нової єдності протилежностей, вищого ступеня розвитку. Складне і рухливе відношення між протилежностями називається у філософії суперечністю. Воно відображає взаємодію протилежних, взаємовиключних боків і тенденцій предметів і явищ, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності та взаємопроникненні як джерело саморуху і розвитку об'єктивного світу і пізнання.

Діалектичні суперечності об'єктивні і всезагальні. Вони виражають сутність закону єдності і "боротьби" протилежностей, є центральною категорією діалектики.

Отже, змістом процесу розвитку є виникнення, становлення і вирішення діалектичних суперечностей. У кожному об'єкті чи системі об'єктів вони представлені складною ієрархією. Будь-яка суперечність мас системний характер, а будь-яка система суперечлива. Розвиток суперечностей вимагає їх вирішення, яке підіймає систему на якісно новий рівень. Суперечність — джерело, зміст і рушійна сила саморуху і саморозвитку світу, його пізнання та перетворення суб'єктом. Студент має знати, що витоком розвитку є роздвоєння єдиного на протилежності, їх боротьба і розв’язання. Боротьба протилежностей веде зрештою до розв’язання суперечності, яка є переходом до нового якісного стану. Цей перехід є стрибком, революцією, переривом поступовості. Нові явища, що виникають, мають нові, притаманні їм суперечності, котрі є рушійною силою їхнього розвитку.

Залежно від місця у системі розрізняються внутрішні і зовнішні суперечності; стосовно сутності – суттєві і несуттєві; залежно від ролі у розвитку – основні і неосновні, а за типом у суспільстві – антагоністичні і неантагоністичні.

Методологічне і світоглядне значення закону єдності і боротьби протилежностей полягає у тому, що він дозволяє, по—перше, виявляти суперечності об’єкта; по - друге, оцінювати характер, ступінь зрілості суперечності, його місце і роль у системі; по-третє, керувати процесом розв’язання суперечностей.

Якщо закон взаємного переходу кількості в якість розкриває закономірності неперервної зміни нового старим у процесі розвитку, якщо закон єдності і боротьби протилежностей розкриває внутрішні джерела саморуху усіх явищ природи і суспільства, то закон заперечення заперечення, по-перше виявляє напрям розвитку, показує, у якому напрямку він іде, яка загальна тенденція розвитку, а по-друге, він розкриває спадкоємний зв'язок між різними стадіями розвитку, між старим і новим, між тим, що вмирає, і тим, що народжується. Цей закон показує, у якій формі і як здійснюється взаємозв’язок просу розвитку між старим і новим. По-третє, він розкриває форми поступального розвитку і демонструє, що розвиток іде не по замкненому колу, не по прямій лінії, а по складній спіралеподібній формі.

Вперше закон заперечення заперечення було сформульовано Гегелем, хоча окремі риси цього закону(діалектичний характер заперечення, роль спадкоємності у розвитку, нелінійний характер напрямку розвитку) фіксувались в історії філософії. Слід звернути увагу, що зводячи закон заперечення заперечення до розвитку понять Г.Гегель гіпертрофував значення тріади як форми дії цього закону; він намагався

«підвести» під неї усі процеси зміни і розвитку. Вихідний ступінь - теза, заперечення його – антитеза, а третій ступінь – заперечення заперечення (синтез). При цьому на третьому ступені на новій основі повторюються деякі риси першого ступеня і на цьому цикл розвитку явища закінчується.

Закон заперечення заперечення – один з основних законів діалектики, який відображає поступальніст ь, спадкоємність, а також специфічну діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності. Закон показує, що розвиток відбувається не по колу, а від простого до складного, від нижчого до вищого.

Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлена суперечливістю предмета внутрішня неминучість його якісного перетворення.

Таким чином, діалектичне заперечення означає не просте, механічне відкидання старої якості, а її подолання, що включає момент внутрішнього зв’язку зі старим, утримання та збереження позитивного змісту старої якості і тим самим становить умови дальшого розвитку, можливість нового заперечення.

