Юридична наука та її місце в системі суспільних наук

Юридична наука як система знань – це наука про закономірності процесу розвитку держави та права і, що найголовніше, сутність держави та права.

Усі науки, що вивчають соціальну матерію, тобто суспільні відносини, виділяють в самостійну групу, яку, як правило, називають "суспільними" або "соціальними" науками.

При цьому необхідно враховувати, що на відміну від усіх інших суспільних наук юридичні науки вивчають державу і право із чітко визначеними цілями і завданнями прикладного характеру. Згадані цілі завдань можна умовно поділити на дві групи:

1) формування системи правових приписів і механізму їх реалізації для забезпечення процесу функціонування суспільства, його інститутів

2) забезпечення певних форм соціальної поведінки соціальних суб'єктів шляхом реалізації відповідних юридичних механізмів.

Обидві групи цілей та завдань перебувають у тісному взаємозумовлюючому зв'язку й залежності. З одного боку, без певних, визначених форм поведінки з боку соціальних суб'єктів (різновидом яких є держава в цілому і її окремі інститути) важко очікувати функціонування державного механізму в контексті соціальних процесів, які протікають в суспільстві, а з другого - без наявності та певним чином функціонуючого суспільного механізму (у тому числі державно-правового) навряд чи слід очікувати формування певних форм поведінки соціальних суб'єктів.

Таким чином, характерною особливістю юридичних наук є те, що вони безпосередньо пов'язані з державно-правовою практикою і покликані забезпечити оптимізацію управління суспільством через державно-правові механізми. Інакше кажучи, юридичні науки - це фундамент юридичної та державної практики. Згідно з цим, вислів про те, що "жодне питання науки і практики не може бути вирішеним на рівні сучасних вимог без теоретичної грамотності", є правильним.

Водночас соціальні науки (включаючи й юридичні науки) досить тісно пов'язані між собою. Це зумовлено, по-перше, повним або частковим збіганням об'єктів згаданих наук, по-друге (як наслідок першого) однорідністю і тісним взаємозв'язком знання, яке циркулює в окремих соціальних науках. Відмічаючи цю обставину, П. Недбайло писав, що юридична наука вивчає державу і право "спираючись при цьому на інші суспільні науки". Схожий стан речей, з одного боку, полегшує формування більш істинних наукових гіпотез, теорій і т. д., а з другого - перешкоджає вирішенню питання про розмежування одних соціальних наук від інших.

Таким чином, як бачимо, юридичні науки є складовою невід'ємною частини соціального знання, однак такої частини, яка має свої специфічні та достатньо відокремлені цілі, завдання та функції.

З огляду на це, можна виділити такі основні проблеми, які виникають у процесі становлення ролі і місця юридичних наук у системі соціального знання:

• проблема співвідношення соціальних (у тому числі політичних) і юридичних наук;

• проблема співвідношення державознавчих і юридичних наук;

• виявлення та формулювання цілей, завдань та функцій юридичного знання у контексті цілей, завдань та функцій соціального знання;

• проблема теоретичного і практичного знання в юридичних науках тощо.

 

Функції юридичної практики

Функції юридичної практики — це певні напрями впливу юридичної практики на суспільне й особисте життя суб'єктів суспільства, які визначають природу і сутність названої практики, її місце у правовій системі суспільства, соціально-правове призначення та перетворюючий характер.

У правотворчій діяльності юридична практика виконує наступні функції:

— правоспрямовуюча функція. Бажаючи досягти поставленої мети суб'єкти суспільства здійснюють діяльність, яка дозволить отримати результат з найменшими затратами зусиль і часу. Аналіз юридичної практики допомагає правотворчому органу визначити шляхи розвитку права, врегулювати нерегламентовані ним суспільні відносини, заповнити прогалини, усунути суперечності, колізії у праві, санкціонувати звичаї;

— оптимізуюча функція. У процесі діяльності правотворчий орган формує такі оптимальні моделі, форми своєї діяльності, котрі дозволяють йому з найменшими затратами зусиль і часу розробляти й приймати ефективні правові норми, які вимагаються потребами життя суспільства. У тлумаченні правових норм юридична практика, крім оптимізуючої функції, виконує наступні:

— з'ясувальнозабезпечуюча функція. Юридична практика створює моделі тлумачення норм права, забезпечуючи таким чином правильне й однакове розуміння суб'єктами права дійсного змісту правових норм;

— роз'яснювальнозабезпечуюча функція. Дана функція юридичної практики спрямовує уповноважених суб'єктів права на правильне і однакове роз'яснення іншим членам суспільства дійсного змісту правових норм, внаслідок чого створюються передумови для правильної і ефективної реалізації членами суспільства правових норм при використанні прав, виконанні обов'язків, дотриманні заборон та правозастосуванні.

До функцій юридичної практики у такому виді правової діяльності, як реалізація права, можна віднести такі:— правотворча функція. Юридична практика, формуючи моделі дій соціальних суб'єктів для досягнення бажаного ними результату, створює звичаї і прецеденти, які врегульовують суспільні відносини, нерегламентовані правовими нормами. У даному випадку юридична практика виступає своєрідним містком з'єднуючим суспільні відносини з позитивним правом;

— правоконкретизуюча функція. Завдяки формуванню юридичної практики зміст багатьох норм права конкретизується, узгоджується з вимогами інших правових норм, долаються суперечності, заповнюються прогалини у праві;

— правостабілізуюча функція. Юридична практика, створюючи певні моделі дій, вчинення яких дозволяє особі досягнути бажаного результату з найменшими затратами зусиль і часу, спрямовує діяльність суб'єктів права в русі однакової реалізації правових норм, у тому числі їх застосування;

У правовому вихованні, поряд з функцією оптимізації правовиховної діяльності, юридична практика виконує функцію виховання. Зміст цієї функції полягає у тому, що юридична практика органів державної влади, політичних партій, громадянських організацій, наукових установ, навчальних закладів, інших суб'єктів з правотворення, тлумачення, реалізації, систематизації права, інших видів правової діяльності суттєво впливає на правову свідомість і поведінку членів суспільства та має правовиховний характер.