Природоохоронні території як місце реалізації послуг екологічного туризму

Екологічний туризм - порівняно нове поняття в туристичній діяльності. Основна причина виникнення екологічного туризму знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа», або в туристичній інтерпретації - «туризм-екологія». Саме орієнтацією на екологічну складову можна пояснити підвищену увагу в останні роки до відвідування місць з незміненим або мало зміненим природним середовищем. Численні опитування туристів свідчать, що серед провідних мотивів туристських подорожей на перший план все більше виступає прагнення людей до спілкування з природою [12].

У найбільш загальному розумінні екологічний туризм, є формою активного відпочинку з екологічно значущим наповненням - особливий інтегруючий напрямок рекреаційної діяльності людей, що будують свої взаємовідносини з природою та іншими людьми на основі взаємної вигоди, взаємоповаги та взаєморозуміння. Туристи отримують від такого спілкування з природою певний фізичний, психологічний, інтелектуальний та емоційний запас міцності та здоров'я, а природа при цьому зазнає мінімальних оборотних впливів і втрат, місцеві мешканці отримують соціальні та економічні стимули до збереження природи та традиційного природокористування [12].

Початком формування концепції екотуризму вважають 80-ті роки XX століття, коли вперше з'явилися дослідження на цю тему. За даними WTO термін «екотуризм» активно використовується в індустрії туризму вже понад 10 років. Як відзначає велика кількість дослідників, поняття «екотуризм» довгий час мало невизначені межі й досі лишається дискусійним. Для більш детального визначення термінології проаналізуємо твердження з цього приводу деяких науковців [42].

В сучасній науковій туристичній літературі існує велика кількість трактувань терміну «екологічний туризм». Так, П.О. Масляк визначає екологічний туризм як один із видів туризму, який здійснюється в екологічно збереженому людиною природному середовищі з метою пізнання природи і відпочинку. Він ґрунтується на природних багатствах, любові до природи, бажанні її пізнати з метою захисту і примноження біологічного різноманіття [21].

Міжнародна організація з екотуризму (TIES) визначає його як відповідальну подорож у природні регіони, які зберігають природне довкілля та підтримують добробут місцевого населення [43]. Українська асоціація екологічного і активного туризму, вважає що екологічний туризм - це подорож до природних територій, не змінених або мало змінених діяльністю людини, з відповідальним ставленням до природи і якнайменшим впливом на довкілля [44].

Екологічний туризм поняття більш глибше ніж масовий туризм. Він передбачає не тільки відпочинок в ресторанах, нічних клубах, санаторно-курортних закладах, дорогих готелях, казино чи пляжах, а і перебування на мальовничих краєвидах, унікальних ландшафтах, пам'ятках природи, рідкісних і зникаючих видах рослин і тварин.

Більшість авторів до екологічного туризму зараховує пізнавально-зберігаючу діяльність людей під час туристичних мандрівок лише до стосовно незайманих і незабруднених природних територій. У Всесвітній туристичній організації (ВТО) вважають інакше, зараховуючи до екотуризму не лише мандрівки до недоторканих природних територій з метою споглядання ландшафтів і милування ними, а й ознайомлення з сучасними та історичними цінностями, які трапляються під час подорожі [42]. Проаналізувавши вищенаведені визначення даного поняття можемо узагальнити, що екологічний туризм – це гармонійне поєднання пізнавального туризму на територіях заповідних місцевостей і фізичного відпочинку туристів, за умови збереження ними навколишнього середовища.

Серед науковців фігурують також дискусії з приводу історії виникнення даного терміну. Мають місце твердження, що вперше термін був використаний Т. Міллером у 1978 р. як позначення одного з варіантів життєздатного розвитку туризму [12]. В.В. Храбовченко вважає, що першість у запровадженні терміну «екологічний туризм» належить Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник» Іркутського обкому ВЛКСМ коли його фахівцями н середині 80-х років були розроблені та запроваджені такі маршрути, як «Екотур по Кругобайкальській залізниці», «Екотур по долині ріки Голоустній» та in. Ці маршрути були першими офіційно названі «маршрутами екологічного туризму» та під такою назвою увійшли до каталогу БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ [33].

Узагальнюючи думку вищезгаданих науковців, можна виділити три основних складових екотуризму: екоосвітню, природоохоронну та етнотолерантну.

