Порівняльні характеристики невротичної й зрілої любові

Невротична любов	Зріла любов
Нав'язливість	Спонтанність
Боязкість, страх	Ризик
Егоцентричність	Турбота про іншого
Короткочасність	Тривалість
Переживання винятковості	Переживання повноти
Наслідок браку	Наслідок надлишку
Пасивність	Активність
Сприйняття тільки певних («гар­них») аспектів партнера	Прийняття амбівалентності відносин
Акцент на схожості	Акцент на розходженнях
Статичність, ригідність	Динамічність, гнучкість
Ненаситність	Задоволеність
Частковість стосунків (у стосунках завжди присутня третя сторона)	Цілісність стосунків
Безоцінність, безкорисливість	Прийняття й шанування відносин домагань і вимог |
Вимогливість, уразливість	Толерантність, прощення
Обмеження, що накладаються партнерами один на одного	Взаємне зростання партнерів
Ізольованість від світу, «магічний» зв'язок з однією певною особою	Визначає ставлення до всього світу
Стереотипність, сарказм та іронія	Креативність, іумор
Ідеалізація, міфологічність	Реалістичність
Один - любить, інший — дозволяє любиш	Взаємність
Колишня любов - травматична, теперішня - пристосування до мінімального болю	Колишня любов - джерело сили, теперішня - результат сили

ІІ.Меллоді [41] наводить перелік первинних, або стрижньових симптомів подружньої залежності, називаючи такі взаємини токсич­ною любов’ю: труднощі в переживанні відчуття власної цінності або і утрудненість полюбити себе; труднощі у встановленні меж між собою й іншими, або утруднення збереження власної особистості; утруднення в об’єктивному сприйнятті себе; утруднення в прояві турботи про себе; утруднення в переживанні та виявленні об'єктивної правди про себе, про свій вік і про можливі зовнішні обставини.

II. Меллоді виділяє п'ять вторинних симптомів, які визначають труднощі у стосунках з іншими людьми (вторинні симптоми є способа­ми інтерпретації поведінки інших людей як причини своїх невдач у встановленні здорових стосунків) [41]:

1) неправильне виконання керівної ролі щодо партнера. Залежний партнер або сам нав'язує партнеру бажану для себе лінію поведінки, або дозволяє йому керувати собою. Ці форми поведінки викликають роздратування у незалежного партнера. Свої невдачі у встановленні взаємин залежний партнер пояснює незадоволенням, роздратованістю.

2) обурення - неефективний засіб захисту своєї особистості та створення пошани до себе. Гнів дає відчуття влади, енергії. Така агресія несе реалізацію бажання покарання та помсти. Водночас, злість ослаблює, оскільки супроводжується либонь неусвідомлюваним соромом, либонь м’яко вираженим гнівом чи депресією. Обурення розкриває основний засіб життя взаємозалежної людини - це зміцнення взаємостосунків за допомогою звинувачення інших у своїй власній нездатності у створенні здорових захисних бар'єрів;

3) «недорозвинена» духовність - коли люди або самі перетворюють себе в щонайвищий авторитет, або, навпаки, перетворюють когось на такий авторитет. Цей симптом може неусвідомлюватися і бути достатньо патогенним для психічного здоров'я і функціонального розвитку особистості;

4) фізична або психічна залежність чи хвороба - коли людина не взмозі встановити функціональні, внутрішні стосунки із собою і досягти відчуття самодостатності. Біль, випробовуваний всередині, штовхає людину до того, щоб позбавитися його через який-небудь вид залежності. Відчуваючи внутрішній біль, людина прагне зближення з іншою людиною, вірячи в те, що вона полегшить біль, піклуватиметься і любитиме;

5) труднощі у встановленні близького контакту з партнером- виявляються в неможливості досягнення інтимності у взаєминах. Причому у стосунках співзалежної любові існує деякий парадокс: залежний партнер свідомо прагне емоційної близькості з партнером і не може її переносити на несвідомому рівні. Звідси несвідомий вибір того партнера, з яким не вдається встановити близьких зв'язків.

Слід зазначити, що зв'язки у співзалежній парі дуже суперечливі і не узгоджені на свідомому та підсвідомому рівнях.

Любов-залежність. Вибір шлюбного партнера здійснюється за критерієм «сила-слабкість». Це стосується невпевнених у собі партнерів «Вибір один одного не був випадковим. В кожному було щось таке, що вселяло в іншого впевненість. Критерії слабкість/сила відображанні позицію і місце дитини у структурі батьківської сім'ї. За слабкістю/силою ховаються співвідношення владних позицій матері й батька» в сім'ї, а також співвідношення ідентифікації дитини з батьками. Жінка починає розуміти, що «єдиний шлях співіснування з чоловіком - це вчасно підставити йому плече, щоб у хвилину слабкості йому було на щось спертися» [39]. Для подружжя з дисфункційними стосунками любові повна згода у усьому нероздільні. Партнери бояться втратити один одного, а звідси приховані, а не прямі, прохання й звинувачення один одного.

Любов як манія. Згідно з Е. Фроммом [34], в любові важливими» є два компоненти - турбота про партнера та його пошануванні, У. Мастерс, В. Джонсон, Р. Колодни [22] наголошують, що «без пошани та піклування наш потяг до іншої людини може бути всього лише імітацією любові». Коли в любовних стосунках відсутні турбота про партнера та його пошанування, любов перетворюється на залежність. Якщо одна людина захоплюється іншою з метою заповнити порожнечу свого життя, то любовні стосунки швидко займають центральне місце в його житті. Вони приносять заспокоєння, а тому людина повертається до них знов і знов, поки цей зв'язок не стає для неї абсолютно необхідним для забуття безрадісного існування, повного стресів, що власне і буде озня чати створення залежності (навіть, якщо зовні стосунки виглядають вельми романтичними).

Любов як прихильність. Г.Ф. Келлі [12] розглядає любовні взаємини як аналог прихильності, що існує між матір'ю і дитиною. В обох випадках взаємини грунтується на довірі, відчутті захищеності; і там, і тут присутні страх виявитися знехтуваним і боязкість розлуки.

Г.Ф. Келлі описав різні патерни любові:

1) спокійна любов - характерна для впевнених у собі людей, які не бояться бути покинутими;

2) неспокійна любов - характерна для недовірливих осіб, не охочих підпустити до себе партнера дуже близько. Сильна емоційна прихильність, робить уразливими цих осіб для образ і страждань. Існує два типи любові в рамках даного патерну:

а) відчужене уникнення, коли сприйняття себе більш позитивне, ніж сприйняття партнера, якого індивід схильний ігнорувати або недооцінювати;

б) боязливе уникнення, в разі якого сприйняття і себе, і партнера мрнй негативні. Людина побоюється довірливих стосунків, підозрює, що партнер піклується про її відчуття набагато менше, ніж він піклується про відчуття партнера;

3) нервова любов, що характерна для осіб, які відчувають тривожне та/чи амбівалентне ставлення до партнера. Знервовані коханці не впевнені в міцності взаємин. їх весь час турбує думка, що партнер насправді його не любить, або не хоче залишатися з ним. Любов, таких людей часто стає настирливою і нестерпною.

Міжособистісна залежність як прояв віктимної повсдінки особистості базується на особливості структурної організації особистоті, а саме: порушенні меж «Я», що відбивається у нездатності диференціювати свої почуття й емоції, вступати в контакт з власними почуттями. Передумовою формування дебютних форм міжособистісної залезжності як фактору віктимізації особистості є такі особливості ранньої соціалізації: недиференційованість особистості членів батьківської сім'ї дефіцитарність взаємин, заборона вияву потреб або інтересів дитини і труднощі їх імагінального задоволення через бідність фантазії як механізму психологічного захисту.

У подальшому розвитку міжособистісної залежності спостерігається феномен «чорнильної плями», коли відбувається генералізація міжособистісної залежності, провідне значення в якій має поширення базового почуття неповноцінності на сферу міжособистісних стосунків. Ключовою травмою у становленні віктимної поведінки особистості є травма позбавлення (уваги, любові) в ранньому досвіді особистості. Такі люди схильні фіксуватися на ворожому боці життя, причому джерелом агресії є близькі люди; регулятором міжособистісних стосунків є потреба відповідати нормативним уявленням батьків, прагнення до суперництва за любов і увагу батьків, прагнення «заслужити» любов близьких у ранньому досвіді відзначається переважання негативних і амбівалентних почуттів.

Тому, наприклад, у віктимних жінок спостерігається ідеалізація образу чоловіка, який наділяється авторитетністю, інтелектуальністю, кожний чоловік оцінюється як потенційний шлюбний партнер, разом із тим, важливим регулятором стосунків є страх осуду з боку чоловіків, готовність «служити» чоловіку. Образ жінки наділяється рисами тривожності, залежності, демонстративності, жіночності.

