Чинники віктимної поведінки особистості

Можна виокремити кілька основних теоретичних підходів до пояснения чинниив віктимної поведанки. Так, у рамках когттівного підходу виникнення віктимної поведінки розглядаеться в контексті інтеріоризації віктимогенних норм, правил поведшки, віктимної і протиправної суб иуш.тури; поведінки, пов'язаноіз засвоєнням і втшенням у способі имя віктимних стереотишв та установок; поведінки, пов'язаноз оцінкою самого себе як жертви, усвідомленням власних лих і невдач як и 1'срмшованих виключно особистюними якостями або, навпаки, ворожим оточенням [34].

Представники теорії соціального научіня бачать джерелами віктимності немовляти від матері, по-перше, безпораднітъ дитини (її об'єктивну нездатність самостійно задовільняти основні фізіологічні потреби) і, по-друге, дії матері, які задовольняють ці потреби і виконують. функцію позитивного підкріплення. Виникнення в уявленнях дитини зв'язку між задоволенням потреб і присутністю матері формуі вторинну потребу, пов'язану з присутністю матері й з пошуками її уваги, - потребу в залежності. При цьому важливо, що необхідною умовою формування віктимності є поява у дитини відчуття невпевненості, тривоги та нестабільності. Надмірно авторитарна або така, що надмірно опікує, поведінка батьків також є важливим джерелом високого рівні віктимності у дітей, підлітків і дорослих. Емпіричні дані показують, що такий батьківський стиль веде до створення розумової репрезентації особистістю себе як безсилої та неефективної, водночас з репрезентаціє інших людей (особливо, авторитета) як сильних і могутніх, викликає страх негативного оцінювання і зумовлює поведінку, націлену на пошуки допомоги, опіки і захисту. Виділяються різні зовнішні прояви віктимної поведінки: пошук позитивної уваги (бажання одержати похвалу, схвалення, подяку), пошук негативної уваги (привернення до себе уваги за допомогою сварок, непокори та інших форм опозиційної поведіки), пошук постійного підтвердження (зайві вибачення, вимоги обіцянок, втіхи, порад), перебування поблизу (прагнення постійно перебувати поряд з об'єктом), дотик і утримання (прагнення до тілесних контактов з об'єктом) тощо [33].

У рамках психодинамічної особистісної моделі формування віктмної поведшки [36] остання розуміється як синдром патологічного розвитку особистості. Причиною формування віктимної поведінки є сукупність особистісних рис, що характеризуються загальною психічною нестійкістю тдивіда, яка зумовлює провокацію агресії щодо себе на в основі якої лежить несвідоме бажання в покаранні або опосередкованому задоволенні власних агресивних прагнень, Згідно з уявленнями 3. Фройда [34], віктимність виявляється вже в перші місяці життя, а стійка особистісна риса формується в результаті фіксації дитини ні першій, оральній стадії розвитку. Е.Фромм розглядає як джерело віктимності несвідому, базальну потребу людини в безумовній любові, як спочатку виявляється ще в дитинстві і задовольняється матір'ю. Це прагнення до матері - «одна з найфундаментальніших пристрастей чоловіків і жінок, що містить в собі людське бажання захисту …бажання піти від ризику відповідальності, від свободи, від знання; тугу по безумовній любовй, яка пропонується без очікування любові у відповідь». Тому людина, на його думку, постійно зазнає конфлікт між бажанням зберегти безпеку віктимності та залежності, з одного боку,і рівносильним бажанням незалежності і свободи - з іншого.

Інший варіант появи віктимності особистості розглядають М. Кляйн і А. Фройд, які визначають віктимність як наслідок порушення міжособових інтеракцій сім 'ї, що веде до деформаційних процесів особистісноіго розвитку [34]. Вони зазначають, що віктимність формується у специфічних умовах дизонтогенеза під впливом сім'ї, де один з її членв (частіше мати) демонструє жертовну поведінку, у дитини формується жертовний тип особистості.

У цьому відношенні становить інтерес ідея X. Кохута про те, що в нормі взаємини дитини із значущим дорослим формують «базові відчуття благополуччя, внутрішньої гармонії, цілісності, ситості і заспокоєності». Згодом на цьому базовому відчутті грунтується здатність дитини до любові в діаді «Я - інший». У дитини формується відчуття власної гідності, здатність до незалежного від інших існування. Якщо немає відповідного досвіду, то виникає відмова від реальності, яка супроводжується затвердженням (демонстрацією) власної самодостатності, агресією і бравадою. В цьому випадку віктимна поведінка є «заміщенням дефекту психолопчної структури», за який доводиться платити відчуттям ізоляції, збідненням емоційної сфери та нестійкістю взаємостосунків з людьми [34].

