Сутність та структура туристської дестинації

Закон України «Про туризм» визначає поняття «туризм» як «тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає» [1]. Важливим аспектом в процесі дослідження туристичної галузі є власне дослідження місця призначення туристів. Місцем туристичного призначення може бути будь-яка ділянка, місцевість, регіон або національна територія. На комерційному рівні туристичні місця призначення охоплюють усі зони, котрі відвідуються сезонно або цілий рік певною кількістю людей, мотиви до подорожей яких не обмежуються лише відпочинком. На практиці туристичним місцем призначення є мета подорожі "відвідувача", туриста [15].

У сучасній літературі поширеним стало використання терміну «дестинація», що в перекладі з англійського «destination» означає «місцезнаходження, місце призначення». В туризмі ж прийнято використовувати термін «туристична дестинація», що був введений у вітчизняну літературу туризмознавства зовсім недавно – у 80-х роках ХХ ст.

В процесі дослідження сутності поняття «туристська дестинація» доцільним є визначення термінології. На сьогоднішній день багато авторів вітчизняного і зарубіжного наукового простору займались дослідженням даної теми і сформували власні погляди на визначення терміну «туристська дестинація». Розглянемо деякі з них.

Вперше туристична дестинація як визначальна компонента системи туризму була розглянута датським вченим Н. Лейпером у 1979 р. та ідентифікувалася як «певна географічна територія, що є привабливою для мандрівників» [36].

Сучасний Оксфордський туристичний словник тлумачить це поняття як «країни, регіони, міста та інші території, які приваблюють туристів, є головними місцями локалізації туристичної діяльності, потоків туристів та їх витрат; місця максимальної концентрації визначних туристичних пам’яток, засобів розміщення, харчування, розваг, інших послуг та економічного, соціального і фізичного впливу туризму» [38].

Європейська Комісія (2000) визначила туристичну дестинацію як «територію, яка окремо ідентифікується і підтримується для туристів як місце відвідування й у межах якої туристичний продукт координується одним чи декількома закладами (влада) або організаціями» [41].

Всесвітня туристична організація запропонувала таке визначення: "дестинація – це фізичний простір, в якому відвідувач проводить не менше однієї доби. Він включає туристичні продукти, такі як послуги та атракції, а також туристичні ресурси в межах однієї доби подорожування. Цей простір має фізичні й адміністративні кордони, які визначають форму його управління, імідж і репутацію, що впливають на його конкурентоспроможність на туристичному ринку" [42].

Т.І. Ткаченко дала туристській дестинації визначення як фізико-географічній території, що має туристично-рекреаційні ресурси (унікальні або специфічні), які є привабливими для подорожан, доступними завдяки наявності необхідної інфраструктури (зручності, послуги), доведені до споживача у формі сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту сучасними засобами маркетингових комунікацій (наявність логотипу, торгової марки тощо) в системі важелів інтегрованого управління суб’єктами господарювання» [28].

Проаналізувавши вищезазначені визначення, можна виділити найбільш важливі складові елементи поняття «туристська дестинація», на основі яких власне зможемо узагальнити та вивести власну інтерпретацію визначення досліджуваного поняття.

 

Отже, більшість науковців сфери туризму погоджуються з такими складовими поняття «туристська дестинація» як:

· наявність географічної території або простору;

· привабливість для туристів;

· наявність туристично-рекреаційних ресурсів;

· наявність туристичної інфраструктури;

· наявність певного туристичного продукту, як результату функціонування дестинації.

Отже, підсумувавши вищезазначене можемо зробити висновок, що туристська дестинація – це туристично-приваблива географічна територія або простір, підкріплена туристично-рекреаційними ресурсами, відповідною інфраструктурою та ринком туристичних послуг, що надає туристам згенерований туристичний продукт.

Дестинації є основними зонами концентрації туристичних потоків. Типізація дестинацій є основою для розробки ефективної системи управління ними. Сьогодні існує багато підходів до визначення типів дестинацій за різними ознаками. Розглянемо деякі з них.

В.К. Кіптенко пропонує класифікацію дестинацій за їх приймальною здатністю на два типи:

• зони, які можуть прийняти велику кількість туристів, не завдаючи шкоди їх туристичній цінності;

• зони, які можуть прийняти обмежену кількість туристів не вище допустимого рівня для екологічного та естетичного стану довкілля (гірські курорти, морські узбережжя та ін.) [15].

А.І. Головчан класифікує дестинації відповідно до видів ресурсів на наступні типи:

• природно-географічні;

• природно-антропогенні;

• культурно-історичні;

• соціально-економічні [9].

