Методи психологічної діагностики змісту і чинників девіантної поведінки особистості

Для визначення особливостей девіантної поведінки використовується низка методів, серед яких слід відзначити, насамперед, спостереження. Як відомо, спостереження в психології полягає у фіксації проявів психічних явищ у поведінці на основі їхнього безпосереднього сприйняття.

Предметом спостереження є вербальні і невербальні акти поведінки у певних ситуаціях. Це, насамперед, мовна діяльність (зміст, послідовність, тривалість, частота, спрямованість, інтенсивність), експресивні реакції (виразні рухи обличчя, тіла), положення тіла у просторі

(переміщення, нерухомість, відстань, швидкість, напрямок руху), фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари, передачі, спільні зусилля). Саме ці акти поведінки, будучи виокремлені і зареєстровані належним чином, стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку, динаміки досягнень, виразності психічних станів тощо.

Так, під час спостереження Н. Максимова пропонує фіксувати такі особливості поведінки і зовнішнього вигляду досліджуваного з девіантною поведінкою [16]:

• загальний зовнішній вигляд (загальний соматотип, фізичні особливості, наявність фізичних недоліків або диспропорцій, постава,міміка і жестикуляція, тримається скуто чи вільно, адекватно чи ні, охайність в одязі, зачісці, чистота тіла, ступінь загальної рухливості тощо);

• особливості мовлення (інтенсивність і тембр голосу, темп мовлення, чіткість вимови, словарний запас, наявність жаргону, брутальних виразів, специфіка вираження думок — ступінь послідовності,логічності, чіткості, швидкості словесної реакції);

• соціальна поведінка (особливості встановлення контактів, ступінь невимушеності при цьому, товариськість, наявність соціальних навичок, вихованість, специфіка поведінки за ступенем домінування, агресивності, підлеглості та довірливості тощо);

• настрій (ейфорія, безтурботність, врівноваженість, серйозність, відсутність гумору, поганий настрій, тривога тощо);

• ставлення до обстеження (ступінь зацікавленості: від активного небажання або недовіри, байдужості до надмірної зацікавленості);

• особливості діяльності під час обстеження (ступінь уважності,швидкість вирішення поставлених завдань, особливості орієнтувальної основи дій — намагання знайти загальний спосіб вирішення завдання або дії методом спроб і помилок, темп роботи —ступінь рівномірності, швидкості, сумлінність і охайність при виконанні завдань, реакція на невдачі — агресивна, звинувачення себе, відмова від діяльності, байдужість та ін.).

Слід зауважити, що спостереження здійснюється за певною схемою, в якій традиційно виділяють такі етапи:

1. Визначення мети спостереження (для чого, навіщо воно здійснюється);

2. Вибір об’єкта дослідження (який індивід чи якого роду група підлягають вивченню)

3. Уточнення предмета дослідження (які саме прояви поведінки розкривають зміст досліджуваних психічних феноменів)

4. Планування ситуацій спостереження (у яких випадках чи за яких умов предмет дослідження виявляє себе найчіткіше)

5. Підбор способу спостереження, що найменше впливає на об’єкт і забезпечує збирання необхідної інформації (як спостерігати)

6. Установлення тривалості загального часу: досліджень і числаспостережень (скільки спостерігати)

7. Вибір способів реєстрації досліджуваного матеріалу (як вести записи)

8. Прогнозування можливих помилок спостереження і пошук можливостей їхнього запобігання.

9. Здійснення попереднього, пілотажного спостереження, необхідного для уточнення дій попередніх етапів і виявлення організаційних недоробок.

10. Уточнення програми спостереження.

11. Проведення спостереження.

12. Обробка й інтерпретація отриманої інформації.

Крім того, вважається доцільним проведення спостереження декількома спостерігачами протягом досить тривалого часу в різноманітних умовах життєдіяльності досліджуваних. При цьому важливо,щоби попередньо виділені категорії поведінки, що фіксуються у спостереженні, оцінювалися за частотою їх прояву. Наприклад: 5 балів,якщо даний вид поведінки виявляється практично завжди; 4 бали,коли часто; 3 бали, якщо важко сказати, чи частіше виявляється чи ні;2 бали, якщо іноді; 1 бал, коли практично не виявляється.