Загалом же, щодо заперечення існують дві точки зору: метафізична і діалектична. Якщо діалектика визнає внутрішнє заперечення (самозречення), то метафізика – тільки зовнішнє. Стосовно ролі заперечення погляди теж різняться: діалектики сприймають заперечення як момент зв’язку і розвитку, а метафізики – як знищення взагалі. Характер зв’язку нового і старого теж тлумачиться по-різному. Якщо діалектики визнають спадкоємність, перехід нижчого до вищого ступеня, то метафізики взагалі ігнорують спадкоємність.

Отже, сутність закону заперечення запереченнясаморозв’язувана суперечність, ця сутність детермінує зміст закону – єдність поступовості та повторюваності, виникнення нового і спадкоємності. Такий зміст визначає форму розвитку – спіралеподібність.

Світоглядне і методологічне значення закону заперечення заперечення полягає у тому, що він, по-перше, дозволяє виявляти внутрішнє необхідне заперечення, що дозріває, по-друге, дає змогу оцінювати характер зв’язку і боротьби того, що заперечує, і того, що заперечується, а також, по-третє, дає можливість впливати на перехід до більш високого ступеня розвитку.

Таким чином, кожний з трьох законів діалектики несе певну методологічну завантаженість, виконує дуже важливі функції.

При розгляді третього питання варто відзначити, що категорії філософії є підсумком пізнання, узагальненням досвіду пізнання і практики всієї попередньої історії людства. Це вузлові пункти пізнання, «сходинки» проникнення мислення в сутність речей. Вони є результатом руху думки від конкретного, чуттєво сприйнятого до абстракції, від одиничного до загального. Філософські категорії суттєво відрізняються від категорій конкретних наук. Ця відмінність полягає у тому, що філософські категорії відображують не просто суттєві властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу, а найбільш загальні властивості і зв’язки, що притаманні усім матеріальним процесам. Звідси витікає велика методологічна цінність філософських категорій для усіх наук. Вони застосовуються в пізнанні у будь-якій сфері дійсності.

Категоріїосновні і загальні ознаки, універсальні форми мислення і свідомості, що відображують загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх матеріальних, природних і духовних явищ. Відображаючи навколишній світ і ставлення людини до нього, категорії виконують світоглядну функцію, а як найзагальніші форми (засоби, схеми) теоретичної і практичної діяльності – методологічну функцію. Варто проаналізувати класифікації категорій запропоновані Платоном, Арістотелем та І.Кантом.

Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Гегеля, в якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у створенні діалектичної логіки,де всі категорії взаємопов’язані, переходять одна в одну і усі разом відтворюють закономірність поступального розвитку.

Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По-перше, вони об’єктивні за своїм змістом, оскільки у них відображуються якісь властивості, стосунки і зв’язки явищ об’єктивного світу. Вони формуються не внаслідок чисто розумової діяльності людини, а у процесі тривалого пізнання об’єктивного світу. Друга особливість категорій діалектики проявляється в тому, що вони є об’єктивні за змістом, а за своєю формою вони суб’єктивні, оскільки є продуктом абстрагувальної діяльності людського мислення. Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних категорій витікає з того, що мінливий, рухомий сам матеріальний світ. Категорії у процесі пізнання взаємопов’язані і знаходяться у складній взаємодії. Зв'язок категорій настільки багатоаспектний, різноманітний, що у кожному предметі, явищі можна виявити усі філософські категорії (зміст і форму, сутність і явище, причину і наслідок).

Світоглядне і методологічне значення категорій саме і полягає у тому, що вони пронизують весь процес наукового мислення, усі сфери знання і дозволяють правильно відображувати надто складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу.

Далі слід проаналізувати парні категорії діалектики: загальне - особливе-одиничне; сутність і явище; зміст і форма; причина і наслідок; необхідність і випадковість; можливість і дійсність.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-08; просмотров: 579; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.250.114 (0.028 с.)