Особливості сімейних стосуіків впливають як на особливості структури і функції статеворольової ідентичності особистості, так і на специфіку її життєвого сценарію і життєвого стилю. С. Некрасов і I. Возилкін, спираючись на положения трансактного аналізу Е. Берна, у такий спосіб описують ці феномени: «багато з людей живуть за пев­ними стереотипами, сценаріями, причому ці сценарїї є неусвідомленими. Люди вірять у сценарії, оскільки в їхній основі лежать ті або інші парадигми соціальноі дії й власного використання ідеологій. По суті, сценарій є практичною модальністю віри... Сценарій поєднує зовнішню реальність і реальність внутрішню, психічну. Завдяки сценарію індивід репрезентує зовнішню для нього реальність саме як об'єкт його бажань, як щось зовнішнє. Насправді такий об'єкт вірування і бажання є замісником первинного об'єкта бажання, прагненням повернути «втрачений рай» - первинну пару «мати - дитина»». Подібне розуміння стійких форм самореалізації особистості, недостатньо концептуалізоване у психологічній теорії, досить часто і докладно розглядається в різних психотерапевтичних напрямах: «повторна компульсія», незавершений гештальт», «первинна травма», міжособистісні ігри, несправжній модус життя тощо. Аналіз психотерапсвтичної практики показує, що життеєві і сценарії віктимної поведінки особистості можна розглядати на рівні психологічного синдрому як типових способів поведінки в міжособистісних взаємин у біографічному контексті і на стилъовому (характерологічному) рівні як форми міжособистісних взаємин, що є наслідком характерологічного стилю особистості.

У межах теорії агресивності [2; 13] віктимна поведінка виявляється в тому, що в подружній парі агресія одного з подружжя приймається й до неї може бути або терпиме ставлення, або навіть позитивне. Синд­ром агресивної поведінки близький до описаних у літературі феноменів «парадоксальної атракції» (виникнення почуття прив'язаності в жертви до агресора, властивого для тварин, новонароджених дітей, дружин у неблагополучних родинах тощо) і «стокгольмського синдрому» (прояву симпатії у заложників до терористів).

У поведшці людини система зовнішніх обставин заломлюється че­рез систему сформованих у ній внутрішніх умов (система цінностей, особливості цілепокладання, узагальнені способи поведінки, психодинамічні особливості саморегуляції). В цьому випадку, до чинників, що детермінують віктимну поведінку, належать особливості взаємодії особистісних якостей жертви із зовнішніми ситуаціми. Тому для коректного дослідження чинників виникнення віктимної поведінки особистості необхідно розглянути психологічні детермінанти, що в сукупності відображають вплив індивідуальних передумов і дію зовнішнього середовища на віктимізащю особистості: соціокультурний, соціально- психологічний, педагогічний, індивідуально-психологічний рівень.

Аналізуючи соціокулътурні чинники віктимноі поведінки, варто звернути увагу на роль соціального оточення, культури і цінностей суспільства у процесі віктимізації особистості. Як один із специфічних чинників можна виділити перетворення суспілъно-політичного устрою і зміну соціально-психологічногї атмосфери в соціумі, яке зараз переживає українське суспільство. В результаті економічноі, політичноі, соціально і ідеологічної переорієнтац, що відбуваються в Україні, виникла ситу­ація втрати індивідуальної і соціальної ідентичності низки представників старших груп населения і формування у молодших поколінь принципово нових ціннісних орієнтацій і жшиттєвих прагнень, що згубно впливає на соціалізацію всіх груп населения, породжує масову фрустрацію, апатю, невпевненість і відповідну соціалъну поведінку (агресію, вандалізм, алкоголізм, наркоманію і т.ін.), що, в свою чергу, підвищує рівень криміналізації суспільства.

Представники теорії культури насилъства стверджують, що в деяких субкультурах сучасного суспільства існують цінності, які запроваджують використання сили [33]. Теорія культури насильства базується на твердженні, що насильство нерівномірно розповсюджене в нашому суспільстві превалює в нижчих соціоекономічних секторах суспільства. Ці субкультури використовують силу у відповідь значно частіше, ніж загальне населения. Ця теорія припускає, що насильство пояснює вини­кнення жорстокості як прийнятної поведінки.

