Тема № 5. Німецька класична філософія.

План

1. Теорія пізнання І.Канта.
2. Філософська система та метод Г.Гегеля.
3. Антропологічний матеріалізм Л.Фейербаха.
4. Вплив марксизму на світову суспільну думку та соціальну практику.

 

Ключові поняття: агностицизм, апріоризм, «річ у собі», абсолют, антропологізм, категоричний імператив, «річ для нас», Абсолютна

ідея, трансцендентний, «Я», «не-Я».

 

 

Теми рефератів:

1. Раціональний зміст діалектики Гегеля.

2. Проблема людської діяльності у філософії Л. Фейєрбаха.

3. Етичні та естетичні ідеї І. Канта.

4. Вчення Г. Гегеля про абсолютну ідею.

5. Філософія Л. Фейєрбаха та її вплив на європейську філософію.

6. Вчення К. Маркса про суспільно-економічну формацію.

7. Вплив класичної німецької філософії на розвиток вітчизняної філософської думки, українського романтизму.

 

Питання для самоконтролю

1. З’ясуйте роль і місце німецької класичної філософії в історії філософії.

2. Розкрийте основні принципи теорії пізнання Е. Канта, її позитивні сторони та недоліки.

3. Які філософські ідеї Е. Кант розвивав у докритичний період своєї творчості?

4. Чому філософію Еммануїла Канта називають агностицизмом?

5. Що таке «річ у собі» І. Канта?

6. Що означає термін «категоричний імператив» Е. Канта?

7. У чому полягає основна суперечність філософського вчення Канта?

8. З’ясуйте сутність діалектики Гегеля.

9. Опишіть три етапи розвитку «абсолютної ідеї» в системі Гегеля.

10. Який внесок Гегеля в розробку ідей діалектики?

11. Яку нову «релігію» намагався створити Л. Фейєрбах?

12. У чому полягає антропологізм філософії Фейєрбаха?

13. У чому полягають основні риси марксистської філософії?

14. У чому полягають негативні аспекти марксистської філософії?

15. Охарактеризуйте економічну теорію К. Маркса й Ф. Енгельса.

16. Сформулюйте основні положення матеріалістичного розуміння історії.

17. Розкрийте концепцію практики К. Маркса та Ф. Енгельса.

18. Охарактеризуйте діалектико-матеріалістичне розуміння історії Марксом та Енгельсом.

 

Рекомендована література:

 

1. Історія української філософії: підручник. — К.: Академвидав, 2008.—624 с.

2. Історія філософії України: хрестоматія:навч. посіб. /упоряд.: М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та ін. — К., 1993. — 560 с.

3. Причепій Є.М. Філософія: підруч. для студ. вищих навч. закл. / СМ. Причепім, A.M. Черюй, Л.А. Чекань. — К.: Академвидав, 2006. — 592 с.

4. Філософія: навч. посіб. / Л.В. Губерський. І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; за ред. І.Ф. Надольного. - 6-те вид., виправл. і доповн. — К.: Вікар, 2006. — 466 с.

5. Таран В.О. Соціальна філософія: навч. посіб. / В.О. Таран, В.М. Зотов, Н.О. Резанов. — К.: Центр навч. л-ри, 2009. — 272 с.

6. Філософський енциклопедичний словник / ред. кол: В.І. Шинкарук та ін. — К.: Абрис, 2002. — 800 с.

7. Філософія: Підручник / О.П.Сидоренко, С.С. Корлюк, М.С.Філянін та ін.; за ред.. О.П.Сидоренка. – 2-ге вид., переробл. і доп..- К.: Знання, 2010.- 414с.

8. Ящук Т.І. Філософія історії: курс лекцій: навч. посіб. / Т.І. Ящук.— К.: Либідь, 2004. — 536 с.

 

Методичні поради

 

 

Розпочинаючи вивчення першого питання, слід зазначити, що наприкінці XVIII – першій половині XIX ст. бурхливий розвиток філософії відбувався в Німеччині. Специфіка і суперечливість соціально-економічного та історичного розвитку Німеччини цього часу знайшли свій вияв у німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвивалась в умовах країни, де буржуазні перетворення почалися пізніше. Німецька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними революціями, з одного боку, часто йшла на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а з іншого – об’єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо, наприклад, у Франції революції передував розвиток матеріалізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.

Німецька класична філософія представлена творчістю І. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, Л. Фейєрбаха. Докладно розглянемо погляди І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха.

