Сутність, форми прояву та етапи розвитку віктимної поведінки особистості

Особливий контекст у віктимологічних дослідженнях приділяється індивідуальнійвіктимності, тобто «придбаним людиною фізичним, психічним і соціальним рисам і ознакам», що «можуть зробити її схильною до перетворення в жертву злочину». При цьому вразливість людини визначається схильністю, тобто комплексом об'єктивних і суб'єктивних властивостей, які актуалізуються конкретною ситуацією і перетворюються на передумови спричинення шкоди. Так, Л. Франк розглядав індивідуальну віктимність як реалізовану особистісну схильність,здатність. В. Полубінський, визначав індивідуальну віктимність ях властивість даної людини, яка обумовлена його соціальними, психологічними або біофізичними якостями (чи їх сукупністю), та сприяє в певній життєвій ситуації формуванню умов, за яких виникаєможливість спричинення йому шкоди протиправними діями. В. Романов виокремлює видову віктимністъ як схильність певних людей ставати внаслідок обставин жертвами визначених видів злочину.

До масової віктимності належить віктимність окремих груп населення, категорий людей, суспільства в цілому. Результати досліджень масової віктимності дають змогу зробити висновок, що конкретні соціальні умови і умови середовища з постійною стабільністю репродукують як жертв, так в правопорушників. Це дає можливість говорити пронаявність специфічних умов середовища, які характеризуються певним видом віктимізації. Індивідуалъні морально-психологічні якості визначають у цьому середовищі як вид жертви, так і вид правопорушення. Щодо окремого індивіда, то можна говорити про випадкову його приче­тність до того, що відбулося. Але статистичний принцип репродукуваннясередовищем певних явищ свідчить, що це не тільки могло, але імалостатися. Отже, правопорушення в цілому є явищем, закономірним для конкретних умов конкретного суспільства.

Таким чином, віктимністьь - це набуті людиною фізичні, психічніта соціальні риси і ознаки, які сприяють дезадаптивному стилю реагування суб'єкта та можуть зробити її схильною до перетворення на жертву. У зв'язку з цим віктимність являє собою «підвищену здатність», «підвищену уразливість», «підвищену схильність» особистості до того, щоб виявитися жертвою соціально-небезпечного прояву, через сукупність якостей, явищ, психологічних властивостей, характеристик особистості, що сприяють їївіктимізації.

Залежно від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда ступінь його уразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимністъ).

Вітчизняні дослідники вважають, що основним критерієм, на підставі якого слід класифікувати жертви, є ступінь віктимності.

1.Випадкова жертва - коли особа стає такою внаслідок збігу обставин. Взаємини, що виникають, не залежать ні від волі та бажання жертви, ні від волі і бажання злочинця.

2. Жертва з незначним ступенем ризику, тобто особа, якій притаманні фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливоїситуації.

3.Жертва з підвищеним ступенем ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинців, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинців, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.). Віктимність цієї категорії жертв може іноді виявлятися в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тошо – вони володіють низкою віктимних властивостей: а)жертва необережних злочинів; б) жертва умисних злочинів.

4. Жертва здуже високим ступенем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стікою її анти соціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).

Як зауважу О. Репецька, віктимність- окремий комплексстабільних типових соціальних і психологічнихвластивостей особи, які зумовлюють у взаємодії із зовнішніми обставинами підвищену «здатність» людини стати жертвою. О Репецька виділяє 4 різновиди віктимності:

• по-перше, це віктимогенна деформація особистості як сукупність соціально-психологічних властивостей,пов'язаних з несприятливими особливостями її соціалізації, вона проявляється в емоційній нестійкості, неконтрольованості, зниженій здатності до абстрактного мислення, підвищеній конфліктності. У найзагальнішому вигляді віктимогенна деформаціяособистості визначається низкою культурою спілкування. Крім того, вона пов’язана з іншими дефектами і зрушеннями етичної і правової свідомості. ЇЇ емпіричним індикатором є систематичний прояв названих властивостей у конкретній ситуації спілкування, що дає змогу виділити віктимогенну деформацію особи, яка констатується через поєднання особистісних і поведінкових характеристик;

• по-друге, професійна(рольова) віктимність – «безособова» властивість, зумовлена виконанням деяких соціальних функцій,характеристика соціальної ролі людини, незалежно від її особистісних властивостей, підвищена небезпека посягань лише через виконання цієї ролі (працівники правоохоронних органів, інкасатори,охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі тощо);

• по-третє, вікова віктимністъ як біофізіологічна властивість особистості - «підвищений ризиквіктимізації для неповнолітніх, осіб похилого віку, людей що мають інвалідність;

• по-четверте, «віктимність ~ патологія» - віктимність як наслідок патологічного стану особистості: психічна хвороба, дефіцитарністъ аналізаторів зору і слуху, інші важкі соматичні розлади.