Це дасть можливість отримати результати спостереження за шкалою рейтингу і тим самим полегшити їх обробку та інтерпретацію.

Так, відомою методикою спостереження є карта спостережень Д. Стотта, яка дає змогу не тільки фіксувати характер поведінки “важких дітей” у школі, а й виявити характер дезадаптації поведінки дитини.Карта спостереження містить 198 фрагментів фіксованих форм поведінки, що згруповані в 16 синдромів. Наявність чи відсутність цих форм фіксується у спеціальному реєстраційному бланку, в якому закреслюються цифри, якими позначені відповідні форми поведінки. При підрахунку балів симптом, що знаходиться в колонці “Порушення”, оцінюється в один бал, а в колонці “Непристосованість” — в 2 бали. Далі підраховуються сума балів по кожному синдрому окремо і загальний “коефіцієнт дезадаптованості” — за сумою балів по всіх симптомах.

Цю карту може заповнювати як психолог, так і педагоги або, за окремими симптомами, батьки, що дасть можливість знайти їм “спільну мову” при постановці “діагнозу”, а також при складанні корекційно-розвиваючих програм, хоча змістова інтерпретація результатів дається тільки психологом, оскільки передбачає ґрунтовне знання психологічних особливостей особистості і закономірностей її розвитку.

Важливим методом дослідження девіантної поведінки особистості є такий різновид опитування, як вільне інтерв’ю або бесіда, який має на меті визначити ставлення респондента до певних проблем, його ціннісні орієнтації, з’ясувати факти з його біографії, плани на майбутнє тощо під час усного безпосереднього спілкування. Передбачає реєстрацію й аналіз відповідей на запитання, а також вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.

Як правило, у бесіді виявляються можливі чинники, що спричинили девіантну поведінку особистості, насамперед, у її мікросоціальному оточенні (характер стосунків з батьками, з однолітками, з іншими людьми, ставлення до людей, до навчання, праці, успішність у навчанні, праці тощо). Далі напрям бесіди змінюється залежно від ситуації і може торкатися самопочуття досліджуваного, його ставлення до себе, задоволеності життям.

У бесіді дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру запитань через використання гнучкої тактики побудови діалогу в межах заданої теми, максимальне врахування індивідуальних особливостей респондентів, домагаючись необхідної ефективності процедури.

Існує низка вимог до бесіди як методу. Перше — невимушеність. Не можна перетворювати бесіду на допит. Найбільший результат приносить бесіда у випадку встановлення особистого контакту дослідника з досліджуваною людиною. Важливо при цьому ретельно продумати бесіду, подати її у формі конкретного плану, завдань, проблем,що підлягають з’ясуванню. Метод бесіди припускає поряд з відповідями і постановку запитань досліджуваними. Така двостороння бесіда дає більше інформації з проблеми, що вивчається, ніж тільки відповіді досліджуваних на поставлені запитання.

Доцільно передбачити можливість одержувати в ході бесіди необхідні відомості й непрямими прийомами. Наприклад, можна застосовувати такі формулювання запитань:

• “Деякі люди думають, що…., а що думаєте ви?” (даємо зрозуміти,що є й інші особи, подібні до даної).

• “Якщо хтось порушуватиме порядок у громадських місцях, ви самі закличете його до порядку або викличете представників закону?” (припускаємо можливість двох альтернативних рішень).

• “Чи зможете ви це зробити?” (замість категоричного “Зробіть це!”, щоби воно виглядало прийнятнішим для людини).

• “Через що ви посварилися з …?” (замість “Чи сварилися ви з…?”,щоби не ставити людину в ситуацію, коли через феномен “соціальної бажаності” чи острах вона заперечуватиме неправильну поведінку).

• “Що вам подобається…, а що ні?” (даємо можливість знайти позитив, а не тільки негатив).

При цьому важливо фіксувати не тільки відповідь, але й поведінку досліджуваного: особливості його мови, жестів, міміки, емоційне ставлення до конкретних явищ.

Істотним у ході проведення такого опитування є вміння дослідника уточнити факти, що цікавлять його під час безпосередньої бесіди, не вдаючися до її протоколювання. Запис найчастіше позбавляє бесіду невимушеності, насторожує людину, робить її відповіді

штучними, надуманими, тому вони зазвичай фіксуються по проведенні бесіди.