¾ Екоосвітия складова передбачає наявність в екотурі елементів екологічної освіти та просвіти (пізнання природи, отримання туристами нових знань, навичок та вмінь не просто поведінки у природі, а спілкування з нею);

¾ Природоохоронна складова реалізується у відповідній природозберігаючій поведінку групи на маршруті, застосування спеціальних еколого-туристських технологій мінімізації впливу на природне середовище, а також участь туристів й туроператорів у програмах та заходах з захисту навколишнього середовища.

¾ Етнотолерантна (її ще можна назвати етноеко-логічною) виявляється у повазі інтересів місцевих жителів. Це перш за все шанобливе ставлення до місцевого населення, збереження традиційних систем природокористування, повага та дотримання місцевих законів і звичаїв, а також внесок туризму в соціально-економічний розвиток даної території [12].

На сьогоднішній день виділяють 4 види екотуризму:

1) Науковий туризм. В ході наукових екотурів туристи беруть участь в різного роду дослідженнях природи, ведуть польові спостереження.

2) Тури історії природи. Це подорожі, пов'язані з пізнанням навколишньої природи і місцевої культури.

3) Пригодницький туризм. Даний вид об'єднує всі подорожі, що пов'язані з активними способами пересування і відпочинку на природі (outdoor), мають своїй на меті здобуття нових відчуттів, вражень, поліпшення туристом фізичної форми і досягнення спортивних результатів.

4) Подорожі в природоохоронні території. Висока аттрактівність унікальних і екзотичних природних об'єктів і явищ, що знаходяться на природоохоронних територіях, залучають безліч туристів [12].

Сучасну систему індустрії екологічного туризму складають досить різноманітні спеціалізовані підприємства, організації та заклади:

¾ наукові, науково-дослідні, освітні та туристичні організації (турагенти та туроператори), що створюють, розроблюють і реалізують екотуристський продукт та забезпечують умови для розвитку екологічного туризму;

¾ природоохоронні (національні парки, заповідники, заказники тощо) та природогосподарські (парки, лісопарки, гідропарки тощо) організації - природно-географічні носії засобів виробництва екотуристських послуг;

¾ заклади харчування (ресторани, кав'ярні, бари, їдальні);

¾ заклади, що надають послуги розміщення (готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, будинки відпочинку, організовані наметові містечка та стоянки тощо);

¾ транспортні підприємства (автопідприємства, авіаційні підприємства, управління та відомства залізниці, підприємства річкового та морського транспорту, спеціалізовані транспортно-гужові підприємства: кінні заводи, стайні, ферми та іп.);

¾ рекламно-інформаційні туристичні заклади (рекламні агентства, рекламні бюро, інформаційно-туристичні центри тощо);

¾ торгівельні заклади та підприємства;

¾ заклади та підприємства сфери дозвілля в туризмі (кіноконцертні зали, сцени, майданчики тощо);

¾ громадські екологічні та туристські об'єднання, організації, центри тощо;

¾ державні органи координації та регулювання в туризмі місцевого, муніципального, регіонального та національного рівнів [12].

Ключовою складовою індустрії екологічного туризму є природоохоронні території, що і є власне екологічними дестинаціями. Природоохоронна територія — територія, яка охороняється через своє екологічне, культурне або подібне значення. Існує велика кількість таких територій, рівень захисту яких сильно відрізняється та залежить від статусу, встановленого національними законами та міжнародними договорами. Природоохоронна територія, як визначається Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) — територія або акваторія, призначена для захисту і підтримки біологічної різноманітності та природних і пов'язаних із ними культурних ресурсів, захист якої встановлюється законом або іншими засобами [45].

МСОП визначає шість категорій охоронних територій:

1.) Національний парк — охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму.

2.) Заповідник суворого режиму (Ia — біосферний заповідник, Ib — дика територія) — територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень.

3.) Пам'ятка природи — охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи.

4.) Заказник — територія для охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто з навмисним втручанням в екосистему.

5.) Охоронний рельєф — охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.

6.) Територія контрольованого природовикористання — охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми [45].

Українське законодавство надає власний перелік та визначення природоохоронним територіям. До складу природно-заповідного фонду, у відповідності до екологічного законодавства України, входять наступні ка­тегорії природоохоронних об'єктів і територій: природні за­повідники, національні природні парки, заказники загально­державного і місцевого значення, регіональні ландшафтні парки, пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого зна­чення, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загально­державного і місцевого значення, зоологічні парки місцевого значення, ботанічні сади, дендрологічні парки і заповідні уро­чища [2].

Природні заповідники організуються з метою збереження у природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних компонентів з усією сукупністю їх компонентів, дослідження природних процесів і явищ, що відбуваються в них, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, координація та проведення наукових досліджень в регіонах.