В.Туляков розглядаєвіктимність як відхилення від норм безпечної поведінки, яка реалізується в сукупності

соціальних (статусні характеристикирольових жертв і поведінкові відхилення від норм індивідуальної та соціальної безпеки), психічних (патолопчна віктимність, страх перед злочинністюі іншими аномаліями) моралъних (інтеріоризація віктимогенних норм, правил поведінки віктимної і злочинної субкультури, віктимні внутршньоособистісні конфлікти) проявів.

Результат процесу накопичення та реалізації зовні властивої особистості віктимностіназивають віктимізацією Д. Рівман визначає віктимізацію як процес перетворення особи на жертву злочину (віктимізація як динамічна

категорія) та вказує на необхідність розгляду віктимізації у двох аспектах: індивідуалъному (Віктимізація окремого суб'єкта від конкретного злочину) масовому (сумарний прояв актів віктимізаци, віктимізація від злочинності.

Як зазначає, Д. Рівман, індивід спочатку не може бути невіктимним, тобто віктимність є якістю, що властива кожній людині, така, що з’являється у процесі адаптаційної реакції до соціуму. При цьому «нормальна віктимність» розглядається як реакція пристосування, що призводить до максимально високої психолопчної адаптації, яка характернадля даної групи з погляду вікових, соуіальних і гендерних стереотипів. Підвищення або зниження рівня віктимності щодо групової норми порушують психолопчну адаптащю особистості (соціальна адаптація при цьому може залишатися високою) в конкретшй соціальній ситуації. Таким чином, віктимізація може розглядатися як дезадаптація, девіація або деформація особи залежно від рівня зміни.

Варто також звернути увагу на іншу ключову категорію «віктимогенна ситуація» -сукупність обставин, умов формування особистості з нідвищеними віктимними потенціями та конкретна предзлочинна ситуація, злочин іобставини, що склалися після злочину та в яких реалізується індивідуальна віиктимність.

Залежно від ролі поведінки жертви у віктимогенних ситуаціях, в їхньому формуванн можна в свою чергу видшити такі види:

а) ситуацгя, заздалеглдь створювана злочинцем. Дании випадок показовим, типовим для подобного роду поведінки жертв, нерідко майбутніми злочинцями стають діти, захищаючи когось із членш своєї сімї від злочинного посягання іншого;

б) ситуація планована, де і для злочинця, і для жертви характерна наявтсть наміру (найчастйпе тут відбуваеться так звана «інверсія ро­лей», коли в кожному з учасників «поєднуються» потенційний злочиінець і потенцшна жертва; обидва мають тотожні психолопчні особливості та поведшкові характеристики, і тільки випадок вирішуе, хто стане жертвою, а хто особою, що вчинила злочин. Така ситуация може виникати внаслідок сварки, викликаної взаємними образами, часто якимись силовими діями (наприклад, у бійці).

Б. Холіст вводить у науковий обіг поняття «віктимогенного потенціалу», що включає стан індивідуальної віктимізації в конкретний історичний момент, процес віктимізації, віктимологічну стимуляцию, функціональний механізм співвідношення «жертва-винуватець злочину». До реалізації віктимного потенціалу у вигляді поведінки при­водить присутшсть низки факторов, характерних для кожноі моделі:

• для моделі агресивного типу - наявністю сформованї агресивної поведінки; напруженість; інтелект; товариськість; неприйняття з боку матері;

• для моделс активного типу - наявність сформованої активної поведінки; домінантність; товариськість; доброзичливість; директивний стиль і непослідовність або позитивний інтерес у вихованні з боку батька при його постійному контролі; відсутність відчуття соціальної підтримки і включення в соціум;

• для моделі ініціативного типу -наявність сформованої агресивної, пасивної або активної поведонки; самостійність; самозаглибленість; моральна нормативність; життєрадісність;

• для моделі пасивного типу - моральна нормативність; інтелект; схильність до брехні; відсутність відчуття соціальної підтримки і вклю­чення в соціум;

• для моделі некритичного типу - наявність сформованої некрити­чної поведінки, яка може реалізовуватися як агресивне, пасивне або активне; напруженість; дратівливість; несамостійшсть; безпечність; готовність йти на ризик; низький самоконтроль.

Таким чином, основою феноменології вікстимної поведінки є сукупність особистісних рис, що характеризуються загалъною психічною нестійкітю індивіда, яка зумовлює провокацію агресії стосовно себе.

Отже, віктимна поведінка - це несвідома або (рідко) свідома поведінкапотенційної жертви, яка провокує, сприяє та зумовлює в пенійжиттєвійсиуаціїформування умов, за яких виникає можливістъ спричинення їй шкоди протиправнимидіями. Головна озиака віктимноі поведінки - це здійснення певних дій або бездіяльність, які сприяють тому, що людинаопинється в ролі постраждалої, в ролі жертви. У зв'язку з цим можнавиокремити ві гктимну активність як енергетичну насиченістъ самоївіктимноїповедінки.