Безумовно, у дослідженні особистості з девіантною поведінкою застосовуються й тести.

Слід зазначити, що тестування як психологічний метод передбачає визначення наявності, особливостей і рівня розвитку певних психічних властивостей досліджуваного, його статусу в міжособистісних стосунках на основі виконання ним певних завдань. Як відомо, тестування провадиться за допомогою власне тестів (передбачають використання стандартизованих запитань і завдань, що мають певнушкалу значень), опитувальників, проективних методик, соціометричної методики тощо.

Так, наприклад, для визначення рівня домагань досліджуваного застосовується методика Хоппе, що наближена до експериментальної. За цією методикою досліджуваному пропонується вирішувати завдання різного ступеня складності, при цьому завдання вибирає сам досліджуваний. Після вирішування завдання дослідник повідомляє про успішність його розв’язання і пропонує вибрати нове завдання. Особистість із завищеним рівнем домагань прагне навіть у ситуації неуспіху вибрати завдання складніше за попереднє. Людина із заниженим рівнем домагань у ситуації успіху, зазвичай, вибирає завдання простіше (хоча мала б вибрати складніше).

Велике значення при цьому має аналіз поведінки досліджуваного під час тестових проб, зокрема, його емоцій, наполегливості в подоланні труднощів.

Опитувальники являють собою стандартизовані самозвіти і мають на меті визначення рис розвитку особистості, мотивів, інтересів,ціннісних орієнтацій, настановлень тощо.

У контексті дослідження девіантної поведінки часто використовують опитувальник Басса-Дарки, призначений для діагностики агресивних та ворожих реакцій людини (див. додаток 2). В адаптованому варіанті міститься 75 запитань, на які досліджуваний має відповідати “Так” або “Ні”. При цьому відповіді розподіляються за такими шкалами:

• фізична агресія (застосування фізичної сили проти інших осіб);

• непряма агресія (агресія, спрямована через обхідні шляхи на іншу особу (плітки), або взагалі не спрямована ні на кого конкретно, скажімо, вибух люті — крик, тупотіння ногами та ін.);

• роздратування (готовність до гарячкування, прояву брутальності при найменшому збудженні);

• негативізм (опір авторитету, встановленим звичаям і законам із пасивним опором аж до активної боротьби проти них);

• образа (заздрість та ненависть до інших людей, зумовлені справжніми або, зазвичай, вигаданими стражданнями);

• підозрілість (недовіра і обережність у ставленні до людей, що ґрунтується на переконанні в їх готовності заподіяти шкоду певній особі);

• вербальна агресія (вираження негативного ставлення до людини через форму (крик) і зміст (прокльони, погрози) словесних відповідей);

• почуття провини (переживання докорів сумління через прояви поведінки, які зазвичай забороняються нормами суспільства, і через це — переконання людини в тому, що вона погана, бо вчиняє зле).

За результатами відповідей вираховуються індекси ворожості і агресивності. При цьому слід урахувати, що даний опитувальник через ефект “соціальної бажаності” відповідей слід використовувати спільно з іншими методиками, зокрема, проективними.

Стандартизовані самозвіти, які, власне, являють собою опитувальники, зазвичай використовуються для прямої самооцінки досліджуваним власних психічних станів.

Проективні методики передбачають створення для досліджуваного досить невизначеної ситуації, коли в її тлумаченні головним виявляється не об’єктивний, а суб’єктивний зміст — те ставлення, яке дана ситуація викликає в досліджуваного. Так, зокрема, можна використовувати набір малюнків, за якими досліджуваний має скласти певну розповідь. При її аналізі враховується як логічність у викладенні подій, так і те, який особистісний смисл вкладає досліджуваний в пояснення сюжету.

Широко також використовуються проективні методики, в яких слід намалювати певні зображення, вони називаються “Неіснуюча тварина”, “Дім, дерево, будинок”, “Намалюй людину”, “Малюнок сім’ї” тощо, що дозволяють судити не тільки про ставлення людини до себе загалом, але й про окремі прояви її особистості.