Відповідно до патріархалъної теорії соціальні та економчні норми життя безпосередньо чи опосередковано підгримують патріархальний устрій суспільства, а домінування чоловіків є поясненням історично зумовлених причин насильства над жінками впродовж віків [16]. Прихильники патріархальної теорії у своїх працях нагадують, що зовсім недавно чоловік сприймався як відповідальний за поведінку жінки і був наділений правом її контролювати.

Донині зберігається переконання, що якість сімейних стосунків загалом залежить від жінки, на неї покладається обов'язок забезпечувати емоційний комфорт усієї сім'ї. Зважаючи на цю відповідальність, части­на жінок продовжують залишатись у шлюбі, навіть якщо стосовно них здійснюється насильство. Більше того, дослідники підкреслюють, що нерідко при цьому жінки відчувають провину за те, що шлюб не склався. Під психологічним тиском сімейного агресора в таких жінок формується система неадаптивних думок та вірувань, що підтримують подружню дисгармонію навіть у випадку, коли їхнє продовження стає небезпечним для життя.

Типовими стратегіями міркування віктимних жінок є бажання турбуватися про чоловіка («Лише я можу врятувати його»), намагання бути терплячою до образ («Я хочу бути терплячою та доброю жінкою»), зменшення інтенсивності образ («Насправді він ображає мене не так вже і часто»), зняття відповідальності чоловіка за образу («Він не хотів ображати мене, а лише втратив контроль над собою»), заперечення або відкидання можливості припинити ці стосунки («Я нікому не потрібна і самотність для мене нестерпна»).

На думку В. Коновалова [20], самосвідомість є первинною для успішної соціальної адаптації особистості в суспільстві. При цьому процес вибудовування самосвідомості відбувається з перших днів народження людини через залучення до законів, духовноі та художньоі спадщини роду або суспільства. Ознайомлення з художніми творами, джерелами народної творчості показує, що вся світова література від Біблії і грецъкої міфології до сучасних творів буквально пронизана віктимологічною тематикою. Звернення до зразків народної творчості, казок дає велику кулькість інформації щодо еталонів жертовної поведінки. Всі розглянуті ратіше моделі віктимно поведінки можуть бути знайдені серед персонажів казок.

Інший важливий фактор у формуванні вжтимної поведінки особистості - вплив засобів масової інформації (використання ЗМІ в маніпуляції суспільною свідомістю та формування кримінальної політики). Не дивлячись на відсутність реальних репрезентативних доказів абсолютної криміногенності (антикриміногенності) дії ЗМІ на формування особисості, культивована у пресі істерія в питаниях боротьби із злочинністю не може не позначитися на суспільній свідомості, багато в чому визначаючи стан кримінофобії, боязнь злочинності як чогось невдомого і чужого, сприяючи тим самим віктимізації громадян і соціальних спільнот в цілому.

Дослідження психології мас, проведені в XX столітті, підтверджують, що знеособлення, параліч ініціативи, інстинктивні страхи, алогічність і аномія, скептицизм, песимізм, апатія, сумніви, на жаль, є постійним супутником сучасної масової свідомості [31]. У цих умовах формування «образу ворога» і віктимізація певних соціальних груп є природним регулятором суспільних настроїв, яким, до речі, успішно користуються і деякі політики. Ненависть до мігрантів, кавказофобія, антисемітизм - звичайне явище для сучасних слов'янських держав.

В. Христенко, вивчаючи особливості поведінки сексуальних жертв, зазначає вплив масової культури на віктимізацію особистості жертви через насадження свободи дій, що переходять у розбещеність. Величезний вплив, за твердженням автора, надає «...показ насильства по ТV, що призводить до збільшення агресії у глядачів» [33]. Американські дослідники дійшли висновку, що перегляд сцен насильства по ТV викликає такі ефекти: збудження, що продукуєтъся спостереженням насильства, виливається в різні види соціального насильства; активація думок, пов'язаних з насильством, програмування глядача на агресивну поведінку; ефект наслідування; зниження сприйнятливості до насильства і спотворення уявлення про реальну реакцію жертви на сексуальне примушення.