Національний природний парк є природоохоронною те­риторією, рекреаційною, культурно-освітньою та дослід­ницькою організацією загальнодержавного значення. Він утворюється з метою збереження, відновлення та ефек­тивного функціонування природних комплексів і територій, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Заказниками об'являються природні території або аква­торії з метою збереження і відновлення природних комплек­сів чи їх окремих компонентів, а також для підтримання за­гального екологічного балансу. Перш за все вони органі­зуються у межах територій, де зустрічаються рідкісні види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України. За значенням поділяються на заказники загальнодержавні і місцеві.

Пам 'ятками природи об'являються території або окремі природні об'єкти, що мають важливе наукове, природоохо­ронне та естетичне значення з метою збереження їх у при­родному стані [2].

Ботанічні сади організуються з метою збереження, дос­лідження та збагачення у спеціально створених умовах різно­манітних рослин для їх найбільш ефективного господарського використання.

Зоологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження у спеціальних умовах дикої фауни, а також для навчально-просвітницької, пізнавальної та науково-дослідної діяльності.

Дендрологічні парки організовуються з метою збереження, дослідження і збагачення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев, чагарників для їх ефек­тивного наукового, культурного та господарського викорис­тання.

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва об'являються найвідоміші та найцінніші зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях [2].

Регіональні ландшафтні парки організуються з метою чбереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також для забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Заповідні урочища — лісові, степові та інші окремі цілісні ландшафти, які мають наукове, природоохоронне та есте­тичне значення з метою збереження їх у природному стані.

Більш наглядно різниця між даними видами природоохоронних територій представлена на рисунку 1.5.

	Загальнодержавного значення (створюються указом Президента України)	Місцевого значення (створюються місцевою радою)
Мають зонування	Природні заповідники Біосферні заповідники Національні природні парки	Регіональні ландшафтні парки	Мають адміністрацію
Не мають зонування	Зоопарки Ботанічні сади Дендрологічні парки
Заказники Пам’ятки природи Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва Заповідні урочища	Не мають адміністрації

Рис. 1.5. Диференціація природоохоронних територій [2]

Виявлення й оцінка екотуристичного потенціалу і доступних екотуристських ресурсів природогоснодарських та природоохоронних територій - одне з найважливіших завдань урбокомпенсаційного природокористування, насамперед, для організації екотуристичної діяльності, визначення екотуристичного потенціалу та створення екотуристського продукту.

Під екотуристичним потенціалом певної природогосподарської чи природохоронної території розуміють сукупність всіх приурочених до неї екотуристських ресурсів - природних і антропогенних об'єктів, явищ, властивостей, засобів, можливостей та умов, придатних для формування екотуристського продукту та здійснення відповідних екологомістких турів, екскурсій, програм тощо [12].

Усю множину елементів, з яких складається екотуристичний потенціал природогосподарських та природоохоронних територій, доцільно розділити на дві підсистеми зображені на рис.1.6.

 

Рис. 1.6. Складові екотуристичного потенціалу природоохоронних територій[12]

Підсистему «Природні та антропогенні ландшафти та їх компоненти» складають:

¾ природні ландшафти з їх рекреаційно-туристичними, інтелектуально-пізнавальними, пейзажно-естетичними властивостями та якостями;

¾ антропогенні ландшафти і комплекси з особливою культурно-історичною цінністю (садибно-паркові комплекси, зразки ландшафтної архітектури тощо);

¾ природогосподарські території та акваторії - лісів, лісопарків, парків, гідропарків, а також пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, аквапарки, океанаріуми та подібні об'єкти в межах парків, лісопарків та гідропарків;

¾ соціальна складова ландшафту - автохтонне населення (етнос) з притаманним йому архетипом поведінки, формами гостинності та ставленням до відвідувачів, традиційні форми природокористування, мова, традиції, культура, побут, релігія тощо;

¾ природознавчі та історико-краєзнавчі музеї, а також об'єкти, важливі для демонстрації екологічних принципів природокористування, наприклад, екотехнологічні господарства і підприємства, угіддя традиційних форм природокористування, об'єкти культурної спадщини тощо [12].