Особливості емоційного реагування під час взаємодії з іншими людьми в ситуації перешкод на шляху досягнення мети, задоволення потреб можна дослідити за методикою вивчення фрустрації, розробленої С. Розенцвейгом. На основі цієї методики, що має дитячий і дорослий варіанти, можна виявити такі типи реакцій досліджуваного: з фіксацією “на перешкоді” і з фіксацією “на самозахисті”, а також спрямованість реакції — інтропунітивну (коли реакція спрямована на самого себе, через що суб’єкт або бере на себе відповідальність за виправлення даної ситуації, або звинувачує себе), екстрапунітивну (коли реакція спрямована на живе чи неживе оточення, а розв’язання ситуації перекладається на іншу особу чи зовнішні обставини взагалі), імпунітивну (коли ситуація фрустрації розглядається досліджуваним як малозначуща, як дещо таке, що може бути виправлено само собою, варто лише зачекати).

Аналіз типу і спрямованості реакцій дає можливість визначити ступінь адаптованості досліджуваного до власного соціального оточення.

Перевагою проективних методик є можливість дослідити неусвідомлювану сферу особистості. Разом з тим тлумачення результатів є досить суб’єктивним, до того ж існує ймовірність, що дослідник може зосередитися насамперед на даних, що мають особливу значущість не для досліджуваного, а для нього особисто (через існування власних неусвідомлюваних проблем).

За допомогою соціометричної методики можна визначити статус особистості в малих групах.

Серед методів дослідження девіантної поведінки особистості можна також віднести метод незалежних характеристик, що дозволяє виявити особливості поведінки та психічні якості досліджуваних в різних ситуаціях через сприймання різних осіб. Так, наприклад, на основі цього методу Р. Овчарова розробила комплексну експрес-діагностику соціально-педагогічної занедбаності дітей, що передбачає надання незалежних характеристик психологом і педагогом [20]. Під час розробки методики дослідниця спиралася на те, що ознаками педагогічної занедбаності дітей є:

• порушення Я-образу, виражене в неадекватній самооцінці та рівні домагань;

• низький соціальний статус, що проявляється через неприйняття однолітків, “відкидання” батьками і обструкцію педагогів;

• труднощі і неуспішність у навчанні, пов’язані з дисгармонією розвитку в соціально-педагогічному середовищі, зокрема, через гіперсоціалізованість і авторитарність педагогів і батьків;

• неадекватна поведінка у соціальних ситуаціях тощо.

У результаті були виокремлені відповідні шкали — властивості самосвідомості, особливості спілкування, навчальної діяльності та інші, які дозволяють подати характеристику на дитину в контексті важливих характеристик, що можуть свідчити про ступінь її педагогічної занедбаності. У цій методиці використані матеріали спостереження, аналізу продуктів діяльності дитини, бесіди з батьками, застосовано також медичну карту тощо.

 

3. Психологічна діагностика особистості з віктимною поведінкою

Вивчення будь-яких психологічних проявів людини закономірно призводить до необхідності розглядати їх щодо до тих складних систем, у яких людина живе та які утворюють її світ. Згідно із системним підходом [2], будь-яке явище виникає й існує в межах певної системи. Причому зв'язки між явищами, що належать до даної системи, не є епізодичними та випадковими, а виступають суттєвими умовами виникнення, існування та розвитку кожного з них і системи в цілому.

Розкриття психологічних особливостей прояву віктимної поведінки особистості передбачає психологічну діагностику, що має на меті розкриття соціально-психологічних та індивідуально-особистісних індикаторів підвищеної уразливості потенційних жертв. Ідея про взаємозв'язок віктимності з певними характерологічними патернами не суперечить більшості описаних теорій віктимної поведінки. Таким чином, методологічною основою психологічної діагностики є підхід, за яким віктимна поведінка особистості постає в сукупності внутрішніх умов, опосередкованих зовнішніми впливами.

Для виявлення осіб з віктимною поведінкою доцільно використовувати психодіагностичну методику «Схильність до віктимної поведінки» Малкіної-Пих [17] (див. с. 179). Опитувальник призначений дія психодіагностики осіб старшого підліткового та юнацького віку. Методика являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал, спрямованих на вимірювання схильності до реалізації окремих форм віктимної поведінки.