Важливе значення у процесі віктимізації особистості має її соціалъно-економічний статус (матеріальне забезпечення сім’ї, рівень освіти батьків, професійний престиж, демографічні характеристики найближчого оточення, що роблять певний вплив на інтелект, індивідуальний стиль поведінки, ціннісні орієнтації, мотиви і індивідуальну своєрідність особистості в цілому). Всі ці параметри утворюють контекст, на тлі якого відбувається процес соціалізації дитини. Маючи тенденцію до посилення з віком, ефекти соціалъно-класових відміностей утворюють досить серйозний чинник, що впливає на такі тонкі сфери індивідуальності, як емоційне життя і пов'язані з нею поведінкові патерни.

Серед соціально-психологічних чинників віктимної поведінки осо­бистост слід виокремити соціальне середовище як інтерактивну систе­му, дія якої здшснюється за допомогою інтерактивного культурогенеза (психологічного механізму формування віктимної поведінки особистост). Серед інтерактивних систем розвитку особистості, що відіграють визначальну роль в її становленні, виділено інтерактивну систему сім'ї, освіти і неформальноі субкультури.

Отже, до соціально-психологічних чинників дезадаптації, що створюють передумови для виникнення віктимної поведінки, належать:

1) Педагогічний чинник: відсутність індивідуального підходу до дитини, неадекватність виховних заходів, несправедливе, грубе, образливе ставлення вчителя, заниження самооцінки учнів, відсутність необхідноїдопомоги навіть при обгрунтованому пропуску занять, здирство, психічне і фізичне насильство.

2) Сімейні чинники: бідність, несприятливі житлові умови, неповна сім'я, сім'я з порушеним емоційним кліматом, низький соціокультурний рівень членів сім'ї, алкоголізація, наркоманізація, асоціальна поведінка членів сім'ї, трудова невлаштованістъ, інвалідність члена сім'ї, потворні способи виховання, розбіжності між цінностями, ідеалами і реальною поіведінкою батьків.

3) Чинники довкілля: вплив середовища однолітків, «вулиці», надмірна кількість вільного часу, спотворений образ лідера, доступність алкоголю, наркотиков, легкість заробітку, гострота нових відчуттів, романтичний ореол порушника закону.

4) Соціалъні чинники: соціально-економічна нестабільність суспільства, зміна суспільних ідеалів, втрата інтересу до придбання професії, поява значущих для підлітка надто дорогих спокус, безкарність спекуляції, крадіжки, корупції, пропаганда зла, насильства.

5) Органічний чинник: наявність або відсутність медико-соціально- психологічної служби освітньої установи, здатної своєчасно виявляти ознаки декомпенсації і запобігти формуванню важких форм соціальної дезадаптації у школярів, кваліфікація і рівень взаємодії фахівців тако служби.

Аналіз існуючої психологфчної літератури дає змогу зробити висновок про існування чотирьох феноменів популярно-неадекватного батьківського ставлення, що сприяють формуванню віктимної поведінки дитини [27]:

• емоційна депривація - позбавлення задоволення основних потреб в любові, схваленні, піклуванні і турботи в найсензитивнші для задоволення аффілятивної потреби періоди, що сприяє розвитку хронічного і невтомного голоду, прагнення до емоційного підкріплення;

• комунікативна депривація - обмеженість міжособистісних конфліктів з дорослими і однолітками, що впливає на формування усного зв'язного мовлення і деформує розвиток тих внутрішньоособистісних якостей, що складають її комунікативне ядро;

• родинна депривація - тривале часткове або повне позбавлення дитини соціалізуючого потенціалу родинного виховання, незадоволення потреби в родинно-емоційній залежностй. Родинна депривація характеризується відсутністю чи ускладненням ідентифікації дитини з дорслим як носієм певних соціальних ролей, емоційним відкиданням, фрустрацією базисних потреб дитини у приєднанні, афіляції, безпеці, прийнятті, любові, довірі до світу, відірваністю від соціалізуючого потенціалу родинного виховання. Отже, змістовою особливістю родинної депривації підлітка є незадоволення його основних вітальних потреб. Дефіцит патернів «дорослості» в зоні інштимно-особистісного спілкування підлітка деформує механізм ідентифікації, що стає причиною його непідготовленості до виконання низки соціальних ролей, і як наслідок формуваня віктимної поведінки;

• емоційний симбіоз - перешкоджання «когнітивному» самовизначенню в термінах «Хто я?». Батьківське ставлення не відповідає значущим потребам дитини на певних кризових етапах її особистісного ровитку, блокує вирішення базового мотиваційного конфлікту приналежності-автономії, інтериорізуючись, переходить до розщеплювання дестабілізації образу «Я». Це екстремальна форма взаємозалежності, до злиття, в якому втрачаються межі «Я» та індивідуалъність. Взаємопоглинання як крайня форма втамовування емоційного голоду веде до втрати «Я» істворює неминучістъ насильстваі вторгнення інших. Саме насильство сприймається як бажання заповнення внутрішньої порожнечі.