Підсистему «Засоби, умови й можливості здійснення екотуризму» формують:

¾ екотехнологічні види транспорту - піший, велосипедний, водний (байдарки, каное, рафти тощо), кінний та інші (па місцевих їздових тваринах), електротранспорт (електромобілі, спеціальні вузькоколійні та мопоколійні залізниці тощо);

¾ екотехнологічні об'єкти розміщення туристів -екокемпіиги, обладнані наметові містечка, приюти, хатинки лісника тощо;

¾ екотехнологічне туристське спорядження (індивідуальне і групове спорядження та витратні матеріали, що не забруднюють природне середовище);

¾ екологічно чисті продукти харчування, насамперед, місцеві;

¾ екологічна сприятливість місцевості, у тому числі в плані забруднення, санітарно-епідеміологічного стану, ризику виникнення стихійних лих, кримінальності, тероризму тощо;

¾ придатність (відповідність) території для різних видів екологічного туризму (ботанічного, зоологічного, спе-леологічного, фітотерапевтичного тощо) та їх доступність;

¾ населення регіону (обслуговуючий персонал, провідники та ін.);

¾ кваліфіковані менеджери екологічного туризму й гіди-природознавці, а також дидактичні, скоосвітні, просвітні, виховні та інші інформаційні та екорекламні матеріали [12].

Проаналізувавши екотуристичпий потенціал певних природогосподарських та природохоронних територій, можна визначити основні види екотуристичної діяльності, що є можливими та доцільними в їх межах, та відповідні екотуристські продукти, послуги, товари. Найбільш поширеними серед них є:

¾ розроблені, обладнані та контрольовані екологічні стежки та маршрути;

¾ екологомісткі інтелектуально-освітиі та консультаційні послуги найрізноманітніших видів;

¾ організований спортивний, пригодницький, зелений сільський, лікувальний і реабілітаційний туризм;

¾ спеціальні екологічні й екокультурні тури;

¾ екскурсійні послуги, у тому числі еколого-природознавчі та історико-культуриі екскурсії;

¾ спеціальні спортивні та культурпо-дозвіллєві заходи та акції (спортивні змагання, ігри, треиінги, збори, фестивалі, конкурси, виставки, ярмарки, аукціони тощо);

¾ контрольоване збирання та заготівля відпочиваючими і туристами грибів, ягід, рослин та інших «дарів природи», фотополювання, некомерційне та спортивне рибальство (включаючи підводне полювання та дайвінг);

¾ продаж екологічно чистих місцевих продуктів харчування та страв національної кухні;

¾ екотехнологічні послуги розміщення і транспортні послуги;

¾ прокат туристського спорядження;

¾ виготовлення і продаж різноманітних сувенірів, насамперед, місцевих промислів;

¾ рекламно-інформаційні послуги, створення та реалізація продукції з екологічною символікою території, у тому числі на поштових марках [12].

Кожна позиція може бути самостійним екотуристським продуктом, послугою або товаром, а також стати основою для створення нових варіантів екотуристських продуктів, товарів та послуг.

Потенційним джерелом екотуристського продукту є, насамперед, ландшафтно-екологічні ресурси природного середовища. Основною умовою генерації потенційних екотуристичних властивостей природного середовища як ресурсу або джерела ресурсів екотуризму є можливість доступу до них туристів та відпочиваючих.

Зазвичай оцінка туристичного потенціалу дестинацій базується на виявленні рівня туристичної привабливості території. На туристичну привабливість впливає багато факторів різного рівня впливу, що представлені на рисунку 1.7.

 

Рис. 1.7. Рівні впливу факторів на привабливість туристичної дестинації [25]

Така структура базується на системі та елементному складі компонент та причинно-наслідкового зв'язку між чинниками туристичної привабливості території та результуючою ознакою. Ранжуються рівні впливу чинників на туристичну привабливість з точки зору того, хто зацікавлений підвищувати цей рівень. Чи це буде держава, чи туристичний комплекс, чи інвестор.

Базуючись на існуючій практиці статистичної звітності та враховуючи структурно-наслідкову схему, вибираємо показники, які характеризують елементи компонент туристичної привабливості території.

Показниками оцінювання елементів компоненти "природні туристичні ресурси" можуть бути:

¾ потенціал природних ресурсів за категоріями у межах території;

¾ освоєнність природних туристичних ресурсів;

¾ рекреаційна місткість у межах певної території [25].

Для елемента "антропогенні туристичні ресурси" можливі такі показники:

¾ сконцентрованість у межах території культурно-історичних пам'яток;

¾ необхідний та достатній час для огляду цінностей, щоб порівняти різні території за перспективністю історико-культурного потенціалу для туризму.

Для елемента компоненти "матеріально-технічна база туризму" властиві такі показники:

¾ забезпеченість території засобами розміщення туристів для різних категорій туристів;

¾ кількість ліжко-місць у засобах розміщення туристів;

¾ завантаженість засобів розміщення туристів;

¾ прибуток у розрахунку на одне місце у засобах розміщення туристів;

¾ кількість працівників у засобах розміщення туристів у розрахунку на одну тисячу наданих ліжко-діб;

¾ середня площа засобів розміщення туристів у розрахунку на одне місце.