Шкала реалізованої віктимності. Якщо показники за даною шкалою нижчі за норму (1—3 стен), очевидно, що досліджуваний нечасто потрапляє у критичні ситуації або у нього вже встиг виробитися захисний спосіб поведінки, що дає змогу уникати небезпечних ситуація. Проте внутрішня готовність до віктимного способу поведінки присутня. Відчуваючи внутрішній рівень напруження, досліджуваний прагне взагалі уникати ситуацій конфлікту. Показники, вищі за норму (8-9 стен) означають, що досліджуваний достатньо часто потрапляє в неприємні й небезпечні для здоров'я та життя ситуації. Причиною цього є внутрішня схильність і готовність особистості діяти визначеними в індивідуальному профілі способами. Найчастіше це - прагнення до агресивної, необдуманої дії спонтанного характеру.

Шкала схильності до агресивної віктимної поведінки (модель агресивної віктимної поведінки). До даної групи (вище за норму, 8-10 стен) належать досліджувані, схильні потрапляти в неприємні та небезпечні для життя й здоров'я ситуації в результаті проявленої агресії у формі нападу або іншої провокуючої поведінки (образа, наклеп, знущання і т. ін.). Для них характерне навмисне створення або провокація конфліктної ситуації. Їх поведінка може бути реалізацією типової для них антигромадської спрямованості особистості, в рамках якої агресивність виявляється щодо певних осіб і в певних ситуаціях (вибірково), але може бути й «розмитою», неперсоніфікованою стосовно об'єкта. Спостерігається схильність до антигромадської поведінки, порушення соціальних норм, правил і етичних цінностей, якими часто суб'єкт нехтує. Такі люди легко піддаються емоціям, особливо негативного характеру, яскраво їх виражають, домінантні, нетерплячі, запальні. При всіх відмінностях у мотивації поведінки характерна наявність насильницької антигромадської установки особистості. З урахуванням мотиваційної та поведінкової характеристик можуть бути представлені такі типи (або підтипи), як «корисливий», «сексуальний» (статева розбещеність), пов'язаний з побутовими конфліктами («скандаліст», «сімейний деспот»), «алкоголік», «негативний месник», «психічно хвора особа» тощо. Для осіб даного типу (нижче за норму 1-3 стени) є характерним зниження мотивації досягнення, спонтанності. Можлива висока образливість, самоконтроль, прагнення дотримуватися прийнятих норм і пра­вил, стабільність установок, інтересів і цілей.

Шкала схильності до саморуйнівної, такої, що завдає шкоди само­му собі, поведінки (модель активної віктимної поведінки). Жертовність (вище за норму, 8-10 стен) пов'язана з активною поведінкою людини, що провокує ситуацію віктимності своїм проханням або зверненням. По суті, для активних потерпілих характерна поведінка двох видів: що провокує, коли для спричинення шкоди притягується інша особа, і що самозаподіює, властива особам, які характеризуються схильністю до ризику, необдуманої поведінки, часто небезпечної для самої людини. Вони можуть не усвідомлювати наслідків своїх дій або не надавати їм значення, сподіваючись, що все обійдеться. З урахуванням специфіки поведінки та відношення до віктимних наслідків у рамках цього типу представлені: «свідомий підбурювач» (що поводиться з проханням про спричинення йому шкоди), «необережний підбурювач» (провокація злочинця на спричинення шкоди, але сам потерпілий цього належною мірою не усвідомлює), «свідомий самоспричинювач» (особа, що навмисне заподіює собі фізичну або майнову шкоду), «необережний самоспричинювач» (шкода, спричинена власними необережними діями у процесі скоєння іншого навмисного або необережного злочину). Дослі­джувані, що належать до групи з показниками нижче за норму (1-3 стени), характеризуються підвищеною турботою про власну безпеку, прагнення захистити себе від помилок, неприємностей, що може призводити до пасивності особи за принципом «краще нічого не робити, ніж помилятися». Такі люди характеризуються підвищеною тривожністю, недовірливістю, схильністю до страхів.