Розглянемо такі типи жінок, характер сформованих рис яких, мочі| розглядати як прояв вікгимної поведінки [30].

Контролюючий тип. Жінкам цього типу властиве нав'язливе бажання контролю, вони намагаються все контролювати в житті іншихі членів своєї сім'ї. Вони часто демонструють агресивну модель поведінки, їм властива неадекватна (завищена) самооцінка, кордони Я-концепції розмиті. Як наслідок відсутності розуміння власної сутності, своїх бажань і потреб, їм характерне постійне пильне звернення уваги до особистого життя,поведінки інших членів сім'ї, зокрема чоловіка. Вони відчушіють відповідальність за їхні думки, почуття, поведінку. їм властива егоцентрична позиція, яка носить прихований характер. Типовими висловами жінок цього типу є: «Тільки я знаю, що краще йому та моїм дітям», «Мені треба постійно знати де він і що з ним», «Він неспроможний без мене нічого зробити», «Якщо він п'є, то я погано проконтролювала».

Рятівний тип. Жінкам цього типу властиве компульсивне бажання захістити членів родини, зокрема чоловіка, від негативних оцінок, суджень. У них викривлені уявлення щодо можливостей своєї волі, відсутнє об'єктивне уявлення про свою особистість, характерна спрямо­ваність назовні, що проявляється залежно від зовнішніх оцінок та турботи про враження щодо власної особистості. Жінкам цього типу властива втрата вміння розпізнавати та розуміти власні почуття, порушення ідентифікації власних потреб, бажань, їм характерна зовнішньо орієнто­внії позиція та недовірливе ставлення до інших у міжособистісних стосунках, використання механізму заперечення (хвороби чоловіка, погіршення власного стану здоров'я, фактів насильства в сім'ї). Типові вислови жінок «рятівного» типу такі: «Боюся, щоб ніхто не дізнався про пияцтво та бійки вдома», «Хвилююся про те, що будуть говорити», «Не треба виносити сміття з хати», «Я ж повинна оберігати сім'ю, дітей», «Я не, яка я є, чого я хочу».

Мученицький тип. Жінкам цього типу властива пасивно-маніпулятивна модель поведінки, часта вербалізація своїх емоційних переживань знаголосом на труднощах та проблемах свого сімейного життя. Разом з тим, вони рідко висловлюють думки щодо змін свого становища, їм характерна гіперболізація почуття турботи про інших, прагнення бути незаміниою та потрібною. Жінки цього типу намагаються бути у центрі всіх подій, відчувають страх бути покинутою. Їм властива зовнішньо орієнтована позиція (подіїв життіобумовлюються зовнішніми причи­ами)та залежність від думки значущих і авторитетних особистостей.

У міжособистісних стосунках такі жінки займають конформістську позицію. Властиве стереотипне мислення, яке проявляється у формуванні соціальних установок ірраціонального характеру. Типові вислови жінок «мученицького» типу такі: «Мені все набридло», «Мені дуже важко», «Ніхто не може допомогти йому, окрім мене», «Я йому потрібна», «Нікому не побажаю такої долі, але то ж мій хрест».

Апатичний тип. Жінкам цього типу властива втрата здатності до будь-яких дій і активності щодо зміни становища в сім'ї, знижена мотивація, високий рівень тривожності, страх, невпевненість у собі, які фруструють поведінку. Сприйняття подій у власному житті в таких жінок зумовлене внугрішньоорієнтованою позицією. Типовими висловами жінок «апатичного» типу є такі: «Мені нічого не потрібно», «У мене все є: сім'я, діти», «Нічого робити не треба», «Все є так, як повинно бути», «Я заслужила покарання, я погана людина».

На думку автора, серед жінок поширений залежний стиль поведінки, коли ними маніпулюють, ігноруючи їх права, або вони самі обирають пасивні позиції, ухильну поведінку тоді, коли хтось проти їх волі обмежує їхній життєвий простір, посягає на їхні людські права й інтереси [8]. Нерідко жінка свідомо обирає позицію жертви, переживає почуття провини самоприниження: «Якби мене не було б, всім би було краще».

Таким чином, пасивна, підпорядкована поведінка породжує низькусамоповагу, самозвинувачення, хронічну незадоволеність собою, та обмежує міжособистісні контакти і соціальну активність, почуття провини, дисгармонію стосунків дорослої людини.