Для елемента компоненти "маркетингова політика" можливі такі показники:

¾ ціни за послуги у туристичних підприємствах;

¾ витрати на рекламу [25].

Для елемента "якість довкілля":

¾ показник навантаження, що характеризує розмір антропогенного, техногенного та природного навантаження на компоненти, довкілля (видобуток природних ресурсів; аварійне забруднення довкілля; викиди шкідливих речовин у атмосферу; утилізація промислових токсичних відходів тощо);

¾ показники стану довкілля, що характеризують кількісні та якісні зміни навколишнього середовища, а також стану здоров'я населення:
показники реагування суспільства на зміну навколишнього природного середовища (показники відновлення грунту, лісовідновлення, витрати на охорону довкілля тощо);

¾ запаси природних ресурсів, чисельність населених пунктів та динаміка[25].

Для компоненти "загальний імідж регіону":

¾ зростання кількості об'єктів підприємництва;

¾ кількість економічно активного населення;

¾ доходи на душу населення;

¾ кількість скоєних злочинів.

Ранжування рівнів окремих чинників туристичної привабливості території ще не означає впорядкування вагомості їхнього впливу. Для визначення індивідуального внеску кожної ознаки у загальну оцінку явища необхідно встановити вид та форму функції зв'язку. Для цього можна скористатися множинною кореляцією - побудувати багатофакторну регресійну модель, яка дасть можливість виявити спільний вплив різноманітних факторів, які формують туристичну привабливість території, адже кожен такий чинник може не справляти вагомого впливу на результуючу ознаку, а також визначити найвагоміші чинники туристичної привабливості території і відсіяти неістотні [25].

Отже, при аналізі туристичного потенціалу дестинації доцільно враховувати вищенаведені фактори, та на основі їх оцінки визначати рівень туристичної привабливості дестинації.

Висновки до розділу 1

1. Туристична дестинація являє собою місцевість певного масштабу з конкурентоспроможними туристичними ресурсами і підприємницькою інфраструктурою, в якій створюється й реалізується привабливий для мандрівників туристичний продукт, не завдаючи шкоди туристичним ресурсам і довкіллю. Проаналізувавши підходи до визначення даної дефініції можемо зробити висновок, що туристська дестинація – це туристично-приваблива географічна територія або простір, підкріплена туристично-рекреаційними ресурсами, відповідною інфраструктурою та ринком туристичних послуг, що надає туристам згенерований туристичний продукт. Власне дестинації є основними зонами концентрації туристичних потоків. Якість дестинації як виробника туристичних послуг вимірюється тим, наскільки добре дестинація може пристосувати свої послуги до потреб споживачів. Якщо якомусь регіону вдається встановити на ринку досить високі ціни на свій продукт, то він може накопичувати достатньо цінностей, щоб добре оплачувати роботу всіх учасників.

2. Вітчизняними й зарубіжними науковцями туристична дестинація розглядається як об’єкт управління, причому «інтегрованого управління», бо саме воно здатне пов’язати всі компоненти в єдину систему, здатну забезпечити виробництво й реалізацію якісного комплексного туристичного продукту. Оскільки система управління туристичними дестинаціями охоплює підсистеми, пов’язані з формуванням та обслуговуванням туристських потоків, то оптимізаційну модель стратегічного управління туристичними дестинаціями необхідно досліджувати на основі врахування функціональних стратегій логістичного управління (маркетингової, управлінської, виробничої, екологічної і соціальної) та механізмів забезпечення конкурентоспроможності туристичного продукту.

3. Ключовою складовою індустрії екологічного туризму є природоохоронні території, що і є власне екологічними дестинаціями. За українським законодавством до екологічних дестинацій відносять: природні за­повідники, національні природні парки, заказники загально­державного і місцевого значення, регіональні ландшафтні парки, пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого зна­чення, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загально­державного і місцевого значення, зоологічні парки місцевого значення, ботанічні сади, дендрологічні парки і заповідні уро­чища. Виявлення й оцінка екотуристичного потенціалу і доступних екотуристських ресурсів природогоснодарських та природоохоронних територій - одне з найважливіших завдань урбокомпенсаційного природокористування, насамперед, для організації екотуристичної діяльності, визначення екотуристичного потенціалу та створення екотуристського продукту.

 

РОЗДІЛ 2