Найбільш повну типізацію дестинацій подає Т.І. Ткаченко, класифікуючи їх за різними ознаками представленими в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація туристських дестинацій [28]

Ознака	Види
За масштабом:	• туристський регіон; • країна; • адміністративно-територіальна одиниця країни; • туристичний об’єкт.
За видом туризму:	• екологічна; • сільська; • зелена; • пізнавальна; • освітня; • культурологічна; • воєнна тощо.
За метою подорожі:	• комплексна; • дозвіллєва; • спортивно-оздоровча; • лікувальна; • рекреаційно-оздоровча; • ділова (службова, бізнес, навчання); • спеціалізована (релігійна, пізнавально-просвітницька та ін.).
За ступенем навантаження:	• слабко навантажена; • оптимально навантажена; • максимально навантажена; • перенавантажена.

 

В межах туристської дестинації діє ціла система об’єктів туристичної галузі. Тому для більш детального дослідження, дестинацію доцільно розглядати з точки зору системного підходу.

У 70-х роках XX ст., керуючись загальною теорією систем, датський вчений Н. Лейпер розробив модель системи туризму, компонентами якої визначив туристів, географічні елементи і туристичну інфраструктуру [36]. Туристи, як суб’єкти зазначеної системи, усвідомлюючи потребу у здійсненні подорожі, формують попит на туристичні послуги та необхідність функціонування всієї туристичної системи. Створення туристичної інфраструктури має максимально задовольняти наявні потреби туристів шляхом пропозиції послуг переміщення, розміщення, харчування, розваг тощо.

Географічні елементи представлені:

- регіоном, в якому формується попит на туристичний продукт, який є місцем початку й закінчення подорожі, де відбуваються основні маркетингові процеси стимулювання попиту;

- транзитним регіоном, який відвідується туристом, коли місце проживання вже залишено, але до обраної дестинації турист ще не прибув;

- регіоном, відвідування якого є основною метою подорожі туриста, тобто туристичною дестинацією [36].

Отже, зазначені геопросторові елементи перебувають у тісній взаємодії, лише за умов їх єдності туристична діяльність стає можливою. Проте дестинація являє собою найістотнішу компоненту системи туризму, бо саме в ній стає можливим досягнення мети подорожі, лише на її території розташовані ресурси, що приваблюють туристів, мотивуючи їх подорожі. Тому дестинація активізує всю систему туризму, формуючи та задовольняючи туристський попит одночасно [8].

Для всебічного дослідження туристичної дестинації науковцями було створено модель «чотири А», яка згодом шляхом конкретизації та доповнення, трансформувалася у модель «шість А», яка розкриває склад і призначення компонент дестинації. У моделі, запропонованій вченими з Датської академії туризму О. Йоргенсеном, К. Купером і Д. Флетчером, дестинація розглядається як взаємозв’язок таких елементів: атракції (attractions), доступність (accessibility), зручнсіть (amenities), посередники та допоміжні служби (ancillary services), організація діяльності туристів (activities), наявність підготовленого туристичного продукту (available packages) [17]. Вивчення цих елементів дестинації дозволило їх систематизувати та подати в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Система компонент дестинації (модель шість А) [17]

Назва компоненти	Конкретизація компоненти
Атракції (attractions)	Природні, культурно-історичні, архітектурні та ін­ші туристичні ресурси, що приваблюють туристів, спонукають до здійснення подорожі
Доступність (accessibility)	Наявність налагоджених транспортних і комуніка­ційних зв’язків як зовнішніх, так і внутрішніх що­до дестинації
Зручності (amenities)	Сукупність підприємств, що пропонують якісні ту­ристичні послуги і товари
Посередники та допоміжні служби (ancillary services)	Рекламні агентства, маркетингові компанії, банки, теле- та радіокомунікації, поштові об’єкти, лікарні
Організація діяльності ту­ристів (activities)	Організація діяльності туристів згідно з метою їх подорожей (відпочинок, рекреація, діловий туризм, конференції та ін.)
Наявність підготовленого туристичного продукту (available packages)	Пропозиція сформованого та підготовленого до продажу туристичного продукту відповідно до по­питу туристів

