Форми і методи профілактики і корекції девіантної поведінкиособистості

 

Виокремлюють кілька підходів з надання психологічної допомогиособистості в профілактиці і корекції девіантної поведінки відповідно до напряму психологічної науки. Так, зокрема, гештальтпсихологія і тілесно-орієнтована терапія спрямовані, насамперед, на подолання “внутрішнього розколу” між тілесним і духовним, формування почуття довіри поняттям “тут” і “тепер”. Екзистенціальний підхід передбачає сприяння особистості у переосмисленніекзистенціальної ізоляції, підкресленні цінності й розмаїття світу,створенні привабливої життєвої перспективи, осмисленні сенсу життя. Поведінкова психологія розглядає способи встановлення адекватних контактів з іншими людьми через навчання відповідним засобамсоціальної поведінки, зокрема, через тренування входу до певної роліі виходу з неї тощо, детальне відпрацювання поведінкових реакцій.

Інтеракціоністський підхід фокусується на прагненні людини поділити своє життя з іншими у пошуках вирішення соціальних ситуаційчерез обігравання певних ролей, забезпечення гнучкості їх меж за допомогою інших людей. У вітчизняній психолого-педагогічній науцівідомі давні традиції профілактики і корекції девіантної поведінкичерез створення спеціального розвиваючо-виховуючого середовища(А. Макаренко, Т. Шацький та ін.).

Профілактика девіантної поведінки нерозривно пов’язана з процесом соціалізації особистості і залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей їїоточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет превентивностісоціальних проблем, прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвихпланів без девіантної поведінки).

О. Змановська називає такі форми психопрофілактичної роботи:

• організація соціального середовища, в рамках якої передбачаєтьсясоціальна реклама з формування настановлень на здоровий спосібжиття; створення негативної громадської думки щодо проявів девіантної поведінки, насамперед, через засоби масової інформації;формування соціальних “зон підтримки”, зокрема, через організацію і підтримку громадських організацій, молодіжних рухів та ін.;

• інформування, що передбачає вплив на когнітивні процеси особистості для підвищення її здатності приймати конструктивні рішення щодо власної поведінки; здійснюється через організаціюлекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмівтощо;

• активне соціальне навчання соціально-корисним навичкам, активізація особистісних ресурсів, що реалізується через групові тренінги,зокрема, тренінги асертивності або тренінги резистентності до негативних соціальних впливів, участь у групах спілкування і особистісного зростання тощо;

• організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, зокрема, через залучення особистості до пізнавальної діяльності,спорту, мистецтва, випробування себе у “позитивній” діяльності(подорожі, похід у гори, екстремальні види спорту тощо);

• організація здорового способу життя, що передбачає, зокрема,розвиток екологічної культури особистості, дотримання режимупраці й відпочинку та виключає прояви надмірності;

• мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, яка застосовується у разі сформованої схильності до девіантної поведінки іспрямована на профілактику рецидивів або їх негативнихнаслідків.

Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості,що перешкоджають її соціальній адаптації.

Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадкубуде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Томуосновними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації насоціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін;корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії.

Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або “психотерапевтичних оаз”, тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких підкріплюютьсяпозитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості докримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищенняздатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього.

Ефективною формою роботи з особами, що мають залежні формиповедінки, є групові форми роботи, зокрема, психологічні тренінги.Такі тренінги застосовуються як для реабілітації алкоголіків і наркоманів, так і для подолання посттравматичної залежності. При цьомувраховують такі психологічні механізми формування залежності, якдисоціація “розуму” і “тіла” внаслідок порушення переживання себе ісвоєї цілісності, з тим, щоби не відчувати фізичного чи душевногоболю; екзистенціальну ізоляцію як наслідок переживання розриву міжунікальним “Я” і “Іншими”, що, у свою чергу може призвести до злиття, розчинення в іншому (як найрадикальніший засіб розсіюваннятривоги через знищення самосвідомості, передачу контролю над своїмжиттям іншій людині); внутрішнє відчуття часу — проживання не втеперішньому часі, а поза ним, відсутність часової перспективи, зокрема, через відсутність передбачуваного майбутнього.

Слід зауважити, що ці тренінги спрямовані на попередження виникнення тяжких форм залежності, оскільки лікування її — сферапсихотерапії, що передбачає використання медичних препаратів.

Основний зміст тренінгів складає робота з передачі особистості методів контролю і відповідальності за своє власне життя, ідентифікація ситуацій, в яких можливе формування шкідливих звичок, свідомоївідмови від деструктивних форм поведінки. Відповідно вітчизнянимидослідниками розроблені програми-тренінги профілактики алкогольної залежності у підлітків і молоді, профілактики тютюнопаління та інших форм залежної поведінки через формування позитивноїЯ-концепції та ін.

У разі успішного лікування осіб з адиктивною поведінкою актуальною стає проблема їх соціально-психологічної реабілітації(відновлення життєвих функцій особистості, дезадаптованої череззалежну поведінку). Ця проблема має розв’язуватися на декількохрівнях:

• соціально-правовому (юридична підтримка, працевлаштування,розв’язання житлової проблеми та ін.);

• медичному (протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних захворювань);

• психологічному (активізація і розширення особистісних ресурсів,психологічна підтримка через консультування і психотерапію)

Одним із методів надання соціально-психологічної підтримки єтак званий “телефон довіри”, що дозволяє провести анонімне консультування особистості, схильної до девіантної поведінки. При цьому виокремлюють такі кроки психологічної допомоги особистості:

• початковий етап, на якому людині надається впевненість у тому,що вона звернулася туди, де її зрозуміють і підтримають;

• уточнюючий етап, на якому відбувається уточнення запиту на основі безумовного прийняття особистості людини, котрій надається допомога, її внутрішніх переживань (зрозуміло, що прийняттяне обов’язково означає позитивну оцінку, це просто визнаннятого, що є); безоцінного ставлення (відсутність оцінок поведінки іособистості клієнта); емпатії (розуміння внутрішнього світу людини, співпереживання їй);

• діагностичний етап, що полягає у допомозі клієнту оволодітипроблемою, сформувати об’єктивну і ясну картину подій;

• власне психотерапевтична робота, спрямована на мобілізаціювсіх ресурсів клієнта, встановлення і підтримку всіх здорових, позитивних якостей особистості з тим, щоби сприяти підвищеннюсамооцінки, впевненості у собі; водночас встановлюється колоблизьких і друзів, які могли б допомогти;

• прийняття рішення, що передбачає спільне відпрацювання варіантів розв’язання проблеми; усвідомлення і прийняття клієнтомоптимального варіанта її вирішення; спільне складання плану дій,спрямованого на подолання критичної ситуації;

• заключний етап, спрямований на підтримку і максимальне схвалення рішення клієнта.