Виходячи з особливостей сімейного виховання, можна виділити три симптомокомплекси віктимної поведінки дитини [8; 32].

1. Розбещеність. Таке виховання пов'язано з наданням переваги дитячим якостям у дитини з боку матері, виховною невпевненістю і страхом утрати дитини. При такому вихованні батьки орієнтовані на задоволення потреб дитини, бажання якої для них - закон. У такщ факторній матриці відсутні ознаки культурного походження (гендерні стереотипи щодо виховання хлопців і дівчат, несвідомі установки батьків щодо мужності-жіночості, які дорослі намагаються відтворити у своїй дитині та ін.).

2. Іфантилъністъ. Це порушення виховання пов'язано з наданиям переваги дитячим якостям. При такому стилі виховання дитина характе­ризуются незрлістю, безвідповідальністю, несформованістю життевих принципів, інтересів, цілей тощо. Наприклад, у дівчинки забагато незрлих фантазій про принца, який прийде і розв'яже всі проблеми (міф про героя - казкові сценарії «Попелюшка», «Спляча красуня» та ін.). Такого роду міфологія призводить до сподівань, що можна побудувати стосунки, урамках яких одержиш теплоі підтримку, займаючи позищю «жертви». Надалі це зумовлює створення залежних міжособистісних стосунків, які за своєю суттю є «токсичними». Крім того, інфантильність часто передбачає наявність конформності, тому такі діти можуть легко потрапляти під вплив криміногенних груп.

3. Емоційне відчуження. Причинами такого виховання можуть бути: нерозаиненість батьківських почуттів (відкидання, нехтування, неприйняття дитини); особливості характеру батьків (егоїстичність, холодність, інфантилізм і т. ін.); винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання (порушення поведінки дитини може бути виявом «хвроби» шлюбу - дитина не потрібна матері, мати обтяжуєтъся нею, більш того, вирішує власні конфлікти за рахунок дитини); проекція небажаних якостей на дитину.

Слід зазначити такі вікові особливості психічного стану та поведінки дітей, які дають змогу припустити здійснення насильства щодо них:

• 0-6 місяців — характерні малорухливість, байдужість до навколишнього світу, відсутність чи слабка реакція на зовюшні стимули, у 3 - 6 місяців дуже рідко з'являється посмішка;

• від 6 місяців до 1,5 року спостерігається страх до батьків, острах фізичного контакту з дорослими, переляк при спробі дорослих взяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум тощо;

• від 1,5 року до 3 років виявляється страх до дорослих, рідкісні прояви радості, плаксивість, реакдція переляку на плач інших дітей, крайності у поведінкових проявах - від агресивності до байдужості;

• від 3 до 6 років притаманна пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирения з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку); хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість; агресивність, жорстокість стосовно тварин, молодших дітей; схильністъ до підпалів; невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри із собою, з однолітками чи з іграшками, відкрита мастурбація, нервово-психічні розлади;

• для молодшого шкільного віку (від 6 до 1 1 років) характерне прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластива віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть, якщо в цьому немає потреби;

• підлітковий вік (від 11 до 18 років) характеризується низькою с? мооцінкою, втечами з дому, кримінальною й асоціальною поведінкои адиктивною поведінкою (паління, вживання алкоголю, наркотиків, тої сикоманія), спроби самогубства, сексуалізована поведінка, скарги н болі в животі тощо.

Найчастіше жертвами шкільного насильства стають діти, які мають [7]:

• фізичні вади. Носять окуляри, мають послаблений слух, або діти. порушеннями рухів (наприклад, при ДЦП). Тих, хто не може дати адекватної відсічі та захистити себе, кривдять набагато частіше;

• особливості поведінки. Мішенню для глузувань та агресії стають і замкнуті діти (інтроверти і флегматики), або діти з імпульсивною поведінкою. Якоюсь мірою жертвами насильницьких дій можуть статі гіперактивні діти, які бувають занадто настирливими, при цьому більш наївними і безпосередніми, ніж їхні однолітки. Вони дуже глибою проникають в особистий простір інших дітей і дорослих: вмішуються 1 чужі розмови, ігри, нав'язують свою думку, нетерплячі в чеканні своєчерги тощо. За цих причин вони часто викликають роздратування дістають «відповідний удар»;

• особливості зовнішності. Все, що виділяє дитину за зовнішні» виглядом із загальної маси, може стати об'єктом для глузувань: руд волосся, ластовиння, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форм голови, маса тіла (повнота або худоба) тощо;

• погані соціальні навички. Є діти, в яких не вироблений психологічний захист від вербального та фізичного насильства через недостатні досвід спілкування й самовираження. Порівняно з дітьми, в яких соціальні навички розвинуті відповідно до їхнього віку, діти з нерозвиненими соціальними навичками легше стають жертвами. Той, хто став жертвою сприймає цю ситуацію як неминучу, часто навіть внутрішньо знаходить виправдання насильнику: «... ну, виходить, я такий, вартий цього заслужив на це»;

• страх перед школою. Найчастіше він з'являється у тих підлітків хто йде до школи з негативними соціальними очікуваннями стосовне неї. Іноді цей страх індукується від батьків, у яких були проблеми у шкільному віці. Пусковим механізмом виникнення страху можуть стати розповіді про злу вчительку і погані оцінки. Дитина, яка виявляє невненість школою, легше стане об'єктом для глузувань однолітків;

• відсутність досвіду життя в колективі («домашні діти»). Діти,які не відвідують перед школою дитячий колектив, можуть не мати необхіднихнавичок, дає змогу долати проблеми у спілкуванні. Прицьому вони часто можуть, перевершувати своєю ерудиціею і уміннямидітей які ходили в диячий садок. Діти, які, наприклад, перед школоювпродовж пяти років регулярно відвідували дитячий садок, оцінювалися вчителями як більш агресивні, ніж ті, хто відвідував дитячий садок менш регулярно.

· Хвороби. Існує безліч розладів, що викликають глузування і знущання однолітків: епілепсія, тики, заїкуваність, енурез (нетримання сечі), порушення мови та ін.,

• низький інтелект і труднощі в навчанні. Низькі здібності детермінують і більш низьку навченість дитини. Погана успішність формує низьку самооцінку: «Я не справлюся. Я гірший за інших» тощо. Низькасамооцінка в одному випадку може сприяти формуванню ролі жертви, ав іншому – насильницькій поведінці як варіанта компенсації. Таким чином дитина з низьким рівнем інтелекту і труднощами в навчанніможе стати як жертвою шкільного насильства, так і насильником.

Особливу увагу варто приділити впливу підліткової субкультури (це сукупність способів життя підлітків, норм, цінностей, установок і звичаїв, які визнані членами підліткового суспільства, і є керівництвомдо дії). Термін «підліткове суспільство» належить до взаємин підлітків у середині соціальної системи; під «культурою» розуміють способи їхнього мислення, поведінки і спосіб життя [2].

До основних станів, пов'язаних з інтеріоризацією норм подібі групової субкультури, належать: а) гіпервіктимність (прагнення бездумного, нічим неконтрольованого ризику, досягнення ейфорії 1 подолання занадто небезпечних перешкод, провокація критичних і к<1 фліктних ситуацій); б) гіповіктимність (забезпечення підвищеної б пеки, закомплексованість, обмеженість спілкування та соціальних кс| тактів, відхід від труднощів і реалій сучасного життя). Обидва варіа соціалізації збільшують ризик формування віктимної поведінки особистості підлітків.

Разом з цим, необхідно зазначити роль педагогічних чинників формування віктимної дезадаптації підлітка в системі «дитина-школа». При цьому віктимізація має три складових даної проблеми: трансформація особистості учня, збільшення його віктимного потенціалу; соціальні психологічна деформація особистості викладача; трансформація педагогічного спілкування в механізм соціально-педагогічної віктимізація особистості.

Негативними педагогічними чинниками, що ускладнюють взаємини учителів та учнів і призводять до формування в дитини віктимної поведінки, є розбіжності у поглядах на виховання, світосприйняття дорослого та дитини. З боку учителів несприятливе ставлення до учнів, застосування засобів негативної стимуляції (негативні оцінки, докори, догані некоректність, нестриманість і байдужість, відсутність врахування індивідуально-психологічних особливостей дітей та індивідуального підходу, необ'єктивне оцінювання, неефективний педагогічний підхід, «вклеювання ярликів», низький творчий потенціал педагогів, авторитарний та ліберальний стиль діяльності.

Соціально-психологічна деформація особистості педагога зумов звернення в педагогічному спілкуванні до насильницьких стилів поведінки, що веде до порушення у взаєминах між учнем і викладачем, запускає механізм конфронтації, призводить до розвитку позиційного конфлікту та підвищення віктимізації особистості учня. Все це підсилює віктимізацію педагога, яка знижує його адаптивність і погіршує професій» ефективне функціонування.

Педагогічний чинник виражається через прямі і непрямі десоціалізуючі впливи, які безпосередньо деформують систему внутрішньо] поведінкової регуляції дитини [13].

Значну роль у віктимній деформації підлітка можуть грати шкільні підсистеми, в які він включений. Передусім, це формальна підсистеми де віантної поведінки особистості.

Інтелектуально-вольовий аспект. Нереалізовані та недозволе! внутрішньо особистісні конфлікти ведуть до формування віктимнш комплексів, пов'язаних з психічними і фізіологічними реакціями органі зму, а також з відторгненням жертви своїм найближчим оточенням комплекс уявної жертви (боязкість, панікерство, припущення про наяш ність постійних погроз безпеки з боку довколишніх); комплекс демот стративної жертви (своїм ниттям і страхами).

До особистісних чинників формування віктимної поведінки можи віднести сексуальні аномалії\ оскільки вони теж різко модифікуюті поведінку індивіда. М. Єнікеєв виділяє два види сексуальних аномалія гіперлібідомія - патологічне посилення сексуальних потреб, яке молі призвести до частої зміни випадкових партнерів, сексуальної нерозбіш ливості, і гіполібідомія - зниження сексуальності, що спричиняє зі собою підвищену дратівливість, чутливість, вибіркове трактуванні подій [11].

Аксіологічний аспект (характеристика ціннісних орієнтації, їх дії наміка, ступінь відповідності прогресивним тенденціям розвитку сусга| льних і колективних цінностей). Система ціннісних орієнтації визначаї життєву перспективу, «вектор» розвитку особи та є найважливішій внутрішнім його джерелом і механізмом. Несформованість цінносте підлітка часто призводить до протиставлення себе суспільству і, відпі відно, до віктимізації.

Емоційно-настановний аспект. У віктимної особистості спостєрі гається збудливість, різка зміна настроїв і переживань (особистіс! гостро й хворобливо реагує на те, що відбувається навколо; є чутливо» образливою, надчутливою до оцінок інших). При цьому великевнутрішнє напруження віктимної особистості, робить практично нестерпною ситуацію зовнішньої фрустрації. В. Вандишев [6] виділяє такі риси віктимної особистості, як низька здатність до інтеграції поведінки, високий ступінь конформності, соціальна боязкість, висока емоційна залученніст до ситуації, емоційна невлаштованість, низький самоконтроль, схильність до самодокору.

Діяльнісно практичний аспект описує типові форми поведінкової активності віктимппх особистостей (агресивні, пасивні, некритичні та ініші форми віктимної поведінки), часто закріплені у вигляді різних способів реагування девіантного характеру).

М. Бурмака для оцінювання індивідуально-психологічних чинників пропонує декілька варіантів особистісних профілів осіб з віктимною поведінкою

1. Неврозоподібний профіль (тривожно-фобічний синдром). Пасивне ставлення до конфлікту, уникнення вирішення проблем, егоцентрич­ність яка маскується декларацією гіперсоціальних установок. Високий

Рівень психоемоційного напруження, можливі порушення сну, нав'язливі страхи,почуття розгубленості, занепокоєння, відчуття лиха тощо. Наявні спроби раціоналізації психологічного конфлікту, що викликав тривогу механізм інтелектуального перероблення й обмежувальної поведінки, спрямованої на уникнення неуспіху, що проявляється в нав’язливості (нав'язливі думки, дії, ритуали, страхи) і який відображає проблеми заниженої самооцінки, підвищеного почуття провини, почуття власної недосконалості й комплексу неповноцінності.