Загалом, як зауважує О. Бовть, віктимна (або така, що їй сприяє) поведінка повинна досліджуватися у двох аспектах: вузькому та широкому. У вузькому розумінні віктимною поведінкою вважаютъся конкретнідіяння (дії або бездіяльність), їх сукупність у конкретній ситуації, внаслідок застосування яких людина стає жертвою. В широкому розумінні вікктимна поведінка - це складна система взаємодії між потенційною жертвою і оточенням. Саме внасладок такої взаємодії людина за певних умов і стає жертвою.

Iтому важливим для дослідників як у галузі кримінології, так і в га­лузі юридичної психології, є питания, чому за наявності об'єктивнихупикнути конфликтної або злочинної взаємодії потенційна жертва часто нічого неробить для цього. Більше того, вона іноді вдається до дій, якіпрямо сприяють скоєнню злочину. Можна навести багато прикладів, коли потенційна жертва відкрито провокує протиправні дії потенційного нападника, який до цього, можливо, і не мав злочинних намірів. 3 огляду на зазначене, можна виокремити такі форми віктимної поведінки— сприятливу і провокуючу. За даними багатьох досліджень, яківивчали особистісні якості постраждалих у справах просексуальнізлочини, жертв згвалтувань молодого віку характеризують схильністьдо зловживання алкоголю, нерозбірливість у виборі знайомих чоловічої статі, сексуально-провокаційна (часто неусвщомлювана) поведінка, особистісна незрілість, нерішучість, ексцентризм, інфантилізм, необачність тощо. Відомою є також концепція так званої сприятливо жертви,автором якої є ізраїльський дослідник М. Аміру, що вперше застосував термін «сприяння» стосовно жертв згвалтувань. Отже, сприятлива поведінка - поведіка постраждалої, яка могла бути інтерпретована злочинцем як відкритезапрошення до сексуальної взаємодії або як знак того, що жертва буде доступною, коли він виявить достатню наполегливють. Сприятлива поведінка може виступати у двох видах: «необгрунтована довіра або «необачність». При цьому кожний з цих видів сприятливої поведінки зумовлюється певною сукупністюспецифічних індивідуальних якостей жертви.

Провокуюча поведінка - поведінка потенщйної жертви яка самапровокує бійки іінші конфлікти своїми агресивними діями і висловлюваннями, в котрих явно виражений виклик у вигляді обрдзи, наклепу, знущання, катування, власне через що івідбувається інверсія ролей

злочинця та жертви (вікимогенна небезпека полягае в тому що вонипровокують інших до скоєння протиправних насильницьких дій).При цьому, прояви аморальної поведшки можуть бути різними: зловживання алкоголем, наркотиками, проституція, дармоїдство та інші форми

паразитичного способу житгя, розбещеність, нерозбірливість у знайомствах, вульгарна поведінка, нехтування загальноприйнятими сощальнимита правовими нормами тощо.

Стигмальний підхід, виокремлює дві форми віктимної поведінки: винна віктимна поведінка, до якої належать: фізична стигма (кульгавість, сліпота і інші тілесні каліцтва), стигма, пов'язана з недоліками волі (алкоголіки, наркомани, психічно хворі), расова стигма («чорні», особи, що належать до національних меншин), морально-правову стигму (злочинці, повії);

Сощалъно-схвальна віктимна поведінка: стигма пристосувалъних реакцій (люди з високим рівень конформізму, очевидно, що з цього погляду можливий конфлікт між вимогами соціуму іпрагненням особистості до самовиживання та самозбереження), стигма соціалізована (люди, що показали себе високо соціалізованими, які жертвують, власними інтересами заради суспільних і від яких неодмінно очікується такий вид поведінки надалі.

Таким чином, стигмальний підхід ще раз підкреслив, що віктимності в соціально-схвалюваній і винній віктимній поведінці особистості можуть оцінюватися лише через інтерпретації, що розвиваються у процесі інтеракції. Так або інакше, обидва види поведінки рризводять до втрат для особистості, всупереч всім законам самозбереження При цьому важливо зазначити, що первинна віктимна девіація, заснована на певних рисах особистості, закріплюється вторинною, соціальною віктимною девіацією, тобто особистість міцно закршлюється у віктимному статусі, що призводить до самостигмації себе як жертви.

А.Зелінський, класифікує віктимну поведінку за її характером:

• конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуащю або бере активну участь у конфликті, що виник (єініціатором бійки або вступає в бійку на боці однієї зі сторін). Особливими різновидами такої

поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

• провокуюча (демонстрація багатства, екстравагантна зовнішність, поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність);

• легковажна (довірливістъ і наївність неповнолітніх та іншихх осіб, що неспроможні опиратися нападнику, створення аварійних ситуацш на шляхахпішоходами і водіями).

