Особливості виникнення опору виховним впливам у дошкільному віці.

Характеризуючи вікові особливості девіантної поведінки особистості, слід зазначити, що у дошкільному віці говорити про девіантну поведінку як таку не доводиться через відсутність стійких моральних переконань у дітей. Разом з тим саме у цей період закладаються перші уявлення про добро і зло, моральні норми, загалом, перший досвід спілкування із соціумом, особливості якого закладають специфіку самосприйняття, ставлення дитини до себе, до інших, до моральнихнорм. Уже 3–4-річна дитина здатна певним чином організовувативласну поведінку (в простих формах). У цьому віці можуть виявитися розв’язність, зухвальство, ледарство, пожадливість, брехливість,безцеремонність тощо як сигнали майбутніх відхилень у процесі соціалізації дитини. При цьому за ступенем негативних наслідків розрізняють неслухняність як найпоширенішу в дитячому віці форму опору вимогам і проханням батьків, моральним нормам суспільної поведінки, що проявляється у витівках, бешкетництві тощо, облудність(спочатку як прояв фантазування особливого складу психіки дошкільника, що не переслідує мети скривдити когось, пізніше — свідоме ухиляння від істини з непорядною метою, через страх перед покаранням тощо), дитячий негативізм (впертість, примхливість, недисциплінованість), проступок — навмисне порушення вимог дорослого, якщо і без злого умислу, але з усвідомленням, що це погано, якепоступово може стати повторюваним.

Як відзначають багато дослідників, значення ролі раннього емоційного досвіду дитини має важливе значення для формування особистості. Адже найзначущою соціальною потребою цього періоду єемпатійне спілкування з дорослим. Саме відчуття дитиною себе яктакої, яку люблять, почуття захищеності і повного прийняття з бокудорослих є фундаментом розвитку здорової психіки.У ранньому дитинстві дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєїповедінки загалом, вона ще не може розуміти, що погане або байдуже ставлення до неї в певний момент може бути викликане іншими,не пов’язаними з дитиною причинами. За відсутності педагогічноїдопомоги зняття негативних переживань в дитини може відбутися за

рахунок викривлення уявлень про свою поведінку. Як відзначаєВ. Сухомлинський, дитина, яка переживає в ранньому дитинстві об-разу, несправедливість, поступово стає хворобливо сприйнятливоюдо найменших проявів несправедливості, байдужості, може початибачити зло і там, де його немає, протиставляючи дійсному і уявномузлу те, що вона може протиставити: неслухняність, норовистість, різкість, брутальність, свавілля, бажання діяти не так, як вимагають дорослі тощо.

Так, автор концепції “авторитетного батьківства” Д.Баумрінд ви-окремила три групи дітей з різними моделями поведінки залежно відособливостей поведінки батьків [3;27]:

Модель 1: діти з високим рівнем незалежності, зрілості, впевненостіу собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості йумінням розбиратися в навколишньому оточенні;

Модель 2: діти, недостатньо впевнені у собі, замкнуті і недовірливі,відчували певні ускладнення в процесі взаємодії з іншими;

Модель 3: невпевнені у собі діти, які не виявляли допитливості і невміли стримувати себе, з великими проблемами у взаємодії з іншими людьми.

Автор виділила також 4 показники батьківського ставлення і відповідно,поведінки, що відповідає за формування відповідних рис дітей:

• контроль: високий бал за цим показником означає великий впливна діяльність дітей, послідовність у постановці вимог;

• вимога зрілості: при високому балі за цим показником батьки висувають вимоги, що спонукують розвиток у дітей зрілості, незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах;

• спілкування: батьки з високим балом за цим параметром орієнтовані на переконання, обґрунтованість вимог, готовність вислухати думки дитини;

• доброзичливість: високий бал за цим показником свідчить про зацікавленість батьків у дитині (похвала, радість від її успіхів), теплоті (любов, турбота, жаль).У результаті було виділено кілька типів взаємодії батьків з дітьми, в яких виявлялося їх ставлення до дошкільників:

• тип “авторитетні батьки”, що відповідає моделі 1 поводженнядітей;

• тип “авторитарні батьки”, що відповідає моделі 2 поводженнядітей;

• тип “поблажливі батьки”, що відповідає моделі 3 поводженнядітей.

 

При цьому саме ставлення батьків і відповідна взаємодія з дітьми,що відповідає моделі і припускає сполучення емоційного прийняття з високим обсягом вимог, їхньою ясністю, несуперечністю і послідовністю в пред’явленні дитині, корелює з успішним процесом соціалізації дошкільника. В інших випадках у дітей виникають значні проблеми, що в подальшому можуть спричинити певні девіації в їх поведінці. Такі діти певною мірою відстають від однолітків упсихосоціальному розвитку через перебування в рамках стереотипних ситуацій і одноманітного спілкування, в них може недорозвинутися здатність до співчуття, вміння враховувати інтереси інших, виявитися жорстокість, байдужість, можуть розвинутися страхи (особливо у тривожних, недовірливих дітей) тощо. У подальшому, коли

дитина приходить до школи, це може спричинити проблеми і відставання у навчальному процесі, шкільну дезадаптацію тощо.