2. Психо- і соціопатичний профіль. Віктимні форми поведінки характеризуються занепокоєнням зі приводу стану свого здоров'я. Скарги використовуються для тиску на довколишніх, переважно на батьків, з метою одержання переваг і раціонального пояснення невдоволення своїм місцем у групі, відчуття несправедливості тощо. Наявна тенденція до тривоги, пов'язаної з нездатністю будувати свою поведінку відповідно до прийнятих норм і їх схильністюу зв’язку з цим до самодокору і самозвинувачення. Для осіб із таким профілем характерні: емоційна незрілість, прагнення орієнтуватися на зовнішню оцінку.

3. Статеворольовий профіль, відображає прагнення до маскулінних, форм поведінки - домінантності, схильність до суперництва в міжособистісних взаєминах, демонстрації своєї сили, витривалості. Разом з тим у цьому профілі спостерігається сполучення високих показників відчуття власної значущості та високих м ливостей із занепокоєнням із приводу невизнання цих якостей довкол німи.

4.Демонстративний профіль. Висока потреба у ствердженні власної значущості, прагнення бути душею компанії, виділитися чим оригінальним, що сполучається зі схильністю до брехні і витіснення зі свідомості конфліктних ситуацій і переживань, прагне? бути в гущавині подій і в центрі соціального оточення. Алкоголь має виступати як засіб залучення уваги до своєї «крутості» і незвичайної Крім того, вживання алкоголю може стати рентним симптомом, то «умовно приємним і бажаним», тим, що дає змогу домогтися свого роду засіб маніпуляції значущими людьми.

5.Імпульсивний (некерований) профіль. Низький рівень інтеріоризації соціальної норми та нездатність скористатися власним негативі досвідом, труднощі фіксації на якійсь певній діяльності. Прагнення гедонізму, бажання одержати задоволення, не докладаючи до цього ніяких зусиль, труднощі в освоєнні соціальних норм, сензитивність зовнішнього впливу.

Згідно з результатами багатьох досліджень, класичний портрет жертви зґвалтування включає такі деформуючі зміни [4; 5; 27]:

• деформованість властивостей і станів, які впливають на соцільну адаптацію, що виявляється в підвищеній дратівливості, агресивності, в афективному реагуванні, у слабкому контролі емоційних станів;

• дисгармонія системи цінностей, де домінуючим є прагнення задоволень, бажання подобатися і бути на очах, сексуалогізована поведінка на фоні низького пізнавального інтересу. При цьому відзначає перекручування в мотиваційно-потребуючій сфері вбік егоцентризму: навмисна демонстрація своїх переваг (у міміці, позах, одязі), що викає манера спілкування, авантюрний стиль поведінки, підвищені інтерес до осіб протилежної статі;

• деформація в інтрата інтерперсональній структурі особистості, що виявляється: в низькому чи надмірно високому емоційно оцінному статусі; у слабкій диференційованності Я-образа, у підвищеній сугестивності, пасивності, підпорядкованості; у зайвій довірливості до сторонніх, підвищеній потребі в спілкуванні чи сором'язливості, що в сукупності становить віктимний потенціал особистості й в умовах кримінальної ситуації ризику призводить до уявлення про безвихідність становища і сприяє тому, що дана особа стає жертвою зґвалтування.

Також варто зазначити, що специфічний досвід будь-якої форми насильства в анамнезі є специфічним чинником віктимної поведінки. Так, на думку А. Фройд пасивна жертва стає активною і починає повторювати події трапилися в її травматичному досвіді, а також особливості процесі ідентифікації з агресором.

У віктимній поведінки жертв шахрайства, виділимо її підструктури:

Спрямованість (інтереси й цінності): а) потребо-мотиваційний комплекс(наявність, мотиваційних домінант): домінування в мотивації особи зацікавленості, прагнення максимально економити (зусилля, гроші, час тощо), загострена потреба у вирішенні особистих проблем(робота, здоров'я, міжособистісні стосунки тощо); б)ціннісно- нормативні орієнтації: низький рівень правосвідомості, психологічна нестійкість; значне переважання егоїстичних тенденцій особистості або, навпаки, надмірний («безоглядний») альтруїзмвиправдовування участі в «тіньових» соціальних відносинах; дотримання «подвійної моралі».