Шкала схильності до гіперсоціальної віктимної поведінки (модель ініціативної віктимної поведінки). Жертовна поведінка (вища за норму, 8-10 стен), що соціально схвалюється і часто очікується. Це людина, позитивна поведінка якої накликає злочинні дії агресора. Людина, яка демонструє позитивну поведінку в ситуаціях конфлікту або постійно, або внаслідок посадового становища. Люди цього типу вважають неприпустимим ухилення від втручання у конфлікт, навіть якщо це може коштувати їм здоров'я або життя. Наслідки таких вчинків усвідомлюється не завжди. Сміливий, рішучий, чуйний, принциповий, щирий, добрий, вимогливий, готовий ризикувати може бути зайве самовпевнений. Нетерпимий до поведінки, що порушує громадський порядок Самооцінка найчастіше завищена. Поведінка має позитивні мотиви. Досліджувані, що належать до групи з показниками, нижчі за норму (1-3 степи), характеризуються пасивністю, байдужістю до тих явищ, які відбуваються навколо. Діють за принципом «моя хата з краю», що може бути наслідком як образи на зовнішній світ, так і відчуття нерозуміння ізольованості від світу, відсутності відчуття соціальної підтримки і включення в соціум.

Шкала схильності до залежної і безпорадної поведінки (модель пасивної віктимної поведінки). Досліджувані, що належать до групи з показниками, вищі за норму (8-10 стен), не чинять опору, протидій злочинцеві з різних причин: через вік, фізичну слабкість, безпорадний стан (стабільного або тимчасового), боязкість, через побоювання відповідальності за власні протиправні або аморальні дії тощо. Можуть мати установку на безпорадність, небажання робити щось самому, без допомоги інших, низьку самооцінку. Постійно потрапляють у кризові ситуації з метою отримання співчуття та підтримки довколишніх людей. Перебувають у рольовій позиції жертви. Така людина боязка, скромна, має високу навіюваність, конформна. Можливий також варіант «навченої безпорадності» внаслідок неодноразового потрапляння в ситуації насильства. Схильна до залежної поведінки, поступлива, виправдовує чужу агресію, схильна всіх прощати. Досліджувані з показниками нижчі за норму (1-3 стени) виявляють схильність до незалежності відособленості. Завжди прагнуть виділитися з групи однолітків, мають на все свою точку зору, можуть бути непримиренними до думки інших, авторитарними, конфліктними, мати підвищений скептицизм. Можлива внутрішня ранимість, що призводить до підвищеного бажання відокремитися від довколишніх.

Шкала схильності до некритичної поведінки (модель некритичної віктимної поведінки). До цієї групи належать особи (вище за норму, 8-10 стен), що демонструють необачність, невміння правильно оцінювати життєві ситуації. Некритичність може виявитися як на базі негативних особистісних рис (пожадливість, користолюбство тощо.), так і позитивних (щедрість, доброта, чуйність, сміливість та ін.),а крім того,через невисокий інтелектуальний рівень. Ці особи демонструють необережність, необачність, невміння правильно оцінювати життєві ситуації внаслідок якихось особистісних або ситуативних чинників: емоційний стан, вік, рівень інтелекту, захворювання. Особа некритичного типу виявляє схильність до спиртного, нерозбірливість в знайомствах, довірливість, легковажність. Схильні до ідеалізації людей, виправданню негативної поведінки інших, не помічають небезпеки. Нижче за норму (1-3 стени) - вдумливість, обережність, прагнення передбачати можливі наслідки своїх учинків, які іноді призводять до пасивності, страхів. Самореалізація в цьому випадку значно утруднена, може з'являтися соціальна пасивність, що призводить до незадоволеності своїми досягненнями, до відчуття досади, заздрості.

Під час проведення психологічної діагностики віктимної поведінки особистості часто використовують опитувальник міжособистісної залежності Б. Уайнхолда, адаптований В.С. Фроловою (див. с. 184). Опитувальник складається з 20 пунктів, які містять опис патернів поведінки й емоційних проявів, що характеризують міжособистісну залежність. Досліджуваний оцінює кожне твердження від «ніколи» до «майже завжди». За набраними балами досліджувані вибірки дихотомічно поділялися на «залежних» і «незалежних» [32].

Для вивчення типу орієнтації на міжособистісні стосунки, властивого обстежуваним, до психодіагностичного блоку обстеження також доцільно включити методику діагностики міжособистісних відносин (ДМВ) Т. Лірі (див. с.186) [29]. Принцип застосування методики ДМВ полягає в тому, що відповідаючи на 128 запитань, обстежуваний має оцінити себе, власне актуальне «Я» на момент обстеження та внести свої відповіді у сітку реєстраційного листа. Після того, як обстежувані оцінили себе і заповнили сітку реєстраційного листа, бали підраховуються за вісьмома варіантами міжособистісної взаємодії Для цього використовувався «ключ», за допомогою якого виділяються блоки по 16 номерів, які утворюють вісім октант методики. Кількість перекреслених обстежуваних номерів у кожному блоці виносяться у таблицю кількісних результатів відповідно до кожного октанта, що відображав той чи інший варіант взаємодії.