 

 

Фундатором німецької класичної філософії був Еммануїл Кант (1724-1804). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. У загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70-х років ХVІІІ ст. починається другий, так званий “критичний” період, коли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: “Критика чистого розуму” (1781 р.), “Пролегомени” (1783 р.), “Критика практичного розуму”

(1788 р.).

У центрі філософії Канта поставлені проблеми теорії пізнання.

Необхідно звернути увагу студента на основне, чим відрізняється підхід Канта при вирішенні цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем. Відмінність полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не “речі в собі”, а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. “Речі в собі” стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір –час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність,

реальність та ін.), тобто такими формами, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом,

завершує мислення, при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях – так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.

Слід звернути увагу студента, що у філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об’єктивного існування “речей у собі”) та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розуму) з агностицизмом (заперечення пізнання об’єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.

Також студентам потрібно звернути увагу, що дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять «людина» та «особистість». Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

 

При розгляді питання про філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це – найвідоміший філософ об’єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення й буття. Основні праці: «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Феноменологія духу», “Філософія права”, “Філософія історії” та ін. У коло його інтересів входили всі сфери життя, а саме: природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо. Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історичний і духовний світ уперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, “відпускає з себе своє інше” – природу, яка, в свою чергу, розвиваючись, породжує “суб’єктивний” Дух – людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи, на думку Гегеля, є “свободою порожнечі”. Гегель підходить до формули свободи як до “пізнаної необхідності”. Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним методом і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає в тому, що вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного й майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права – конституційна монархія; в історії філософії – його пасивна філософська система. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягнувши рівня Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Отже, філософія Гегеля була консервативною, не давала перспектив для необхідності появи нових формацій. Через це класики марксизму назвали її “кінцем німецької класичної філософії”.

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах (1804 - 1872 рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. Від Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порога, як це робили багато його попередників, а зробив психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. У розумінні природи Фейєрбах – матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються

змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій

замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха – людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом покори її», в той час її слід розглядати як єдність біологічного та соціокультурного.

Марксизм виник у Європі в 40-ві роки XIX ст. У вузькому розумінні він уособлювався з марксистською філософією, яка була представлена двома німецькими діячами – Карлом Марксом (1818-1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820-1895). У широкому сенсі слова марксизм поряд з філософією містить політекономію та соціально-політичну проблематику (науковий комунізм). Марксистська філософія стала логічним завершенням попередньої матеріалістичної філософії (Демокрита, Епікура, таких англійських матеріалістів XVII ст., як Бекон, Гоббс, Локк, французьких просвітителів XVIIІ ст. й атеїстично-матеріалістичної філософії Л. Фейєрбаха).

Своєї остаточної форми матеріалізм набув у діалектичному матеріалізмі, поєднавши вчення Гегеля і Фейєрбаха: існуюча об’єктивно

матерія перебуває в постійному русі й розвитку. Матерія є вічна та незмінна, в процесі розвитку вона отримує нові форми свого існування.

Розвиток матерії здійснюється згідно з трьома законами діалектики (законом переходу кількості в якість, законом єдності й боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення). Ґрунтуючись на ідеї про те, що вся матерія розвивається за діалектичними законами, Маркс і Енгельс почали аналізувати на цій основі й історію. У результаті вони розробили теорію історичного матеріалізму як додаток до матеріалістичної діалектики. Допоміжним засобом в аналізі історії стала економічна теорія.

Доцільно розглянути головні положення економічної теорії Маркса.

Основою розвитку економіки є засоби виробництва як унікальний товар, функції праці, що дають змогу виробляти новий товар. Для

виробництва нового товару, крім засобів виробництва, необхідна допоміжна сила – робоча. У процесі розвитку капіталістичних відносин

відбувається відчуження робочої сили від засобів виробництва, а отже, від результатів праці. Основний товар – засоби виробництва – акумулюється в руках незначної групи власників, а переважна більшість працівників, не маючи власних засобів виробництва, повинні звертатися до власників засобів виробництва й продавати свою робочу силу за заробітну плату.

Отже, наприкінці вивчення теми потрібно з’ясувати основні риси німецької класичної філософії.

По-перше, це ґрунтовна розробка теорії діалектики, її логіки й методології, законів, категорій і принципів; по-друге, змістовна критика

традиційної метафізики; по-третє, перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного; по-четверте, теоретичне обґрунтування агностицизму; по-п’яте, змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння; по-шосте, постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес.