Теоретичні підходи до пояснення феномена психологічної жертви

«Пізнай самого себе» - було написано при вході до стародавнього храму, «свої вразливі місця і захисти можливості» - могли б дописати там віктимологи. Феноменолоіяя деструктивних форм міжособисної взаємодії, як уже зазначалося вище, проявляється у віктимній поведінці особистості - потенційній здзтності опинитися в ролі жертви соціально-небезпечного діяння як наслідку негативної взаємодії певних особистісних якостей з зовнішніми факторами.

Наука, що вивчає поведінку жертви, одержала назву віктимологія. Термін віктимологія (від лат. victim -жертва та logos - докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладs означає - «докладно про -жертву», або «вчення про жертву». 3'явившись спочатку як елемент народної творчостш, віктимологія як науковий напрям стала вивчатися з другої половини 40-х роив XXсторіччя.

Віктимологія, передусім за все, виконує пізнавальну функцію, яка полягає у вивченні особистості жертви, станів віктимності та віктимізації з тим, щоб розробити відповідні засоби їх попередження. Крім того, віктимологія надає інформаційне забезпечення профілактики певних видів злочинів, надання рекомендацій щодо розкриття та розолідування лдіянь, вчинених за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою. Отже, предметом віктимології є поведінка жертви, а об'єктом - сама жертва (окрема особа чи група людей, котрим завдано певної шкоди).

Нині у вітчизняній науці ще немае віктимології, загальної за своїмпредметом, проте в перспективі, коли вона перетвориться на самостійну галузь, що синтезує знання щодо жертв будь-якого походження, можна виділити такі напрями дослідження:

- кримшальну віктимологію;

- віктимологію травми (жертви некримінального травматизму);

- віктимологію побуту та дозвілля (широкий спектр проблем безпеки при використанні побутової техніки, безпеки на воді, транспортній безпеці, які залежать від особливостей жертви);

- психіатричну віктимологію (проблеми жертв з порушенням психіки);

- віктимологію катастроф, екологічних і стихійних лих;

- віктимологію техніки безпеки (наслідки віктимної поведінки, пов'язаноїз порушенням правил безпеки праці, пожежній безпеці);

-віктимологію насильства (віктимологія сімейного насильства, сексуальних злочинів; віктимологію військових злочинів; віктимологію тероризму, захоплення заручників, викрадання людей); віктимологію залучення до деструктивних культів; віктимологію адиктивної поведінки.

Слід зауважити, що наразі немае однозначного теоретичного і операційного трактування основних понять і категорій віктимології, що призвело до необхідності дослідження психологічного змісту понять «жертва», «віктимність», «віктимізація», «віктимогенна ситуація», «віктимогеннй потенціал», «віктимна поведінка», «віктимна диспозиція поведінки» тощо.

Етимологія слова «жертва» ще до кінця не з'ясована, хоча більшість фахівців-мовознавців вважають, що воно утворилося від латинського слова «victim», що має те саме значення іпервісно ритуальнийм характер. Багато давніх племен племен, народностей та народів на ранній стадії їх розвитку піддобрювали своїх богів, дякували чи обдаровували їх людськими тваринними и іншими матеріальними піднесеннями, іменуючи їх жертвами.

У сучасній віктимології жертвою вважається будь-яка особа, яка постраждала від неправомірних дій інших осіб, насилля, власної поведінки, збігу негативних обставин, нещасного випадку, невдачі або навіть внаслідок відданості чомусь. 3 огляду на це, на думку О, Бовть, людина може стати жертвою не лише у процесі злочину, а і у будь-якій життєвій ситуації' (люди, що постраждали від стихійного лиха, катастрофи, війни, внаслідок нещасного випадку, побутового чи виробничого конфлікту тощо).

У більшості випадків жертвою у віктиологічному значенні вважа­ється:

1) людина або спільність людей у будь-якій формі їх інтеграції, яким заподіяно через злочин моральну, фізичну або матеріальну шкоду;

2) людина, яка втрачає важливі для неїцінності в результаті дій на неїіншої людини або інших зовнішніх факторів;

3) людина як активний суб'єкт процесу криміналізації, оскільки її участь у формуванні протиправного наміру (мотивацій) й реальної злочинної поведінки безперечна.

Вчені-кримінологи розрізняють такі види поведінки жертви: 1) негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об'єктивно сприятливу ситуацію; 2) позитивна, що виражається у протидії! злочинцю, виконанні громадського обов'язку тощо; 3) нейтральна -така, що не сприяла вчиненню злочину.

Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації:

• агресивні жертви насильників (сімейні деспоти, скандалісти, негативні месники, психічно хворі, ті що, страждають розладами нервової системи). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації (образи, наклепи, знущання). Їхня поведінка реалізуєпритаманну їхній особистості антигромадську установку. За сталістю спрямованості і ставленням до інших людей ці жертви можна поділита на: а) агресивних (характерні неадекватність, невідповідність реакцій до емоційної силі та якості подразника, нестриманістъ у зовншних виявах переживань, виникнення спалахів гніву через незначні мотиви (крики, образи, удари кулаком по столу і т.ін.); б) агресивних провокаторів (поведінка у відповідь на негативну поведінку іншої особи не пов'язана з нападом, однак виявляється в інших діях - образах, загрозах, чіплянні,. нецензурній лайці та ін.);

• активні жертви — особи, чия поведінка, хоча і не пов'язана із створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (це свідомі та необережні підбурювачі, особи, які встановлюютьконтактз незнайомими людьми, відвідують їх житло тощо);

• ініціативні жертви - особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди. Насамперед це особи, чия професійнадіяльшсть пов'язана із втручанням у небезпечні ситуації (працівники правоохоронних органов), а також особи, чиє службове або суспільне становище викликаєпідвищений інтерес злочинців (підприємці, 6анкіри, депутати, журналісти та ін.).

• пасивні жертви - особи, які не опираються злочинцю з об'єктивнихі суб'єктивних причин, серед яких можна виділити вік (малолітніжертви, люди похилого віку), безпорадний стан (стабільний або тимчасовий), фізична слабкість, боягузтво, побоювання відповідальності за власнупротиправну або аморальну поведінку;

• некритичні жертви - особи, для яких характерне невміння правильно оцінювати життєву ситуацію що склалася, демонструючи необачну, легковажну поведінку. Як зазначає Д. Рівман, некритичність може кримінологічно виявлятися як на базі негативних характеристик (наприклад, пожадливість, користолюбство), такі позитивних (щедрість, широта, чутливість та ін.). Серед некритичних потерпілих можна виділити: а) осіб з невисоким культурним і освітнім рівнем, низьким інтелектом; б) неповнолітніх потершлих і літніх осіб; в) осіб, що мають різнізахворювання, у тому числі і психічно хворих;

• нейтральні жертви - особи, поведінка яких з цих поглядів бездоганна: вона не була негативною і ніяким чином не викликала злочинні дії, умежах своїх можливостей потерпілий критично оцінював ситуацію.

М. Невалінний вважає, що рикошетні жертви відчувають такі самістраждання і виявляють такі самі симптоми психологічних утруднень, як і первинні жертви. Члени родин жертв, чоловіки згвалтованих жінок, батьки підлітків, родичі потершлих від статевих та інших злочинів «відчувають подібні психолопчні симптоми від непрямої віктимізації так гсамо, як і прямі жертви.

Загалом, можна виокремити кілька основних теоретичних підходів до пояснення феномена психологичної жертви.

У рамках психодинамічного підходу схильність стати жертвою мо­жна пояснити наявністю несвідомого відчуття провини або сорому і бажання бути покараним, а також проекцієюю власних агресивних імпульсів на злочинця, що може приводити до його вимушеної агресивної реакції, і, таким чином, до опосередкованого задоволення цих імпульсів.

Зміст функциональної одиниці або «комплексу», запропоноване К, Юнгом є сукупністю психічних елемештв (ідей, думок, стосунків, переконань), що об'єднуються навколо якогось тематичного ядра іасоціюються з певними відчуттями. У ядрі кожного комплексу архетипічні елементи тісно переплітаютьсятаються з різними аспектами фізичного середовища і соціального оточення — тобто архетип, що виявляється, не тільки створює схилъністъ до певного типу поведінки, а і здійснює вплив на найближче оточення індивіда. Динамічний статус архетипа дає змогу точніше уявити аналопчний статус психологічної жертви - поширюючи навколо себе відчуття провини, жертва неминуче перейде у статус обвинувача або пересладувача.

Засновник коицепції психосинтезу Р. Ассаджолі концептуально пояснює деякі аспекта феномена психололчної жертви. Неоднозначний соціалъний статус психолопчної жертви (складна система залежностей від інших у поєднанні з одночасною демонстративною формою незалежності від них, зовнішня активність і адаптивність у поєднанні з актив­но працюючим комплексом провини на рівніпідсвідомості, екстернальна локалізація відповідалъності у поєднанні з тривожністю і загостреним почуттям обов'язку) можливо пояснити та інтерпретувати через поняття «субосіб» - динамічних підструктур, які володіють відносно незалежним існуванням. Кожна субособа будується на основ якогось бажання або психолопчної характеристики цілісної особи. Такому об'єднуючим початком для цілісноїособи психологічної жертви може виступати схильність до залежності від інших як стійка характеристика і страх, як витіснене бажання.

