Соціальні конфлікти та їх прояв у сфері юридичної діяльності

Конфлíкт соціáльний - спроба досягнення винагороди шляхом підпорядкування, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення супротивника, прагнучи досягти тієї ж винагороди. Від конкуренції конфлікт відрізняється чіткою спрямованістю, наявністю інцидентів, жорстким веденням боротьби.

На відміну від інших соціальних регуляторів право регулює лише ті конфліктні ситуації, які мають правову природу, тобто пов'язані з правовими інститутами, інструментами, засобами, структурами.

Такий зв'язок можуть мати різні елементи конфлікту:

Ø учасники конфлікту - фізичні та юридичні особи, які є суб'єктами правовідносин;

Ø мотивація конфлікту (наприклад, спір ш.од,о спадщини, права власності);

Ø поведінка суб'єктів в процесі розвитку конфлікту (насильство, суспільно небезпечна)

Ø негативні наслідки конфлікту та інші.

 

За соціальними характеристиками юридичні конфлікти поділяються на глобальні і регіональні, групові і міжособові, короткочасні та довгосторокові, казуальні та відновлені, внутрішні та міжнародні тощо.

 

За юридичними критеріями конфлікти поділяються в залежності від галузей права, за допомогою норм яких розв'язуються конфлікти (екологічні, господарські, адміністративні, трудові і т.д.), за класифікацією державних правозастосовчих і правоохоронних органів (конфлікти сфери компетенції та діяльності міліції, прокуратури, суду, арбітражу, внутрішніх військ тощо), за територією розповсюдження - локальні, регіональні, національні, міждержавні.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт, що тягне за собою виникнення, припинення або зміну правовідносин між учасниками конфлікту, а також між ними та правоохоронними, виконавчими органами держави.

Важливим видом власне юридичних конфліктів є недійсні конфлікти, які виникають внаслідок помилки однієї із сторін, яка вважає що інша сторона здійснює або бажає здійснити агресивні, неправомірні або інші небезпечні дії. Зокрема:

 

сторона вважає що знаходиться з іншою стороною у правовідносинах, але ці правовідносини фактично не існують;

; навпаки, сторона не усвідомлює що знаходиться у правовідносинах з іншою стороною:

 

; сторона вважає, що інші діють неправомірно, але фактично дії їх правомірні і навпаки, вважає дій інших правомірними, а вони неправомірні.

 

Недійсні конфлікти відносяться до юридичної форми суспільних відносин.

 

Стадії розвитку юридичного конфлікту:

 

1. Виникнення у однієї або у двох сторін мотиву юридичного характеру, тобто вступити, змінити або припинити правовідносини.

 

2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин.

 

3. Видання правового правозастосовчого акту, який завершує конфлікт.

 

Це найпростіша схема виникнення і розв'язання юридичного конфлікту.

 

3. Юридичні способи розв'язання конфліктів.

 

Розв'язання юридичних конфліктів здійснюється в різних формах: шляхом парламентських або інших конституційних процедур, вирішення кримінальних, цивільних та інших справ у судах та арбітражі, прийняття правозастосовчих рішень міліцією, митною службою, податковою адміністрацією тощо.

 

Основними ознаками юридичного способу розв'язання конфлікту є:

 

конфлікт розглядається і розв'язується уповноваженим на це державним органом, який діє на підставі і на виконання норма права;

 

суб'єкти конфлікту наділяються на період розгляду конфлікту певними правами і обов'язками (як учасники судового процесу);

 

рішення, яке прийняте за результатами розгляду конфліктної ситуації є обов'язковим для сторін конфлікту, його виконання забезпечується примусовою силою держави.

 

Юридичні засоби розв'язання конфліктів поділяються на три основні групи:

 

конституційні процедури, які застосовуються для розв'язання конфліктів, в основному, у політичній сфері (рішення конституційного суду, парламентські дебати, комітет з парламентської етики, регламент Верховної Ради України, узгодження нормативно-правових актів, право вето Президента, імпічмент, дострокові вибори до BP тощо);

 

судовий та арбітражний розгляд справ (цивільне провадження для вирішення майнових спорів, трудових конфліктів, земельних відносин тощо; арбітражний процес - розгляд справ, які виникають між юридичними особами при здійсненні підприємницької діяльності, зокрема'між підприємствами або між ними та органами державної влади, в економічній сфері можливі і інші способи вирішення конфліктів - прямі переговори, звернення до консультантів, посередників, третейських суддів тощо; судове провадження у кримінальних справах - у зв'язку з кримінальними конфліктами - злочинами);

; адміністративні процедури.

Професіограма прокурора

Розглянемо якості прокурора та його помічника. Для досягнення ус­піху у ціяльності прокурор та його помічник повинні мати певні якості.

Мислення, яке розкриває причини будь-яких явищ, називається при-чинно-насліцковим. Саме такий характер має мислення прокурора, ос­кільки основним змістом його розумової ціяльності є встановлення наслідків.

Ø широта — вміння охоплювати широке коло питань і фактів, зас­тосовуючи знання з різних галузей наук та практики;

Ø мобільність — здібності до продуктивного мислення, мобілізаціїта використання знань у складних та звичайних умовах;

Ø швидкість — вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швид­ко оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів;

Ø самостійність — вміння ставити мету і завдання, а також шляхиїх реалізації без сторонньої допомоги;

Ø цілеспрямованість — вольова спрямованість мислення на розв'я­зання певного завдання, здібність тривалий час тримати його усвідомості, а також послідовно, планомірно думати над його роз­в'язанням;

Ø критичність — вміння осмислювати повідомлення, факти, пропо­зиції, включаючи помилки та перекручування, розкривати при­чини їх виникнення;

Ø гнучкість — вміння розглядати явища з різних точок зору, вста­новлювати їх залежність і зв'язки; перебудовувати власну діяль­ність і змінювати прийняті рішення відповідно до нової ситуації.

Комунікативний і засвідчу вальний аспекти діяльності прокурора нерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — ус­ної та письмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так само, як і вміти мислити, слухати, чути, а також говорити. Проку­рор повинен виявляти неабиякі вольові якості; його професійна діяльність часто потребує особистої ініціативи, наполегливості, ціле­спрямованості та організаційних здібностей.

Якості адвоката. Успішна діяльність адвоката багато в чому залежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодїї з суддею, слідчим, прокурором. Велику роль відіграє також організаційна діяль­ність адвоката: підготовка до процесу; складання плану; застосування прийомів та засобів, сформованих практикою і професійним досвідом.

Вчасна підготовка до захисту, обміркована лінія його здійснення, складений план — усе це дає адвокату можливість чітко сформулювати свої погляди в суді, орієнтуватись у різних ситуаціях, помічати неточності у висловлюваннях учасників процесу, а також вносити у складений план поправки при виявленні під час процесу нових обставин. Адвокат повинен грунтовно обміркувати всі питання, які необхідно з'ясувати як під час підготовки до судового засідання, так і у процесі судового слідства.