Особливості та проблеми формування стратегії розвитку туристської дестинації

Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є суб’єктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого - об’єктом управління туризмом. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як об’єкт управління, причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне пов’язати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту. Інтегроване управління туристичною дестинацією охоплює систему об’єктів, що обслуговують туристів, що відображено на рисунку 1.3.

 

Рис. 1.3. Інтегроване управління туристською дестинацією [8]

Інтегроване управління туристичною дестинацією спрямовується на вирішення таких завдань:

¾ збереження та примноження наявного туристичного потенціалу;

¾ забезпечення необхідних умов для організації обслуговування туристів;

¾ організація та підтримка економічних зв’язків між підприємствами, задіяних у процесі туристичної діяльності;

¾ забезпечення якості туристичних послуг, що виробляються [8].

У контексті сталого розвитку туризму дослідження дестинацій є вирішальним, бо саме в них найбільше відчуваються негативні екологічні наслідки туристичної діяльності. Проте розвиток географічної території як туристичної дестинації дозволяє:

¾ стимулювати появу та ефективну діяльність туристичних і допоміжних підприємств;

¾ створювати нові робочі місця;

¾ сприяти збільшенню податкових надходжень до бюджету [8].

Результати аналізу кількісного та якісного складу ресурсного потенціалу туристичних дестинацій указали на необхідність їх типізації з метою розробки ефективних механізмів управління. Визначальними ознаками визнано види туристичних ресурсів та масштаби діяльності. За видами ресурсів виділено такі типи туристичних дестинацій: природно-географічні, природно-антропогенні, культурно-історичні та соціально-економічні, а за масштабами: мега-, макро-, мезо-та локальні. Розроблена типізація туристичних дестинацій виступає основою теоретико-методичних підходів до створення й розвитку дестинацій не тільки в соціально-економічному, а й у екологічному значенні, а також до визначення життєвого циклу кожного її типу, що дозволить уніфікувати управління всією туристичною інфраструктурою [9].

Такий підхід до управління туристичними дестинаціями повинен бути направленим на вирішення проблем інтенсифікації їх розвитку, а саме, забезпечення збереження кількості та якості явних туристичних ресурсів, упровадження інноваційних технологій у процеси формування, реалізації та надання туристичних послуг, підвищення рівня оновлення основних фондів інфраструктури, а також збільшення пропускної спроможності дестинацій.

Упровадження такого підходу до управління розвитком вітчизняної туристичної дестинації потребує підвищення її привабливості регіональних дестинацій для інвесторів. Першочергове значення для реалізації цього процесу набуває оцінка ринкової привабливості інфраструктурних підприємств туристичних дестинацій, метою якої є створення рейтингу суб’єктів туристичної діяльності за пріоритетністю залучення інвестицій.

Оскільки в сьогоднішніх умовах дестинації як суб’єкту ринкових відносин потрібно бути конкурентоздатною, важливим постало питання стратегічного управління дестинацією, що повинно охоплювати розробку адекватних функціональних стратегій, що визначають ключові механізми впливу на результати її діяльності. Модель стратегічного управління дестинацією, розроблена А.І. Головчан [9], представлена на рис.1.4.

Рис. 1.4. Модель стратегічного управління туристичною дестинацією на основі механізмів забезпечення її конкурентоздатності [9]

Провідним механізмом виступає управління привабливістю дестинаційного туристичного продукту, величина якого залежить від показників кількості туристів, які її відвідали, та обсягу доходів від реалізації туристичного продукту за певний період часу.

Незважаючи на досягнення в галузі стратегічного управління багатьох авторів, чимало аспектів стратегічного управління туризму в регіонах залишилися невирішеними. Це стосується, насамперед, формування стратегії розвитку регіональних дестинацій; рішення проблем методичного забезпечення розробки стратегій; обґрунтування механізму розвитку.

Т.І.Ткаченко відзначає, що «питання стратегічного розвитку дестинацій як об'єктів управління розглянуті недостатньо через відсутність теоретичних і методичних підходів і комплексної стратегії» [30]. Традиційні методики стратегічного управління де сформульовані основні положення до формування стратегій, що широко застосовуються в сучасних дослідженнях, наочно відбиті в роботі Г. Мінцберга, у якій описано десять шкіл стратегічного управління [23].

Міжнародна практика управління й стратегічного управління розвитком дестинацій показує, що досягнення високого рівня розвитку багато в чому залежить від здатності органів державної влади вибудувати ефективний механізм прийняття й реалізації рішень, спрямованих на досягнення стратегічної цілі. Тому особливе місце при розробці стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій повинно займати застосування програмно-цільового методу управління, який орієнтований на досягнення кінцевого результату в логіці поетапної дії: формування дерева цілей, розробку адекватної виконуючої програми, реалізації управляючої програми [28].

Процес формування стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій повинен являти собою комплекс формалізованих процедур, спрямованих як на побудову моделі майбутнього, так і на побудову програми переходу з поточного стану до цієї моделі [19]. Формування стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій доцільно почати з визначення місії розвитку регіонального туризму. Місія повинна відображати специфіку регіональної туристичної дестинації та виступати як пріоритетний орієнтир, що відображає спрямованість діяльності. Місія повинна спиратися на ключову ідею розвитку в цілому.

Місія надає визначення майбутнього стану регіональної туристичної дестинації, визначає дії, можна сформулювати в такий спосіб:

¾ оцінка рівня розвитку регіональних туристичних дестинацій на теперішній час;

¾ формування цілей розвитку регіональних туристичних дестинацій, аналіз стратегічних альтернатив, визначення стратегії розвитку;

¾ реалізація стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій для досягнення основних цілей і завдань [19].

Ці три етапи визначають логічну послідовність формування і реалізації стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій. Механізмами стратегії розвитку є процеси, які властиві всім сферам і напрямам її діяльності, а саме:

¾ організаційно-управлінський (з набором концептуальних, програмних, проектних, планових та інших засобів управління);

¾ нормативно-правовий;

¾ фінансово-економічний (з виділенням інвестиційного);

¾ соціальний механізм;

¾ інформаційно-комунікативний [19].

Основними інструментами механізму реалізації стратегії розвитку повинні стати:

1) система нормативних правових актів регіонів, які мають логічний зв'язок і співпідпорядкованість і регламентуюче застосування конкретних методів та інструментів державного регулювання. Така система включає кілька рівнів нормативних правових актів.

2) інформаційна, методологічна та інструментальна підтримка підготовки й прийняття управлінських рішень на рівні регіональних органів державної влади;

3) широке застосування елементів стратегічного управління при оптимальному з’єднанні його з методами й формами оперативного (короткострокового) управління [19].

Отже, підсумовуючи вищесказане, треба відзначити, що застосування програмно-цільового методу управління для формування і реалізації стратегії розвитку регіональних туристичних дестинацій, дозволить досягти стратегічних цілей за допомогою механізмів і інструментів реалізації стратегії, а також буде сприяти сталому розвитку.