В контексті концептуального підходу до розуміння феномена психологічної жертви особливого значения набувають традиції транспер­сональної психології. Зокрема, С. Грофф трактує неоднозначну семантику поняття «психологічна жертва» через систему досвіду індивіда, під яким вш розуміє динамічне поєднання недозволених конфліктів, витюнених з пам'яті і не інтегрованих у ній травмуючих переживань, об'єднаних сильним емоційним зарядом, а також інтенсивних тілесних відчуттів одного і того самого типу, що конденсує; а також через якісну характеристику перинатального рівня психічного життя індивіда. Виявляючи певний зв'язок обставин і патернів народження людини із загальною якістю його життя, С. Грофф підкреслює, що несвідомий досвід визначає ставлення до існування, світогляд, прихильність до інших людей, співвідношення оптимізму і песимізму, довіру до себе, ізагальну інтернальність або екстернальність, фактично всю стратегію життя і здатність справлятися з життевими труднощами тим або іншим способом. Якщо ситуащя народження проходила без ексцесів, ми маємосправуз майже «клітинним» відчуттям упевненості в своїх силах, у здатностіподолання всіх труднощів. Мануальне втручання формує майже аналогічний патерн, невпевненість у своїх силах може з'явитися на останніх, завершальних стадіях якоїсь значущої справи. А ознаки майбутньоїпсихологічної жертви (схильність до депресії, тривоги, відчаю, відсутність ініціативи, нездатність радіти своєму існуванню і т.ін.) проявляються у разі затяжної важкої початкової стадії перебігу пологів.

Представник гештальт психології Дж. Рейнуотер вважав, що пусковиммеханізмом, який веде до внутрішнъого стану жертви, є закладенавкожному здатність до самопрограмування, від якої залежить подальша поведінка індивіда (у того, хто був в дитинстві жертвою, виробляються певні зразки поведінки, які. зберігаються навіть тоді, коли необхідність у такій поведінці відпадає).

Умежах теорії психологічногї жертви на особливу увагу заслуговуютьвиддділені американськимм психологом Р. Чалдіні принципи, за допомогою яких можна зрозуміти та інтерпретувати виникнення механізмів мотивації, ухвалення ршення людиною у процесі життедіяльності. Так, наприклад, принцип взаємного обміну зводиться до нав'язування обов'язку, ініціації нерівноцінного обміну експектаціями, вимушеного підпорядкування іншим; принцип послідовності найточніше корелює з схильністюдо використання захисних механізмів, зокрема самообману; принцип авторитету розкриває онтогенез формування підлеглостічужій упевненості, знанням, переконливому зовнішньому вигляду і т.ін., що має корііння в авторитаризмі батьківського виховання.

М. Селігман як представник позитивної психології, аналізуючистійку поведінку психологічної жертви, що повторюється в різних ситуаціях, пояснює її через феномен «навченої безпорадності». На думку автора, набута безпорадність призводить до того, що людина, потрапивши у «звичну» ситуацію жертви, практично нічого не робить для зміни становища, що сформувалося. Особа, у якої спостерігається навчена безпорадність, у повсякденному житті поводиться трохи інакше від інших. Ця відмінність виявляється в тім, що вона вважає: «що б не робилося, усе виявляється безрезультатним», «я все одно не зможу, так навіщо ж робити» і при виявленні небезпеки для себе не завжди шукає вихід для порятунку.

Якщо людина хоча б один раз повірить, що не може контролюватитого, що відбувається з нею, то пізніше її буває надзвичайно важкознову повірити у свою спроможність впливати на ситуацию, навіть якщовона одержує позитивні результати власних більшпізніх спроб повернення контролю над ситуащею. Це твердження є істотним для розумінняпричин, чому люди, котрі страждають від насильства, не намагаютьсязвільнитися від стосунків, коли над ними знущаються. Почуття неможливості втечі від одного нападу поширюється в таких осіб на почуттянеможливості втечі від агресора взагалі.

Критериями безпорадного стану жертви, на думку Л. Кошиневої, можуть бути: розуміння жертвою внутрішнього змісту ситуації; здатність оцінити можливість виходу; вибір тактики; можливість кон­тролювати виконавчі ланки діяльності. Опис перерахованих вище понять з негативною часткою «не» і буде описом психологічно безпорадного стану. Зрозуміло, що невідповідність хоча б одному з перерахованих критеріїв уже може призвести до безпомічного стану, який можна розцінювати як особистісну схилъність стати жертвою.

У зв'язку з цим можна говорити що, коли юридична жертва завжди пов'язана тільки з насильницькими діями проти неї, то психологічна жертва - більш складне новоутворення, яке включає онтогенетичні комплекси та стійкі індивідуально-особистісні конструкти, закріплені в соціальнихх ситуаціях, що неодноразово повторюються іпідкріпленні ззовні, виявляючись у посиленні психологічної залежності, певній маніпуляції довколишніми, обмеженіпро соціальної активності тощо.