Надзвичайно цікаво розглянути віктимну поведінку, використовуючикатегорії диспозиційної поведінки особистості. 3 цього погляду, поведінку характеризують три її складові: 1) акт поведшки - це конкретний елемент поведінки; 2) спосіб поведінки - постійна, типова для даної особи поведінка, яка має на увазі звичну схему, «каркас» прояву поведінки впевних соціальних ситуаціях, її закономірність 3) диспозиція поведінки - це певна поведінка особистості в соціумі, що грунтується на схильності особи до певного сприйняття умов діяльності або поведінки, тобто настановна поведінка.

З цього погляду погляду віктимна диспозиція поведінки - це готовність особистості до поведінкового акту, вчинку та їх послідовності, що призводять допорушення його фізичного, психологічного і емоційного здоров'я. В даному випадку диспозиція вказує на рівенъ потенційної віктимностіособистості, тоді як спосіб –сформованийпатерн віктимної поведінки.

Загалом, можна виокремити такі етапи розвитку вжтимної поведінки: процес віктимізації (спотворення усталених переконань щодо себе і свого житгя, скорочення часової перспективи, коли забувається те, що було в минулому; зникає перспектива майбутнього); втрата почуття безпеки (раптові напади паніки, гніву, почуття самотності, безпорадноості, ригідна поведінка); прагнення усамітнитись, ізолюватися відлюдей); повторне ураження (опосередковане звинувачення з боку рідних, близьких у неправдивості трагічних ситуацій; формування почуття провини; відсутність підтримки); входження у роль жертви (відчуття приреченості; пристосування до інцидентів та власного стану байдужості; почуття нетерпимості до власних помилок; самозвинувачення; проектування безпорадності на всі сфери життя; самокатування).

 

Питання та завдання для самоконтролю

1. Норми оцінки поведінки особистості.

2. Розкрийте психологічний зміст поняття “девіантна поведінка”.

3. Поясніть, у чому проявляється девіантна поведінка особистості.Наведіть приклади.

4. Укажіть види девіантної поведінки та дайте їх стислий аналіз.

5. Поясніть, чому суїцид відносять до проявів девіантної поведінки особистості. Які ще прояви аутодеструктивної поведінки особистості ви можете назвати? 6. Якими є рівні прояву девіантної поведінки особистості?

7. Проведіть психологічний аналіз делінквентної і кримінальної поведінки.

8. Дайте психологічний аналіз особливостей прояву адиктивної поведінки. Укажіть можливі об’єкти залежності в разі такої поведінки.

9. Якими є особливості особистості з девіаціями поведінки? Наведіть приклади відповідно до виду девіації.

10. Обґрунтуйте, чому віктимну поведінку особистості можна трактувати як девіантну.

11. Розкрийте психолопчний зміст поняття «жертва».

12. Види та типи поведінки жертви.

13.Укажіть основні теоретичні підходи до пояснення феномена психолопчної жертви.

] 4. Поясніть, у чому проявляється віктимність особистості. Наведітъ приклади.

15. Види віктимогенних ситуацій.

16. Охарактеризуйте фактори реалізаци вікстимного потенціалу.

17. Розкрийте психолопчний зміст поняття «віктимна поведінка».

18. Дайте психолопчний аналіз формам прояву Віктимної поведінки.

19. Розкрийте етапи розвитку віктимної поведінки.

20. Визначте можливі фактори, які сприяли проявам девіантної поведанки в даних сшуаціях.

Оля в дитинстві була жвавою, веселою, товариською дівчинкою. Охоче ходила до школи, але великих успіхв у навчанні не виявляла. Зараз вона у 9-му класі, часто пропускає заняття, погано вчиться, з однокласниками практично не спілкуєтъся. Приділяє надмірну увагу власній зовншності. ЇЇ бачатъ у товаристві старших дівчат ідорослих чоловіків, з якими вона палить, вживає алкоголь. Мати, коментуючи поведінку дівчинки, зауважує,що головне для жінки - добре вийтизаміж, тож нічого поганого в тому, шо дочкавже підшукує собі пару, немає.

Сергій Н., 16 років, активно вживає наркотики. Мати — інженер, за характером дратівлива, часто підвищує голос під час спілкування з сином. Батько зловживав алкоголем, вихованням сина не займався, не живе із сім'єю понад 10 років. Сергій у 14 років у зв'язку з тривалим відрядженням матері впродовжроку жив у бабусі і дідуся. Практично не вчився. Зараз учиться в ПТУ, весь вільний час проводить у компанії однолітків у дворі, зякими вперше іспробував наркотики.