Перші чотири компоненти слід віднести до першого та другого рівнів інфраструктури туризму. Вважається, що перший рівень інфраструктури туризму охоплює виробничі об’єкти (комплекс споруд, приміщень, транспортних та інших комунікацій й економічних систем), що безпосередньо не пов’язані з туристичною діяльністю, але необхідні для надання туристичних послуг (наприклад, засоби зв’язку, енергетика, комунальне господарство, фінанси, страхування тощо). Другий рівень являє собою сукупність структур, які потенційно здатні ефективно функціонувати без туристського попиту, але їх діяльність суттєво розшириться за умови розташування у місцях туристського інтересу (наприклад, підприємства з прокату автомобілів, розміщення, харчування, поштові, спортивні, розважальні та лікувальні заклади). Отже, такі компоненти туристичної дестинації, як «атракції», «доступність», «зручності», «посередники та допоміжні служби» не є специфічними для туристичної діяльності, хоча й роблять її можливою, відсутність туристичної діяльності в місцях їх розташування не поставить під загрозу ефективність їх функціонування [17].

Такі компоненти, як «організація діяльності туристів» і «наявність підготовленого туристичного продукту» відносяться до третього рівня туристичної інфраструктури, який являє собою комплекс підприємств, діяльність яких головним чином орієнтована на створення та задоволення туристського попиту - це туристичні оператори та агенти, виробники окремих туристичних послуг (наприклад, екскурсійні бюро та аматори). Саме ці компоненти є специфічними для туристичної діяльності. Вони перетворюють будь-яку географічну територію з розвиненою економічною системою в туристичну дестинацію [17].

Як бачимо, модель «шість А» базується на системі елементів туристичної дестинації, що перебувають у тісному зв’язку з туристичною діяльністю. Лише за наявності зазначених компонент стає можливою пропозиція якісного комплексного туристичного продукту та максимальне задоволення потреб туристів.

Оскільки туристична дестинація являє собою систему підприємств, що формують і задовольняють попит на туристичні послуги, то дестинація, з одного боку, є суб’єктом ринкових відносин, бо пропонує та реалізує туристичний продукт, а з іншого - об’єктом управління туризмом. Саме тому в процесі дослідження дестинації важливо її розглядати в якості не тільки об’єкта, а і суб’єкта туристичної діяльності.

Як уже раніше зазначалося, кінцевим результатом функціонування туристської дестинації є туристський продукт. Будь-який туристичний продукт має очевидний предметно орієнтований складник, який має конкретні властивості й характеристики. Крім того, туристичний продукт насамперед ґрунтується на ресурсному потенціалі території, тому має глибоку спільність для всіх споживачів. Така спільність визначається єдиним ресурсним потенціалом, а також наявними об'єктами інфраструктури туризму (рис.1.1.) [15].

Рис. 1.1. Структура туристичного продукту дестинації [15]

Цей факт свідчить: усі підприємства, котрі в межах повної території створюють туристичний продукт, апріорі, ґрунтуються на єдиному базисі, тобто на ресурсному і технологічному потенціалі території, що фактично відображається в туристичній і рекреаційній спеціалізації регіону. Однак продукти і послуги, які ними створюються, незважаючи на наявну спільність, — різноманітні, оскільки вони формуються з урахуванням специфіки підприємств, їхнього розташування, рівня розвитку матеріально-технічної бази, а головне — залежно від особливостей цільового сегменту споживачів (сім'ї з дітьми, пенсіонери, військові тощо), що обслуговується.

Якість регіону як виробника туристичних послуг вимірюється тим, наскільки добре цей регіон може пристосувати свої послуги до потреб споживачів. Якщо якомусь регіону вдається встановити на ринку досить високі ціни на свій продукт, то він може накопичувати достатньо цінностей, щоб добре оплачувати роботу всіх учасників [15].

В процесі створення туристичного продукту дестинації бере участь великий перелік ресурсів наявних на окремій території. Структура таких ресурсів наведена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура територіального туристичного продукту [15]

 

Сутність дестинації можна формалізувати і представити у вигляді моделі. Вихідними побудови моделі туристської дестинації є: дестинація як суб'єкт господарювання; диференційований туристич­ний продукт дестинації; умови функціонування суб'єктів туристич­ного бізнесу в дестинації та діяльність персоналу в них, процес відтворення (виробництва та нарощування обсягів реалізації) турис­тичного продукту дестинації як певної соціо-еколого-економічної системи; моніторинг, аналіз, оптимізація функціонування і структури системи в умовах невизначеності та при наявності сформульованих цілей, критеріїв; прийняття рішень щодо безлічі можливих стратегій (альтернатив, рішень).

Отже, незважаючи на різноманітність, неповторність і власний імідж, будь-яку дестинацію можна ідентифікувати за наступними ознаками: взаємодоповнення складових елементів, використання туристами та місцевим населенням, неподільність, історико-культурна цінність [29].