І октант — владно-лідируючий тип міжособистісних стосунків, Помірні показники (до восьми балів включно), виявляють упевненість у собі, вміння бути хорошим наставником і організатором, властивості керівника. При вищих балах (9-12) - нетерплячість до критики, переоцінка власних можливостей, вище 12 балів - дидактичний стиль висловлювань, імперативна потреба керувати іншими, риси деспотизму.

Досліджувані, в яких за даними ДМВ переважає владно-лідируючий тип міжособистісних стосунків, характеризуються оптимістичністю, швидкою реакцією, високою активністю, вираженою мотивацією досягнення, тенденцією до домінування, підвищеним рівнем домагань, легкістю і швидкістю у прийнятті рішень, орієнтацією в основному на власну думку, мінімальною залежністю від зовнішніх, середовищних факторів, екстравертованістю. Вчинки й висловлювання часто не продумані. Спостерігається виражена тенденція до спонтанної самореалізації, активний вплив на оточення, войовнича позиція, прагнення вести за собою підкоряти власній волі інших. Таким чином, I октант виявляє характерний тип міжособистісних стосунків для стенічної, домінантної особистості, що проявляється на рівні соціальної активності у вигляді лідерських тенденцій. За індивідуально-типологічними особливостями I октант відповідає професійно (рольовій) віктимності, яка зумовлена виконанням деяких соціальних функцій, характеристикою соціальної ролі людини (працівники правоохоронних органів, інкасатори,охоронці, касирі, водії таксі, що працюють вночі тощо).

ІІ октант - незалежний-домінуючий тип міжособистісних стосунків. Виявляє стиль міжособистісних стосунків від упевненого, незалежного, здатного до суперництва (до восьми балів включно), самовдоволеного, нарцисичного, з вираженим почуттям власної зверхності над довколишніми (9-12 балів), із тенденцією мати особливу думку, відмінну від думки більшості, та займати відокремлену позицію у групі (більше за 12 балів).

У досліджуваних, у яких цей октант переважає над іншими, виявлено виражену близькість до таких особистісних характеристик, як риси самовдоволення (або самозакоханості), дистантність, егоцентричність, завищений рівень домагань, виражене почуття суперництва, що проявляється у прагненні зайняти відособлену позицію у групі. Домінантність тут меншою мірою звернена на спільне з групою інтереси і не проявляється прагненням вести людей за собою. Стиль мислення нешаблонний, творчий. Екстравертованість дещо менше виражена, ніж уI варіанті. Думку довколишніх сприймає критично, власна думка підноситься у ранг догми або досить категорично відстоюється. Емоціям не вистачає тепла, вчинкам - конформності. Висока пошукова активність поєднується з розсудливістю. Низька покірність. Високі бали даного октанта позитивно корелюють (як і при домінуючому I октанті) з характеристиками стенічного типу реагування, однак тут більше звучать ознаки індивідуалістичності, імпульсивності, відокремленості, некомформності. Досліджувані з провідним II октантом за типологічними характеристиками наближаються до спонтанних, експансивних і неконформних особистостей, емоційно-динамічний патерн яких зумовлюється вищим типом нервової системи з переважанням сильних характеристик і динамічності процесів збудження у поєднанні з нестійкістю, сензитивністю.

ІІІ октант - прямолінійно-агресивний тип міжособистісних стосунків. Залежно від ступеня вираженості показників, цей октант виявляє щирість, безпосередність, прямолінійність, наполегливість у досягненні мети (до восьми балів) або надмірну впертість, недоброзичливість, нестримність і запальність (більше за 8 балів).

У досліджуваних, у яких цей октант переважає над іншими, виявлено виражену близькість до таких особистісних характеристик, як ригідність установок, що поєднуються з високою спонтанністю, наполегливістю у досягненні мети, практичністю при недостатньому досвіді у стані емоційної захопленості, підвищене почуття справедливості, поєднане з впевненістю у власній правоті, почуття ворожості, що легко спалахує при протидії і критиці на свою адресу, безпосередність і прямолінійність у висловлюваннях і вчинках, підвищена образливість, що легко вгасає у комфортній ситуації, що не посягає на престиж особистості обстежуваного. Переважання ІІІ октанта властиве людям із прямолінійно-агресивним стилем міжособистісної поведінки. Тип вищої нервової діяльності таких обстежуваних перебуває на межі між сильним і слабким типом, що сприяє деякій нестійкості нервових процесів, властивості яких коливаються між динамічністю збудження та інертністю. Високі бали ІІІ октанта (12-16) виявляються в осіб, акцентуйованих за експлозивним типом.

IV октант — недовірливо-скептичний стиль міжособистісної поведінки. При переважанні цього октанта для обстежуваних характерна реалістичність бази міркувань і вчинків, скептицизм і некомформність (при показниках до 8 балів), що переростають у крайній образливий і недовірливий модус ставлення до довколишніх із вираженою схильністю до критицизму, невдоволення іншими и підозрілістю (при показниках 12-16 балів). Тип міжособистісних стосунків проявляється такими особистісними характеристиками, як відокремленість, замкнутість, ригідність установок, критичний настрій до будь-яких думок, крім власної, невдоволеність своєю позицією у мікрогрупі, підозрілість, надчутливість до критичних зауважень на свою адресу, неконформність суджень і вчинків, схильність до побудови ригідних і надцінних умовиводів, пов'язаних з переконаністю у недоброзичливості довколишніх, випереджаюча ворожість у висловлюваннях і поведінці, яка виправдовується апріорною впевненістю у людській не доброті; системне мислення, що спирається на конкретний досвід, практичність, реалістичність, схильність до іронії; висока конфліктність, яка може бути не настільки явною (якщо порівнювати з типом ІІІ) і акумулюватися, створюючи тим самим підвищене напруження) сприяючи зростаючій відокремленості.

V октант - покірливо-сором'язливий тип міжособистісних стосунків. Відображає такі особливості міжособистісних стосунків, як скромність, сором'язливість, схильність брати на себе чужі обов'язки. При високих балах - повна покірність, підвищене почуття провини, самозневаги.

Цей тип міжособистісних стосунків є переважальним у особистостей хворобливо сором'язливих, інтровертовних, пасивних, досить скрупульозних у питаннях моралі и совісті, покірних, невпевнених у собі, і підвищеною схильністю до рефлексії, помітним переважанням мотивації уникнення невдачі та низькою мотивацією досягнення, заниженою самооцінкою. Він характерний для тривожних особистостей, із підвищеним почуттям відповідальності, незадоволених собою, схильних звинувачувати себе у невдачах, таких, які легко впадають у стан смутку песимістично оцінюють свої перспективи, охайні та старанні у роботі, уникають широких контактів ісоціальних ролей, в яких вони могли б звернути на себе увагу довколишніх, вразливі, хворобливо зосереджені на своїх недоліках і проблемах. Психофізіологічною базою даного типу реагування є слабкий тип вищої нервової діяльності (ВНД), а властивості нервової системи характеризуються поєднанням інертності з динамічністю процесів гальмування.

VI октант - залежно-слухняний тип міжособистісних стосунків. При помірних балах (до 8 балів) виявляється потреба в допомозі та довірі з боку довколишніх, їх визнання. При високих показниках - надконформність, повна залежність від думки довколишніх.

Для досліджуваних із переважанням показників VI октанта характерна висока тривожність, підвищена чутливість до впливу середовища, тенденція до вираженої залежності мотиваційної спрямованості від стосунків, що складаються з іншими поважними особами, а власної думки – від думки довколишніх людей. Потреба у прихильності и теплих стосунках є провідною. Невпевненість у собі тісно пов'язана з нестійкою самооцінкою. Відповідальність на роботі створює їм добру репутацію у колективі, однак інертність у прийнятті рішень, конформність установок і невпевненість у собі не сприяє їх просуванню на роль лідера. Підвищена недовірливість, чутливість до неуваги і грубості довколишніх, не завжди явна для довколишніх надмірна самокритичність, побоювання невдачі як основа мотиваційної спрямованості формують канву конформної поведінки. Цей октант зіставляється із слабким типом ВНД і характеризується переважанням динамічності нервових процесів щодо гальмування.